Зміст

Він

Ой у вишневому садочку

Там соловейко щебетав

Віть-віть-віть, тьох-тьох-тьох,

Ай-ай-ай, ох-ох-ох,

Там соловейко щебетав.

Народна пісня

****

Він

Цей День народження виявився чи не найгіршим за мої двадцять чотири роки. Дивлячись на відкорковану пляшку вина та на два порожні бокали, я усвідомлював, що марно витрачаю власне життя. До сьогодні воно складалося з винайманої квартири, барної стійки, шейкера, вечірок, тусовок та Ліки.

Та саме вона, Ліка, дала мені зрозуміти, що я справжній нікчема.

Звуть мене Соловейко Павло. Мені «поталанило» народитися 1 квітня. Такий от жарт долі! Тато навіть не повірив, коли зателефонували з пологового, вирішив, що розіграш. Він був на роботі, а маму, що пішла до магазина, забрала швидка.

Та  в іншому доля була поблажливою: я був її мазунчиком. Навчався на «відмінно», навіть не напружуючись, був веселий і компанійський, тому легко знаходив друзів, мав привабливу зовнішність, запоруку успіху в дівчат. З легкістю, мало не жартома, вступив до університету, де за свою світлу голову став улюбленцем викладачів. Щоб отримати бодай якусь незалежність від батьків, на другому курсі влаштувався барменом у модний нічний клуб, а згодом ще й винайняв круту хату в центрі, щоб жити самостійно, влаштовуючи вечірки з дівчатами та морем алкоголю. По закінченню вишу роботу не змінив, бо вона давала пристойний дохід, а червоний диплом інженера-кораблебудівника подарував мамі для гордості за сина.

Я радів холостяцькому життю, не бажав тривалих стосунків, тому й не пускав жодну дівчину до свого серця, лише у ліжко.

Поки не з’явилася Ліка. Вона, наче ураган, зі сміхом, з пляшкою шампанського в руках, в сріблястій міні-сукні та босоніжках на величезній шильці, влаштувала дикі танці, перетворивши на танцпол  барну стійку, за якою стояв я. З того вечора й запала мені в серце мініатюрна красуня з ляльковим личком, яскраво-рожевим волоссям, з шаленими ідеями та вибуховим характером. Ліка стала викликом моєму безтурботному самостійному життю.

Я закохався, наче хлопчисько. У нас було багато спільного: ми любили жити весело, обожнювали галасливі компанії, дискотеки, нічні клуби, та найбільше нас єднав секс. О, то був дикий вогонь, приборкати який ми навіть не мали бажання! Ми воліли б взагалі не вилізати з ліжка, таким пристрасним було наше єднання.

Моє кохання породжувало підступні та болючі ревнощі. Розважальні заклади ми завжди відвідували удвох. Коли ж я працював, Ліка з компанією друзів тусувалася в моєму клубі.   Я в цей час скрипів зубами та до болю стискав кулаки від люті, спостерігаючи, як моя кохана дівчина навсібіч фліртує, охоче приймає залицяння сторонніх чоловіків, і мені тьмарився розум від ревнощів.

Вдома, я влаштовував сцени, звинувачуючи Ліку у всіх смертних гріхах. Ми сварилися, били посуд, кричали, як навіжені, а потім мирилися в ліжку. Зранку кохана, невинно кліпаючи оченятами, пояснювала, що кокетування – то у неї в крові, а легкий флірт не зашкодить стосункам, а навпаки, робить їх яскравішими.

Ще одним каменем спотикання було готування. Куховарити Ліка не вміла взагалі, і найгірше те, що навідріз відмовлялась вчитися. Я також в цій справі був безталанним, навчився лише каву варити, але професійно. Ми завжди спорилися з цього приводу, та врешті решт все одно замовляли суші або йшли в піцерію.

