Підліткові фантазії

Прикольно жити на дев’ятому поверсі на самому краю міста. Встаєш вранці, виходиш на балкон і тикаєш пальцем у коричневу точку на горизонті – там я працюю, а там я навчаюся, а там, 3,14, жив мій колишній. Між мініатюрними білими і жовтими будиночками гусінню лізе товарний поїзд із вокзалу кудись на північ. Десь за містом з іншого боку міста два відстійника звідки завжди чуєш жаб’яче квакання. Рідне болото, 3,14! Більша половина цього маленького провінційного міста в тебе на підвіконні і воно твоє.

А ще прикольно їхати в вечірньому тролейбусі. Штучне освітлення надає цьому такому звичному тобі транспорті, такого незвичного, майже як в кіно, шарму. Ти надієшся після важкого буйного дня звалитися на сидіння і від душі насолодитися дорожньою тряскою і вечірнім містом, але тролейбус обов’язково буде забитим і на єдине вільне місце сяде якась бабуся чи мама з коляскою і дівчатками – близнючками. І ти продовжуєш пружинкою вловлювати кожну вібрацію на своїх височезних каблуках і набряклим за день ногами. Сувора кондукторка обов’язково змусить тебе представити твій студентський перед її очима, і ти тримаючись пальцями ніг за повітря, витягуєш з самого дня сумочки той клятий документ, а потім кладеш його назад. Така-от транспортна радість за 30 копійок.

І ще, надзвичайно прикольно, запланувати супер круту поїздку в нічній електричці бозна куди. Зібрати за 15 хвилин рюкзак, залишити батькам записку і поїхати, а через дві години на холодному вокзалі повернутися додому, напитися гарячої кави і лягти спати.