Крізь лібідо у 2120 рік

Серпневе сонце розносило своїм промінням тягучий медовий дух достиглих плодів вперемішку з терпкими нотками першого пожовклого листя. Промені нагрівали шибки й, здавалося, крізь них просочувався той насичений аромат пізнього літа.

Синьоокий Влад сидів за столом навпроти вікна у майстерні університету. У руках студент тримав різьблену дерев’яну писанку незвичайного розміру – майже чверть метра в діаметрі. Їхня група вирішила, таким чином, зробити видовищний різьблений кошик з писанками для виставки до Дня Незалежності від Карпатського регіону .

На писанці вже красувався своєю таємничістю споконвічний сакральний символ безконечника: замкнені в собі лінії білого й оранжевого кольору, які не мають ні початку, ні кінця і символізують нескінченну плинність буття. Вважалося, що коли на писанці не зробити безконечник, то це може принести нещастя. А Влад дуже чітко дотримувався стародавніх традицій. Не можна було порушувати ритм і послідовність символів різьби, а особливо на писанці, яка символізує зародження життя.

Злегенька рипнули двері й хлопець повернув голову в ту сторону. Його обличчя вмить осяяла усмішка – це йшла легкою ходою його кароока кохана Ірен.

- Привітики! – усміхнулася юнка, блиснувши зубами, мов перлами.

- Цьом! – ледь доторкнувся Влад ніжним цілунком рожевих вуст дівчини.

- Ти вже довгий час працюєш над різьбленням писанки. Але воно цього варте! – похвалила коханого Ірен, розглядаючи мистецький твір.

- Так, починати писанкарювання треба у відповідний час – на свято

Стрітення – тільки-но молоде сонце починає набиратися сили, прямуючи до весни. А кожний магічний візерунок повинен відзначати періоди природних змін, як зародження й продовження нового життя, – пояснив розлого різьбяр.

Хлопець був настільки залюблений у мистецтво різьблення, що міг довго з захопленням розповідати про значення сакральних символів.

- Поглянь, цей мотив спарених спіралей символізує неперервну "нитку життя", вічність сонячного руху. Він є символом поділу всієї природи: правий завиток – розвиток, ранок, весна; а лівий – зменшення, вечір, осінь, - продовжив захоплений екскурс у мистецтво різьби юнак. – Саме цей елемент був особливим символом на наших бойківських писанках.

- А для мене це – наче слова пісні в символах різьби й, здається, нечутно бринить акорд за акордом… – як завжди, прирівняла дівчина творчість Влада до своєї професії музиканта. – Багато залишилося ще різьбити ?

- Зовсім ні, – відповів Влад. – Ще обов’язковим має бути "коло", як знак злуки найвищого спокою з напруженою силою. Він є вершиною досконалості, образом безсмертності та безперервним повторенням зародження життя. Коло будуть обрамлювати магічні сорок клинців.

- У твоїй писанці все крутиться навколо зародження життя, – зауважила з милою усмішкою Ірен.

Юнак обережно взяв у свої долоні тендітні руки дівчини. Поглянув ніжно в її карі очі, мов у дві бездонні криниці, що хвилювалися.

- А коли в нас буде злука, зародження… нової сім’ї? – теребив темно-русі коси коханої, втягуючи тонкий милий серцю аромат.

- Нам іще вчитися… – торкнулася ніжним дотиком вуст милого. – А

найголовніше – щоб почуття цвіли…коханням…вірністю…

Владу одразу чомусь пригадалися розповіді мами, як колись у її юні роки дівчата виходили швидко заміж. А зараз зовсім по-іншому: спочатку живуть довгий час у громадянських відносинах, як пара, а вже потім вирішують, чи одружуватися. Он Таїна та Ярик – їхні односельчани й найкращі друзі – теж не спішать поєднувати свої стосунки законним шлюбом…

Ніби відчувши, що їх згадують, в авдиторію зайшли Ярик і Таїна.

- Чули, що дві пари з нашого універу взяли участь у гей-параді в Києві? – прямо з порога перервала думки хлопця Таїна. – Одна пара дівчат та одна хлопців.

- Справді? Сміливці! – зовсім не здивовано відповів Влад. – Коли я в

Німеччині дивився передачу «Чотири весілля», то одного разу перемогла пара дівчат. А в іншій передачі показували, як дівчина купувала весільне плаття, щоб вийти заміж за дівчину.

- Дивно! Невже між ними існує кохання? Яке воно? – риторично запитала Ірен.

- Кохання буває платонічне – як духовний прояв почуттів і, звичайно, кохання – як фізичні стосунки, – відповів задумливо Влад, дивлячись щиро в світлу темінь очей коханої, в яких відбивалося яскравими зірочками сонце. – Але найбільшої радості такі пари не отримають… У них ніколи не буде спільної дитини, як рідної кровинки… Хіба що усиновлять чужу…

- Але в самі почуття можна повірити, раз такі люди трапляються. – стиснув губами Ярик.

- А мені здається, що вони мають таємний страх перед протилежною статтю і їм зручніше виразити почуття до собі подібних, – подивилась з легким докором на свого хлопця Таїна. – Або певна ізоляція спровокувала таку поведінку…

- Так… і в цьому проблема й в тому, що ми – сучасна молодь, не спішимо одружуватись, заводити дітей, – почав філософствувати Ярик. – Інтернет впіймав нас у свої сіті й ми стаємо дедалі більш відокремленими один від одного. Така тенденція веде до старіння нації.

- Тоді інший народ замінить нас, можливо, інша раса, яка дасть більшу народжуваність, – констатував з жалем Влад.

