Один день з історії Землі

Один день з історії Землі

Україна

Йшов 2120 рік. Могутня та щаслива Україна готувалась до святкування Дня Незалежності. В державі з нетерпінням очікували на прибуття більше сотні делегацій з дружніх країн. Цього разу організатори вирішили додати родзинку у сценарій святкування. До звичного варіанту проходження військ організатори додали шоу за участю недавно створених військово-космічних сил. Режисери дійства перебували у нервовому напруженні, а місто переживало передсвятковий гармидер. До ювілейної дати залишилося усього кілька днів.

Тим часом молоді астронавти, Назар з Дариною, готувалися до тривалого та важкого польоту на Титан, який останні кілька років посилено вивчали науковці. Затягнутий біло-сірими хмарами супутник Сатурна був надзвичайно схожий на Землю. На ньому астрономи виявили і гірські хребти з заледенілими вершинами, і піщані бархани, і численні ріки та озера. Як і на Землі, сильні вітри, ерозія ґрунту, потоки рік, схоже, згладили на Титані сліди більшості метеоритних кратерів. До польоту на супутник залишався ще цілий рік і закохані вирішили взяти відпустку та поїхати на свято Дня Незалежності у Карпати. Серпень в Україні чудовий, теплий та врожайний місяць. Це час, коли літо вступає у вік поважної зрілості та неспішності й легко втамовує спеку полудня, вистилаючи ранки прохолодними росами. Стародавні слов’яни називали цей літній місяць «місяцем Лелеки». Він символізував сімейний затишок, милосердя, надію на продовження роду та зміцнення сім’ї. Наші пращури вірили, що завдяки сонячному та місячному серпанку земна природа захищається від згубного впливу нечистої сили.

Дарина ще спала, коли Назар повернувся з вранішньої пробіжки. Чорнява, дуже тоненька, синьоока дівчина запала в серце Назара ще в школі. Спокійний, легкий та веселий характер Даринки полонив хлопця. Йому, серйозному, розумному, але дещо соромливому, імпонувала безтурботна та невимушена поведінка дівчини. Так і йшли вони, рука об руку, усі наступні роки. Після школи разом поступили у Київський Політехнічний інститут, а потім разом пішли навчатися у щойно створений Центр підготовки астронавтів.

Дарина відкрила очі, потягнулася та подивилась на коханого.

– Давно прокинувся? – запитала вона.

– Вже з пробіжки повернувся.

– І що ж тобі не спиться? Хоча б у відпустці відіспався, – промовила, посміхаючись, Дарина.

– Ти ж знаєш, – Назар нахилився та ніжно поцілував дівчину у щічку, – я рання пташка. Вставай! З мене сьогодні смачний сніданок.

Поки хлопець варив каву та готував бутерброди, Дарина, зручно влаштувавшись на балконі, увімкнула смартфон і занурилась у світ Інтернету.

– Назаре!!! Ану, ввімкни новини, будь ласка, – крикнула дівчина у відчинені балконні двері.

Назар, на ходу витираючи руки рушником, зайшов у кімнату та увімкнув телевізор. В новинах диктор розповідав про западину Данакиль. «Ви коли-небудь замислювалися – яке саме моторошне місце на землі?» – питав ведучий. «У трійці призерів найжорстокіша пустеля світу – Данакиль. Вона розташована на кордоні Ефіопії та Еритреї. Пейзажі Данакиль нагадують найсміливіші моторошні фантазії про страшні планети-убивці. Неймовірне буйство яскравих кольорів, отруйні випаровування, вулкани, які клекочуть магмою і попелом, страхітлива спека». Диктор зробив паузу та продовжив: «Сьогодні в западині діється щось неймовірне! Над лавовим озером вулкана Ерта-Але утворилась яскрава жовто-червона хмара отруйних випарів. Вона піднялась високо у гору й почала збільшуватись, заслонивши собою сонце. Вчені усього світу з тривогою спостерігають за цим процесом». Почувши новину, хлопець вхопив телефон та миттю повернувся на кухню, на ходу набираючи номер на дисплеї.

– Зараз зателефоную Оресту! – крикнув Дарині. – Він з початку літа працює в Ефіопії.

Орест Кравчук був однокласником Назара і Дарини. Юнак свого часу закінчив геологічний факультет Київського державного університету і працював вулканологом.

Дарина в цей час з цікавістю та тривогою перечитувала дані про отруйну хмару. Інформації було небагато, але й вона змінювалася щохвилини.

– Ти знаєш, ситуація не надто хороша. Я би сказав тривожна, – промовив стурбовано хлопець, повернувшись в кімнату. – Орест просить мене негайно приїхати на допомогу. Залишайся, будь ласка, тут, у горах, а я лечу в Африку. Білети він вже викупив. За п’ять годин літак зі Львова.

Дарина похапцем допомагала хлопцю зібратися. Вона передчувала довгу та небезпечну розлуку з коханим. На прощання закохані міцно обійнялись й злилися у пристрасному поцілунку. Не бажаючи продовжувати болісне розставання, хлопець ніжно відсторонив дівчину, та, ухвативши валізу, вибіг з готелю.

Пустеля Данакиль

Головною особливістю моторошної пустелі Данакиль є практично повна відсутність на її території кисню, придатного для дихання. Повітря тут «випалене» і наповнене отруйними випарами вулканічного походження. Перебувати в цій місцевості без ризику для життя можна лише в окремих районах і дуже нетривалий час.

Орест зустрів Назара в аеропорту. Хлопці міцно потиснули руки один одному та обійнялися. Дорогою до табору науковців Орест розповідав деталі події:

– Вже деякий час вчені ряду країн стурбовані активністю вулкану Ерта-Але. Лавове озеро цього вулкану називають ще Воротами до пекла. Існує місцева легенда про те, що раніше на місці Данакиль була зелена квітуча долина, яку зруйнували в битві демони чотирьох стихій, викликані з пекла. Я думаю, що Зло намірилось знищити Землю.

Назар здивовано підняв брови та запитав:

– Чому ти впевнений в тому, що це не звичайний природний процес, а злі підступи. Можливо все налагодиться?

– Подія пройшла критичну точку, – поглянувши на Назара відповів Орест. – Хмара зі вчорашнього дня почала перероджуватись, підкоряючись невідомим командам. Збільшилась концентрація парів сірки. Температура повітря піднялась вище позначки +60 градусів за Цельсієм. Пустеля замість того, щоб завмерти, почала оживати. Утворюються нові озера, постійно змінюються кольори піщаних барханів, а вечорами з’явився дивний гул. Але це ще не все. Я випадково прочитав листа, якого виявила наша експедиція біля кратера вулкану. Звичайно, це не зовсім правильно, але зміст листа мене настільки здивував та правду кажучи шокував, що я зробив його копію. На, почитай, – озирнувшись та стишивши голос промовив хлопець.

Орест простягнув Назару складений учетверо звичайний аркуш паперу, на якому був текст невідомою хлопцю мовою. Внизу аркушу Назар побачив написаний від руки текст-переклад українською: «Мене кличуть Іван. Я був на землі ефіопській, де на багато кілометрів ані душі. І почув за спиною голос, схожий на рик бика. Голос розкотисто мовив: «Хто діє проти мене – той діє проти Бога! Коли Зло тільки вирішило на мене напасти, воно вже було переможене!» Повернувшись, побачив могутнього юнака. Він тримав за ріг дивну істоту, схожу на людину і цапа одночасно. Істота верещала, наче дика свиня, та слала прокльони. Юнак з усмішкою дивився на неї, а вже за хвилю закинув істоту в кипляче озеро, яке тієї ж миті щезло. Зник у повітрі і юнак».

– Дивний текст. Ну, і що ти думаєш з цього приводу? – запитав Назар, поглянувши з надією на Ореста.

– Хоч вір хоч не вір, але я бачив цю істоту, – сказав Орест. – Ти знаєш, її важко було не помітити. Після тяжкого робочого дня ми усі збираємося в барі та проводимо так зване «знезараження»: чистимо тіло та думки від згубного впливу парів сірки і не тільки. Я випив коктейль та всівся у крісло відпочивати. Не помітив, як заснув. Прокинувся від того, що відчув на собі чийсь погляд. Переді мною стояла незнайома істота: невисокого росту чоловік з зачіскою, схожою на ірокеза. Він був одягнений у чорні штани-кльош, чорну сорочку та мав взуття на платформі. Сон як вітром здуло! Я ще здивувався, звідки тут у нас, в середовищі науковців, панк взявся? Але неймовірно ядуча концентрація запаху сірки в кімнаті після того, як він миттєво розчинився у хмарі, навела на неприємні роздуми.

– Що ти думаєш з цього приводу? Яким чином я можу тобі допомогти? – зацікавлено запитав Назар.

