Додому

Додому

Сонце радісно і по-весняному лагідно блищало за вікном, проте у кімнаті з опущеними шторами панувала звична напівтьма. На столі з трьома ніжками стояв срібний канделябр на сім свічок. З полиці на відвідувачів приватного кабінету мага Деміуса байдуже дивився череп.

Вайбер Деміуса (ім’я по паспорту Василь Кобаса) просто зараз, зранку, розривався від бажаючих позбутися від негативу, розірвати прокляття, почистити карму та інше. Маг у домашньому халаті потягнувся за щойно звареною кавою, щоб надати бадьорості тілу та душі. Вона, бідолашна, ще вчора гамселилася з бісом середньої руки і, звісно, трохи втомилася. Сине горнятко дзенькнуло і розлетілося на друзки прямо у руках. «От же ж, падла, ніяк не упокоїться, знову переробляти той ритуал із ножем»—майнуло у голові мага. Минулого разу він мав справу з родовим демоном, який псував життя вже третьому поколінню однієї сім’ї. Той ніяк не хотів кидати комфортне «гніздо» та, видно, все ж знайшов спосіб залишитися. Знову тепер замовляти ніж, добре, що чорну курку вже різати не треба. Чорні курки—то дефіцит.

Короткий спогад обірвало голосове повідомлення: «Доброго дня, пане Деміус! Мені Ваш номер дала знайома, ви допомогли їй зняти вінець самотності. У мене така справа…Чоловік мій пішов від мене, донька від рук відбилася, її вигнали зі школи зі скандалом, тепер он у подружки живе…Від цього у мене серце ниє і ноги стали відмовляти. А сни… сни такі…дивні та страшні сняться вже рік. Наче хтось за мною женеться і щось кричить, а я не чую, що…Допоможіть мені, дуже прошу!»

Істерика у голосі була непідробною. Ох, не любив Василь таких от випадків. Потім усі мізки виїдять із хлібом «а чому мені ще погано, а коли стане краще». Все життя понабирають гімна, як курка блощиць, а потім «сделайте мнє харашо». Ну добре, де там її фото, поки у робочому стані, можна і глянути. З екрану телефона на нього дивилася худорлява білявка незрозумілого віку з опущеними кінчиками вуст і злими очима. Така сама кого хочеш зі світу зживе. У голові почувся шепіт: «скоріше, прошу…прошу…». Але то був не її голос, а чий? Гм…подивимось ближче.

Ага, ось ти де, я тебе бачу! Тепер замість жіночки на фото була рогата істота (схоже, біс), чомусь із зеленуватим чубом. Відчувши увагу мага, він впав на коліна. «Ага, паскуда, боїшся піти туди, звідки прийшов. Скоро вже, почекай», —передав рогачу ментальне повідомлення майстер магії. Лампадка, що горіла вдень і вночі у кутку, сколихнулася, наче гикнувши полум’ям. Від неї на стіні відбилися на мить дві тіні: людини і НЕлюдини. Остання мовила: «Прошу…скоріше…я так втомився жити у цій клятій курві, трясця її праматері, що прикликала мене сто років тому, що сил немає…Дай мені повернутися додому. Я так хочу додому».