Вождь племені Панк

В одному племені, що називалося Панк, сталося горе. Померла дочка злого вождя, Лілія, що мала всього 12 років. Дівчина була настільки доброю, що слава про неї дійшла й до заморських племен. Вона ніколи не сердилася, всіх любила та завжди приходила на допомогу. Батько Лілії пообіцяв її за дружину вождю найбагатшого сусіднього племені і сподівався отримати за неї великий викуп: шкуру, волів, і можливо, навіть прянощі. Невимовною втратою обернулася для злого вождя смерть дочки, адже викупу тепер не було за кого вимагати.

У тім племені люди мали притаманний лише їм звичай: на третій день опісля смерті, чия б вона не була, виходити на найближче роздоріжжя і роздивлятися його обочину. Якщо там буяли квіти, то покійний був доброю чесною людиною і його хоронили з дотриманням всіх ритуалів, на загальному кладовищі. Якщо ж на роздоріжжі розросталися колючки, чортополох та інший бур’ян, померлого викидали в річку, щоб земноводні не залишили й сліду від негідника.

На третій день після смерті Лілії, як тільки почало світати, злий вождь племені сам пішов на роздоріжжя і жахнувся: там не було жодної квітки, а обочина рясно поросла лапатим листям. Розлютився вождь, спалахнув та вигукнув:

— Що ж ти, Ліліє, накоїла? Тепер тебе їстимуть жаби!

В цей час поруч проходив бідний парубок. Побачивши вождя, що викрикував такі страшні слова, спинився і мовив:

— Але ця квітка, лілія, неземної краси. Я нічого подібного ніколи не бачив. Не зривайте її та не викидайте.

— Яка квітка? — Спантеличено запитав вождь.

— Ну лілія ж! Ось ця. Ви самі її так назвали.

Знітився батько Лілії, заусміхався, бо знав, що злі серцем ніяких квітів на роздоріжжі бачити не можуть.

— Гаразд, я залишу її тут.

Повернувся злий вождь додому, похоронив дочку, як слід, але пригода з квіткою не давала йому спокою. Чи дійсно вона там росла? Покликав вождь того бідного парубка, подарував йому дорогу шкуру, потім покликав його друзів і також подарував їм по шкурі. Інші шкури роздавав випадковим перехожим протягом трьох наступних днів. Коли у злого вождя залишилася одна, остання, шкура, він пішов у ній на роздоріжжя, але знову побачив там лише зелені рослини. В цей час поруч проходила вдова. Вождь погукав її, скинув з плечей останню шкуру і віддав вдові. Вдова зникла з поля його зору, а злий вождь побачив, що вся обочина буяє неймовірно красивими білими квітами, ліліями.

З тих пір вождь уже не був злим, а неземної краси квіти, лілії, завжди прикрашали його сад.