– В мене є ідея. Дивний лист і мова, якою він написаний, підказав. «Коли супротивник тільки вирішив на мене напасти, він вже переможений» – це ж девіз козаків-характерників, що були представниками Запорізької Січі. Щоб взнати у чому річ, ми можемо звернутись до їхніх Аватарів. Я знаю де вони зараз.

– Це ти про трьох богатирів-велетів?

– Про них, – з посмішкою промовив Орест.

Україна

Три богатирі-велети: Вернидуб, Вернигора та Крутивус, зручно вмостившись на каньйонах Побужжя, грали в гру «Камінь-ножиці-папір». Вибирали того, хто піде за черешнею. Надто вже полюбляли її. Випало цього разу йти Вернидубові, могутньому юнакові, який міг рівняти дуби: який зависокий — в землю притисне, низенький — підтягне. Поки Вернидуб збирав смачну ягоду в районі Мелітополя, двоє інших велетів відпочивали. Слухали цвірінькання пташок, цикад та насолоджувалися видами квітучої України. Раптом Вернигора притиснув руку до вуха, відійшов у бік і почав уважно когось слухати, поглядаючи періодично на небо та щось уточнюючи.

– Чуєш! Тут така справа, – стурбовано промовив Вернигора, підійшовши до Крутивуса через кілька хвилин після розмови. – Я щойно довідався, що знову Аббадон розбушувався. Напевно Люцифера чекає. Ворота до пекла у вулкані Ерта-Але відкрив. Явно, щось недобре вони замислили. Треба рятувати світ та допомогти нашим юним друзям.

Наступного ранку Дарина в черговий раз переглядала новини Інтернетом. Світом ширилися панічні настрої. Загальна температура Землі значно підвищилась, почали танути льодовики у горах на Північному полюсі та Антарктиді. Імла затягувала небо, у повітрі відчувався надзвичайно їдкий запах сірки. Жовто-червона хмара поширилась на всю Африку, Аравійський півострів та Мадагаскар. Вона вже загрозливо нависла над південною частиною Європи. Дівчина стурбовано, вже не вперше, набирала номер коханого. Почувши нарешті рідний голос, зі сльозами на очах, занепокоєно запитала:

– Назаре, що у вас відбувається? З тобою все добре? Ти чув світові новини?

– Даринко, залишайся на місці! Ми з Орестом займаємося цією проблемою. Відкрилися двері у пекло.

– Так знайди богатирів-велетів! Вони ж повелителі стихій! Нехай допоможуть.

– Орест вже зв’язався з ними. Не переймайся. Цьом-цьом!!! До зустрічі, – і Назар вимкнув зв’язок.

Залишивши телефон на столі, дівчина підійшла до вікна. Карпати, як завжди, були прекрасні. Дарина вдивлялася в навколишню красу, вслухалась в магічну тишу гір і її душу переповнювали емоції, а на очі наверталися сльози. «Невже вся ця краса має загинути?» – думала вона. А в серці росла тривога за коханого.

В цей час Крутивус, піднявшись на найбільшу скелю каньйону, налаштувався на хвилю Ореста. Піймавши сигнал, запропонував хлопцеві свою допомогу й промовив: «Оресте, зараз, разом з Назаром, негайно повертайтесь в Україну. Першим літаком ви летите у Київ. Білети у тебе в кишені, ваші сумки зібрані та стоять біля дверей. До зв’язку», – й миттєво відключився.

За кілька годин друзі вже стояли на виході з термінала D в Борисполі. У вусі Ореста запищало й він зосередився на прийманні нових вказівок від Крутивуса: «Шукайте у Києві найменший діючий храм. Це церква Марії Магдалини. Вона розташована на вулиці Володимирській, в маленькому дворику, у підвалі. Там ви отримаєте благословення панотця для боротьби зі Злом. Далі – знайдіть найменший та найстаріший ліфт у Києві. Він вміщує всього лише одну людину і має площу пів квадратного метра. Знаходиться на вулиці Прорізній. Цей ліфт був побудований ще в 50-х роках минулого століття на замовлення старого чиновника. Ви повинні поміститись у ньому вдвох та спуститись в підземелля. Поспішайте! Часу в обмаль. Будете на місці, маякуй».

Вже за хвилину Орест з Назаром мчали у таксі на вулицю Володимирську. Вони затримались у храмі на деякий час, а вийшовши з нього, щодуху погнали на Прорізну. В тісному, як домовина ліфті, розмістившись один на одному, спустились у вогкий підвал, який дійсно нагадував собою підземелля. В глибині підвалу виднілися неймовірного виду сталактити та каскадні галереї.