Прибирання як і прання лягало на мої плечі, тому що Ліка одразу заявила: «Твоя квартира – ти і прибирай!», та «У мене для цих брудних справ немає ані бажання, ані настрою!»

Свій настрій моя дівчинка полюбляла покращувати під час шопінгу або в салоні, могла пів дня провести на манікюрі-педікюрі, на бровах чи віях та ще на якійсь салонній екзотиці; могла витратити мою місячну зарплатню (слава богу, що існують чайові!) на сукню, яка ідеально пасує до її нігтів. Головне, що приходить додому щаслива та усміхнена і готова дарувати мені насолоду своїм звабливим тілом до знемоги.

До цього вечора ми з Лікою вже півтора роки були разом, але я так само, як і вперше відчував терпку ніжність та солодку пристрасть, був готовий носити її на руках і дарувати щастя.

Мій День народження вирішили відсвяткувати лише вдвох в клубі, де я працював. Мали приїхати туди окремо, тому що в Ліки були якісь справи (певно готувала мені сюрприз).  Я зайняв столик у чилауті*, замовив її улюблений кримський Мускат – бажав надати вечору романтики. Та вона спізнювалась. Я, наче на першому побаченні, щохвилини поглядав на годинник. В моєму хвилюванні час повз зі швидкістю слимака.

За пів години мої нерви були вже на межі. Ліка не відповідала на дзвінки, а я втрачав надію на романтичний вечір. Та ось, коли я вже готовий був плюнути на все, до залу увійшла вона – чарівна й шикарна у довгій рожевій сукні, що ідеально підкреслювала спокусливі принади, з витончено укладеними яскравими кучерями – я вмить пробачив їй півгодинну затримку. А коли вона всміхнулася, задоволена ефектом, що викликала її поява, моє серце забилося частіше.

Граційно опустившись у м’яке крісло, Ліка підпалила сигарету, поволі затяглася та випустила тоненьку цівку диму. Лише після цього заговорила:

– З днем народження, коханий!

Я потягнувся до пляшки, щоб налити нам вина, відчуваючи що попереду має бути тост, та мене зупинили:

– Стривай! Я ще не закінчила. Для нас обох сьогодні визначний день: я вирішила змінити чоловіка!

– В якому сенсі? – не зрозумів я. – Наче зачіску чи рукавички?..

– Майже, – погодилась Ліка. – Я просто знайшла гідну заміну тобі. Так, він не красень, не  молодий, та має ВЛАСНИЙ бізнес, ВЛАСНУ квартиру і ВЛАСНЕ авто, чого у тебе найближчим часом не передбачається. Він не змушує мене, як ти, прати й готувати. Він запросив мене з собою у Париж, а влітку ми відпочиватимемо на Кіпрі. Від тебе ж я могла очікувати хіба що Залізний Порт, в кращому випадку Ялту. Мені не доводиться у нього вимолювати гроші на нову сукню чи на салон, він просто дав мені свою кредитку.

Я сидів, ошелешений сказаним, не в змозі вимовити ані слова. Моя кохана дівчинка, яку я обожнював, мало не боготворив, за моєю спиною тра***ся з якимось товстосумом! У мене не вкладалося це в голові.

– Ти не думай, що справа у тобі, – продовжувала зрадниця буденним тоном. – Ти гарненький, навіть дуже, а в ліжку ти просто бог. Нам було добре разом, весело та класно. Але тобі двадцять чотири – а ти працюєш барменом! Житла власного не маєш, про автівку ж годі мріяти! В порівнянні з тим чоловіком ти – нікчемний жебрак!...

– Пішла геть! – я зі злості гепнув кулаком по столу, аж бокали задзвеніли.

Ліка аж відсахнулася, перелякано округливши сині бездонні очі, швидко кліпаючи штучними віями.

– Пішла геть, шльондра! – прошипів я до неї, стискаючи кулаки. – Інакше я за себе не ручаюся, витягну тебе, курву, за патли, та ви**бу просто перед клубом, щоб всі знали, що ти шалава, що за гроші ноги розставляєш!