Сніп яскравого проміння якось раптово ринув крізь вікно й розсипав пригорщу сонячних зайчиків по майстерні. У вирі сонячного світла Влад помітив тільки йому знайомий світловорот. Хлопець підсвідомо зрозумів, що це – вхід у майбутнє. В ту ж мить пригадалася дівчина з прийдешнього часу Світла. Він вірив і не вірив у те, що був уже декілька раз у далекому майбутньому, виконуючи при цьому певні завдання, які рятували людство. Влад нікому про це не розповідав, та чи й повірили б? Навіть одного разу Ірена й Таїна були співучасницями, самі не відаючи цього.

Погляд Влада прикувало до себе широке пасмо сонячного проміння, яке наче втягувало його всередину у вир світла. Та він не противився цьому: йому стало приємно тепло. Відчув, як його плече потривожив ніжний дотик. Він оглянувся й щире захоплення разом із замішанням виплеснули з чаші емоцій – на його мужньому плечі лежала тендітна рука Світли, поверх якої спадали золотисті кучері дівочої коси.

- А я чекав на цю зустріч, – ледь торкнувся пальцями її волосся.

Юнак дивився в зелені очі і йому здалося, що він бачить там глибинну красу природи, її справжність.

- Повторилася спіраль циклічності й ми в 2127 році? – запитав тихо Влад. – Так як обіцяла минулої зустрічі?

- Ні, ми змушені були відкинути семірку років, – завібрував її голос

грудними нотками. – Події розвиваються з блискавичною швидкістю. Тільки одне добре, що ти не втратив ні в духовній мудрості, ні в своїй матеріальній віртуозності. Ти залишаєшся і надалі найдобрішою й найталановитішою людиною у світі серед усіх індивідів – залишаєшся Обраним Оригіналом!

- Я знаю, що знову мене чекає завдання, тільки яке цього разу? – запитав Влад не віддаляючись від дівчини ні на міліметр.

- Ти маєш пройти крізь лібідо, – відповіла подруга з майбутнього. – Завтра в День Возз’єднання України ти повинен відвернути лихо.

- Але ж, стривай, завтра День Незалежності, на скільки час майбутнього співпадає з моїм реальним! – заперечив юнак.

- Ти забув, що ти перенісся на сто років уперед, – усміхнулася Світла. – Поспішаймо на маглев, бо в нас обмаль часу.

Дівчина швидко рушила, не давши хлопцю щось уточнити. Пара вийшла з майстерні в розгалужений коридор. На дверях поруч завис у повітрі геліографічний напис «Директор ЦБуДМН». Влад одразу зрозумів, що тут кабінет чи лабораторія батька Світли Сем-Мена, й подумки розшифрував назву, про яку він уже чув у минулій подорожі, а саме – Центральне бюро узагальнення духовного й матеріального начал. Коридор теж виглядав, наче міжгалактичний простір, навколо якого крутився зоряний вітер – потік речовини, що втрачається світилом. Це, частково, нагадало Владу тунель томографа МРТ.

Дівчина та хлопець наблизились до певного виходу, який відсвічував ледь уловимим червоним світлом.

- Нам сюди, – вказала Світла на двері. – Візьми оцю пігулку. Вона потрібна для збереження інформації у пам’яті.

- Ти що мені не довіряєш? – запитав здивовано Влад.

- Довіряю, але простір сильніший за нас, – почала з незрозумілого Світла. – Чим далі ми будемо віддалятися у роках, тим більше буде віддалятися інформація у нашому випромінюванні червоним зміщенням і тим більше буде уповільнюватися час. А нам це не на руку – ні сповільнення часу, ні забуття інформації.

Дівчина швидко проковтнула свою пігулку і Влад, не роздумуючи, теж не забарився. Тільки-но вони минули вихід, як одразу опинилися біля гарної будівлі залізничного вокзалу з великими буквами назви «Галич».

Влад не встиг нічого сказати, тільки на ходу милувався величною архітектурою будівлі знайомого йому міста. Він також помітив, що люди навколо були досить скромно одягнені, з невеличкими валізами, а то й зовсім без них. У ні однієї з дівчат по дорозі він не побачив манікюрних дорогих нігтів, прикрас, високих підборів. Люди поводилися якось кожен сам по собі: бракувало близькості, товариськості. І ніби вільні, але й, водночас, напружені відносини прослідковувались між людьми. Де-не-де стояли пари.

- Ось, і наш маглев «Галич-Київ»! – сказала радісно Світла.

- Це потяг на магнітній подушці? – запитав Влад, виражаючи свою

обізнаність.

- І підсилений пневмодвигуном, – додала Світла.

Обоє швидко сіли у вагон і потяг майбутнього незабаром рушив. Влад приготувався розглядати за вікном мальовничий пейзаж горбистого Опілля. По праву сторону Дністер милував око своїми могутніми водами і, як Владу здалося, він став більш повноводним, ніж у його часі. Та тільки голос у запису повідомив про відправку, як потяг з плавного руху набрав миттєвої швидкості й щось розглянути за вікном було навіть нездорово: краєвиди мчалися з космічною швидкістю назад, викликаючи запаморочення у голові.

Незабаром маглев зупинився на одній із станцій. Увагу Влада привернув великий напис попереду: «Велика Україна». Не встиг запитати, як позаду себе побачив інший напис: «СС Галичини».

- Світла, що це означає? – не вірив своїм очам хлопець.

- Земля, у якій ти народився, називається Суверенний Союз Галичини, – відповіла трохи сухо дівчина.

- Це що – окрема держава зараз? – несміливо запитав, розкривши рота.

- Ні, тільки окрема формація у складі Возз’єднаного Краю Великої

України, – почув відповідь.

- Ану–ну, розповідай, як це! – зацікавився хлопець.

- Після того, як ти виконав своє завдання минулого разу, пройшовши крізь ментальність, стався всеукраїнський зрив, – почала розповідати дівчина. – Українці зі всіх етнічних земель об’єдналися у спільний рух за возз’єднання народу. За не цілий десяток років вони здобули бажаний результат.