– Не зупиняємось! – почув Орест у вусі нові настанови богатиря. – Тепер бігом руслом річки. Ви повинні вийти до підземного водоспаду та до "Царського колодязя вічного дощу". Поки будете добиратись до нього, я тут з друзями підготую для вас все необхідне.

– Дякую, друже. Але куди ми поспішаємо? І чому ми тут, а не в Африці?

– Покладись на мене. Все взнаєте у свій час.

– Назаре! – звернувся Орест до товариша. – Ти, здається, не так давно був на екскурсії підземеллями Києва. А ну, згадуй, де тут підземний водоспад?

– Хвилинку. Я якраз фотографії з екскурсії у папку перекинув. Добре, що телефон встиг зранку підзарядити. Так. Пішли. Он попереду сталактит, що дівочу косу нагадує.

Хлопці, нахилившись, щоб не вдаритись головами об низькі стелі підземелля, швидким кроком рушили уперед.

– Направо від сталактита, – продовжував Назар, – є галерея, а трохи далі від неї маємо почути водоспад. Поряд з ним якраз розташований так званий «Царський колодязь вічного дощу».

Друзі рухались справжньою «чорною» темрявою, при можливості підсвічуючи собі ліхтариками з телефонів. Інколи вони йшли по коліно у холодній воді, у деяких місцях приходилось пробиралися поповзом. А в одній з галерей навіть довелося відбиватись від кажанів, натягнувши рукава светра на кисті рук. Чим ближче хлопці підходили до колодязя, тим кажани ставали агресивнішими. Та за кілька кроків до нього вони зникли.

Озеро вулкана Ерта-Але

В цей час Аватари вже наближалися до лавового озера вулкану Ерта-Але. Йти їм було добре: де гора на дорозі, — Вернигора її перекине; де ліс, — Вернидуб дерева виверне; де річка, — Крутивус воду одверне. Ці богатирі являли собою втілення трьох стихій: Вернигора — вогню, Вернидуб — землі, Крутивус — води. Завдяки цьому вони здатні були допомогти в боротьбі зі Злом. Згідно з легендою, у сиву давнину на території вулкану та поряд з ним була зелена родюча долина з прекрасним кліматом. Але одного разу чаклун викликав демонів чотирьох стихій, які врешті решт вийшли з-під його контролю та вбили його. І ось, уже багато століть поспіль, демони б'ються один з одним за право володіти прекрасною долиною. За довгий час вони перетворили долину у філію пекла на землі. Користуючись засліпленням демонів цією боротьбою, Люцифер вирішив повністю підпорядкувати собі Землю.

– Друзі, погляньте! – крикнув Крутивус, коли першим побачив озеро вулкану Ерта-Але. – Еге ж! Обриси цього озера дійсно дуже змінилися та нагадують тепер ворота до пекла! Ну що ж, наше завдання – допомогти хлопцям надійно зачинити ці двері. Я веду юнаків сюди.

Крутивус подивився на богатирів, які уважно його слухали, та продовжив:

– Наші дії будуть такими. Ти, Вернигоре, стримуватимеш стихію вогню: повернеш гору та відведеш пекельний вогонь убік. Ти, Вернидубе, засадиш гори деревами, а то вже й дихати нічим. Та й температуру заодно трохи стримаєш, а то й згоріти недовго. А я тим часом займуся руслом ріки.

Як відомо, під Чорним морем вчені-геологи знайшли велику підводну річку. Русло цього водного потоку утворилося під час землетрусів і вивержень підводних вулканів та проникненням через протоку Босфор більш солоної води Мармурового моря в менш солоне середовище Чорного моря. Так сталося, що вода в річці відрізняється високою концентрацією солі. От і надумав Крутивус скористатися водами цієї річки. Для початку він кинув у неї карбонат натрію, щоб пом’якшити воду, прискорити рух річки та зменшити можливий вплив Аббадона на прибуття хлопців. Далі покрутив свої вуса та направив водний потік у потрібному йому напрямку. Тільки но сів відпочити, як долетіла до богатиря довгоочікувана звістка від Ореста: «Ми на місці. Стоїмо біля колодязя!».

– Чудово, хлопці! Відійдіть трохи вбік від нього. Зараз мимо вас потече бурхлива та швидка річка. Без зволікань стрибайте у воду і я миттєво доставлю вас до підніжжя вулкану. Не переживайте, попливете, як на човні.

