Позитивчик

Позитив! Це слово було сенсом її життя. Навіть не "позитив", а "позитивчик". Думай позитивно! Випромінюй позитивчик! Роби позитивно! Так радили усі модні психологи у соцмережах, і супроводжували свої поради яскравими фото з краєвидами морів та гір, милими котиками та песиками.

І випромінювати позитивчик було так приємно! Всім можна радити, а якщо щось в тих усіх не вийшло, то не засмучуватись. Бо погані речі трапляються тому, що люди їх притягують, кличуть, думають про неприємності. А думка, як пишуть у книжках відомих дослідників, матеріальна. І усі знають, що може статися Усі.

От саме тому Валюня,як її всі називали, старанно випромінювала позитивчик, та не читала навіть форуми з вирощування фіалок, якими її чомусь дражнили. От чим її колежанкам з бухгалтерії не сподобались безневинні рослини? Там же усі підвіконня ними заставлене, страшними рожевими махровими фіалками, що нагадували Валюні штучні букети. Але вони, колежанки, а не квіти, тільки сміялися. Реготали з добрих порад. І хтось із них зліпила жартівливу табличку на двері - зміюка посеред великих блакитних квітів, та підписала її “Бухгалтерія”. Це ж не смішно. Зовсім.

І вони усі наче не бачать, що позитивні думки окриляють, здіймають у повітря, наче стюардесу - літак. Валюня завжди хотіла літати, але поганий зір закрив їй шлях до авіації, а поганий вестибулярний апарат - і до синьої спіднички стюардеси. Мрія розпорошилася білим слідом літака під дощем. Звісно ж, були інші мрії правильної дівчинки, про чоловіка, про дитину. Але вийшло так само. Та не можна думати про погане, коли в тебе є чоловік та донька, не можна!

Та вони були не зовсім такі, як у мріях. І річ не в тім, що чоловік хропів, як трактор біля свиноферми, а донька любила дві речі - пекти щось по рецептам з інтернету та їсти свою випічку самотужки. Вони не зовсім випромінювали позитивчик!

Чому - так? Валюня підсовувала їм гарні статті та мотиваційні відео, іноді вони навіть ставили там плюсики чи лайкали, але все було не зовсім щиро. Валюня відчувала це. Та підозрювала, що оті плюсики були за тортик у кадрі чи новісіньку бензопилку у руках ведучого. Звісно ж, це добре, коли чоловік тільки хропить, а донька тільки танцює навколо електроплити, вартуючи свої коржі на печінковий торт у десять ярусів з трьома начинками та ганашем з солоного шоколаду. Бо в людей є й такі родичі, про яких краще не згадувати. Не думати. Бо лихо чує, коли його кличуть.

Краще вибирати нову плитку для туалету та терпляче пояснювати чоловікові, чому квіти на ній не мають бути догори стеблом та гармоніювати з малюнком трави на підлозі. Бо споглядання природи навіює позитив! Приносить позитив! А за вікном - підвішений на дереві, прикручений упоперек дротом, обдертий рожевий ведмедик та клумба з пластиковими собачками. Вони радості не приносять. Зовсім. Вони настільки негативні, що їх можна знімати у фільмах жахів!

А модний гуру щось заспокійливо булькотів добрим голосом у навушниках, пояснював, що гнів знищує радість та інші корисні істини, які так потрібні та необхідні у ці часи.

Бо, наче кімнатна рослина, позитивчик постійно потребував підтримки, добрива та гарного мікроклімату. А саме - постійного спілкування з таким самим позитивними, у соціальних сітках, обміну досвідом та позитивними історіями з життя, що були ретельно перевірені редакторами сайту “Позитив у вашому житті”.

Валюня проводила незліченні години за синім екраном, купаючись у добрих словах та вчинках. Але коли вона починала переказувати, слухачі раптово згадували про чайник, дзвінок на роботу чи невигуляну собаку. Валюня тільки зітхала. Невже у них немає хоча б хвилини, щоб почути щось позитивне? А деякі навіть сердилися, мовляв, роботи багато, а дехто бігає зі своїми балачками! А про те, щоб подивитися заспокійливі відео, не могло бути й мови. Валюня просто не могла зрозуміти, що ж не так? Це ж допомагає! Ще й безкоштовно!