- Невже кровопролитна бійня буде.. була в майбутньому знову? – не знав, як поставити запитання Влад.

- Так була…і ще й яка!.. Але поряд з цим українці осягнули найвищу стадію боротьби – інформаційну війну, – усміхнулася Світла. – Та вона вимагає повної мобілізації сил, що спочатку було нелегко.

- А які землі ще входять у склад Великої України? – не було кінця цікавості юнака.

- Усі етнічні землі – це цілий Слобожанський, Кубанський краї, а також Таврійський край, – розповідала Світла.

- А чому СС Галичини якось відокремлено? – це було ядром його цікавості.

- Аналізуючи історію всіх віків, дослідники зрозуміли, що давнє

прокляття на завойовників, яке наклали стародавні волхви цієї землі більше тисячі років тому, справджується кожен раз, – почала екскурс у міфічну історію Галичини Світла. – Як тільки черговий окупант ступить на Галицьку землю, так через певний час його держава розвалюється. І ніхто більше не бажає мати цю землю у складі своєї держави. Краще, коли вона буде окремим суверенним краєм.

- А які землі ввійшли в цей союз? – продовжував запитаннями розмову юнак.

- Ті, що й були колись, тільки забажали приєднатися ще Закарпатський, Буковинський , Придністровсько-Подільський та Одеський краї, як рівноправні землі, – усміхнулася задоволено білявка.

- Світла, скажи, ти разом із командою твого батька Сем-Мена стаєте ангелами-охоронцями від імені Оригіналу тільки для українського народу? – запитав обережно Влад, знаючи про їхню місію з минулих подорожей.

- Звичайно, ні! – заперечила дівчина. – Ми допомагаємо реалізуватись всім спільнотам, але тільки на засадах доброчесності та справедливості з прив’язкою до території.

- Споконвічно живий образ поєднання бази даних ментально-духовної пам’яті людства Оригінал бачить все на карті Землі й, коли треба, подає нам сигнал тривоги, тобто спонукання до дії, – почала тихо врочисто вимовляти слово за словом юнка з майбутнього.

Питання були більш як вичерпані. Влад відчув, як він щиро радіє всьому почутому, як почуття наростають у душі приємною всеохоплюючою хвилею.

«Можливо, це є найоптимальнішим розвитком подій і всі етнічні землі знову навіки разом! – подумав з усмішкою він.»

Коли вони прибули в Київ, повз увагу Влада не пройшло те, що всюди, де стояли пари, більшість були чоловік з чоловіком або жінка з жінкою. І що найперше впадало в око, що поводилися багато з них, як закохані. Хлопцеві стало трохи сумно. Він пригадав, що все – пов’язане із сексуальними меншинами – починалося явно в його часі. А в нього ж зовсім інші потяги! Він не міг уявити себе без дівчини в парі. Його внутрішнє чуття тягнуло інколи шалено до протилежної статі. Світла одразу помітила замішання Влада й зупинилася.

- Оце і є твоїм завданням крізь лібідо, – сказала вона, дивлячись Владу прямо у вічі.

Він відчув, як його очі заволокла волога паволока, а в скроні накочувала знизу догори гаряча хвиля. Юнак мимовільно почав лагідно теребити пальцями, мовби готуючись щось узяти до своїх рук, але надто крихке й дороге.

- Я бачу, що в тобі почуття справжньої людини твоєї статі, – дивилася на нього вивчаючим і, водночас, ніжним поглядом. – Виконання завдання буде не з легких, бо тобі потрібно подолати силу всесвітньої Мережі ТанЕр.

- Розшифруй! – попросив Влад.

- Слова розшифровуються, як внутрішні потяги людини: Танатос – руйнування, а Ерос - задоволення, що каже само за себе, – прошепотіла, втопивши свій погляд у синяві його очей. – А сама організація вступила у співпрацю з енергетичними слугами Кінцестана. Все поволі може призвести до незворотного кінця, якщо вони заволодіють людськими душами та й ще до того вмішаються у геном людини.

- Ти вже знаєш, якими надзвичайно швидкими транспортувальними

властивостями наділені техони телепатії, – продовжила Світла, задивившись довгим поглядом у внутрішню себе. – А тут ще на додачу чипування – штучне втручання у ДНК.

- Чому МТанЕр це робить, яка з цього користь? – здивувався хлопець.

- У цей час відбувається перенаселення планети, кількість людей досягає десяти мільярдів. І хоч людство навчилося уже жити не вибагливо, як ти помітив по дорозі, і знизило рівень власних потреб, та цього не достатньо, – пояснювала Світла. – Тому МТанЕр хоче майже поголовно привести людей до одностатевих шлюбів, шляхом вживляння чипів.

- Щоб не було народжуваності, – зрозумів з півслова Влад. – Але ж має бути наступність поколінь!

- Разом зі слугами царства Кінцевстана вони хочуть запустити штучне клонування окремих людей, як вони вважають, для продовження роду, – з тривогою розповідала Світла. – Оригінал вважає такі дії найвищою точкою тривоги. Траєкторії духовного й матеріального тут повністю розходяться одна від одної. Цим порушується природний для світу ритм відродження.

- Коли проходить звичайна народжуваність, то відбувається баланс – на світ з’являються різні люди, котрі покликані кожен до свого таланту, і кожна людина є важливою, – сказав задумано Влад. – Так у моєму часі…

- Ось, ми й прийшли до нашої Альма-Матер! – не дала договорити Світла, вказавши на червону будівлю.

- Так це ж відомий Київський університет! – вигукнув радісно юнак згодом, ідучи коридорами знайомого йому вузу.

Незабаром обоє сиділи в авдиторії на занятті. Як і минулих разів у майбутньому, лекцію читав професор Вікт-Орій.