В підземеллі раптово загуркотіло, повіяло свіжим повітрям і мимо хлопців побігла, набираючи силу та швидкість, достатньо бурхлива річка. Друзі, набравши повні груди повітря, пірнули у води ріки й відчули, наче щось їх підхопило та понесло вперед з неймовірною швидкістю. Юнаків обдавало бризками води, повітря куйовдило чуби, а попереду була невідомість. Хлопців не покидало враження, ніби вони спускаються в аквапарку з величезної гірки. За деякий час Назар з Орестом, разом із потоком води, вилетіли з підземелля та зупинилися на галявині серед лісу. Трохи оговтавшись, хлопці побачили перед собою чоловіка-велетня з величезними русими вусами.

– Вітаю відважних мандрівників та рятівників світу. Гаряченька робота нас очікує, – гучноголосо промовив він, погладжуючи свої вуса. – Отже, панове, ваше завдання – проникнути до самого пекла та зачинити його двері. Зрозуміло?

Хлопці з цікавістю озиралися навколо. Вони помітили густий сосновий бір, який, неначе мох, обліпив прибережні скали. В повітрі відчувався легкий запах сірки, а небо було затягнуте жовто-червоними хмарами.

– Де ми? – запитав Орест.

– Недалеко від пекла, – посміхнувся Крутивус, уважно розглядаючи друзів. – Дякуйте Вернидубові, що можете перебувати тут без шкоди для здоров’я. Ну що ж, – поправивши вуса серйозно мовив чоловік. – Ми зараз з вами наблизимось до озера і ви удвох одночасно зануритесь у нього. Ти, Оресте, після того, як ви досягнете дна, залишишся на місці та будеш приймати й передавати інформацію від мене Назару. Але будь уважним! Як тільки відчуєш, що потоком води тебе виносить на поверхню, маєш встигнути повернути у потрібному напрямку дзеркало, яке я тобі дам. Після цього спрямуєш промінь, який воно упіймає, униз. Так ти зачиниш ворота у пекло. Зрозуміло?

– Так, – відповів хлопець та кивнув головою.

Крутивус передав Орестові невелике, й на вигляд, звичайнісіньке люстерко. Воно легко помістилося у долоні хлопця. Далі велетень повернувся до Назара.

– Назаре, для тебе є інша робота. Ходімо до озера.

Усі троє почали підніматись невеликим, але крутим пагорбом, до кратера вулкану. Повітря біля кратера було більш насиченим сіркою. Поступово й зростала температура. Біля самого озера дихати стало важко, а від жару очі почав застилати рясний та пекучий піт.

– Зараз Вернигора відверне вогонь і ви пірнете в озеро, – продовжив давати настанови Крутивус. – Від того місця, де ви опинитесь, тобі, Назаре, потрібно буде йти уперед якомога швидше. Завдання складне: нейтралізувати, а вірніше, зламати кільце безпеки Люцифера. Для цього необхідно мати непохитну волю та бажання знищити Зло. Ти мусиш контролювати свої емоції, почуття та прагнення. Пам’ятай, демони будь-яким чином намагатимуться похитнути твою волю, пробити оборону й заволодіти твоєю особистістю. Отже, перша ступінь оборони – не дати заволодіти свідомістю. Для цього тобі потрібно буде поставити захист. Найпростіший спосіб — накреслити навколо себе захисне магічне коло та намалювати в середині нього п’ятикутну зірку. Далі стаєш так, щоб вона виявилась перевернутою. Потім – знищення. Читаєш молитву на вервиці*. Я дам тобі усе необхідне. Як тільки кільце безпеки Люцифера буде зламано, ви з Орестом повернетесь на поверхню. Далі ми з богатирями впораємося самі. Назаре, пам’ятай! У тебе всього лише два дні, щоб побороти Зло.

До Крутивуса й юнаків підійшли Вернигора та Вернидуб. Усі міцно обійнялися та потиснули руки. Богатирі-велети побажали хлопцям перемоги у боротьбі з Люцифером. І вже за якусь мить Орест та Назар пірнули в озеро та за кілька хвилин відчули під ногами тверде дно. Міцно тримаючи люстерко у руці, Орест почав налаштовувати передавача. Назар щодуху, долаючи супротив води, пішов уперед й здивовано відчув, що він вільно дихає. Дихалось тут дійсно напрочуд легко, а дорога була ґрунтова й достатньо втоптана. Згодом хлопець помітив темну пащу тунелю, який підсвічувався маленькими червоними ліхтариками. Якийсь час пробігши ним, Назар побачив попереду денне світло й за черговим поворотом хлопець неочікувано вибіг на широке поле. Трава на полі була жовтою й виглядала повністю засохлою. Серединою поля біг струмок, який поступово ширшав і, напевне, десь там далі перетворювався у широку і повноводну річку.

