Жорстока аристократична рука

Великий будинок миттєво залило сонячним сяйвом, а в кімнату зайшла невисока жіночка в чорно-білому вбранні. Вона повільно пройшла повз велике ліжко та одним змахом руки смикнула штори. Після цього вона повільно повернулась до ліжка та промовила:

— Доброго ранку, Катерино, пора вставати.

Дівчина нормально не зуміла відкрити очі, як почула тупотіння ніг у власній кімнаті. Вони всі вклонилися та чекали, доки до них звернеться дівчина. Катя підвелась, протерла очі та махнула рукою зі словами:

— Та годі вам…

— Пані, сьогодні у вас важливий день.

— Так-так, я знаю, сьогодні перше вересня, треба в школу йти. Лінійка там й інші справи.

— Ні, пані, батько домовився, сьогодні ви маєте бути на вечорі пана Костенка, в якості його супроводу.

— Що? Ну, я після школи зможу, це ж лінійка, там дві-три години, один урок — і я буду вільною.

— Ні, пані, вам потрібно зробити зачіску, підібрати вбрання та привести до норми нігті на руках та ногах. Це все ви не встигнете зробити після школи.

— Але ж… Я вчора була на манікюрі.

— Неважливо, господар сказав, щоб сьогодні ти сяяла.

— От же зараза, — з розпатланим волоссям надула щоки дівчина.

— Пані, господар ще вдома. Не раджу вам вести себе так, — промовила Галина та вклонилась.

За нею повторили всі. Після цього дівчина злізла з величезного ліжка та стала перед прислугою.

— Я вже готова, де моє вбрання?

Галина підвела очі, подивилась на інших прислуг та сказала:

— Так. Ану всі вийдіть, будь ласка, з кімнати.

Це звучало так, немов вона зараз буде сварити дівчину за подібну поведінку. Інколи серед інших слуг можна було в такі моменті почути: «Боже, бідна дівчинка». Коли двері були зачинені, Галина вирівнялась та потягнулась.

— Кожного разу в такі моменти мене бісять їхні обличчя. Немов я тиран і зараз тебе буду тут сварити до червоного лиця.

— Ну, Галю, це ж для образу потрібно, як-не-як, але весь порядок на тобі тримається, — і посміхнулась.

— Ну, і що хочеш робити? З тим списком справ, які потрібно встигнути зробити, ти навряд встигнеш ще й на першому дзвінку побувати.

— Ну, якщо це кажеш ти, то прийдеться послухатися, — Ката миттєво засумувала, розуміючи, що школу, яка була чи не найкращим місцем для дозвілля, в неї цього дня відібрали.

— Дорогенька, прийдеться потерпіти. Це ж заради батька.

— Знову все заради нього, а коли щось буде заради мене?

Тим часом із першого поверху різко пролунав досить грубий чоловічий голос. Він розповсюджувався настільки швидко і черговий раз нагадував, хто ж насправді господар у будинку. Каті не залишалося нічого, окрім того, щоб накинути на себе спеціальний халат та спуститися.

Галина мовчки провела поглядом заспану дівчину та почала застеляти ліжко. Її руки щоразу тряслись, коли подібна напруга зростала в господаря через доньку. Вона дорожила роботою та не хотіла її втрачати, тому старалась під час сніданку та тяжкого діалогу між батьком і донькою бути подалі, в іншому боці будинку. Її навіть не хвилювало те, що ті прислужниці, що подавали сніданок, отримують додаткові кошти.

Для Каті абсолютно все в домі було холодним. Коли спускалась на перший поверх, то намагалась не триматися за поручні. Величезні картини по інший бік сходів ще більше змушували дівчину відчувати себе ніяково. Вона схрестила руки перед грудьми, щоб якось втримати тепло, спокій у власній душі. Вона більше нагадувала злякане пташеня, що боїться власних батьків та чекає, коли вони улетять від гнізда.

— Доню, чому мені треба підвищувати голос, щоб дочекатися тебе? Сніданок готовий.

— Вибачте, тату, — і похилила голову.

— Ти вже знаєш про те, що сьогодні мені потрібна на вечорі пана Костенка?

— Так, але ж…

— Т-с-с, ніяких відмовок, чи ти хочеш мене представити в невигідному світлі перед партнерами? Зі школою я розібрався. Тебе навіть на першому уроці ніхто не буде відмічати. Так що тобі не прийдеться витрачати час на всю цю дурню.

— Тату, можна звернутися до вас? — несподівано спитала дівчина.

— Спитати? Давно ти нічого в мене не питала, що ж, я слухаю.

— Ч-чому я навчаюсь у цій школі, якщо вона вам здається недостойною?

— Ти ж знаєш, що на це питання я тобі не дам відповіді, — різко підвищив тон чоловік.

— Але я хочу знати! Я спадкоємиця багатомільйонного спадку, тоді чому ж я повинна вчитися там, де мені приходиться бачити простих людей, як вони безтурботно граються. Чому?

— Катерино, будьте ласкаві, — зробив паузу та різко подивився розсердженим поглядом на доньку, — закрити свого рота.