Вихід моєї колишньої дівчини був не таким величним, як вхід. Вона вибігла, наче шавка, що піджимає хвіст.

Я полегшено видихнув і закурив. Подумати було про шо. Я був настільки засліплений гарненьким личком, що не вбачав підступу і розрахунку в діях коханої. І вже навіть засумнівався, чи кохав я її насправді, чи то були лише бажання, пристрасть і хіть, адже поєднувало нас загалом лише ліжко.

Та як би я себе не виправдовував, в одному Ліка була права: я марно витрачав своє життя, не опікуючись майбутнім та не будуючи планів.

Мені нестерпно захотілося випити. Я схопився за пляшку з вином, але зрозумів, напівсолодкий Мускат не вирішить моїх проблем, тому підвівся і пішов у бар, а вино навіщось прихопив з собою.

У клубі, як і завжди, галасливий натовп рухався на танцполі під гучну музику, що задавала ритм. Світло також вигравало в такт, влаштовуючи нереальні кульбіти, вкриваючи присутніх якимось химерним маревом.

Столики всі були зайняті, за одним з них я помітив компанію дівчат, які щось святкували, голосно перемовлялися та весело сміялися. Я несвідомо змінив напрямок, підійшовши до них. Сміх миттєво затих, а п’ять пар очей з цікавістю поглянули на мене.

– Перепрошую, що завадив вашому святкуванню, - я поквапом заходився шукати привід, чому підійшов до них, аж раптом мені сяйнула думка: - Вітаю вас з 1 квітня! Тому прийміть від мене у подарунок цю пляшку чудового вина.

Я поставив вино на стіл, трохи схилив голову на прощання та розвернувшись, попрямував у бар. Лише задоволено всміхнувся, почувши за спиною зачудоване дівоче «Ах!».

– З днюхою, бро! – привітав мене Нік, сьогодні він був за стійкою.

– Дякую, Ніку, – відповів я. – Мені горілки.

За мить переді мною стояла запітніла склянка та блюдце з кружальцем лимону – Нік знав мої смаки.

– А де Ліка? – спитав він. – Чи ви не святкуєте?

– Ми розбіглися, – відповів, піднімаючи склянку. – А я от святкую.

Той лише знизав плечима, а я зрозумів, що в душі  у мене навіть не тьохнуло, що та жінка, яку ще вранці вважав коханою, залишила по собі порожнє місце: ані згадки, ані болю, ані жалю. Лише нав’язлива, наче муха, прикрість, та й та поволі розчинялася в горілці.

Нік поновив, та до склянки я так і не торкнувся. Сидів собі мовчки, роздивляючись відвідувачів, спостерігаючи за танцюючими. Та раптом боковим зором помітив і впізнав одну з дівчат з компанії, до якої підходив. Хоча важко сказати, як впізнав, адже облич їхніх я не запам’ятав. Та підсвідомість послужливо вихопила з пам’яті чорне, як ніч, волосся, що лискучим шовковим водоспадом сягало сідниць та червону квітку, пришпилену за вухом. Дівчина пройшла повз мене до вбиральні, навіть не глянувши у мій бік, залишивши мені лише нестерпне бажання торкнутися її волосся.

Я чекав, коли вона повернеться. Діджей увімкнів повільну композицію. Натовп на танцполі трохи розсмоктався, залишивши там товктися кілька пар. Танцювати я не збирався, але щойно дівчина опинилась в полі мого зору, чомусь поквапився їй назустріч.

– Ви не проти?.. – спитав, протягуючи руку у запрошувальному жесті.

Незнайомка здивовано поглянула на мене та, нічого не промовивши, вклала свою долоньку в мою.

Танцювати з нею було саме задоволення. Вона рухалася легко і невимушено, одразу налаштувалася на мій темп і жодного разу не збилася.