- Любі студенти-різьбярі! Ми сьогодні маємо надважливу місію – максимально сконцентрувати свою внутрішню духовну енергію над матеріальним процесом різьблення писанки, – почав професор. – Кожен орнамент, знак на виробі має свій символ – це закодовані споконвічні обереги, які зв’яжуть докупи духовні й матеріальні потуги, щоб побороти зло в самому зародку. Домінуючим мотивом мають бути сонячно-космічні знаки й відповідна кольорова гама, яка не порушує гармонії.

- Наша духовна енергія, яка вивільниться під час виконання цього матеріального процесу, запустить хвилю телепатії. Наскільки ми будемо натхненно працювати, на стільки гігабайт збільшиться число техонів-транспортувальників, які, в кінцевому результаті, досягнуть своєї мети, – продовжував Вікт-Орій. – А нашою ціллю є зберегти справжню людину, як частинку природи на землі. Потужним телепатичним імпульсом ми повинні нейтралізувати дію центрального керування нейрочипами в Мережі ТанЕр .

- У тобі сконцентрується вся їхня енергія, – прошепотіла стривоженим голосом Світла, яка сиділа поруч. – Це неабияке випробування сутності лібідо, бо ти головний приймач і виконавець.

Юний різьбяр відчував себе, неначе в стані запрограмованості. У скронях чітко пульсувало: «Треба повністю віддатись роботі, час якої саме зараз! Це обов’язкова сутність такого поняття, як праця!»

Влад намагався зосередитись на різьбленні восьмипелюсткової зірки – «рожі», чотири кінці якої переходять у «свастику». Цим сакральним знаком потрібно заповнити «коло» й тоді символ сонця-вогню ознаменує собою щастя й довголіття в безперервному відродженні.

Всі студенти старанно працювали над різьбленням писанок та велетенського кошика. На одну мить Владу здалося, що він у своєму реальному часі між своїх одногрупників. Та вже після декількох хвилин праці юнак зрозумів, як почуття наповнюються новим значенням. Він відчув у собі незбагненно сильний енергетичний потік, який збільшував у рази силу бажань. Його очі заблистіли, тіло, здавалося, стало одним сталевим мускулом у кульмінаційній точці, що прагне розв’язки.

Тримаючи різець на незавершеному символі писанки, Влад повернув гарячий погляд очей на Світлу. Вона не була йому байдужою, це знав точно. Його рука мимовільно почала шукати щось бажане. Пальці натрапили на руку дівчини й імпульсивно почали гладити її пальці, стискуючи до болю. Світла якусь мить не могла не відповісти взаємністю. Її погляд видавав бажання. Але це тривало, певно, долі секунди. Хоч як їй подобався цей синьоокий красень з далекого теперішнього часу, та заради нього самого й поколінь, які він створить, вона має виконати завдання дане Оригіналом.

Дівчина з майбутнього знала, що лібідо, як енергія сексуального потягу, має, перш за все, несвідому форму. Тому вона повинна як найшвидше переспрямувати лібідозну енергію Влада у відповідне русло, щоб ця енергія не вбила його самого з середини. Світла натиснула на ручному годиннику опцію захисного механізму психіки юнака, щоб тимчасово нейтралізувати силу лібідо. Її батько Сем-Мен з командою ЦБуДМН передбачили все до дрібниць, доручивши їй це завдання. В ході цього людина повернеться на менш зрілу стадію розвитку почуттів та поведінки, які не зашкодять їй самій. Але почуття Влада мають взяти після цього істинний початок, щоб потім у первісно-природному вигляді перенаправити їх усім, на кого полює МТанЕр.

- Владе, ти мусиш перезарядити передану тобі енергію лібідо там, де сама природа тобі підкаже – у минулому у відповідному «місці сили». Там ти зможеш поспілкуватися із силами природи й гармонізувати свій душевний стан, – мовили її вуста, ледь ворушачись.

Хлопець наче не чув цих слів. Почуття стукали в скроні гарячою пульсуючою хвилею – не відпускати від себе дівчину. Смарагди очей, золотаві кучері, які ніжно спадали на округлі обриси грудей юнки, заповнили всю картину перед його очима. Здається, він нічого крім неї не бачив.

Світла мала підвести Влада до точки, з якої він відправиться у далеке минуле. На екрані комп’ютера, що стояв перед ними, з’явились дані розташування місця призначення. В той час Влад міцно тримав її за руку. За умовами завдання дівчина повинна була відпустити його самого, та в останній момент вона передумала й, не відпускаючи руки хлопця, пустилася у далеку подорож разом з ним.

Влад не чув звуків навколо себе, тільки відчув свіжі бризки води на обличчі, які заносив вітер. Ніжний з краплинок душ освіжив трішки почуття хлопця і до його слуху поволі почав доходити гримкотливий шум води. Оглянувшись від підозрілого звуку, Влад інстинктивно зробив порив руками, бажаючи обійняти дівчину, щоб захистити її від чогось незнайомого. Та не відаючи, де знаходиться, юнак зробив необережний крок по слизькому камінню і обоє миттю опинилися у водяній купелі. Світла вдарилася скронею об камінь. Влад, не тямлячи себе з переляку, вхопив її на руки й виніс одним ривком на берег.