— Вибачте, — тихенько промовила Катя та ледве не почала плакати.

— Слухай, доню, я розумію, що соціум цих противних людей тебе пригнічує. І ти приховуєш власну зневагу до них. Але треба ще потерпіти три роки. Після випуску ти відправишся в Англію, як і планувалося.

— Але…

— Так, складно бути серед цих смердючих людей, що із задоволенням поїдають найдешевші ковбаси із супермаркету, фаст-фуд, колу, але ти повинна витримати це… заради власного майбутнього. Апетит весь зник. Щоб до мого приїзду ти була в найкращому наряді і вразила всіх на вечорі, — і поступово зник за широкими дверима столової кімнаті.

Катя до сих пір сиділа на власному місці. Завдяки волоссю не було видно, що на її очах були невеличкі сльози. Вона намагалась взяти в руки виделку та ніж, але тремтіння в руках не вдалось зупинити.

— Мені… я люблю ходити в цю школу, — тихо промовила дівчина.

Мати так і не з’явилась на сніданку, останнім часом вона часто почала зникати в невеличкому саду. Катя знала, що все це через її вік. Адже ще років п’ять тому батько майже на всі вечори брав з собою дружину, а тепер приходиться брати доньку. Він вбив у свою голову, що зобов’язаний постійно появлятися на публіці з молодою жінкою, але дружину такою називати вже складно. Тільки традиції сім’ї батька обмежували його в виборі супутниці. Так вийшло, що кілька поколінь тому прапрадід занадто сильно покохав прапрабабу Каті. Йому вдалось прожити з нею душа в душу все життя. Саме він започаткував славний багатий їхній рід. Він погодився передавати в спадок всі багатства лише за кількома умовами, і серед них була обіцянка — вибирати дружину, з якою буде жити до кінця днів. Це, напевне, і втримує батька Катерини від розлучення. Він аристократ, консерватор і поважає традиції набагато більше, ніж власних жінок. Катя розуміє, що в саду її матір постійно плаче, тому що все ж не здатна задовольнити власного чоловіка. А коли він почав замість неї брати на знатні вечори доньку, то впала в глибоку депресію. Її від петлі на шиї втримує лише страх перед чоловіком, не більше, а донька більше нагадує суперницю.

Фактично Катя росте в сім’ї, де її ніхто не сприймає, як повноцінну людину. Батько лише бачить у ній шанс примножити багатства, вдало видавши її заміж, а мати — давно начхала на її виховання через заздрість. Тому вона так сильно цінить ставлення Галини, головної прислуги, що здатна інколи заступитися за неї, не дати образити перед господарем та господинею.

Катя з порожніми очима встала зі столу та повільно повернулась до кімнати. Зачинила двері та сіла на ліжко. Вона почала дивитися в стіну, просто так без причини. Галина ж стояла поруч із тумбою. Вона частенько спостерігала за такою реакцією дівчинки-підлітка. Жінка навіть не намагалась сховатися чи зробити вигляд, що занята підготовкою наряду. Вона мовчки стояла та дивилась на Катю.

— Галю… нічого, що я так звернулась? Скажи мені, навіщо я в цьому будинку? Нагадай мені, будь ласка, а то я завжди після розмови з батьком забуваю.

На її обличчі не смикнувся жоден м’яз, здавалося, що дівчина одягнула маску. Тільки очі блистять від сліз, що повільно починають стікати по щокам. Галина частенько подібну картину бачила та без проблем справлялась із таким настроєм.

— Ти? Я про себе не можу таке сказати, — та спокійно розвалилась на ліжку. Немов це вона тут хазяйка.

— Але ж я типу майбутня мільйонерка? Ну, тато ж мені все віддасть. Правильно?

— Хто знає, люба, наприклад, я до сих пір не отримала зарплату, ще ось тут зараз із тобою гаю час.

— А?

— Я кажу, що твій сноб-батько мені до сих пір зарплату не дав — ось це дійсно проблема, — та почала крутити кучері Каті.

Така легенька розмова, немов вони подруги, допомогла Каті прийти до тями. Вона потягнулась до шухляди, щоб взяти хустку та витерти мокрі очі, але її зупинила Галина.

— Так, що це ти зараз хочеш зробити?

— Очі витерти, не такою ж мені на примірку вбрання йти.

— Ага, значить так, — зіскочила з ліжка жіночка, — треба взяти рукав халата та прижати трьома пальцями до долоні. А потім цим самим рукавом і витираєш обличчя.

— А хіба так можна? Навіщо тоді хустки?

— Ну ось, знову із себе аристократку корчиш. Зроби так. Я запевняю, що так витерти очі буде набагато зручніше.

Дівчина зробила так та за кілька рухів повністю витерла всі сльози.

— Коли це роблю рукавом, то якось і настрій виникає.

— Отож, — і підморгнула Галина дівчині. — А тепер давай швидше погрузимось у світ неймовірних нарядів. Чим більше починаємо горювати, тим довше тягнеться день.

— Добре, — і посміхнулась.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.