А корисні книжки, що рекомендували учасникам сайту! Валюня тільки облизувалася на ціни та вишукувала безкоштовні уривки. Але ж були ті, хто читав їх усі та викладав короткий переказ, на радість іншим! А тести на сайті допомагали визначити свої негативні думки та посилити позитивні. А для тихої, затюканої усіма жінки, як Валюня, це було потрібно. Підіймало самооцінку, навівало ілюзію захисту від злого світу, створювало цифрових друзів, люблячу родину з учасників форуму

Але дещо все ж дратувало Валюню - ота облямівка сторінки з квіточок, невідомих, але чомусь знайомих, біленьких та маленьких. А ще її дратувало відношення її близьких до такого корисного сайту. Вони навіть не робили вигляд, що слухають! Зразу згадували, що у них є справи, та ще й таким голосом! А чоловік навіть гиркнув, що такі квіти він на кладовищі бачив, коли купляв букет на могилу тещі Тамари Петрівни! І називаються вони - асфоделі, квіти мертвих.

Як завжди, чоловік звів усе до кладовища та смерті, хоча Валюня неодноразово прохала його так не робити! Не треба таке зайвий раз згадувати. Не можна. І знову близькі тільки загигикали у відповідь. Але ж навіть приказка такає, що не треба будити лихо, стара приказка.

Та щось тихесенько починало гризти думки Валюні, непомітно, зате невпинно. Щось було не зовсім зрозуміло, не зводилося, наче кома у розрахунках, чи не той лист у екселі, з датами за минулий місяць та платнею чомусь за наступний. Щось муляло очі. І оце невідоме щось було з сайту, з найпозитивнішого місця у інтернеті! Там не було випрошування грошей, реклами, дурних листів. Там були тільки добрі історії з життя, ретельно відбрані редактором! І їх було все більше та більше! Та відвідувачів - теж! Це ж прекрасно!

Банер якоїсь позитивної гри викрутився сірим крилом. Майнув червоний, закривавлений писок, люто вишкірив криві ікла. Валюня протерла очі та, про всяк випадок, вирішила помити підлогу, а не сидіти у смартфоні. Але з банера посміхалась принцеса у блакитній сукні та золотій короні. Там не було нічого такого. Можливо, старий смартфон вже ламався, та отак попереджав, що вже треба міняти його на щось новіше, чи то хтось так пожартував, донька чи чоловік. Вони зовсім не бажали позитивчику у своїх життях.

Чи це бачив ще хтось? Валюня забула про підлогу та швидко заклацала пальцями , вишукуючи форум сайту. А там вже були десятки постів з оцією мордякою та крилатими плечима. То хто? Нащо малювати таке страшне? І що воно тут забуло? А ще дивнішим було те, що оте одоробло бачили не вперше. Минулого року, позаминулого, два роки тому - воно пролітало. І що далі? А отут відповіді на форумі не було. А смартфон загрозливо пискнув та нагрівся. І засмердів горілим пластиком.

Як недоречно! Можна було б сказати ще й не те, але Валюня принципово не вживала таких слів. За вікном проверещало якесь нічне створіння, кіт чи птаха. Валюня здригнулась і впустила нещасний гаджет на підлогу. На тверду підлогу зі штучного каменю, який мав навіювати позитивні вібрації. І отепер ремонтувати там було нічого, бо екран пішов тріщинами та шматок скла розкришився. А ще ж на тому тижні були чутки, за обідом у бухгалтерії про те, що фірма закривається! Де узяти гроші?

Бо смартфон в родині був один, чоловік Валюні тягав щось старе та залізне, по якому можна було тільки дзвонити, а донька трусилася над своїм вже не новим планшетом, на якому не ловив інтернет.