Він нахилився до милого обличчя, не знаючи, що має чинити далі. Та на превелике щастя, рана виявилася не серйозною. Світла відкрила очі й злегка застогнала. Тоненьке намокле плаття стало майже прозорим від води й крізь нього просвітлювались ніжні лінії дівочого тіла. Від радості, що дівчина жива, його руки почали механічно гладити її по обличчю, голові… і в цьому пориві юнак міцно обняв дівчину за плечі й притиснув до грудей. Очі Влада поглянули вдячно в небо, віддаючи подяку вишнім силам за порятунок. І тут його погляд застиг: навколо них піднімались величні гори, наче в танку-коломийці, міцно обнявшись докупи. Крізь той простір, що виднівся високо вгорі, пробивалась синява неба, розбавлена білими пухкими хмаринами. Ця синява наче опускалася на землю і продовжувалась на водяному плесі в підніжжі водоспаду, майже не втрачаючи синьої гами кольору. Гуркіт водоспаду підсилювався луною, що котилася раз по раз по горах. В прозорих струменях води та бризках водограю вигравали сріблом промені світла й, здавалося, що саме срібло стікає зі скель.

Світла поволі піднялася і почала мовчки роздягатись. Залишилась тільки в купальнику. Влад, мов у трансі, потягнувся до сорочки й почав знімати її зі свого мокрого тіла. Швидко розщепив ремінь на поясі й рушив вслід за Світлою.

Дівчина зайшла у синяву води й нирнула в глибінь, пливучи до водоспаду. Влад закрив очі й пішов під воду. Зробив декілька широких ривків руками й опинився впритул біля дівчини. Хоча вода гірської річки була прохолодною, та вона, навпаки, здавалося, розгарячила чоловіче тіло.

- Тут ми спочатку очистимо нашу енергію, щоб потім заново

перезарядити її від предковічного початку, – вимовили вологі вуста Світли.

Руки Влада потягнулися до тонкого дівочого стану. За мить стояли обоє на відстані цілунку. Та дівчина швидко приклала палець до гарячих юначих губ і, дивлячись вбік, сказала те, про що ніби знала давно наперед.

- Ми мали їх зустріти… – шепотіли її губи. – Тільки б не помилитись…

Влад поволі перевів погляд у той бік і в його скроні вдарила войовнича хвиля. Світла зрозуміла, що хлопець керується зараз несвідомими почуттями. Вона бачила внутрішнім зором, як його первісне чоловіче чуття автоматично поривається захистити свою жінку. Дівчина вхопила руками його обличчя і, повернувши до себе, прошепотіла, дивлячись материнським поглядом у вічі:

- Це доарійське минуле. Тут починається для нас наше завдання. Будь розсудливим.

Влад ще раз глянув у бік і аж тепер чітко побачив невеликий гурт чоловіків, що поволі наближався до них. Чоловіки були вдягнуті в помережані навколо шиї сорочки до колін, підперезані перев’яззю, на якій з лівого боку в піхвах зі шкіри висіли ножі.

- Це суспільство було високо благородним, як твоя внутрішня стихія, тому ти не повинен схибити, – спішила ще прошепотіти Світла, перш ніж чоловіки наблизились до них. – Їх називали «воїнами світла».

Арійці, як Влад в думці їх почав називати, зупинились на віддалі. Один з них щось вигукнув іншому й той побіг кудись. Незабаром з того напрямку з’явилися декілька жінок.

Влад помітив, якими привабливими були давні жінки в своєму вишуканому для того часу одязі. Приталені плаття стильно облягали чудові пухкенькі жіночі фігури. На платтях були розписи у вигляді спіралей і завитків та геометричні вишивки на грудях. Рукава й низ плаття прикрашали торочки. Груди в деяких жінок були навхрест перев’язані декоративними шнурками, на які спадали по дві заплетені коси з червоними стрічками з подібних шнурків.

Найстарша серед них вийшла наперед. На голові в неї була сітка, яка тримала гарну зачіску із заплетеного у вузол волосся. На шиї висіло багате намисто: бусини-підвіски та орнаментовані мідні пластини із зигзагоподібним орнаментом «меандром» помережані вохрою.

Чоловіки теж підійшли ближче. Аж тепер Влад помітив, які вони були високі, вищі набагато за нього, хоч він сам мав під метр вісімдесят росту.

«А може це ми попали в епоху велетнів, про які розповідають міфи! – подумав хлопець з неприхованим подивом.»

- Вони вміють читати по очах, – знову додала ознайомлювальної інформації Світла.

Влад поглянув на жінку-арійку з непідробною повагою у погляді. Коли вона наблизилась, він побачив на її оголених руках навскісні та спіральні татуювання. Хлопець замилувався в котрий раз витонченістю і модними забаганками цих жінок. Певно, ці арійки мають особливий статус у своєму суспільстві, щоб так гарно виглядати!

- У них, поки що матріархат, правда, на останній стадії свого існування, – долинали до Владового вуха чи то слова його попутниці, чи телепатичні хвилі – не розумів.

Жінка здійняла руки до неба й зробила низький поклін в сторону Влада й Світли. Дівчата оточили пару у воді і, йдучи колом, всі разом рушили в сторону скель. Чоловіки йшли на віддалі, тримаючи руки на піхвах, тим самим показуючи готовність стати на захист в будь який момент.

Коли всі опинилися зовсім близько до скельного масиву, Влад ледь стримав себе, щоб не скрикнути.

- Це ж Терношорська Лада – Богиня-Праматір! – прошепотів він.

- Це і є те «місце сили», де ми візьмемо первісний початок почуттів, які існують природно тільки між чоловічим і жіночим началом у світі. Бо природа не заклала іншого парування. Тільки взаємне притягання протилежностей дає народження нового життя у всіх його видах, у всіх сферах на Землі, – вже точно телепатично передала Світла роз’яснення Владу.

Перед ними височіла велетенська рукотворна кам’яна скульптура стародавньої богині Праматері. Голова статуї була зроблена з каменю і трималася на трьох ніжках-опорах. Лада була зображена в образі вагітної жінки, яка уособлювала головне жіноче покликання – материнство. Її великі, немов налиті молоком, груди й живіт були символом зародження нового життя.

