Луна та Чугайстер

Луна та Чугайстер

На окраїні густого-прегустого лісу в передгір’ї Карпат у старенькій ґражді жила одна дівчина. Вона була такою гарною, що своєю красою засліплювала очі кожного леґіня. Багато сваталося до неї, та Луна, так звали дівчину, покохала одного юнака. Та на жаль, Луна була сиротою і змушена була служити в багатих дідичів, батьків того хлопця. Юний леґінь теж закохався палко у свою служницю Луну. Коли батько дізнався про кохання сина до бідної красуні, то вирішив тут же позбутися біднячки. Дідич загадав дівчині піти до лісу й принести з цілющого джерела здорової водиці. А був дідич злим мольфаром. Коли Луна пішла до лісу, дідич-мольфар викликав сильний буревій з грозою.

Як тужно стогнав ліс!.. Буревій безжально валив кволі дерева, а дощ розмивав стежини й дороги. І дівчина заблукала в далекому лісі.

Коли син дідича – красний леґінь – зрозумів, що його гарна любка заблукала в глибоких зворах, то тут же вирушив у дорогу, щоб знайти її. Та лихий батько ще й зачарував красуню Луну. Він так вчинив, що дівчина могла тільки повторювати чиїсь почуті слова з жалем.

Довго ходив красний леґінь незнайомими стежками, кликав щораз свою любку:

− Чуєш, гарна де ти?..

А Луна, будучи зачарованою, не могла відповісти, а тільки тужно повторювала слова свого коханого й той чув у відповідь:

− Чу-у… га-й… де-е?

І хлопець не міг знайти своєї дівчини. Ходив, блукав леґінь довго-предовго. Одяг його став лахміттям, волосся й борода виросли, що його не можна було й впізнати. Та він усе сподівався знайти свою кохану дівчину Луну й безнастанно її кликав:

− Чуєш, гарна де ти?..

А Луна у відповідь тільки повторювала:

− Чу-у… га-й… де-е?

Хто чув її тужливі слова та бачив у той час леґіня, якого не можна було впізнати, лякався і називав його Чугайстер. І до сьогодні леґінь Чугайстер шукає свою любку Луну в лісах у Карпатських горах.