Наше світло в наших душах

«Як нам зорі запалали,

Зорі запалали, ясні...»

(Без обмежень. Зорі запалали)

Тисячі мертвих тіл за лічені хвилини вкрили землі Стер товстим килимом. Армія Сайруса прийшла забрати Велике світило, щоб воно зігріло його світ, в якому панували вічний холод та морок. Військо принцеси Лоєс було знищено, зчинився хаос. Люди, що вціліли, прийшли до палацу, щоб врятуватися.

— Врятуйте наших дітей! — молили матері.

— І жінок! — казали чоловіки. — А ми стоятимемо до останнього!

Природа наділила принцесу холодним розумом, тому вона почала діяти.

Древнім закляттям вона забрала світло у Великого світила та наповнила ним серця людей, а потім через магічний портал відправила всіх на нову планету Земля, про яку нещодавно почула. Зостались тільки два її охоронці.

— Вони біля воріт! — попередила Оріана.

Принцеса Лоєс закінчила магічний ритуал. Велике світило зменшилось і опускалось до долу. Стер поглинула непроглядна темрява.

— Воїни Сайруса збираються обстріляти палац, — приніс звістку Єн.

Принцеса Лоєс ковтнула крихітну кульку, ніби якусь ягоду. Наступної миті в її грудях щось засяяло — шкіра просвічувалась, як скло. Принцеса зомліла, але Оріана встигла її підхопити.

Щось гримнуло поблизу — стіни затряслись.

— Потрібно забиратись! — вигукнув Єн під звук наступного вибуху.

Оріана простягнула йому руку, за яку він міцно вхопився.

Двері оглядової кімнати, де вони перебували, зірвались з петель, пролетіли над їхніми головами та впали позаду.

— Це кінець! — захихотів Сайрус переможно.

Оріана промовила останні слова закляття — і вони всі троє зникли.

Земля здавалась розпеченою брилою, по якій текли ріки лави. Нехай Стер зруйнували вороги, а нова планета виглядала, як гидке пошрамоване немовля. Поки їх переслідують, шукати новий дім небезпечно, тому вони мусять зостатися тут.

Принцеса Лоєс заснувала перше місто, куди й прийшли жити її піддані. Минали роки, тепло вогняних річок топило сніг, який вкривав пухкою ковдрою гори. Так з’явилась у них питна вода. Їжу створювали за допомогою магії, та все одно харчів бракувало.

Небесне світило, що носила у грудях Лоєс, виснажувало тіло і дар.

Людям набридло недоїдати та жити без минулого устрою. Вони збунтувалися й вимагали перебратися на іншу планету, більш придатну для існування.

— Краще жити під гнітом Сайруса, чим ось так! — все частіше звучало з уст людей.

Слова мали велику силу. І щоразу, коли звучало ім’я чаклуна, поклик дзвенів у його вухах. Він відчув, де його чекають.

Сайрус прийшов, коли принцеса Лоєс була виснажена настільки, що вже не мала жодних сил захистити свій народ. Тому вороги безперешкодно й жорстоко вбивали і дорослих, і дітей.

— Не турбуйтеся про мене. Зітріть зло, щоб воно не плодилось, — наказала принцеса Оріані та Єну, і вони пішли назустріч супостату.

Зачаровані вогниками, що підіймалися вгору, напарники зупинились перед потворною ордою Сайруса.

— Частинки Небесного світила Стер, — припустив Єн.

— Значить, всі наші люди загинули, — відповіла Оріана напарнику.

Вартові оголили мечі та кинулись в бій.

Недарма принцеса Лоєс обрала їх своїми охоронцями, адже вони вважались найкращими бійцями. Голови противників летіли, як горох з мішка, рясно всіявши ґрунт під ногами.

Затяжний безперервний бій знесилив оборонців. Єн втратив пильність й не почув, як ззаду, мов тінь, підкрався Сайрус та увіткнув меча у спину хлопця. Єн застиг, усвідомлюючи, що сталось. Присмак жаркої крові відчувся у роті. Юнак впав на коліна наче перед вівтарем, торкнувся рани, звідки випурхнуло світло та полетіло як повітряна кулька.

— Ні!!! — закричала Оріана, обернувшись й побачивши Сайруса біля тіла Єна. Сльози потекли по її щоках.

— Чому!? Чому я не можу забрати світло!? — гаркнув чаклун. — Це все витівка Лоєс! Так? Але в мене ще є надія на те, що в ній!

Оріана знала, що принцеса зачаклувала світло, й зло його лише відштовхувало.

— Тобі не вдасться зробити те, що ти задумав! — промовила вона та пішла на нього в атаку.

Сайрус добре володів мечем, але настав момент, коли лезо Оріани торкнулось його шиї. В ту ж мить спритним рухом він проштрикнув її живіт.

Зброя випала. Противники впали один навпроти одного, стікаючи кров'ю.

Сайрус отямився з думкою, що йому потрібно дістатись до принцеси Лоєс. Повільно він долав метр за метром.

Він увійшов в її покої — принцеса лежала, заплющивши очі. Чаклун подивився в її постаріле обличчя і заніс над нею меч.

— Це світло також тобі не забрати, — ледь тихо промовила вона. — Ти не зігрієш ним свої землі. Твої монстри так і спатимуть мертвим сном, заковані у вічний лід. Цей світ ніколи не підкориться тобі.

Сайрус розумів, що це кінець. Магія не зцілює рану, він помре. Але бажання розправитися з тією, що стала на шляху, засліпило.

Він розітнув груди принцеси, як м’ясник. І завив від болю, закривши обпечене світлом обличчя. Стіни затряслись, як під час землетрусу, й розсипались, наче пісок. А сліпуча сфера піднімалася все вище і вище. Доки не застигла високо в небі, освітивши та зігрівши Землю.

І виросли рослини та дерева.

І зародилося справжнє життя.