Дім для мавки

Вона з’явилася із зеленого сяйва. Тонка і гнучка, легка, немов пил. Невелика голівка хиталася то вбік, то вперед, а великі очі на ній здивовано витріщалися на світ.

Навіть кінь, втілення Хаосу зупинився, зачаровано її оглядаючи. Але потім насупився і гордовито запитав:

– Ким будеш, незнайоме створіння?

– Мавкою,– сказала вона й осяяла космос легкою усмішкою.

– Ти знаєш, де знаходишся?

– Так. Я вдома.

Тиша. А потім кінь розреготався.

Мавка розгублено витріщилася на нього.

– Крихітко, це не твій дім. Це моє королівство.

Усмішка Мавки згасла.

– Але якщо добряче попросиш, я дозволю тобі тут залишитися.

Її обличчя спохмурніло, але врешті решт вона заговорила.

– І як же ти звешся, королю?

– Хаос. Але не клич мене ніяк, бо я приходжу тільки, коли сам хочу і йду так само.

– Хаосе… – Мавка запнулася, а тоді продовжила. – Чи дозволите мені залишитися у вашому королівстві?

– Залишайся, але не забувай, кому належить це місце.

Кінь ще потупцював на місці, окинув її зверхнім поглядом. А тоді махнув хвостом і вскочив на комету. Вже через декілька хвилин Хаос зникнув вдалечині.

Мавка залишилася одна.

Вона обережно роззиралася, оглядаючи королівство, в якому народилася.

– Привіт! – махнула вона рукою, але ніхто їй не відповів.

Мавка потупила погляд, а тоді поволі рушила далі.

Вона стрибала на комети й астероїди, як робив до того Хаос. Вглядалася в зорі та планети.

– Привіт! – казала вона їм, але у відповідь чула лише тишу.

Чим далі просувалася Мавка, тим більш самотньо почувало себе. Їй навіть захотілося побачити того пихатого короля Хаосу… Але вчасно згадала, що він казав, що приходить виключно, коли сам хоче.

Опустила погляд на руки Мавка, і тоді раптом її осяяло.

Провела Мавка рукою перед собою – і з’явилося світло. Вона м’якенько торкнулася його кінчиками пальців, і воно запульсувало… А потім згасло.

Засмутилася Мавка, але вирішила спробувати знову. Але світло не встигло запульсувати, як знову зникло.

Щось заважало. Щось не давало з’явитися новому створінню.

Мавка рушила далі.

Вона йшла крізь системи й вдивлялася, сподіваючись зустріти ще таку істоту, як вона. Але космос був незмінним, і нічого нового не з’являлося.

Тоді сіла на одній із планет Мавка і гірко розплакалася. Від самоти й розуміння того, що вона чужа цьому Всесвіту, їй стало дуже боляче.

Сльози текли по щоках, і вона шморгала носом. Так погано Мавка ще ніколи себе не почувала. Вона важко зітхнула і опустила погляд униз.

Декілька секунд вона не розуміла, що бачить. А тоді розсміялася радісно. У калюжці під ногами в неї плавала така ж зеленява істота, як вона.

Мавка схопила її поспішно… А тоді істота зникла.

Розгубилася вона на секунду, не розуміючи, чому так сталося. А тоді побачила цю калюжку і знову зраділа.

Прикрила повіки Мавка і знову заплакала. Сльози зривалися з вій одна за одною, а під її ногами калюжа тим часом усе розросталася. Вона охоплювала планету все більше і більше, поки не затопила її всю.

Торкнулася тоді Мавка першого океану і впустила сяйво в нього. Іскри перетворювалися швидко на нових створінь, і скоро вже вся вода була заселена.

– Привіт,– сказала Мавка. І відповів океан їй радісним булькотінням.

– Я що це по–твоєму? – раптом з’явився з нізвідки Хаос. Він злісно блимав очима, витріщаючись на її планетку.

Мавка поспішно загородила її спиною і натягнуто всміхнулася.

– Та нічого.

– Відійди.

– Ні!

Вона скрикнула і ще більше розкинула руки.

– Я король цього місця! Відійди негайно!

– Ні! Ти – не король! Нікому Всесвіт не належить, а тим більше тобі!

Скипів Хаос, затупотів злісно ногою. А тоді видав гучне іржання і кинувся на Мавку.

Удар.

Її підкинуло високо вгору. Мавка розкинула руки, а тоді впала на Землю. Істоти поспішно кинулися з–під неї. Вона важко дихала, волосся її розміталося в усі боки.

– Я не дам тобі знищити мій дім! – вигукнула войовниче Мавка і кинулася на коня.

Вони зчепилися і покотилися планетою. Угору здіймалося каміння і пил. Вода хлюпотіла навколо, а створіння намагалися сховатися в ущелинах і вибоїнах.

Пустив Хаос на Мавку метеорити. Боляче пронизували її тіло кам’яні брили. І вона кричала, борюкалася, видаючи важкі стогони. Зелена рідина текла з її тіла. Перевернулася тоді Мавка з останніх сил і вчепилася в планету.

– Це мій дім!

– Чудово,– видихнув Хаос. – Тоді ти й помреш разом із ним.

І вчепився в спину Мавки трохи нижче голови. Вона закричала, забрикалася, але дарма намагалася скинути цього божевільного коня. Вона плакала, але трималася з останніх сил.

Почувся хрускіт.

А потім шкіра відірвалася, і Хаос, який продовжував вперто її стискати, відлетів назад. Зі спини Мавки визирали ребра.

Вона скосила погляд назад, а тоді повільно підібралася.

Кінь виплюнув шкіру і гарцював неподалік, явно збираючись з миті на мить знову напасти. Мавка відчула страх. Вона не бачила тут порятунку.

І тут її погляд упав знову на шкіру.

Вона приманила її до себе і поспішно накрила нею планету.

Кінь змахнув копитом - і метеорити знову полетіли на неї. Мавка міцно притулилася до планети й закрила очі.

Посипалося важке каміння згори.

Вона чула шипіння, вибухи… але болю все не було.

Вона обережно зиркнула вгору й побачила, що каміння згорає у її шкірі. Мавка розслаблено видихнула і розсміялася.

Кінь заіржав і почав бити планету ногами. Але жодної шкоди не міг завдати. Відступив Хаос тоді й сказав:

– Космос ще знищить тебе і цих створінь.

А тоді розвернувся і зникнув.

Вуста ж Мавки розтягнулися в легкій усмішці. Вона перемогла. Вона нарешті вдома.