– То ви тут святкуєте 1 квітня? – спитав, аби не мовчати, аби нарешті почути її голос.

Вона знов підвела на мене очі кольору шоколаду та розсміялася:

– Ні, ми святкуємо мій день народження. – а голос приємний.

– День народження?! – я здивувався (ото співпало!). – Тоді вітаю!

– Дякую, – вона зашарілася та зі сміхом продовжила: – Отак мені пощастило влаштувати батькам справжній першоквітневий розіграш!

– Як я тебе розумію! – всміхнувся у відповідь. – А ім’я в тебе є? Може Кармен? – вказав на шпильку у волоссі з пишною квіткою маку. – Чи може Рапунцель? – я нарешті торкнувся волосся, заправивши за вухо чорне пасмо.

– Паша, – коротко відповіла, знітившись.

– Паша? – здивування моє збільшилось.

– Так. Мене назвали на честь бабусі, – пояснила.

Ми вже вибиралися з натовпу, який з новим треком кинувся на танцпол, коли з дівочого гурту покликали:

– Соловейко!!!

Ми з Пашею обернулись.

– Соловейко, ти ще довго там, ми вже збираємось додому! – поквапили дівчата.

– Соловейко? – спитав. – Ти напевно гарно співаєш?

Паша знов залилась дзвінким сміхом, який мені все дужче подобався:

– Так, співаю непогано. Та Соловейко – то моє прізвище.

– Соловейко??? – я був просто ошелешений.

– Так. Дякую за приємну компанію. Бувай! – вона розвернулась, від чого волосся підстрибнуло та розсипалось, здійнявши хвилю в моїй душі.

Я ж повернувся у бар і залпом випив горілку, що чекала мене на стійці. Нік, помітивши мій знак, одразу поновив замовлення.

– Знаєш, друже, – поділився я. – У мене таке дивне відчуття, наче я учасник якогось незрозумілого мені розіграшу.

Бармен знов знизав плечима і пішов виконувати нове замовлення. Я ж занурився у власні думки, в які вже потроху просочувався алкогольний туман.

«Паша Соловейко! Смішно! Та ні, дивно. Але цікаво. Паша Соловейко. Не може цього бути!»

А за цим іменем стояла звичайна пересічна дівчина. Я на таких ніколи навіть увагу не звертав. Не красуня, від якої тьмариться розум, та чимось вона мене привабила, бо думав лише про неї. Так і сяяли смішинки в чорних очах. Здивовано вигиналися брівки-шнурочки. На вустах грала щира усмішка. А смагляве личко так привабливо заливалося рум’янцем, коли вона соромилася. Що ж говорити про волосся, яке просто зачарувало мене! Вона була такою... такою… такою… справжньою.

Що для мене було дуже дивно, я вперше мріяв про жінку не як про об’єкт сексуального бажання. Навпаки, в моїх думках вона так само щиро дивиться на мене, дзвінко сміється,  довірливо бере мене за руку, мило шаріється, коли я шепочу їй на вушко компліменти.

В моєму житті було багато жінок. Та всі вони були для розваг і насолоди. А сьогодні мій п’яний мозок сприйняв важливу інформацію: я зустрів ту єдину, що створена для щастя.

Завтра, на тверезу голову, я обов’язково знайду тебе, Паша Соловейко. Не думаю, що в соцмережах важко знайти дівчину з таким ім’ям.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дарія Кононенко
05.08.2021 17:19
До частини "Він"
"Додому я просилася, а ти мене все не пускав". Просто прситься продовження куплету. І який наївний хлопець. Мінімум половина фейсбуку ходить з чужими фото та іменами
Ана Пест
09.08.2021 14:33
До частини "Він"
Насправді, коли писала, в голові крутилася ця пісня.)))) Хлопець, можливо, й не такий наївний, проте занадто самовпевнений, то так.))))