Мандрівник

День завершував своє існування. Сонце зайшло за горизонт і на небі виднівся лише його червонуватий слід. Новенький ЕлектроЗАЗ, один з тих, які нещодавно закупили для патрульної поліції, неспішно наближався до мосту через Дніпро, що з’єднував міста Херсон і Олешки. На дворі було ще спекотно і Василь перемкнув режим кондиціонування повітря в салоні. Стало прохолодніше. Сергій, напарник Василя, постійно щось дивився у телефоні і час від часу намагався завести розмову з колегою, проте йому ніяк це не вдавалось. Єдиним бажанням Василя після перебування на спеці весь день було приїхати додому та прийняти душ.

Електромобіль вже з’їхав з мосту і доїжджав до стели «Олешшя» неподалік міста.

- Зараз додому? – Сергій черговий раз порушив тишу.

- Так, від цієї спеки вже голова не варить. Добре, що сьогодні п’ятниця.

- І не кажи. Ви День незалежності де святкуватимете?

- Ми з родиною хочемо піти до лісу, влаштувати пікнік.

- О...

Сергій не встиг сказати як це буде круто, величезний клуб вогню пронісся над ними і впав за містом. Величезна курява здійнялась навколо. Василь від несподіваності натиснув на гальма і зупинив авто посеред траси, як зробили і інші водії.

- Що це в біса таке? – Василь намагався вдивитись у далечінь, проте окрім пилу нічого видно не було.

Деякий час вони просто сиділи і дивились навколо, аби зрозуміти, що відбувається.

- Гадки не маю... – промовив Сергій і дістав телефон. – Наталко, щось пролетіло над Олешками. Є якась інформація?

- Сергію, інтернет просто кипить: одні пишуть, що це метеорит, інші – що старий супутник, треті – що вертоліт чи літак. Але офіційних повідомлень не було.

Сергій завершив дзвінок і на запитальний погляд Василя похитав головою, що нічого не знає. Через кілька хвилин зателефонував начальник відділу.

- Сергію, ви де зараз?

- Ми з Василем через десять хвилин будемо на місці падіння. Тут стільки куряви скрізь.

- До вас прямують співробітники Служби безпеки та Державного космічного агентства. Коли прибудете на місце прослідкуйте, щоб ніхто не наближався до місця падіння. Операцією керує СБУ, зрозумів?

- Зрозумів, - Сергій вимкнув телефон і подивися на Василя. – Поїхали. Зараз приїдуть СБУ та Держкосмос.

- Пф... – Василь видихнув і ввімкнув двигун. – Вони хоча б сказали, що сталось?

- Ні. Скоро самі дізнаємось.

Коли поліцейські доїхали до місця падіння, то побачили величезну смугу вздовж траси, ніби вириту гігантським екскаватором. На дворі сутеніло. Пил був скрізь. Електрозаправка була частково зруйнована. Машини МНС і швидкої вже були на місці. Їх викликали співробітники заправки. З напівзруйнованого помешкання вибігла жінка і помахала руками.

- Сюди, чоловік поранений.

Машина швидкої під’їхала ближче і двоє медиків побігли разом з жінкою всередину. Василь та Сергій вийшли з авто і озирнулись. Біля рову стояло кілька надзвичайників і щось обговорювали. Усі один одного знали, Олешки не велике місто. Чоловіки привітались.

- Іване, що тут? – запитав Сергій одного з надзвичайників.

- Це не схоже на аварію. Щось намагалось приземлитись і утворило цей рів. Скоріше всього воно за заправкою, серед он тих дерев.

Іван показав у бік давно покинутою групи старих будівель, що обросли деревами та кущами.

- Приземлитися? – Василь зробив здивований погляд. – Це ж яке воно мало бути за розмірами та вагою? Бойовий гелікоптер?

- Жартуєш? Гелікоптер не зробив би такий рів. Він би загорівся і зараз тут усе б палало. А вогню майже не було.

Один з надзвичайників приніс кілька великих ліхтарів і роздав усім присутнім.

- Ти керуєш операцією? – Іван подивися на Сергія.

- Ні, СБУ. Вони зараз будуть разом з Держкосмосом.

- Нічого собі, - надзвичайники переглянулись.

- Василю, ви чекайте тут, не підпускайте нікого до рову. Ми з Іваном підемо в обхід, глянемо що там.

- Може почекати СБУ? – не впевнено промовив Василь.

- Ми просто глянемо здалеку і повернемось.

Сергій і Іван стали пробиратись крізь зарослі навколо рову, а інші тим часом стали розходитись по периметру. Швидка надала першу медичну допомогу потерпілому і повезла його та працівницю заправки до лікарні. Водій показав хлопцям жестом, що за мить повернеться.

- Тут що, сто років ніхто не був? Наче джунглі. – Іван все бормотів.

- Сюди! – показав Сергій на прогалину між кущами.

Через десять хвилин вони вийшли до старих будівель. Тут було забетоновано, тому дерева росли лише навколо. Рів кінчався неподалік одного з будинків. Щось велике, схоже на фюзеляж літака, виднілось з рову. Зверху були повалені дерева та будматеріали з даху будівлі.

- Якийсь літак? – Іван намагався так підсвітити ліхтарем, щоб краще розгледіти.

- Треба підійти ближче, - Сергій пішов в бік будівлі.

- Може і справді дочекатись СБУ?

- А раптом там комусь потрібна допомога?

Іван не став сперечатись і пішов за Сергієм. Вони підійшли до будівлі і посвітили ліхтарями. Об’єкт був сірого кольору. За формою – продовгуватий без крил. Зверху поверхня була округла, ніби обплетена деревиною, знизу – майже плоска. Хлопці переглянулись. Вони зайшли у будинок, пройшли його наскрізь і перелізли у вікно з іншого боку. Проте тут картина ясніше не стала.

Промені ліхтарів пробились крізь темряву. Кілька людей у захисних костюмах зі зброєю, ліхтарями та великими рюкзаками пробирались до місця аварії.

- Марія Качан, служба безпеки, - представилась одна з новоприбулих, коли вони підійшли до поліцейського та надзвичайника. – Це мої колеги, Ілона та Максим. Роман, Тарас та Лідія з Державного космічного агентства. Вам не казали нас почекати?

- Капітан Сергій Зайченко, це Іван Бузенко з МНС. Ми вас чекаємо, просто підійшли ближче. – Сергій при цьому посміхнувся і намагався, як міг показати, що ця посмішка була штучною.

Через шолом захисного костюму було видно, що Марія теж посміхнулась аналогічно.

- Я керую операцією. Одягніть захисні костюми. – Марія показала на 2 комплекти, які принесли спеціально для Сергія та Івана.

Хлопці одягнули костюми та перевірили зв’язок і інші функції. Тим часом інші члени команди пішли до апарату, тягнучи за собою цілу купу обладнання. Встановили ліхтарі навколо і під’єднували їх до мережі живлення. Через десять хвилин навколо стало видно як вдень.

- То ви розкажете що відбувається? - Сергій подивися на Марію суворим поглядом.

- Наше перше завдання оглянути об’єкт і зробити висновок, чи становить він загрозу. Якщо ні, то він буде доставлений на нашу базу у Херсоні для подальшого вивчення.

- Це нова модель літального апарату? Я ніколи такого не бачив.

- Можна і так сказати. Ви не бачили такую модель, бо вона не була розроблена на Землі.

- Як не на Землі? А де?

- Ми не знаємо. Американський супутник вперше виявив об’єкт на орбіті кілька місяців тому. Усім членам НАТО, в тому числі і Україні, були надані дані про об’єкт. Він зацікавив передусім тим, що кілька разів змінював траєкторію. Завтра до Херсону прибудуть представники НАТО та НАСА, аби спільними зусиллями з’ясувати з чим ми маємо справу.

- То ви хочете сказати, що 2120-тий рік стане роком першого контакту людей с позаземним розумом? - вимовив якось не впевнено Сергій і подивися на Марію.

- Можливо... - сказала Марія і пішла у бік корабля, потім озирнулась і погукала: - Ходімо.

Наступна година пройшла у метушні навколо корабля. Сергій з Іваном розчищали територія навколо та відносили подалі поламані гілки. Тарас та Лідія підключали якесь обладнання та вивчали електромагнітний та радіаційний фон від корабля. Ілона та Максим оглядали об’єкт з різних боків і пробували матеріал корпусу на міцність. А Марія з Романом вивчали дані супутників і траєкторію польоту об’єкту.

Раптом пролунав звук, ніби спрацював якийсь механізм. Частина корпусу поповзла вгору. Усі відступили, а через кілька хвилин підійшли до так званого входу на корабель.

- Що ви зробили? - запитала Марія.

- Ми спробували просвердлити корпус ось тут, - Максим показав місце свердління. - Матеріал хоча і схожий на дерево, але дуже міцний. Нам вдалося зробити невеликий отвір і після цього двері відчинились.

- Тарасе, чи є якесь випромінювання з середини?

Хлопець взяв прилад, підійшов до входу і зробив вимірювання.

- Радіаційний фон є від усього корабля. Це не дивно, оскільки корабель був у космосі. - промовив Тарас. - Але нам не слід хвилюватися. Є незначне електромагнітне випромінювання. Джерело всередині. Думаю поки що об’єкт не становить загрозу.

