Безмежна безтурботність

Прокинувшись від голосного дзвінка на телефоні, Микола відкрив очі. Він дістав із-під подушки телефон та перевів у тихий режим. На екрані світилося ім’я Степан.

— Це Степан, а хай йому грець, що він хоче? — і прийняв дзвінок.

— Здоров, ну ти де? Я тебе вже чекаю.

— Чекаєш? Де? — не може врубитися Микола.

— На перехресті, в школу. Ти знову в своїх іграх до ранку сидів? Давай гони сюди, швидко. Я не хочу через тебе від математика отримувати прочухана.

І вимкнувся. Хлопець із затяжним «е-е-е» акуратно відкинув телефон та повернувся на інший бік. Не минуло й десяти секунд, як він різко підскакує з ліжка та починає перелякано дихати.

— Бляха, я ж знав, що це станеться!

Та починає перебирати весь одяг, який зібрався на спинці стільця. Одні штани полетіли на ліжко, інші. Він у розпачі починає крутити головою, доки не згадує, що шкільний одяг він завжди кладе на крісло, що стоїть справа від ліжка. Натягнув на себе все необхідне, закинув у рюкзак перші три книжки й два зошити та чкурнув до дверей. Тільки його обличчя виглянуло в коридор, як в нього прилетіла пара смердючих шкарпеток.

— Якого дідька Даринка знаходить твої портянки під своїми дверима? Даринка злиться, — стоїть із перехрещеними руками в області грудей дівчинка в білій блузці та чорній спідниці.

— Та не до тебе зараз, Стьопа чекає, — і зник у вихідних дверях.

— Знову він так. Тим краще, Даринка зараз Нявчика зможе спіймати, — усміхаючись, зайшла в кімнату.

Нявчик безтурботно спав на краю ліжка та ігнорував весь той безлад та хаос, що відбувався хвилиною раніше. Несподівано тоненькі ручки охопили кота та пригорнули його до грудей. Даринка почала його обіймати, чесати за вушком.

— Ах ти ж хитрун такий, Даринка без тебе вчора сумувала.

— Доню, в школу не забуть взяти ланч і для брата, — безтурботно пролунав голос із кухні.

— Ну, мам, нехай без бутербродів буде. Як грати в ігри до ранку, так він перший, а якщо нести бутерброди, так відразу ж Даринка?

— Доню, — на цей раз почувся чоловічий голос.

— Ой, татку, — здивувалась учениця сьомого класу, — Даринка ще не звикла, що татко дома.

— Може, сьогодні пробачиш брата? — десь із ванної кімнати лунало.

— Ну, добре. Так, Нявчику, ти зарядив Даринку енергією, тепер не страшно йди до школи.

Очі улюбленця демонстрували в ту хвилину таку байдужість до всього навколишнього. Він навіть не поворухнувся, коли його положила на ліжко дівчина. І миттю заснув у тій же позі. Його шерсть переливалась від невимкненого світла. Виходячи з кімнати, Даринка клацнула вимикач.

— От братик-дурастик, як завжди, — і насупилась.

Тим часом хлопчина летів до перехрестя. Його очі горіли червоними відтінками, але це через недосип. Піджак, подібно плащеві, розвивався. Попереду він уже помітив силует товариша. Уповільнюючись, перейшов на швидку ходьбу.

— Задротив? — без привіту відразу ж прилетіло до вух.

— Ага, та там бос такий потворний був, я його дві години не міг пройти.

— Ха-ха-ха, от лошара, якщо ти про Ніндзя Блейда. Я гру за три години спідраном пройшов.

— Ну ти не рівняй, у мене комп’ютер 15 року, а ти в минулому місяці купив, та ще й ігровий.

— Ніндзя Блейд — гра 2010 року начебто. Точно не згадаю, — вів далі Степан, — просто зізнайся, що руки із задниці ростуть.

— Та пішов ти, фух, навіть на фізрі так не бігав. Що там? Встигаємо?

— Так, не парся, ще встигнемо в Рейді заліпнути перед уроками.

Вони почалапали в бік школи. Хлопці продовжували розмовляти про ігри. Тільки вони дійшли до головного ходу, як на хвилинку зупинилися. Перед воротами повільно зупинився дорогий мерседес. З нього повільним кроком вийшла симпатична дівчина. Катерина розправила волосся, яке було зібране в хвіст з однієї сторони. Вона скромно взяла сумку зі шкільним приладдям та почала повільно йти до входу. Перед нею всі автоматично розступалися, немов йде справжня королева. Вона мовчки, без сорому чи інших емоцій дивилась перед собою.

— Так ось, коли доходиш до стіни, то… Гей, Коляне, ти мене слухаєш?

— Гей, пацан, дай намилуватися Катериною. Яка ж вона класна, просто вогонь.

— О господи, та за що ж мені це. Як ти задовбав говорити про цю ідеальну дівку. Ау, я тут тобі дійсно необхідні речі намагаюсь сказати.