За вікном щось зашурхотіло. Чи шматок пластику з сусідського балкона, чи чиїсь крила. Сова, чи що? Але на дереві не було нікого, крім того самого ведмедика, що слабко блищав у темряві рожевим кольором.

А наступного дня, вже на роботі, Валюня зробила те, що раніше не дозволяла собі ніколи: полізла у робочий час з робочого комп’ютеру на сайти, що не стосувались бухгалтерії, дебету та кредиту. А саме - на звичний сайт любителів позитиву та туди, де тексти студентських курсових перевірялись на плагіат. Бо вона прокинулась з розумінням того, що ж було не так у добрих історіях. Не обробка редактором, а щось таке. Дивне. Притаманне кожній з них. І чужа програма не підвела. Зі ста сорока семи історій співпадіння були в усіх з них, повне співпадіння. Та дуже не зрозуміле: по-перше, дія кожної з них відбувалась тільки улітку. В найспекотніші дні. По-друге, ні в одній оповідці не було чоловіків.

Валюня згорнула сторінки, поклацала у програмі, зводячи дебет з кредитом, побулькала чайним пакетиком у чашці з гарячою водою. Наскільки вона знала, такі оповідки називали “різдвяними”. Бо зима, добрі люди, милосердя, надія на краще - це Різдво. Це завжди так було. Але не на тому сайті. Там взагалі не було нічого релігійного, ніхто не просив молитов за здоров’я, не вишивав ікони, не відправляв дітей у недільну школу. Але у кожній історії, без винятків, були голуби. Сірі голуби, не білі, яких випускають на весіллі, а помийні та брудні, що б’ються за батон.

Спека, жінки та голуби. Досить дивно, але ж у ньому нема нічого поганого. Та тут Валюня чхнула, махнула рукою перед обличчям і перекинула чай на стару клавіатуру. Солодкий чай з трьома ложками цукру. Три години не збережених розрахунків, клавіатура та репутація Валюні як відповідальної особи полетіли у смітник. І в цьому не було нічого смішного чи веселого! Ще й вирахували з зарплатні! Та й близьким на таке не поскаржишся.

Валюня тільки зітхнула. Тепер їй вже не так хотілося підтримувати позитивчик. Але стати такою, як власний чоловік? Чи як лисий сусід з третього поверху? Чи навіть як донька, що бачила в усіх тільки погане? А вдома на Валюню зі столу вишкірялося оте. Ота жовтоока тварюка. Іграшка, з якогось пластику та хутра, з гнучкими ногами чи лапами, з лютою мордякою, розміром з кота. А за спиною у неї розгорталися крила з голих жовтих кісток та сірих пір’їв. Чоловік підібрав оце на вулиці, біля під’їзду, подумав, що то кошеня спить. От тільки не це, а цю. Валюня ще раз придивилась до товстого тільця та жовтих очей. Це - вона. Чоловіки не такі. От не такі - і все. Але хто то? Невже у гуртку м’якої іграшки “Веселий равлик” діти-дошкільнята роблять отаке? Але ж вона лежала під саме їхніми вікнами, де були жовті штори з вишитим усміхненим равликом-логотипом! Валюня підхопилась з крісла, поклала іграшку в пакет з ручками та понеслася сходами зі свого шостого поверху на перший, до гуртка, нехай вони заберуть її!

Та у гуртку не робили отакого. Шкіра була справжньою, пір’їни - теж, та й кісточки не були схожими на гладенький пластик. Ще й вираз морди, пащека з гострими зубами - ні, діти таке не вигадають. Таке може зробити талановитий фен фільмів жахів, ще й не пересічних маніяків з бензопилками, а чогось більш вишуканого. От тільки у буднику не було настільки вправних людей, Валюня це добре знала, бо саме вона бігала по сусідам та збирала гроші на ремонт ліфту.

А знищити Оцю у Валюні не підіймалася рука. Можна б було кинути її у подрібнювач для сміття, закрити жовті очі, зламати сірі крила. Але сама думка про це злякала Валюню так, що вона впустила чашку з чаєм, заляпавши сірий килим. А от чоловікові та доньці оця істота навіть сподобалась. Сидить, дивиться, їсти не просить. Невідома істота, якої не було ні на одному сайті з вигаданими тваринами.

