Ліквідація

Дощ, який не вщухав цілу ніч, не завадив йому викликати її.

Дзвінок пролунав о другій ночі з наказом не баритися, адже справа серйозна. Знову вбивство. Знову людина. І можлива причетність надприродних створінь.

На збір Ілоні пішло менше п'яти хвилин, при цьому краватку вона пов'язувала, поспіхом виходячи з підвалу, одного з десятків подібних біля заводського складу. Прихопила плащ і наостанок сумно кинула оком на какао, яке вона завжди починає заварювати, але яке ніколи не встигає випити.

Такі будні детектива, будні ліквідатора.

Вона зітхнула і вийшла під проливний дощ, одразу змокнувши до нитки. Без парасолі, котру вона б усе одно не взяла — ніч, та ще й така, смердить кров'ю і замахами на вбивство. Особливо вбивство створінь її типу — охоронців людей, до яких чи не увесь пантеон надприродних істот ставився з презирством. Вони хотіли свободи дій та більше не ховатися; вона ж і кілька тих ліквідаторів, що ще залишились, могли запропонувати їм середній палець — правила є правила, є встановлена межа. Хто її перетне — карається смертю.

Локацію вбивства шеф скинув їй меседжем. Все типово: сусідка, дзвінок в поліцію, скарги на шум, постріл і ще якісь дивні звуки. Як показує практика, поліція прибуде на місце злочину десь за двадцять хвилин, тому на «розібратися» їхній клієнт це чи ні, їй відведено в середньому п'ять.

Вона потерла шрам на щоці і завела двигун, прямуючи на північ. В район, де процвітали занедбаність і насильство.

Зупинивши авто біля будинку в стилі мені-на-нього-плювати, вона вдруге вийшла під дощ і окинула будівлю оцінюючим поглядом, перш ніж зайти всередину. Різким рухом прибрала мокре волосся з чола, витягнула «Глок», напханий срібними кулями і пішла до парадного входу, прослизнувши крізь розчахнуті навстіж двері.

Ілона швидко оглянула вітальню зі спальнею: нічого. Зазирнула до кухні — теж пусто. Вже йдучи до ванної далі по коридору, в ніздрі вдарив запах пороху і... сирого м'яса. Вона не хотіла цього бачити, але обов'язок змушував це робити, тож вона штовхнула двері і за мить її очам відкрилась жахлива картина.

Жінка років двадцяти семи, тіло котрої розпласталось на кахляній підлозі, була вбита пострілом у голову. Проте це було не найгірше. Перед тим, як зрештою вбити, її частково випатрали. По слідах зубів на шкірі можна було визначати траєкторію, наче вбивця не намагався їх приховати. Кров і нутрощі на кахлях ванної могли б зійти за вершину абстаркціонізму, якби в художника на думці було мистецтво і як інструмент — фарби. Наразі ж картина вражала Ілону так, наче це була її перша справа.

Здригнувшись чи то від страху, чи від холоду, вона швидко потягнулась до кишені, щоб дістати цигарку. Часу майже не залишилось — їй треба було визначити кілера.

Черкувши запальничкою і затягнувшись цигаркою, вона стала там, де, як припускала, мав би стояти кілер на момент вбивства. Зрештою видихнула дим з легень, потім ще раз і ще. Він густо заповнював приміщення, крім того простору, де стояв убивця. Дим вимальовував силует, наче скульптор ліпив свій шедевр. Лиш обличчя вбивці, яке за мить постало перед Ілоною, змусило її заціпеніти.

І усвідомити, що це підстава. Що перевертень, котрий проявився у диму, був її шефом. Що ховатися той не збирався. А свідків залишати й поготів.

Швидко крутнувшись на підборах, Ілона вибігла з ванної і тихо пішла вздовж коридору до виходу, знову знімаючи пістолет із запобіжника. Прискорене серцебиття і дихання заважало, але всупереч їм вона дослухалась до внутрішнього радіо, щоб уловити присутність небезпеки. Втім, відтоді як Ілона увійшла до будинку дощ, здавалося, посилився і якщо йому й було що ховати, він ідеально з цим справлявся. Подумки вилаявшись, вона підійшла до вхідних дверей і штовхнула їх, тримаючи пістолет наготові.

Їй вистачило секунди, щоб зрозуміти, що вона не вибереться звідси живою. Семеро вовкулак чекало на неї, вишкіривши зуби і пускаючи слину в переповнені дощем калюжі. Опускаючи пістолет, вона єхидно кинула до тієї псини, що стояла посередині:

— Що, засвербіло скинути повідок?

Той загарчав на неї, оголивши ікла:

— Не твоє собаче діло, ліквідаторко!

— Ну звісно, — процідила вона.

— Наш час настав, а ваш уже минає: відсьогодні на Землі не залишиться жодного ліквідатора.

Ілона змінилась на обличчі, адже знала, що це означає — не тільки її сьогодні заманили в пастку. Втім, втрачати вже було нічого — підійшла до середнього перевертня впритул. Той оком не змигнув, лише гордовито підвів голову; решта непевно відступила на крок.

— Люди не так слабкі, як ви думаєте, — сказала Ілона. — Це буде вашою найбільшою помилкою.

Він не помітив пістолета під своєю пащею.

Пролунав оглушливий постріл.

За тиждень після вищеописаних подій.

Термінове оголошення: «СПЕЦЗАГІН ІЗ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ПОПЕРЕДЖАЄ: ЛЮДИ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ ВДОМА. ПРОВОДИТЬСЯ ЗАЧИСТКА. ПОВТОРЮЄМО: НЕ ВИХОДЬТЕ З ДОМУ. ЙДЕ ЗАЧИСТКА НЕЧИСТІ. БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ І ВІРТЕ В НАШІ СИЛИ. РАЗОМ ПЕРЕМОЖЕМО»