*вервиця – нитка чи шнурок із нанизаними більшими й меншими перлами, зернами, коралями чи іншими атрибутами.

Підійшовши ближче до струмка, Назар відчув неймовірну спрагу та нестримне бажання зайти у воду та освіжитись. В уяві постала картина яскравого відпочинку, де він сидить на березі річки за столом, покритим чистою мереживною скатертиною. Навпроти нього зручно розташувалась дівчина неземної краси. На столі, у кришталевих вазах, лежать найрізноманітніші тропічні фрукти, а край стола увінчують своєю присутністю холодні вина та напої. На його тарілці вже розмістилася щука, запечена з овочами та грибами. Поряд стояли блюда з заливним із сардини, смаженим морським лящем з помідорами та пряними травами, й полумиска з рибними стейками в маковому паніруванні. На десертній тарілці височів білосніжний монумент розміром зі страусове яйце: французький десерт Іль флотант, або «Плавучий острів». Він являє собою великий білковий «торт» з хрусткою карамеллю. Цей улюблений десерт Назара подається охолодженим і має ніжно-ванільний смак, з ледве виразним відтінком солодощів. Хлопець, у передчутті буяння смаку й насолоди, вже мав намір присісти до столу. Та раптом, десь здалека, неначе уві сні, він почув голос Крутивуса: «Назаре!!! Негайно крок назад! Контролюй свої почуття та бажання. Це все вигадка, цю картину малює твоя уява».

Юнак тряхнув головою, зробив крок назад та зненацька почув хтиві пропозиції та опис веселого безтурботного життя від тієї ж дівчини, що сиділа за столом. Вона стояла у воді в мокрій та прилиплій до тіла сукні, яка вигідно підкреслювала її бездоганні форми. Мокре довге волосся, краплі води на лиці, губи, які гарячково почервоніли: виглядала дівчина неймовірно сексуально. Юнка запрошувала Назара увійти у воду. Хлопцеві для цього варто було зробити лише кілька кроків. Тяга до води ставала надзвичайно сильною. Тіло здалося вкрай важким, ноги ватними й хлопець похитнувся, а потім і зовсім упав, при цьому ледь торкнувшись рукою води. В ту ж мить його голова пішла обертом, солодкі бажання оповили розум і Назар провалився у темну безодню. Десь далеко у голові він чув зосереджений та наполегливий голос Крутивуса: «Назаре!!! Назад! Негайно повзи назад! Борись, хлопче, борись!!!» Боротьба з собою забрала усі сили та паралізувала волю. Хлопець був на межі дійсності та уяви. Він ніяк не міг прийняти рішення й почав відчувати сильний біль від неймовірних зусиль у битві зі своїми бажаннями. В голові гриміли голоси, які кликали у різні боки й Назарові здалося, що він втрачає здоровий глузд.

– Коханий!!! Повернись!!! – крізь грім голосів до свідомості хлопця прорвався окрик Дарини.

– Я тут, кохана! – пронеслося в голові й Назар, зробивши неймовірне зусилля над собою, поповз назад.

Зненацька в голові у юнака начебто вибухнула куля і він відчув, як тепла цівка крові потекла по обличчю. Хлопець здивовано витирав кров з глибокої рани на голові та озирався навколо себе. Струмок попереду нього почав бурлити та пінитись. «Захисне коло! Треба малювати п’ятикутну зірку. Чим? Чим малювати!?» – проносилися думки в голові у хлопця. Назар встав, зробив кілька кроків, але впав від різкої болі й втратив свідомість. До тями приходив важко та довго. До болю у голові приєднався біль у нозі. У хлопця вже не було ні бажань, ні думок, ні почуттів. Назар перетворився у пусту та без емоційну істоту.

– Ну що, хлопче! Давай но зайдемо у воду та отримаємо повну насолоду. Ти вже мій. Мій солоденький.

– Ти хто?

– Я Аббадон! Демон смерті й руйнування. Грішний ангел, який нищить все навколо себе. Мій повелитель Люцифер, Володар Пекла, а за мить і усієї Землі.

– А що ти робиш у моїй голові?

– Це вже не твоя голова. Тепер ти – я. Тебе, як особистості, більше не існує.