- Сергію, Романе, візьміть зброю і будьте напоготові, - сказала Марія і присвітила всередину корабля ліхтарем.

Корабель був розміром з невеликий літак. Всередині все було вкрито схожим матеріалом, як зовні. Скрізь були гілки, що в деяких місцях переплітались, наче корені дерева. На приборній панелі гілки утворювали виступи, на яких виднілись невеликі цяточки різних кольорів. Цяточки періодично змінювали свій колір. Кілька гілок утворювали крісло пілота, на якому був і сам пілот.

Він був невисокого зросту і досить незграбний. Мав голову, тулуб і дві пари кінцівок. Зовні покритий маріалом, схожим на кору дерева.

- Треба його витягти, - вказала Марія на пілота.

Роман спробував зайти всередину літального апарату, але в захисному костюмі було дуже незручно. Довелось нахилитися і повзти на колінах. Всередині не було місця, щоб випрямитись. Він штрикнув пілота автоматом і той трохи похитався. Гілки, що підтримували його зреагували на це і змінили свою форму так, щоб втримати пілота у кріслі.

Сергій з Романом почали витягувати пілота з крісла, а Іван з Максимом звоні допомогли їм. Через деякий час пілот був зовні корабля. Дівчата вже розгорнули спеціальні ноші і пілота поклали на них. Фізики почали досліджувати його різними приладами і через кілька хвилин Тарас дав свій висновок.

- Матеріал його костюму схожий з матеріалом корпусу. Це певно скафандр, оскільки всередині є суміш газів. Думаю, вона необхідна для дихання. Склад схожий з земною атмосферою, але має більший вміст кисню. Коли його витягли, то від’єднали від системи. Ось бачите місце з’єднання. Думаю, якщо не зняти скафандр, то він просто задихнеться.

- То він ще живий? - здивовано запитала Марія.

- Схоже, що так. Більше скажуть медики.

- Розрізайте скафандр.

Тарас і Лідія почали обережно розрізати скафандр невеликою електропилою. Стінки скафандру були досить міцними і товстими. Через півгодини роботи із скафандром пілота вдалось витягнути. Це був гуманоїд, невисокого зросту, худорлявий. Тіло його було зморщене сірого кольору. На обличчі були невеликі вузькі очі, невеликий рот та кілька складок в області носа. Волосяний покрив був повністю відсутній. Пальців було по чотири на руках та ногах.

Пілот почав приходити до тями. Його очі відкрились і він почав хапати ротом повітря.

- Швидко, несімо його до швидкої. Там є кисневі маски, - скомандувала Марія.

Хлопці підхопили ноші та швидкими кроками, як це тільки було можливо у костюмах, пішли до траси. Там вже стояла швидка, біля якої чекали двоє медиків.

- Господи, що це? - здивовано промовив один з медиків, побачивши пілота.

- Наш друг з космосу, - промовив Сергій. - Йому потрібна киснева маска.

Пілота поклали на койку швидкої і одягли кисневу маску.

- Його потрібно негайно доставити у лікарню, - сказала лікарка швидкої. - Схоже його тіло виснажене. Потрібно ознайомитись з його фізіологією, щоб зрозуміти його стан.

- Ми забираємо його у Херсон, - сказала Марія.

- Боюсь він зможе доїхати до Херсону. Йому потрібен кисень. Ми можемо доставити його у нашу міську лікарню, а завтра вирішимо, що з ним робити.

- Добре, - погодилась Марія. - Але я їду з вами.

- Я теж, - Сергій підійшов до Марії. - Я допоможу організувати палату для нашого гостя.

- Поїхали, - сказала Марія і дала кілька розпоряджень своїм колегам.

До лікарні вони доїхали за п’ять хвилин. Сергій щось обговорив з черговим лікарем і через півгодини одну з палат повністю звільнили і підготовили до незвичайного пацієнта. Сергій доповів начальнику відділу і той розпорядився приставити до палати двох поліцейських про всяк випадок.

- Йому потрібна їжа і вода, - сказала Тетяна, чергова лікарка. - Але проблема в тому, що ми не знаємо, чим і як він харчується. У нашій питній воді міститься багато мікроорганізмів, до яких це тіло не пристосоване. Спробуємо дати йому дистильовану воду.

Тетяна принесла невелику посудину з водою та капнула кілька крапель води у рот пілота і той спробував ковтнути. Він подивися на людей, а потім на воду.

- Ніби сподобалось, - сказав Сергій. - Дай йому ще.

Тетяна відрегулювала ліжко так, щоб пілот був у напівлежачому положенні і дала йому в руки пляшку з дистильованою водою. Той взяв пляшку обома руками і покрутив її добре роздивляючись. Потім зняв кисневу маску і випив трохи води. Пілот одягнув маску і віддав людям пляшку. Потім він уважно подивися на людей і зробив жест рукою, прикладаючи її в області грудей.

