Велесова ніч

Пізно ввечері по стежині, яка вела від річки до села, повільно пливли душі.

Серед інших, тримаючись за майже прозорі руки, рухалася пара. За ними три жіночі силуети та дідусь. Він притуляв до себе однією рукою маленьку дівчинку, а іншою показував на вогник від свічки у вікні однієї хати:

- Майже прийшли, онучко. Вже вечеря готова, нас чекають!

Душі важко помітити, їх інколи можна відчути. Не завжди. Не всім.

Та в ніч з 31 жовтня на 1 листопада з’являється межа між світами. Душі приходять до своїх рідних на святкову вечерю. Всі дороги в цю ніч змінюють свій напрямок, тому вкрай важливо мати дороговказ: світло від свічки у рідних вікнах.

Велес, як вартовий між світами дозволяє душам провідувати рідних. Але до світанку вони мають повернути назад, щоб не заблукати назавжди в міжсвітті.

Людям в цю ніч краще взагалі не виходити з дому: можна потрапити в світ духів і зникнути там назавжди ставши лише хмаринкою. Бо жоден світ їх не прийме.

Деякі душі літали-блукали по селу, марно шукаючи своїх рідних. Вони заглядали у вікна, але там були чужі їм люди або взагалі темінь: не було кому ставити свічку у вікні, щоб освітити шлях. Щороку свічок меншало, а таких душ більшало.

Але ці душі трималися купкою, нікуди не звертали і не оглядалися: вони добре знали свою дорогу. Знали, що їх точно чекають.

*****

В її хаті було багато старих світлин. Пожовклі, чорно-білі, з вигорівшими написами від руки на звороті. У кожної фотографії, чи, як вона каже карточки, була своя історія.

Ці фотографії - вартові стану її душі і прожитих моментів, які тікають крізь пальці. Вони зберігали її минуле і навічно закарбували посмішки рідних людей, яких вже немає поряд...

Вона берегла пам’ять свого роду: в скрині разом з запашними травами, братовим кожухом, вишитими сорочками було багато світлин батьків, брата і сестер, які рано пішли з її життя.

Бабуня Геля мала вже за 80 років і трималася чудово. Вона не признавала лікарів, досі мала в господарстві свинку, курей і чималий город. Сама пекла хліб. Зранку пила сире яйце натщесерце, а перед сном, інколи, чарку.

Галина, чи як її називали рідні - Геля, мала лише п’ять рочків тоді, коли кацапи спалили їхнє село, щоб втекти в димовій завісі. Вона лишилася зі старим батьком та старшими сестрами Улею, Пронею і Настею у напівзруйнованій хаті. Найстарший брат, Василь, пішов на фронт. Дитинство завершилося і довелося швидко дорослішати.

Хата частково вціліла. Бог вберіг.

Багацько в селі тоді чого зруйнувалося: і хати, і церква, та страшніше, що цілі родини. Невинні душі полетіли у засвіти.

По завершенні війни повернувся брат Василь. Він розбудував стару хату. А згодом одружився.

Так вони гуртом почали оживати.

Старші сестри і молода невістка пішли працювати у колгосп. Залишили свою молодість і здоров’я холодним вітрам на полях з буряками. Врода розвіялася в ядючих запахах телятників і свинарників. Зістарену, згрубілу шкіру з мозолями, відтоптані нігті на ногах отримали в нагороду працюючі за трудодні доярками.

Василь влаштувався на цукровий завод в сусідне село. Важка праця виснажувала його ще молоде тіло.

Галина з батьком поралися вдома. Крім праці по господарству вона ще нянчила маленьку племінничку Наталочку, янголятка в їхньому домі.

Та не догледіла: поставила величезну виварку на плиту кип’ятитися, а малеча хотіла побачити бульбашки на воді...

Наталю не врятували. Сильні опіки.

Батько скоро пішов за онукою. Не міг витримати.

Так склалося, що в сім’ї не було карточки Наталки, не встигли зробити.

Вона залишилася лише в пам’яті близьких. І в церкві. Одного разу Геля помітила на стіні під куполом зображення ангелика і довго дивилася поки не впізнала там її, Наталочки.

Старші сестри згодом вийшли заміж в сусідні села, та власних дітей не мали. Рання важка праця зробила їх бездітними і скоротила віку. А Шура народила ще двох синів і двох доньок.

Василя раптом нестало. Любий братик! Війну вижив, а в мирі пропав...

Шура лишилася сама з дітьми. Лише Галина поруч.

Вона тоді її і поросила:

- Догляди їх, Гелюню, якщо мене не стане. Тільки добре догляди.

- Догляжу, - пообіцяла та.

І дійсно, Шура пішла за Василем через рік.

А Геля виховувала племінників. Не будучи матір’ю, стала нею.

І догледіла. Всіх виростила.

*****

31 жовтня її хата оживала від метушні і дитячого сміху - приїхали племінники з дітьми. Маму- тьотю провідати, її оповідки послухати, старі фотографії вкотре переглянути. Бо знали, що Велесеву ніч треба всім разом проводити, рід згадувати.

Вже було пізно. Малі діти заснули на руках своїх батьків біля святкового столу, їх переклали на ліжка з пишними перинами. В хаті горіли свічки і бабуня Геля завершувала свою розповідь.

Вона обережно поскладала світлини іназад в скриню.

На вікні горіла свічка.

Зі столу нічого не прибирали – дорогі гості мали завітати на вечерю...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
(користувача видалено)
18.02.2023 21:16
До частини "Велесова ніч"
Мені сподобалося все, окрім такого нюансу:в українських традиціях дійсно є правило лишати їжу померлим предкам, проте,хіба це відбувається в ні з 31 10на 1 11?
⋯
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Dara
    20.02.2023 00:17
    До частини "Велесова ніч"
    Святвечір. Так, відома традиція саме на це свято поминати предків. Також, думаю, можна додати поминальну неділю по Великодню. Звичай лишати дар ( не лишень їжу) - прадавній. Велесова ніч - це з первісної міфології українського фольклору. Можливо, перегукується з Гелловіном... В будь якому разі це занурення в традиції, в минуле, в рідне. Це про відтворення та відднайдення самих себе)
    ⋯
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше