Блуд

Я вже тривалий час спостерігала за ними ховаючись у хащах. Велика компанія молодих хлопців і дівчат, вони розбили табір в цій прекрасній місцині. Затишна рівна галявина, оточена могутніми соснами, у тихий день тут можна було почути як несе свої води річка неподалік. Та зараз її заполонили гучна музика, співи і сміх. Так звучала молодість, людське життя, більш дике і стихійне ніж ліс навколо.

Ближче до вечора двоє людей відділилися від загального гурту і рушили в сторону річки. Я нечутно пішла за ними, дивлячись як вони граються, наздоганяють і ловлять одне одного. Підходячи до річки, вони поступово скидали свій одяг і у воду зайшли повністю оголені. Згодом сміх стихнув, його змінили поцілунки, і тихий плюскіт води, яка розбивалась об тіла. Проте це тривало недовго, щось пішло не так і дівчина спробувала відштовхнути хлопця, та він її не пускав. Після короткої боротьби тишу розітнув гучний ляпас і дівчина вибігла на беріг. В спину їй полетіли лайливі слова, проте вона не озираючись пішла геть. Я терпляче чекала, поки хлопець розлючено дивився їй у слід. Згодом він гучно видихнув і з головою занурився під воду. Якийсь час поплававши він заспокоївся, теж вийшов на сушу і рушив в ліс.

От тільки це був протилежний від людського табору беріг.

Я йшла за ним і бачила, як поступово він починав розуміти, що щось не так. Хлопець нарешті відірвав погляд від землі, на якій він мабуть шукав свій одяг, і здивовано роззирнувся. Його оточували стовбури дерев і темрява між ними. Коли його погляд ковзнув по тому місці, де стояла я, він нічого не побачив. Проте я встигла помітити, як в його очах промелькнули перші проблиски страху.

Він розвернувся і рушив в сторону з якої прийшов, але вже через десяток кроків він непомітно для самого себе почав повертати все правіше і правіше, згодом вимальовуючи велику дугу і заходячи все далі в ліс. Дуже швидко він все таки не витримав і почав гукати своїх друзів, мені навіть здалось, що там було ім’я дівчини, з якою він плавав у річці. Та він вже був надто далеко, а його товариші веселились надто гучно, щоб він був почутим. Тож коли він зупинився, щоб перепочити я вирішила нарешті йому показатись.

Рушивши до нього я побачила неподалік у вітах дерев маленького смішного чоловічка. Він сидів на гілці і весело гойдав ногами, взутими в чоботи не на ту ногу. Він привітно помахав мені рукою і я усміхнулась йому у відповідь. Аж тоді нарешті хлопець побачив мене.

Схоже, я здалась йому досить привабливою, бо хоч він і інстинктивно прикрився, проте це було помітно. Та й рум’янець від довгої ходьби і криків швидко сповз з його лиця. Що ж, це не дивно, я ж теж була зовсім нагою.

- Ого, привіт. Ти теж тут загубилась?

- Ні.

- Хух, це добре що я вийшов до людей. Не повіриш, як я вмудрився заблукати.

- Це тебе Блуд сюди привів.

- Блуд? Аа, зрозумів. Це у твоєму селі так говорять? Що ж, тоді добре, що я зустрів тебе. Ти ж не даси йому водити мене й надалі? – усміхнувся він.

- Щоб він тебе відпустив потрібно просто щось одягнути навиворіт.

- Як бачиш, я не маю що вдягнути. – підморгуючи він розвів руками.

- Не хвилюйся – я посміхнулась оголюючи ікла, – я допоможу тобі одягнутись… навиворіт.