- Як він тут? - Марія зайшла у палату після довгого спілкування по телефону.

- Ми його напоїли, - з задоволенням сказав Сергій.

- Добре, до ранку він пробуде тут, а завтра відвеземо його у Херсон. Там на нього будуть чекати наші та американські спеціалісти.

- Можна я побуду з ним до ранку? - запитав Сергій.

- Так. А я повертаюсь до групи біля корабля і поки що буду там.

Медсестра принесла планшет з результатами аналізів та ультразвукових досліджень і Тетяна швидко їх переглянула.

- Цікаво, у нього теж є судини, але вони заповнені не кров’ю, а якоюсь рідиною, схожою з деревним соком. Також він має щось, на зразок серця, орган, що перекачує рідину у судинах. Є органи травлення та виділення. Я думаю можна спробувати дати йому фруктовий сік для дітей.

Сік сподобався пілоту ще більше, аніж дистильована вода. Він випив не велику пляшку і знову зробив жест рукою. Сергій повторив цей жест, прикладаючи свою праву руку до грудей.

- Сергій, - вказав він пальцем на себе, а потім показав пальцем на пілота і запитально подивися на нього.

Пілот не відповів, але уважно стежив за чоловіком. Сергій повторив кілька разів. Пілот спробував одним із пальців вказати на себе, як це робив чоловік і досить грубим голосом промовив, щось, що було схоже на “Кра”.

- Сергій, - поліцейський знову показав на себе пальцем, потім показав на пілота і сказав: - Кра.

- Кра, - пілот показав на себе пальцем, потім показав на Сергія і намагався промовити його ім’я, але вийшло щось, схоже на “Серг”.

- Ось і познайомились, друже! - емоційно вигукнув Сергій і повернувся у бік Тетяни, що поралась поряд з приладами. - Знайомся, це Кра.

- Запитай його, звідки він взявся, - з усмішкою сказала Тетяна.

- Чекай, ми у процесі. Дай трохи часу і ми з ним будемо пити пиво разом і розповідати байки про свої планети.

- О, він ще не знає на що підписався, - пожартувала Тетяна і обидва засміялись.

Пілот тим часом уважно спостерігав за людьми, але не промовляв ані слова. Сергій дістав телефон, знайшов в Інтернеті фото різних людей, чоловіків та жінок різних рас. Вказуючи на кожну людину він промовляв “Людина”.

- Людина. Сергій. - знову показав Сергій на себе пальцем і показав на пілота, який уважно стежив за поліцейським.

- Драк. Кра. - сказав пілот, показуючи на себе.

До ранку Сергій вже знав, що планета, звідки прибув Кра, називається Драка. Де вона розташована поліцейський і не намагався дізнатися, оскільки астрономію знав погано. Він показував пілотові фото з різних куточків планети. На кожному вказував на певні речі і якомога виразніше вимовляв їх назву українською. Кра повторював своєю мовою і Сергій записував так, як міг, оскільки деякі звуки було записати дуже важко. Зранку прийшла Марія у супроводі двох чоловіків у формі і зі зброєю.

- Ти тут усю ніч просидів? - запитала вона Сергія.

- Так, ми з Кра тут спілкувались… - промовив той і забрав у пілота телефон.

- Кра? - здивовано подивилась на поліцейського Марія.

- Його так звати. Він дракчанин, з планети Драка. Я тут записав багато слів його мовою так, як міг зрозуміти. Багато звуків було складно передати нашою мовою.

Сергій підійшов до Марії і зкинув файл зі списком слів на її телефон.

- Ти не надто багато розповів йому про нас?

- Просто показував деякі фото з Інтернет. Він швидко вчиться. Дуже дивується електронним пристроям, особливо з дисплеєм. Я думаю, він просто мандрівник, дослідник, розумієш?

- Це ми ще з’ясуємо, - суворо промовила Марія і кивнула колегам: - Забирайте його.

- Чекайте, одну хвилинку.

Сергій підійшов до прибульця, показав на себе і на нього зі словами “Друг”. Той зробив подібний жест і теж промовив “Друг”. Потім Сергій показав на інших людей і теж промовив “Друг”. Кра деякий час уважно дивився на людей.

- Кра, йди з цими людьми. Вони подбають про тебе. - промовив Сергій, дивлячись пілоту прямо у вічі.

Кра подивися на Сергія, потім на співробітників СБУ і нічого не відповів. Прибульця посадили на крісло, під’єднали кисневу маску і вивезли з палати. Сергій ще деякий час дивився їм у слід. Він не знав, чи побачить він ще свого нового друга, але був впевнений, що цей День незалежності він буде пам’ятати все життя.