Художник

Індійці вірять, що, малюючи людину, крадеш у неї душу.

***

Коли Арне та Вігго стукнуло по сім років, батьки обох хлопчиків помітили їхній талант до малювання.

Сім'я Вігго тримала власний галантерейний магазин, тож, маючи які-не-які кошти, влаштувала його у Мистецьку школу пані Магде. Арне ж мав скласти екзамен та набрати найбільше балів, щоб вибороти пільгове учнівське місце.

Вісімдесят учнів рівно опівдні почали малювати завдання пані Магде: квіти в горщику. Арне впорався раніше за всіх. Коли він відклав пензлик, Доротея Магде зупинилась позаду нього, поглянула на полотно та скептично посміхнулась.

— Ці квіти цвітуть, — сказала вона, ніби поставила страшний діагноз. А потім поглянула на ті, що потрібно було намалювати, — зрізані ще п'ять днів тому, вони невпинно всихали без води.

— Завтра вони знову розквітнуть, — багатообіцяюче промовив Арне. Пані Магде мовчки пішла до інших дітей, хвалила їхні роботи. Арне ж розумів, що його малюнок її не вразив.

Через годину після закінчення екзамену оголосили результати. Відібрали п'ять учнів на безплатне навчання; ім'я Арне знаходилось у третьому десятку. Понурий, він повернувся додому.

Наступного дня, коли він сидів у вікні та дивився на сусідський двір, дорогий автомобіль під'їхав до самих дверей його будинку. З нього вийшла пані Магде з букетом квітів у руках. Вся сім'я зібралась у вітальні, щоб почути, що Арне буде навчатися в її школі.

— Звідки ти знав, що вони знову зацвітуть? — запитала жінка.

— Не знав. Я намалював їх — і вони вкотре подарували нам свою красу, — відповів хлопчик.

Пані Магде не зрозуміла значення його слів, тому просто попросила зібрати валізу, бо вони негайно від'їжджають в Еспен, де він віднині буде жити.

На диво, вчителі вважали Арне перспективним художником, картини якого матимуть успіх, але потайки він мріяв про те, щоб його праця приносила користь та радість іншим. Тому кожного літа він безкоштовно малював портрети у центральному міському парку.

Пані Агнета попросила Арне зобразити її, прибравши зморшки з обличчя, які їй страшно не подобались.

— Ох, синку, якби я знову стала молодою… — зітхнула вона. — Але проти старості ліків немає…

Арне виконав бажання жінки — намалював її такою ж вродливою, якою вона була ще років десять-п'ятнадцять тому. Наступного дня пані Агнета повернулась. Арне не відразу її впізнав, адже вона помолоділа та витягнулась як струна. Плачучи, вона кинулась обіймати митця та дякувати.

За тиждень по місту поширилися чутки, що молодий художник Арне, учень Мистецької школи пані Магде, творить неймовірні речі, просто намалювавши портрет. Тому в один прекрасний день до нього підійшов важкохворий товстосум і попрохав намалювати його в раю. І саме тоді Арне допомагав його друг Вігго, який і раніше переносив робочий знадіб друга. Почувши прохання багача, він не одразу розумів, для чого це йому.

— Пане, — промовив Арне, — але я не знаю, чи ви потрапите до раю.

— А я впевнений, що так і станеться. Ти повертав людям красу, здоров'я, статки, кохання! Я щедро тобі віддячу!

Арне намалював багача серед полів квітів під небом, білим як молоко. Зовсім скоро Еспен гудів новиною, що пан Якоб Лассе помер з блаженною усмішкою на устах, а останніми його словами стали: «Арне створив для мене рай. Нарешті я тут».

Де працював Арне, там і збирався натовп охочих, щоб їх намалювали. І несли вони різноманітні подарунки. Вігго спостерігав за ажіотажем, думаючи, що і він теж здатний малювати людей в раю. І хто там знає, чи душі туди насправді потраплять, чи ні.

Стояв він поряд з Арне день, два, тиждень… Ніхто не підходив до нього навіть запитати, чого він тут стовбичить.

Тоді вирішив Вігго вкрасти портрет дами, який закінчував Арне, скопіювати та підмінити. Все робив вночі, у комірчині гуртожитку, де вони мешкали. На світанку він спалив полотно друга, а копію поставив біля його ліжка.

Зчинився гучний скандал. Не сталося чудо з багатійкою, і вона, вирішивши помститись, подала до суду позов через обман. Арне втратив добре ім'я, його вигнали з Мистецької школи пані Магде, а сама наставниця більше не бажала його знати.

Суд присудив відшкодувати обманутим клієнтам величезні компенсації та на один рік позбавив волі. Казали люди, які ще пам'ятали ті події, що там, серед чотирьох стін, і зник Арне. Розчинився в повітрі як дим.

Йшли роки. Вігго вступив до університету, одружився. Дружина подарувала йому чудову доньку Санну. Та хворіло дівча з самого народження, прогнози лікарів не вселяли надії. Відчай полонив серце Вігго. Все частіше він задумувався над тим, що тільки чудо могло б врятувати його крихітку…

Вігго кинувся шукати Арне. Почав з в'язниці, де начальник виправного закладу вручив йому малюнок, намальований звичайним олівцем. Придивившись, чоловік помітив серед гірської місцевості невеликий будинок, а біля нього — крихітну постать людини. Він все зрозумів. Сльози самі покотились з очей.

— Пробач, друже, — прошепотів чоловік. — Пробач… Це я в усьому винен.