Постать на ставку

Біля невеликого ставка, на валуні, сиділа самотня постать і дивилась на непорушну гладінь. Так дивилась, як буває батьки стережуть своє мале чадо: з любов'ю і пильністю. Повертаючи голову, то вправо, то вліво, вона вловлювала кожен рух чудернацьких риб, які періодично виринали на поверхню і пропливши декілька секунд видимі, на подобі комети раптово зникали. Якщо приглянутись уважніше, то й не риби це зовсім були, а дивні згустки енергії, котрі переливались різними вигадливими сюжетами, вловити деталі яких, вимагало чималої швидкості сприйняття. Але одне точно можна сказати, що в цьому магічному ставку виринали на поверхню події із різних світів, від химерних істот, до неймовірних краєвидів.

Постать різко повернула голову вправо, затримавши погляд в декількох метрах від берега. На тому місці вода спочатку розходилась колами, доки не почав утворюватись малий вир. Постать сіпнулась тілом вперід, завмерла і різко випросталась. І тільки зараз до уваги кинувся її зріст, не менше двох метрів з четвертиною. Вона була одягнута у білосніжну довгу мантію, котра на диво, весь час з-зовні переливалась, таке враження, по ній протікали тисячі різних рік, одні замінюючи інші. Біле доглянуте волосся спадало нижче пояса, з під рукавів на половину виглядали тендітні долоні, із довгими, тонкими пальцями. Розгледіти обличчя, здавалось, неймовірно важкою задачою. Тільки но взір концентрувавсь на рисах, як те місце вібрувало світлом і відкидало погляд вбік і так щоразу.

Постать не гаючи ні митті, направилась до виру. При чому вона неслась над поверхнею в декількох сантиметрах, плавно і рівномірно. Дібравшись до місця, почала розглядати коловорот, заглиблюючись увагою за ним. Перед нею постала жінка років 50 - 60, що сиділа в слабко освітленій кімнаті перед дзеркалом, в руці тримала довгу голку і завзято промовляла слова. Її голос звучав напористо і загрозливо, очі то ширше розкривались, то примружувались.

Для постатті, видовище не нове, час врівноважити поверхню. Легко схилилась над виром і піднесла руку. В жінки що завзято читала слова, не очікувано сіпнулась голова, мов би, хто їй допоміг в цьому. Збентежена, вона замовкла і глянула навколо, нічого не побачивши продовжила вдивлятись в дзеркало та начитувати, відчуваючи чиюсь присутність і наплив страху. Сильніше зжавши в кулак вушко голки, жінка щосили концентрувалась на змістові, коли, як грім з неба, до неї долинув голос давно загиблої п'ятирічної доньки.

Вони опинились на човні посеред величезного озера і дівчинка весело кричала: "мама, мама, мама". Ніби, просто хотіла звернути на себе увагу. І це їй вдалось, заговор зовсім забувся. Увага жінки була повністю направлена на померлу доньку, яка ось в кількох метрах на іншій частині човна. З очей хлинули слози, вона затулила руками обличчя і щиросердно промовляла: "Доцю, донечко я так за тобою сумувала. Моє сонечко, я так тебе люблю..." Хотіла підвестись і обняти дитину, проте тіло її зовсім не слухалось. А дівчина в свою чергу прийнялась на іншій частині човна витанцьовувати, піднімаючи високо то одну, то іншу ногу і махаючи в сторони руками. Коли права нога скользнула по борту і дитина, не втримавши рівновагу, впала у воду, видавши жалісливим голосом :"Мамо врятуй". Нарешті, мати змогла пробитись крізь невидимий бар'єр, да так, наче, хто штовхнув у спину добавивши прискорення. Кинулась щосили вперід, мить і вигляд тонувшої доньки змінивсь на тупий біль, темряву і головокружіння. Вона зрозуміла, що не в озеро пірнула, а щосили стрибнула в дзеркало. Побачила як кров з обличчя льється на скатертину, поряд розкидані уламки. Нажахана щосили закричала та вибігла з кімнати геть.

Постать уважно дивилась у вир, після побаченого легко кивнула і долонею зробивши коло вліво, як би закрила його. Він почав зменшуватись, трансформуватись на кола по воді, доки і ті не затихли. Вода знову стала рівномірна та спокійна. Постать розвернулась і направилась назад до валуна.