«Оскільки, ці арійці досить рослі люди, їх зріст сягає 2 м й більше, то значить, спорудити подібну скульптуру таким богатирям було не так вже й складно, – зробив припущення Влад.»

Він знав із прочитаної колись статті, що неподалік від Богині-Праматері знаходиться ще одна рукотворна скульптура – Фалічний камінь, який говорив сам за себе, називаючи цим чоловічий орган. Він був заввишки біля 1,8 м, справжня величина якого була в збільшеному вигляді.

Величина самої Лади була канонічного розміру 10,4 метри, що в переводі на арійські одиниці довжини складало 21 лікоть. Число 21 для арійців було магічним: 7 – це гармонія, лад, а її потроєння несло всю повноту гармонії світу, досконалість і всевишню завершеність.

Як Влад подумав, так і сталося: дівчата підвели його до Фалічного каменя, а Світлу до Лади. Аж тепер було добре примітно, що ці два об’єкти знаходяться в безпосередній близькості один до одного.

«Отже, Лада – це місце жіночої сили, а Фалічний камінь – місце чоловічої сили, – зробив подумки висновок юнак. – Тому без Світли в цьому минулому була б тільки половинчаста сутність. Таким чином вони обоє стали початковими символами зародження нового життя та світу.»

Жінка-арійка виявилася верховною жрицею, а дівчата були її помічницями. Жриця взяла до рук ритуальний посуд. Це були майстерно виготовлені розмальовані червоною і білою фарбами фігурки людей і тварин. Вона підійшла до кола, яке мало особливе розташування, котре дозволяло ловити світло сонячних променів цілий рік. А для стародавніх людей коло – це символ нескінченності та Сонця.

Влад якимсь чином зрозумів слова жриці, якими вона почала відволікати від святилища злих духів і закликати на допомогу сили природи. Із-за восьмиметрового диска, що нагадував голову лева із заплющеними очима, вийшли дівчата й стали по колу біля, так званих, «чашних каменів», котрі уособлювали символи родючості.

Під ритмічну музику юні жриці почали весело танцювати та співати ритуальних пісень. Їхні руки плавно злітали високо вгору, то закладаючи їх за голову, то упираючись ними в боки, ногами заплітали вишуканий танок. Красуні в коротких спідничках і жилетках, а деякі тільки в пов’язках, що ледь прикривали пружні стегна, натхненно проводили магічний ритуал, задобрюючи вищі сили Всесвіту.

Влад побачив, як жінки надійно тримали в своїх тендітних руках найважливіший на той час процес — жертвопринесення богам і, як чоловіки віддавали їм величезну пошану. Вони навіть боялися жінок, адже, тільки жінкам дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід. Юнак знав, що в давнину жінок наділяли магічними властивостями за їх близькість до матінки-природи.

Хлопець зрозумів фразу, яку вимовили хором чоловіки, що всі оці жриці — відьми. Тільки от слово «відьма» тут означало – та, що «відає», тобто знає.

Жриці підійшли до Влада та Світли й почали розмальовувати на їхніх тілах малюнки у вигляді татуювання. Верховна жриця в цей час розбивала одну за одною фігурки на жертовнику. Після цього всі жриці, оточивши хлопця і дівчину, звели їх знову до купи.

Влад стояв навпроти Світли. Ні, він не відчував страху за себе, швидше всього, він хвилювався за дівчину, адже, завжди в минулому він був один. А тут виконання завдання перебудовувалось на ходу. Як же вони вийдуть з цього часу неушкодженими разом, щоб відправитись у майбутнє?

Хлопець бачив позаду себе, як люди забирали розбиті уламки додому «на щастя». Пратрипільці свято вірили, що ці шматочки набувають магічної сили від богів і будуть захищати їхні житла від біди. А найперше, після цього ритуалу принесуть народжуваність у сім’ю, що було найголовнішим для людського роду у всі віки й, водночас, найбільш таємничим.

Нараз Владу стало трохи погано. Світла бачила, як його злегка хитнуло. Вона знала, що це місце настільки сильне енергетично, що в особливо чутливих людей тут можуть початися запаморочення і головний біль. А його захисний механізм, як чоловіка, ще не спрацював, щоб подолати внутрішнє напруження через перенаправлення енергії на соціально прийнятні цілі.

- Владе, ми маємо зіграти певну роль для цих людей і взяти від них те первісне зерно чистої любові протилежностей – чоловіка й жінки, в якому природа заклала початок зародження, – звернулася за допомогою телепатії до хлопця, мотивуючи цим його.

Світла поглянула на сонце, а потім повільно перевела погляд на Влада. У його синіх, мов небо, очах відбився мініатюрний круг світила. Хлопець відчув тепло, яке наче зійшло з гори й зігріло груди, й від цього йому просвітлилося в голові. Він подивився зовсім іншими очима навколо себе. Подумав, адже, він чоловік – захисник і мусить бути сильним!

Жриці продовжували ритуал над новоприбулими: пов’язавши пару сплетеною у спіраль червоною і жовтою мотузками, повели, приспівуючи, до водоспаду. Обсипавши пару пахучим зіллям, підштовхнули злегка під срібний струмінь води.

Світла вхопила Влада міцно за обидві руки, немов знаючи наперед, що зараз відбудеться щось важливе. І в цю мить вдарив грім з ясного неба. Луна грохотом відбилася сторицею і пройшла блискавкою крізь гори та скелі. Арійці, спершу здійнявши руки до неба, впали всі як один долілиць. Вони почали співати, клячачи на колінах, врочисту протяжну пісню-хвалу Вишній силі. Їхні очі були закриті, щоб жоден хибний погляд не порушив священну молитву.