— Та почекай ти, — і пішов до дівчини.

— Знову він за своє.

Тільки він відійшов від Стьопи на три метри, як позаду появилась Даринка. Вона тримала ланч бокс у руках.

— Цей дурень знову за своє? — несподівано злякала Степана дівчина.

— Ой, бляха, це ти, Дашо.

— Та перестань ти мене так називати. Даринка я, ДА-РИН-КА. Второпав? Тримай. Віддай бутерброди дурастику. А я пішла, — ткнула в бік хлопцеві синій ланч бокс.

— Стій, чи ти не хочеш побачити, як твій брат черговий раз налажає?

— Він постійно лажає, та мені якось без різниці.

Несподівано перед Катериною виник Микола. Він став та на хвилинку завмер, щоб дати себе розгледіти дівчині. Ці двоє за мить зібрали навколо себе безліч поглядів. Катерина без слів зупинилась перед хлопцем. Її очі були порожніми, немов вона дивилась крізь Миколу.

— Я можу тобі чимось допомогти? — сухо, відлюдькуватою мовою прошепотіла.

— Гей, Катеринко, дорогенька, — ввімкнув стиль мачо Микола, — може, досить уникати мене? Я ж бачу по тобі, що ти мною цікавишся.

Хлопець поправив волосся рукою, намагаючись привернути її увагу біцепсами. Він закинув через плече сумку та почав підвищувати власну самооцінку.

— Як на рахунок того, щоб сьогодні прогулятися? — і підморгнув.

— Я б із задоволенням, але спочатку приведи себе до ладу. Мало того, що ти натягнув на себе навиворіт сорочку, так ще й вона виглядає із ширіньки. Ах так, коли ти закидав сумку за плече, то всі книжки вилетіли. До речі, сьогодні нема історії, — і продовжила дорогу далі, оминаючи останніх учнів.

Тільки-но вона опинилась за спиною Миколи, як на всю вулицю роздався неймовірний сміх. Це був справжня ржака! Якщо в минулі рази вона його лише ігнорувала, то в цей день попустила, ще й образила. Але по виразу обличчя Миколи не було видно, що він засмутився.

— Ух ти ж йо, дійсно, навиворіт, — і перед всіма оголив торс, щоб нормально одягнутися.

Всі зареготали ще сильніше, навіть Стьопа не втримався та почав підхрюкувати. Перед ногами Миколи валявся рюкзак та кілька книжок, які випали. Але він продовжував, немов нічого такого не сталося, перевдягатися. Тут повз нього проходить Даринка.

— Братику, який же ти недоумок, — і як вмаже відкритою долонею по ще голій спині.

На цей раз крик був дійсно нищівним. Дехто навіть вуха закрив. Микола почав звиватися, як та сама гадюка, щоб дістати руками до спини. Даринка смачно зацідила, прямо в те місце, куди складно дістатися. Тільки-но він захотів вступити в сварку з сестрою, як виходить вчитель математики.

— Миколо, знову ти! Не встиг прийти в школу, а вже чудиш? Так, доброго дня, вітаю. Швидше заходимо до школи, через п’ять хвилин дзвінок. А ти — до директора, — різко насупився напівлисий чоловік у коричневому костюмі.

— Взагалі-то я ще не в школі. І ви не можете мене відправити до директора, — намагаючись одягнути нормально сорочку, промовив Микола.

— Так! — різко викрикнув Степан.

— Ти ще будеш тут мені нотації читати, що робити, а що ні? Господи, на кого ти перетворився? У п’ятому класі таким взірцем був.

— Ну почалось, — скривив обличчя хлопець.

— Ну що ти будеш робити в майбутньому? Треба за голову братися, ти ж у випускному класі. Екзамени, зовнішнє незалежне…

— Бла-бла, все, я зрозумів, досить мені моралі читати.

Він встиг привести себе до ладу, зібрав всі речі та пройшов повз вчителя з аналогічними очима, як і в Катерини.

— Ти ще будеш ігнорувати мене? — розлютився математик.

— Бляха-муха, та як у неї це виходить? — та склав руки навхрест.

Він продовжив дорогу до входу, як і всі інші учні, залишивши вчителя стояти біля воріт, як ідіота. Ігор Вікторович зціпив зуби, аж скрегіт пройшов. Серед всіх учнів цей розбишака більше всього завдає шкоди класу. Важко зітхнувши, вчитель заспокоївся та також попрямував до входу.

На дворі нікого не було, лише кілька вуличних собак, яких підгодовував охоронець щоночі, щоб без страху спати на варті.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Діана Вінтер
09.11.2023 00:33
До частини "Безмежна безтурботність"
Чесно кажучи, важкувато читається, не впевнена, що це моя книга. Герої здаються надто гіперболізованими, неприродніми, а може то я вже надто стара, щоб розуміти школярів
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше