Марафон експериментальних текстів.

Коротко про про 12-тему.

"...досліджуватимемо використання розповіді від другої особи в інтерактивній історії."

______________________________________________

Уявіть собі майбутнє. Час коли люди можуть не те щоб подорожувати, як туристи на сонце й облітати на шатлах всі сонячні системи, але й зробити просторовий стрибок і опинитись в іншій сонячній системі яка схожа на нашу, але вона інша. І що саме найцікавіше можна зустріти людину схожу на себе.

І от ви відкриваєте очі. Вас звати Маряна це ваше спадкове ім'я, бо така традиція в сім'ї при змішанні крові чи національностей неважливо у вашій родині традиція давати дітям слов'янські імена які були раніше, бо коріння оно одне і єдине. Коріння воїнів, борців за свободу не лише власну, але усіх хто живе на святій землі.

Отже, ви відкриваєте очі й бачите перед собою стелю.

Чого стелю ? Спитаєте ви ті хто читає. Насправді все просто, бо ви лежите. Повертаємо голову вправо й сідаєте на ліжко. Перед очима ілюмінатор ви підходите до нього й бачите землю яка вона гарна й красива. Й розумієте що всі ті карти, картинки та інше говорили правду про її красу. Й ось ви помічаєте у цьому ілюмінаторі своє віддзеркалення. Своє обличчя наповнення радістю, розгубленістю, шоком, захвату. Але при цьому не ви у житті ви інша маєте довге волосся чорного кольору, смагляве обличчя та звичайний виріз очей як у всіх слов'ян, а сам колір як їх океан блакитні. Тут перед собою в ілюмінаторі ви бачите дівчину низку, з Кудрявим коротким волоссям, Кудрявим волоссям не пишним й вони пофарбовані в колір океану.

Й кожною хвилиною ви бачите, як земля стає менше, меншою й меншою. Ви летите туди куди не могли потрапити предки. Відчуття туги потроху накриває вас, але при тому почуття веселої пригоди піднімає ваш настрій. Повертаючись спиною до ілюмінаторів ви йдете до дверей, опускаєте її ручку й попадаєте в коридор де сотня таких самих людей як і ви вирушили в подорож. Двері зачиняються за вашою спиною...