Аріан Барб — останній герой континенту

Аріан Барб, останній герой континенту та вільний найманець (так він себе іменував) вирушив на справу. Молодик стояв біля драконячого лігва, щоб вбити підлого звіра.

– Виходь, зміюко, битися будемо.

– Йди звідси, а то я варту покличу, – прогарчало щось в печері.

– Я заходжу і ми зіткнемося в двобої! – погрозливо заявив Барб.

– Та заходь, я вже все одно заснути не зможу. Тільки не кричи.

Аріан увійшов до печери. Просторе приміщення було всіяне смолоскипами, а посередині стояв довгий стіл. За столом сидів зелений змій. Він виглядав не так, як звичні нам дракони. Замість десятиметрової почвари сидів двометровий лускатий мужчина, який мирно наливав чай, поправляючи окуляри. Тіло його ховалося під шовковим халатом, і виглядав він втомлено.

– Зараз, драконе, ти відповіси за всі злодіяння, – погрожував герой.

– Які ще злодіяння?

– Оті самі, – юнак дістав з-за пазухи старого іржавого клинка, – Поверни людям їхнє золото!

– Так вони ж мені ним за роботу заплатили, так не годиться, – здивувався дракон, котрий саме підносив на стіл смаколики до чаю.

– Яку ще роботу? – не повірив він.

– Я охороняю овець в сусідньому селі. Престижна робота, варто зазначити.

Барб від несподіванки аж впустив меча. Інформація була настільки приголомшливою, що молодикові довелося присісти за стіл.

– Може, ти вбив когось? – з надією в голосі запитав він.

– Вовків вчора потріпав трошки, на баранчика напали, але не вбивав. Рахується? – дракон виявився добродушним і сприймав такі питання з гумором.

– Та де ж там. Може спалив якесь село?

– Та ні, вони ж мені потім роботу давати не будуть. Пригощайся, – змій підсунув наповнену чаєм чашку.

– Та який чай, піду краще. Кажуть, тут недалеко гідра на озерах мешкає. Знищу ту кровожерливу тварюку.

– Ти про Френка?

– Якого Френка? – поцікавився Аріан.

– Гідра з озер. Розводить рибу, а потім продає її довколишнім селам. Добре він все придумав. Має голову на плечах, так би мовити, – дракон засміявся і печера заповнилася злостивим скреготом, – Ну, зрозумів? Бо він гідра і в нього дев’ять голів. Ай, ти якийсь не веселий.

– Та які ж тут веселощі, драконе, коли час нищити зло, а гідра виявилася не шкідливою? – юнак замовк на секунду, а потім видав, – Добре, тоді до троля під міст, всього пів дня шляху. Ух я йому покажу.

– А от Мелісу чіпати не раджу. Вона той міст ремонтує і обслуговує, а по ньому селяни в місто возять товари на ярмарку. Уявляєш, що вони з тобою зроблять за це?

Від таких новин Барб взагалі змарнів, і навіть чай з тістечками не ліз йому до рота.

– Де ж мені взяти те чудовисько? – молодик ніяк не заспокоювався.

– Ну в цій окрузі я помітив лиш одне чудовисько.

– Де? – надія в голосі була більшою за скелю, в печері якої вони розмістилися.

– Це ти, хлопче! Прийшов звідкілясь, погрожуєш всім навкруг. Вже чесним монстрам і поспати не можна, щоб якийсь божевільний на порозі не кричав.

– Та я герой! Я подвиг тут намагаюся зробити.

– Будити мене посеред дня – такий собі подвиг. Всього-на-всього дракон перед роботою не виспиться. Але, дозволь поцікавитися, а скільки ти їх вже зробив?

– Це мав бути перший, – Аріан почувався присоромленим.

– То може почнеш з чогось менш деструктивного?

– А як же книги, славетні лицарі, які рятували принцес з лап дракона?

– З моїх лап ти можеш хіба що пундик врятувати, – дракон демонстративно проковтнув смаколик, – Чи вже не можеш.

– Я хочу битися зі злодіями, рятувати людей від небезпек! – хлопець тупнув ногою.

– А я хочу бути оперним співаком. Але ж маємо, що маємо. Небезпек зараз навколо менше, ніж волосся на твоїй верхній губі. Більшість намагається спокійно жити. Щоб боротися зі злодіями – йди в міську сторожу.

– Маги замінили її всю на мідних солдат, щоб не піддавати живих істот травмам на службі. Людей в сторожу не беруть, – останній вердикт прозвучав особливо жалібно.

– То почни допомагати з чогось малого. Переведи бабцю через дорогу, допоможи продукти з базару донести, – лускатий зупинився на секунду, – А краще, знайди роботу. Все ліпше, ніж тинятися округою. Користь можна приносити по-різному.

– Думаєш почати з малого – це те, що потрібно? І не варто ганятися за битвами з монстрами?

– Так, сто відсотків.

– Добре, – Барб схопився з місця, підійняв з землі іржавого клинка, та побіг до виходу, – Побіжу ловити крадіїв у місті.

Дракон лише встиг прокричати у слід: «Тільки не поранься». Він втомився від розмови, тож дякував долі, що співрозмовник втік.

«В тяжкі часи живемо», – подумав змій. А часи і справді були тяжкими, бо до підкорення космосу в цьому світі ще далеко, а епоха подвигів та героїв пройшла. От і бігають навколо такі гіперактивні, як Аріан. Начитаються історій про звершення і гайда довкола носитися, порядних монстрів баламутити. Та хто ми такі, щоб їх засуджувати? Головне ж в житті, то мріяти і слідувати за власними мріями! Якщо робити це достатньо активно, то, певно, все вийде. Суть лише – не сидіти склавши руки. І з часом, навіть якийсь умовний Аріан Барб, зможе стати величним героєм.