– Що?! – у Назара прокинулися гнів та злість. – Як це не існує?! Ти що мелеш! Ану, покажись, який ти – демон смерті та руйнування. Ти москаль, чи що?! Знали таких, – і хлопець через силу голосно розсміявся, згадуючи буремні події минулих десятиліть.

Від сміху хлопця Аббадон нервово завовтузився у куточку свідомості й хотів щось відповісти, та Назар вже почав опанував себе й грізно викрикнув:

– Так! Забирайся, поки я добрий. Інакше знищу тебе у своїй голові, навіть не поглянувши! – хлопець знову розсміявся та кепкуючи добавив: – Ще й допоможеш мені Люцифера побороти. Що мовчиш? Ти де?!

Раптом у Назара знову потемніло в очах, закрутилася голова і він зненацька втратив свідомість. За хвилину, відкривши очі, хлопець побачив себе лежачим на траві біля струмка. Голова ще боліла, але кров вже не текла. Назар спробував підвестись, пригадавши, що потрібно малювати захисне коло, але нога дала про себе знати й встати він не зміг. «Невже зламав», – промайнула думка.

Нарвавши жмут трави, хлопець поповзом почав малювати спочатку коло, а потім і зірку всередині. Нарешті йому вдалося примоститися так, щоб зірка виявилася перевернутою. Відразу ж почув у вусі голос Крутивуса: «Молодець, хлопче!!! Я пишаюсь тобою! Негайно читай молитву, яку я тобі дав». Назар поліз у кишеню.

Неочікувано, немов примара, перед хлопцем постав дуже гарний юнак надзвичайної, неземної краси. Здавалося, що він випромінював світло. «Хто це може бути?» – майнула думка. І тут Назару пригадалося, що переклад імені Люцифер походить від латинських коренів lux - "світло" і fero - "несу". Після потрапляння в Пекло, Люцифер взяв собі інше ім'я. І світу з'явився Сатана, Диявол. Хоча він має декілька імен, але сутність в нього одна – творець і владика сил Зла.

– Не спіши, герою. Поспілкуємося? Нам є про що поговорити. Чи не так?

– Нам немає про що говорити, – зло буркнув юнак.

– Ок. А які в тебе плани на майбутнє? Ти, напевне, хочеш стати відомим та успішним?

– А що в цьому поганого? Життя — це пізнання себе, пошук свого призначення і своєї місії. Я хочу бути корисним людству і внести свій вклад у розвиток Землі. Наприклад, зрозуміти, від чого можна відмовитись, а що знадобиться людству ще через сотні років.

– О!!! Так. Слава, гроші, популярність.

– Прагнення до слави, як і прагнення до справедливості та перемоги, – одне з найкращих прагнень людства ще з часів Риму, – відповів Назар.

– Чудово, – промовив Люцифер і лукаво поглянув на юнака. – Я можу запропонувати тобі ще більше. Я можу дати тобі владу! Адже мати владу хочуть усі, тому що це одна з потреб будь-якої нормальної людини.

Перед очима Назара раптово постала картина: він стоїть на величезній сцені перед багатотисячним натовпом. Він – беззаперечний лідер та улюбленець людства. Його авторитет викликає бажання та готовність коритися поза всяких умов. За допомогою грошей він навчився маніпулювати бажаннями людей. Навчився брехати, дезінформовувати, збивати з пантелику, маніпулювати суспільством. Він знає, як впливати на людей, як ними управляти, як їх організовувати, як змушувати їх чогось хотіти й чогось боятися, як підкоряти їх своїй волі. Назар посміхнувся і на мить піддався солодким мріям. Але до його свідомості пробився голос Крутивуса: «О так, хлопче. Але пам’ятай! Влада з особливою насолодою поїдає тих, хто не встояв перед її спокусою та почав танцювати під її музику». Омана солодких обіцянок миттєво зникла й Назар раптом майже фізично відчув весь жах людського гніву і болюче падіння з вершини свого панування. Хлопець більше не слухав, що йому говорив Володар Пекла. Юнак зосереджено читав молитву, перебираючи намистини на нитці. За якусь мить, краєм ока, він побачив спалах світла та відчув, як сильна хвиля несе його догори. Стовп води вдарився об ногу і хлопець знову втратив свідомість.

Орест на дні озера вже другий день чекав звістки від Крутивуса. Він розумів, що Назар з усіх сил намагається побороти Люцифера. Невідомість страшила хлопця й юнак почав втрачати надію. Від напруженого очікування він непомітно задрімав.