Срібні струмені води заливали обличчя Влада й Світли. Хлопець підняв руку й поправив з очей дівчини мокре пасмо волосся. Зі сторони ще доносився сильний звук, але вже якийсь інший, пульсуючий. Він побачив радісно усміхнені очі Світли й аж тоді до його вуха почали поступово доходити звуки маршу. Він оглянувся і неприхована усмішка осяяла юне, але змужніле вже обличчя. Вони обоє мокнули під дощем на улюбленому у всі часи Хрещатику. Раптова злива пройшла водяною стрілою крізь пишні крони каштанів і втекла, заховавшись швидко, як і прийшла, у потрійній пекторалі семиколірних райдуг зі сторони Дніпра.

Влад поглянув на три веселки в небі й подумав: «Напевно, це явище супроводило нас із давнього минулого цим магічним поєднанням цифр – потрійною семіркою!»

- Одягайся швидко! Парад ось-ось почнеться, – поквапила дівчина усмішкою товариша, одягаючи своє плаття. – Ми маємо вчасно довершити різьблення і бути готовими відбити атаку МТанЕр.

Взявши хлопця за руку, дівчина потягнула його й вони обоє побігли до університету. Залишалося ще зробити останні штрихи в різьбленні й де-не-де залити окремі елементи символів відповідним кольором.

Робота, над якою так натхненно працювали, незабаром була готова у всій своїй красі: велетенський кошик, прикрашений геометричною різьбою, був наповнений різнобарвними писанками. Колона від землі СС Галичини вишикувалась на вході. Поряд рухливими квадратами хвилювались колони інших земель Великої України.

Всі учасники параду, гості й глядачі наближались до пункту пропуску, де мали пройти перевірку та одержати відповідне щеплення, як було сказано, для запобігання пандемії. Тільки Влад і Світла знали, що там буде проводитися чипування людей з подальшим керуванням їхньої статі на генному рівні.

- Але ж це довготривалий процес і аж через покоління можна побачити результати, – почав прогнозувати наперед Влад.

- Так, але якщо МТанЕр це вдасться, то вже від сьогодні почнеться процес призупинення народжуваності.

- А як щодо всього світу? – поцікавився юнак.

- Сьогодні МТанЕр планує запустити нейрокомп’ютер, який буде керувати чипами. А, оскільки, тепер люди на цілій земній кулі солідарні та вшановують дні незалежності кожної держави, то по всьому світу сьогодні проводяться заходи приурочені святу України. А ще на додачу – українська діаспора стала найчисленнішою майже в кожному куточку земної кулі. Ще з часів Трипілля ви розселялись по світу, це у вашій крові, – розповідала дівчина з майбутнього.

- Люди з нестабільним духом (а їх більше вісімдесяти процентів) не зможуть встояти перед цим і приймуть, не відаючи, всі умови, які будуть надіслані їм через чип, – нагадала дівчина Владу. – Натомість, наприклад, в колоні СС Галичини досить великий процент людей зі стійким духом. Цьому сприяють нерозривні вікові зв’язки традицій з «місцями сили». Простіше, у Галичині найбільш релігійні люди, які не розгубили предковічної віри в історичних перипетіях. Відданість прадідівським звичаям надає їм невразливості.

- Владе, бери в руки свою писанку! – продовжила далі дівчина. – У відповідний момент ти пошлеш одержану інформацію лібідо телепатичними хвилями всім присутнім на параді. Тільки будь уважним, бо воєнізовані інформаційні технології, які найняв МТанЕр, можуть відстежити тебе й знищити навіть на віддалі.

- Це що, щось на подобу хакерів? – запитав Влад.

- Так, але на тлі цифровізації, пов’язаної з чипуванням людей, ці кіберзлочинці майже невловимі і в цьому відтинку часу на пряму зв’язані із слугами Кінцестана, – відповіла з тривогою Світла. – Але ми зможемо їх візуалізувати, тобто, зробити видимими через Око Оригінала – єдине джерело, до якого не має доступу жодна лиха сила.

- Я ще про таке не чув! – здивувався юнак.

- Ти вже його створив - це ядро «рожі» в колі із сорока клинців, яка

переходить у «свастику», – почув пояснення.

Юнак взяв у руки писанку. Коли сонце стало на сході таким чином, що його промені перпендикулярно торкнулися сакрального символу «рожі», Світла провела рукою по центру візерунка. В ньому одразу відкрилася лінза, крізь яку обоє побачили місце розташування кіберзлочинців. Вони виявилися зовсім поруч у сусідній будівлі.

- Їх потрібно якимсь чином нейтралізувати на той час, коли ти передаватимеш енергію людям, – сказала Світла.

- Тобі не можна туди, бо ти, все ж таки, дівчина! – відповів їй.

- Але, стривай, ми обоє заряджені цією енергією. Отже, ти можеш взяти в руки писанку і зв’язок не порушиться, – зрадів хлопець.

Довго не роздумуючи, юнак передав писанку, не відриваючи рук, поки вона не потрапила в руки Світли. Тоді швидким кроком зник за дверима вказаної будівлі.

За прозорими дверима сиділи двоє чоловіків за комп’ютерами. Влад не збавляв кроку, хоча ще не знав сам, яким способом буде боротися з ними. Але на шляху хлопця нараз стали дві напівпрозорі постаті, які мерехтіли, наче екран комп’ютера. Це, безперечно, були слуги Кінцестана. Маючи в собі величезний енергетичний потенціал, Влад одним хвильовим ударом відштовхнув ці постаті. У них не залишалося шансу, як лишень зникнути, бо їхні сили, які базувались саме на злій енергії, не витримали суцільного однорідного потоку чистої енергії. У сутності юного різьбяра не було й краплі злої енергії, за що вони могли б зачепитися.

Після енергетичного бою наступав звичайний кулачний бій. Комп’ютерники, сидячи весь час за апаратом, не накачали таких мускулів, якими міг похвалитися Влад. Та й будучи майже в енергетичному трансі, хлопець швидко впорався із хакерами, нейтралізувавши їх декількома ударами. Зв’язавши обом руки, юнак вирубав комп’ютери, вийшовши перед тим без пам’яті збереження із хакерського сайту.

Влад глянув на сонце. Залишалося трохи більше хвилини дії його перпендикулярних променів на символ «рожі». Він кулею вилетів з приміщення, перестрибуючи через три-чотири сходинки до виходу. Коли хлопець майже вже був біля Світли, щоб разом здійснити ритуал, йому перегородили дорогу два вартові МТанЕр. Цих хіба що трішки спантеличиш енергетично, бо вони як роботи – їхня операційна система працює тільки в напрямку бездумної сили, де не потрібно багато розуму.

Асфальт після дощу був мокрий і слизький. Влад розігнався і проїхався ногами вперед між двох жлобів, вхопивши їх за ноги руками. Ті вмить повалились на землю, як мішки полови. В ту ж хвилину Влад піднявся на ноги й потягнувся руками до писанки, з якою до нього поспішила Світла.

«Тільки б встигнути, а тоді все інше не буде мати великого значення! – гарячково думав хлопець.»

Його щось запекло біля скроні, та незважаючи на біль, він в останню секунду поставив руки на писанку. Світла перевела свої долоні на магічний візерунок і розкрила їх, наче квітка розпускає пелюстки. Сконцентрувавши всю свою енергію на думці парної природної любові, з якої зароджується життя, Влад виштовхнув із себе потужний потік телепатичного заряду. У самому центрі «рожі» пройшов круговий червоно-жовтий імпульс із ледь помітним вкрапленням чорного, який, невдовзі, виплеснув двоколірною гамою через чотири кінці «свастики» на всі сторони світу, кружляючи, наче феєрверк.

Внутрішнім зором Влад побачив, як імпульс вдарив у одну точку на карті північної Азії й рознісся енергетичними хвилями по цілій планеті. Юнак бачив, як хвилі імпульсу невидимо вдаряли в груди кожного, і як після цього змінювались погляди та статева поведінка людей, яка вела чоловіка до жінки, як і заклала сама матінка Природа, щоб життя продовжувалось.

Світла, не відриваючи рук від символу, усміхалася, але, водночас, її очі видавали сум і тривогу. Влад не зрозумів її погляду й перший раз не хотів повертатися у свій час. Надто близькою стала для нього ця дівчина з майбутнього. Та й це завдання було зовсім іншим, ніж попередні, тому що вони були разом…

Але перед очима попливли червоні плями й хлопець похитнувся. Аж тепер відчув сильний біль у скроні. Світла бачила, як один із охоронців встиг, падаючи на землю, вистрілити з пістолета у Влада. Вона не могла відвернути цей постріл, бо її руки були зайняті виконанням ритуалу завдання. В такому випадку могла бути допустимою жертва, таку вказівку дав їй батько Сем-Мен перед подорожжю в часі. Серце Світли, здавалося, розкрається від пекучого болю. Що вона могла для нього тільки зробити в цю мить, то вдихнути частинку своєї енергії життя...

«Можливо, її вистачить нам обом повернутися кожному у свій час? – жертовно думала.»

Знала, що хлопця треба якнайшвидше відправити назад у його теперішнє, бо зволікання у цьому випадку рівноцінне смерті. МТанЕр не залишить живою таку енергетично сильну людину, яким став на даний момент Влад. Вона перевела погляд очей на сонце й, вбираючи його енергію, з’єднала її з імпульсом «рожі». Тоді, не давши впасти пораненому юнакові, підкинула писанку високо вгору, де її обвило золоте сонячне проміння.

- Не заплющуй очей! Поглянь вгору! – благала вона стривоженим голосом.

Юнак насилу послухався дівчини й поглянув на писанку вгорі, яка кудись віддалялася від нього у світлих хвилях проміння. Золотистий колір перемінився нараз на багрянець. Влад не витримав і заплющив очі…

- Владе, милий, розплющ очі! – долинало до його вуха з якоїсь далини.

Юнак відкрив очі, хоч повіки здавалися свинцевими, і побачив, що над ним схилилася його кароока Ірен. По її зблідлому личку рікою текли сльози. Біля неї стояли стривожені Ярик і Таїна. Влад усміхнувся й хотів поворухнути головою, та різкий біль збоку не дав цього зробити. Він приклав руку до скроні. Забравши назад, побачив, що рука стала червоною від крові.

- Що трапилося? – запитав він тихо.

- Я не зрозуміла! Вдарив сильний грім з ясного неба й кульова блискавка потрапила в приміщення. Що було далі – не пам’ятаю, бо від удару об стіл втратила свідомість, – тепер уже крізь сльози радості торохтіла його Ірен.

- Ми з Таїною тільки встигли сходити в кафе! От і залиши вас одних! – спробував пожартувати його товариш Ярик. – Та, нічого, до весілля заживе!

- Добре, що все минулося й рана не глибока. Куля, на щастя, тільки збоку різонула тобі скроню! – усміхнулася Таїна, змахуючи цим усміхом стривоженість з обличчя. – От тільки писанку трохи порізьбила блискавка.

Влад поглянув на писанку. У самому центрі «рожі» виднілася чітка кругла випалена блискавкою заглибина, поверхня якої стала, наче полірована якимсь інструментом. Юнак направив її на промінь сонця. Промінчик торкнувся гладкої поверхні і юнак побачив у ній Світлу. Її очі усміхалися.

«Отже, вона теж дісталася до свого часу. Обом вистачило її енергії, – подумав юнак усміхаючись у відповідь.»

Тоді він поглянув на свою милу пташечку Ірен і з його вуст, мимоволі, полинули слова пісні: «А моє серденько крається на двоє…»