Та й на форумі ніхто нічого не відповів. А на інших форумах, де обговорювали авторських ляльок, тільки дивувалися. Бо оця не була промисловим виробництвом. Ручна робота, крафтова. Невідомими майстрами зроблена невідомо коли, бо очі в неї були не скляні, а шматочки бурштину, шкіра - темною, сірою, і грива на плечах істоти теж була сірою, сумною, не позитивною. Зовсім не позитивною. Люта, сумна, забута. Ніхто не пам’ятає її імені, ніхто не кадить для неї священними рослинами, діти не прикрашають її асфоделями, жінка не ріже сірих голубів на її вівтарі. А її жерці одяглися в цифру, перебрались у сітку, та їх облич ніхто не бачить. А вірні їй сховали розпач за радістю, що не приносить радості нікому та шукали любові, якої в них не було не від кого. Та чекали на богиню, яка ж любить їх.

Валюня трусонула головою. Звідкіля в неї такі думки? Хіба були такі богині? Де вони жили? Та що вони давали людям? Жовті очі не блимали у відповідь, ікласті щелепи не рухались, вимовляючи слова. Це ж іграшка. Іграшка, яку Валюня хотіла запхнути на антресолі, за старий гумовий чобіт сорокового розміру, щоб не бачити її. Бо щось у ній було не те, тривожне, не добре, та не тому що в неї були гострі ікла та пазурі. Вона щось знала, щось розуміла.

А найгірше в ній було тим, що інші люди такого не бачили. Усі коменти під фото на форумах були у стилі “ой, яка пухнаста!” або “яка тонка робота!”. Люди наче не бачили, хто то така! Як від неї йде негатив! Валюня рішуче ухопила великий мішок на сміття, загорнула в нього Оту та дійсно запхнула на антресолі, під незадоволене бурчання рідних.

А наступного ранку на форумі помістили аж п’ять некрологів. Нещасний випадок, хвороба, важка хвороба. Просто старість. Але таке Валюня бачила вперше, за усі п’ять років, які вона провела тут. У цьому місці наче був заборонений вхід Смерті. До цієї миті.

А увісні Валюня бачила якихось людей у печері, чи прадавніх печерних людей, які грілися біля вогнища, та один з них щось робив зі шматків кісточок та хутру. І високий жіночий голос, який щось говорив, постійно, промовляв. І з вереску розрізнилися слова: з недоїдків зробили, у куток поклали, непотрібними годували. І над людьми розпростерла крила крилата тінь з жовтими голодними очима. А люди почали танцювати, кружляти, співати мовою, з якої пішли всі інші мови. Та всотувалися в ту тінь. А вона верещить, співає далі: непотрібними годували, імен не давали, та мене не забували!

Печерні люди змінилися греками у хітонах, чи римлянами? Валюня їх завжди плутала. У танок вплівся лицар, за ним - дворянин у перуці, жінка у спортивному костюмі, і вони усі летіли в тінь, годували її. Тінь ляснула зубами і Валюня закричала. Завищала. Заспівала разом з іншими, бо її теж затягнуло вічне коло танцю перед першим вогнем.

На похорон Валюні прийшла уся бухгалтерія, і кожна з її колежанок несла букет доречних асфоделів.

Оповідання грало на 59 конкурсі РБЖ-Азимут, вийшло в другий тур, до фіналу не дійшло.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Арахна од Нагрен
02.05.2023 14:20
До частини "Позитивчик"
Коментар видалено автором
Дарія Кононенко
02.05.2023 15:26
До частини "Позитивчик"
А то не вони. То мої, Боги Забутих Імен, їх в мене декілька - оця, потім володарка ковбаси, ще близнюки і Свинобог.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дарія Кононенко
    02.05.2023 15:26
    До частини "Позитивчик"
    А то не вони. То мої, Боги Забутих Імен, їх в мене декілька - оця, потім володарка ковбаси, ще близнюки і Свинобог.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше