Ні, це не міф! Я чула голос.

Ні, це не міф - Я чула голос.

Одна людина - одне тіло, чи то лише на папері одна? Чи думали ви як це створіння може жити двома життями?

Я - турботлива матуся, відчуваю себе прогресивною та сучасною. Квочка, так лагідно кличуть мене в колі сім’ї. Зараз сиджу і турбуюсь, щоб донька не викисла під дощем, не отримала сонячні опіки, добре плавала та їла більше фруктів. Закриваю очі і бачу себе в колі рідних, чомусь тулюся до чоловіка та доньки, хапаю собаку, читаю як там мама, тато та сверкрушечка і боюся... Знову гудить, червона вся мапа України. Моніторю всі міста та молюся, спочатку за них, потім за тих де це сталося... потім за себе... Моторошно, трусить, ніби мандруєш часом, здається що навіть фізично транспортується в те пекло. Але ненадовго, видихаєшь, дякуєш за життя і несешся знову туди де пече сонечко, лагідне, лазурне море та ніби саме щастя навколо.

Сьогодні жаркий день, чужа країна, люди живуть помірно, насолоджуються своїми досягненнями, споглядають безтурботно за безкінечною кількістю літаків. Наступає віддалене відчуття спокою, морської тиші, міцного гірського и захисту, і навіть, Миру.

Кожен займається своїми справами, хтось на полу за ноутом вчиться, хтось читає. Несподівано, долинають гучні звуки з вулиці та заставляють кинути всі справи і затаїтися...

- Белорусія это росія!, лунає через балкон крик дитини.

-Нет, нервово кричить інша дитина, Белорусія просто допомагаєт росії.

В такому контексті спір продовжується довго, кожен із з дітей наполягає на своєму та має свою правду. Все могло так і закінчитись, ніби безвинні дитячи суперечки. А насправді потвора думок, що як невидими монстр виселяється в маленькі, ще зовсім невинні душі, отруюючи їх мозок та позбавляючи можливості мислити самостійно.

А потім, чутно крик, такий різкий, впевнений, непорушний. Це кричить один із них:

- КРИМ ЦЕ УКРАЇНА ! ! !

Далі - тиша.

Відсутні будь - які слова, немає апеляції, немає іншої думки. І тільки сльози покотились, ніби річка з гір, по спині побігли мурахи та кинуло в жар.

Крим- це Україна. Все стало на свої місця, діти грають мирно, голоси їх лагідно щебечуть, усмішки освітлюють обличчя. Сспів птахів та гул кондиціонерів наповнюють кімнату, втираю сльози, з насолодою видихаю і далі йду вчитися, щоб була змога розрізнити де то міфи а де ні.