Казка про Небесну Сотню

Це було колись недавно в одній чудовій країні. Жили там добрі й сміливі люди. Багато поколінь працювали вони на своїй землі. Вдень робили, вночі відпочивали.

Як ось одного разу земля їхня почала хворіти. Все менше виходило сонечко. Все більше було темряви навколо. Ніч була чим далі, тим довшою. Чим далі, тим похмурішою. Темрява почала наступати з усіх боків, лізти в усі щілини, заповзати в людські душі й робити їх чорними та жорстокими. Все складніше людям було оборонятися від пітьми навколо. Люди з селищ та містечок почали сходитися в найбільше місто - місто на пагорбах. З усіх сторін тягнулися тисячі людей. Але темрява почала проникати й до міста. Тоді зібралися люди на найбільшій площі, але темрява почала знову кружляти навколо них. Організували вони оборону і розділили військо своє на сотні. Почало військо зводити високі мури-барикади аби не пускати темряву до душ своїх, бо чисті душі є найкраще, що маємо від народження. Але і мури почали ламатися. Тоді з сотень їх війська обрані були найкращі - воїни Світла. Сміливі, сильні, а головне з чистим серцем, без найменшої крапельки темряви в душах своїх. Найменували їх Сотнею Небесною, аби створили вони драбину до самого неба та знайшли місце, де світло народжується. І поки боронили на площі люди за барикадами душі свої. Сотня Небесна побудувала драбину і залізла на самі зорі. Так високо, що люди вже перестали й бачити їх. Темрява скористалася нагодою та накрила всю землю, все місто, всю площу та зламала драбину чорною своєю подобою.

І коли вже здавалося, що ніч прийшла назавжди до місця цього. І скорбота прийшла до сердець за воїнами своїми. На небі одна за одною почали з'являтися зірки - душі воїнів Сотні Небесної. Запалали так яскраво і так чисто над землею, що світлом своїм наповнили вони душі всіх інших людей. Темрява затремтіла, посивіла та відступила. Заплакали люди згадуючи воїнів своїх, які знайшли світло не на небі, а в серцях своїх.

Вранці зірки зникли й вийшло сонечко. Люди раділи новому дню. А коли знову прийшла ніч вони з вдячністю дивились на зірки, бо знали, що це вийшли на варту душ людських воїни Сотні Небесної.