Його усмішка маска, що приховує розбите серце

Чайник кипить, випускаючи хвилі гарячого пару. Голова розколюється від болю, й від цього саднять очі. Дерек підіймається зі стільця, вимикає газ і виливає киплячу воду у покоцану кружку. Йому казали, що пити з таких не можна, але зараз нікого з них немає, й казати це більше нікому.

Він закурює. Дим від сигарети заповнює маленьку, занедбану кухню, осідаючи під стелею. Колись у будинку йому ніколи не дозволяли палити, вікна завжди були відкриті, свіже повітря розгулювало з кімнати в кімнату. Їх дім знаходився впритул до лісу, чотири поверхи з нульовим. Класичний стиль, затишна вітальня, м'які подушки у його кімнаті. Велика ділянка для великої сім'ї. Мати з Лорою готували ситну вечерю, щебетали про недавні події й голосно реготали з батькових панчох, які випадково потрапили до шкільного рюкзака Джеймі. Джеймі, так роздратувався через це, що навіть, відмовився від маминих млинців.

Йому було всього вісім.

Дерек затамовує подих, прислухаючись до тиші. Здається, що от-от і звідусіль буде чутно гучні викрики Кори. Вона буде наздоганяти Метью, за те що він викрав її навушники, а потім показуючи їй язик, зачепиться за килим і тоді, Кора схвильовано підійме його на руки, ніжно витираючи його крихітне обличчя.

Йому було чотири.

Груди стягує болісний спазм, чоловік кашляє, глотнувши диму. Чай охолонув, й він випиває його за пару ковтків.

Скільки, ще має пройти часу, щоб туга, нарешті, розірвала його на шматки?

Він відкриває кватирку, впускаючи нічне повітря. Робить глибокий вдих. Видих. Він ненавидить запах диму. Ці чортові сигарети, такі самі як у батька. Себе ненавидить найбільше.

Після старшої школи, поїхавши до Європи Дереку здавалось, що рідний Бейкон Хіллз, тепер буде зустрічати його тільки на Різдво. Адже, тут було студентське вільне життя й ніяких вересків сестер.

Його не було з ними, коли вогонь заполонив четвертий поверх. Він грав у лакрос, коли здійнявся - третій. Забив у ворота, коли його найрідніші люди, хапали малечу, біжучи на другий. Слухав оплески, в той час, як вогонь охопив будинок - повністю. Вхідні двері заклинило. Вони всі були у пастці. Спалахи вогню вбирали в себе крики, а Дерек щасливо махав глядачам на трибунах.

Чоловік витирає сльози, які не помітив, доки солоні краплі не почали стікати на шию.

Минуло одинадцять років, але досі його усмішка - це маска, що приховує розбите серце.