Час Часу

Якби ви бачили людину, яку ви ніколи не знали, періодично у своєму житті, що б ви думали? Що б ви зробили?

Саме це відбувалося зі мною, скільки себе пам'ятаю. Той самий незнайомець в чорному пальто час від часу виринає десь у випадкових моментах мого життя. Спершу, я звісно ж не надавав цьому багато уваги, але зрештою це стало аж занадто дивно.

Одного разу, коли я вже був свідомий про нього, я знову побачив його, прогулюючись вулицею. Тоді я вирішив привітатися і спитати в нього, чи ми часом не знайомі. Проте, коли я вирішив рушити йому назустріч, він різко змінив напрям руху і як би я не намагався, я не міг наздогнати його.

Один раз це здається дивно. Ти думаєш, "Оце дивина", а потім просто забуваєш. Але це повторилося, і знову, і потім ще раз, і ще… У мене швидко виникло відчуття, що за мною слідкують: що ж іще це могло бути? Таких випадковостей не буває. Єдине, чого я не міг зрозуміти, то це – чому я?

Дивні речі на цьому не закінчувалися. Скільки б я не бачив цього чоловіка, він начебто ніколи й не мінявся. Завжди той самий одяг, хоч я й не бачив його зблизька, але його лице і вік виглядали незмінно з відстані. Роками.

Теорій в моїй голові було маса. Що це якийсь соціальний експеримент, або може цей чоловік справді дуже любить саме такий образ? Аж настільки, щоб не міняти його роками.

З часом я навіть перестав боятися. Більше нічого дивного не ставалося в моєму житті. Я жив цілком безтурботно. Якщо цей незнайомець не бажав мені зла, то я не мав проблем з його дивною поведінкою. Я навіть почав рідше його помічати його останнім часом. Я перестав активно його шукати очима на вулиці, тому, може це просто я перестав звертати на нього увагу, не почуваючись в небезпеці більше. Якщо подумати, то цей чоловік з'являвся на узбіччі мого життя хтозна-відколи. Я почав помічати його несподівано, а тому я сумніваюся, що він чекав моменту, щоб я приспав пильність. Якщо він і справді бажав мені зла. Так чи інакше, він мав купу часу для несподіваного нападу, до того як я вперше на нього звернув увагу.

А ще цілком можливо, що загадковий чоловік насправді й не був загадковим, а просто чоловіком. Я іноді думав про те, що, мабуть, я занадто багато значення надавав такій уже буденній для мене речі. Але так продовжувалося лише до того дня…

Осінь. Сьогодні періщив сильний дощ, заповнюючи канаву біля дороги брудною водою. Дерева шелестіли час від часу і заливали все холодними краплями, які грайливо збивав з листя поривчастий вітер.

Я все чекав, аби дощ припинився, але він, здавалося б, лише дужчав до самого вечора. Зрештою, мені набридло чекати і я вирішив повертатися додому, адже надворі вже була темна ніч.

На щастя, дощ зрештою почав слабнути, що додало мені наснаги рухатися, в цю холодну ніч. Я вийшов на вузьку вуличку, слабко освітлену ліхтарями. Хоча я не пригадую, щоб я раніше ходив нею, та все ж вона здалася мені надто вже знайомою. Білий паркан справа і темна заросла канава наповнена брудною водою зліва. Я глянув вперед і як виявилося, вуличка була дуже довгою. Трохи далі був з'їзд з іншої вулиці, яка простягалася десь в напрямку мого дому, потенційно сильно скорочуючи мій шлях. Я вирішив спробувати пройти нею: якщо вже раптом не вийде потрапити додому, то я принаймні це дізнаюся на майбутнє, але якщо вийде, то це може сильно скоротити мій шлях.

Тепер дощ швидко перестав падати, і вулиця стала ще темнішою: краплі більше не блищали від світла ліхтарів, які тьмяно освітлювали невеликі плями на мокрому асфальті. Періодичний шелест дерев супроводжувався для мене холодним душем, тому я вирішив прискоритися, щоб геть не простудитися.

Ось уже виднівся край паркану і ріг, на якому я збирався повернути. Ще кілька кроків і я буду там.

Однак, дещо зруйнувало мій ентузіазм.

Вуличка здавалася мені цілком безлюдною, тому саме зараз мене дуже налякав вигук "Агов!" позаду. Хто б це міг бути? Хтось знайомий? Голос здався мені дуже знайомим, але сказати, хто це, я абсолютно не міг.

Тоді в мене в голові знову виринув загадковий чоловік… Невже це він? Я завмер на місці, лише за кілька кроків до повороту, не в змозі рухатися далі.

"Зійди з дороги!", – знову пролунало, вже ближче.

Якщо й був час повернутися, то він настав саме зараз. Я повільно відставив ліву ногу в бік і розвернув верх тіла.

Поволі в моє поле зору потрапив той самий загадковий чоловік. На диво, його тіло було надзвичайно добре освітленим спереду, хоча він знаходився в темряві між ліхтарями.

На обличчі незнайомця був неприхований вираз страху… і разом з тим рішучості?

В наступні миті я швидко розвернувся назад і був осліпленим яскравим світлом.