– Оресте, будь напоготові! – раптом почув у вусі схвильований окрик велетня. – Зараз має піти хвиля. Лови промінь. Люстерко на місці?

– Так. Я готовий! – хлопець скочив на ноги.

Сон як рукою зняло й Орест миттєво повернув люстерко, яке не випускав з рук. Він був готовий піймати та направити промінь. Як тільки юнака підхопила хвиля, він дзеркалом ухопив тонкий, але яскравий жмут світла й направив його в основу прірви, над якою повиснув у стовпі води. Сила променю була настільки могутньою, що юнак відчув неймовірної сили поштовх та жахливий тріск у руці.

Україна

Того дня, коли хлопці пірнули в озеро та дісталися до входу у пекло, світ охопила справжня паніка. Дарина не мала зв’язку з коханим, а термінові новини, які передавали світові ЗМІ з написом «Breaking news», не віщували нічого хорошого і тільки посилювали її тривогу. Хмара сірки стрімко росла й розповсюджувалася. Вже і Європу та Азію накрило імлою. Тільки Північна Америка та Північ Європи ще якийсь час мали змогу жити у звичному для них світі.

На святкування Дня Незалежності в Україну встигли прибути президенти провідних країн світу. З Центру управління ситуацією, який наразі розташовувався в Україні, продовжила надходити інформація в усі структури, залучені в операції рятування Світу. Раптом до Президента України надійшов сигнал зі Східної Африки. Якийсь пан Крутивус вимагав негайного зв’язку з дівчиною – Дариною Поліщук. Він декілька раз повторив, що цей зв’язок – питання життя або смерті усього живого на Землі. Не минуло і години, як дівчина була знайдена. Її привезли до захищеного бункера, розташованого під Маріїнським палацом, де на неї вже з нетерпінням очікували. Усім, хто зібрався в кімнаті, Крутивус дав розгорнуте пояснення тих подій, які саме зараз відбуваються на Землі. Він попрохав Дарину підтримати Назара та надати йому сил. Попередив дівчину, що від того, як швидко вона зможе пробитись до свідомості коханого, залежить, чи зможе хлопець врятувати Землю. Поки Дарина підшуковувала слова та вкладала в них майже фізично, свою любов та надію на майбутнє, штучні супутники глобальної системи навігації, долаючи встановлену Люцифером систему перешкод, шукали місце, звідки надходив сигнал. Віднайшовши його, вони налаштували відео та аудіо зв’язок й почали передавати сенсаційні події, які відбувалися біля озера вулкана Ерта-Але, наживо. Світ затамував подих.

Два дні люди з надією спостерігали за боротьбою добра і зла, світла і темряви. Горіли ліси та поля, крутилися вогняні вихори, вивергалися вулкани, застилаючи хмарами сірки і попелу земну поверхню. Всесвіт перебував в очікуванні. Майже фізично відчувалася тривога, занепокоєння, але й непохитна віра людей в перемогу добра над Злом. Повернення наприкінці другого дня знесилених, поранених, але щасливих хлопців з пекла, викликало лавину оплесків, сльози радості та захоплення у глядачів усього світу.

За кілька годин після своєї перемоги, вже підліковані богатирями-велетами, Орест з Назаром відпочивали у сосновому борі біля підніжжя вулкану. Аббадон разом з Люцифером повернулися на супутник Юпітера Іо, звичайно ж, не без допомоги Аватарів. Клімат на планеті Земля поступово повертався у норму. Хмара сірки зникла разом з лавовим озером. Відновлювалася квітуча долина у підніжжі потухлого вулкана. Богатирі вирішили на деякий час залишитися у долині для контролю за ситуацією та відпочинку, а наші герої зранку наступного дня повернулися додому. Вони якраз встигали на святкування Дня Незалежності своєї країни.

В той момент, коли Орест, Назар та Дарина піднімалися на трибуну, розташовану на головній вулиці столиці, небо осяяла трійна веселка. Кожна з них мала, як завжди, сім кольорів. Останнім з внутрішнього боку веселки є фіолетовий колір – колір щастя та радості. Весь світ, який спостерігав за святкуванням Дня Незалежності України сприйняв веселку, як знамення, дане Богом на знак прощення та примирення з людьми.

День 24 серпня назавжди закарбувався у пам'яті людства, як День єдності, надії та віри у щасливе майбутнє. Ця дата стала датою народження відродженої та оновленої Землі.