Сонячне затемнення

— Отже, тема сьогоднішнього уроку Сонячне затемнення, — вусань кинувся виводити озвучене на дошці. — Хто з вас що знає з даного приводу?

Над партами здійнялось кілька рук.

— Так, Максиме, можеш вийти в туалет.

— О-о, ні, я знаю відповідь.

Олександр Петрович обійшов стіл, щоб опинитись навпроти учнів і вп'явся допитливим поглядом в Барона (місцева кличка), даючи мовчазний знак продовжувати.

Хлопець випростався під перехресними поглядами й мовив:

— Ну, це коли одне небесне тіло закриває інше, в даному випадку маються на увазі місяць та сонце.

— Улю-лю, вас такому навчали в вашому племені?

Я закотила очі. Місцева зірка, Вовка Бевзь, знову чіпляється до всіх довкола.

Здається, вчитель не розчув сказаного. Ви тільки-но погляньте — навіть різко відвернувся повертаючись до дошки.

Чудово. Не гарно так робити, але що ж. Олівець поцілив прямісінько в голову базіки.

— Ай, — злий погляд Вовки вихопив награно занепокоєний мій і не обіцяв нічого хорошого, але я звикла вірити в краще, тож одними губами мовила "випадковість".

— Так, що ж, це досить просте пояснення, але ти маєш рацію.

Олександр Петрович хутко замалював схематично явище і в ідеалі ми мали б зробити те саме, але я вирішила додати кілька зайвих штрихів. Зовсім трішечки.

І, звичайно ж, помста не змусила себе довго чекати. Вовка перехилився на ряд, де сиділа я і поцупив мій малюнок.

— Олександр Петрович, а Віталіна дурнею мається.

І з видом переможця цей бевзь поклав ілюстрацію на потертий стіл вчителя.

Що ж, астрономія ніколи не була моїм улюбленим предметом.

Кілька хвилин вусань споглядав мою працю і раптом запропонував неочікуване:

— Що ж, у нас залишилось кілька вільних хвилин. І у Віталіни схоже є чудовий матеріал для закріплення нашої теми. Поділишся?

Олександр Петрович щиро усміхнувся, від чого його руді вуса видались ще пишнішими.

Я здивовано кивнула й допомогла прикріпити свій малюнок поряд зі схематичним зображенням процесу затемнення.

З рештою, я стала перед класом і вирішила: це мій шанс!

— Вибачте, я дещо захопилась темою і мала сміливість занотувати власне бачення, — спочатку голос прозвучав дещо непевно, але я зосередилась: — Як ви могли вже побачити, я зобразила сонце та місяць у вигляді богів. Це закохана пара, яка в силу обставин ніколи не зможе бути разом, але незважаючи ні на що вони продовжують боротись одне за одного.

На мить я повернулась до малюнку, щоб ще раз закарбувати у пам'яті молодих людей, які тягнулись руками... Ні, всім своїм єством.

Золотаве проміння, точно золото, стікало з рук богині Сонця, потрапляло в руки бога Місяця, й відбиваючись, ранило її.

Нічне світило намагалось увібрати в себе якомога більше сяйва, захистити, але це було майже неможливо. Така от несправедливість долі.

— І їм вдається! — захоплено продовжила я, активно жестикулюючи руками. — Хоча б на кілька митей, вони виборюють шанс побути разом. Сонячне затемнення — це зустріч богів, які також заслуговують на щастя. Можна сказати, що це космічні Ромео і Джульєтта, які кохають і страждають вічність.

Бевзь, ледь не луснувши з досади, прошипів:

— Пф, теж мені. Навіщо місяцю сонце, коли в його розпорядженні є купа зірок?

— Хм, ти маєш рацію, — я на мить замислилась. — І в той же час, мені здається, що вони створені одне для одного. Зірки дійсно прекрасні, але ж Сонце — вічний суперник на полі дня і ночі, вічний біль і співбесідник, вічна колючка в серці Місяця. Лише вона може вислухати, почути й зрозуміти. Лише вона може виплеснути свій гнів на ньому й не отримати здачі (ранитись лиш своїми чуттями). Тож якось так. В будь-якому випадку це ж лиш моя вигадка й ви не зобов'язані мені вірити.

На завершення свого виступу я підморгнула й рушила до свого місця. Вчасно — пролунав дзвінок.

— Віталіно, це була чудова історія і здається мені, що тепер твої однокласники надовго запам'ятають її, а й з тим матеріал що ми проговорили.

Однокласники переводили погляди з мене на малюнок та викладача і знову на мене. Я аж зашарілась від такої уваги. Один Володька сидів засмучений, що за донесіння не отримав похвали.

З рештою, всі кинулись збирати речі й рухатись на вихід.

— Ледь не забув, нас же з вами чекає Весняна вистава, як вам ідея взяти розповідь Віталіни за основу?

Частина класу закивала,а я ж не проминула скористатись можливістю й схопивши за руку Барона голосно заявила:

— Чур Максим грає роль бога Місяця. Він відмінно орієнтується в матеріалі й допоможе з сюжетом так, щоб це хоча б частково відповідало процесам реального світу.

Вусань всміхнувся й лукаво забив фінальний цвях:

— Добре, от ще й до семестрової контрольної підготуєтесь. Я казав, що вона буде тісно пов'язана з даною темою?

Тепер вся увага була прикута до бідного Максима, який миттю випручався з мого захвату й кинувся навтьоки.

— Бароне, ти куди! — гучніше всіх кричав Вовка, відчувши, що пахне смаженим.

А я тішилась. Цей навчальний день був просто найкращим в цьому році і, здається, таки доведеться припинити називати Олександра Петровича вусанем. Його методи роботи з класом мені не завжди до вподоби, але щось в них є...