Амстердам чи чого ви сюди приперлися?

Амстердам

чи

чого ви сюди приперлися?

«У двері постукали неприємності,

але почувши сміх, поспішили геть»

- Бенджамін Франклін

2018 рік.

Варвара, жінка середнього віку, менеджер столичної компанії, любителька руху та туси, прибула до аеропорту заздалегідь. ЇЇ пунктуальність була закладена ще при народженні, коли дівча народилося точнісінько в заплановий день.

Не дивлячись на ранковий час, життя в аеропорту Бориспіль кипіло.

Бариста одночасно готував каву і розігрівав їжу в мікрохвильовій печі… на годиннику було чотири ранку.

Вхідні двері терміналу розсунулися і на порозі з’явилася струнка блондинка, з довжелезними ногами у джинсових шортах та білій майці, з валізою на колесах. Це Вероніка – бухгалтер за фахом, танцівниця сальси за покликом серця! Вона, похитуючи стегнами, повільно пройшла у центр залу очікування і почала шукати очима подруг.

- Привіт! – Варя махала їй рукою.

- Привіт! Пішли на реєстрацію? – Вероніка повернула голову до великого монітору, - О, наш напрямок вже відкрито, треба займати чергу.

- А як же Марта? – Варя піднялася із крісла, почепила на лікоть невеликий саквояж.

- Поки ми дійдемо до стійки, вона приїде, - з повною впевненістю відповіла Вероніка.

Безліч людей біля реєстрації повернулися на звук гуркоту «троянського коня»! Марта, на четвертій швидкості, обминала перешкоди на своєму руху у вигляді людей, колеса її маленької валізи ледве за нею встигали, інколи просто зависали у повітрі та згодом плюхалися із шумом на підлогу. Це нормальний стан Марти – вона завжди заплигує у останній вагон, але яка різниця? Головне, що вона всюди встигає і подруги на неї ніколи не скаржаться, бо вона є двигуном подорожей і запорука гарного настрою (та ще професійний перекладач і коуч англійської мови).

- Я вчасно? – усміхнулася Марта і втиснулася в чергу до подруг.

Ну що ж! Подорож починається!

Щоб Варвара не дуже лякалася першого в своєму житті перельоту, подруги по дорозі на посадку до літаку, зайшли в бар та напоїли її віскі, самі, звичайно теж, «змочили вуста».

Попри все, атмосфера в літаку була досить спокійна, головне не треба було крутити головою, щоб не бачити, як у сусідньому ряду весь час молиться і причитає літня жіночка. Невеликі дози віскі зробили своє діло…Після зльоту пані одразу задрихли.

Амстердам, аеропорт, реєстрація, хостел, отримання ключа від номеру, душ і, нарешті, вечеря. На столі з’явилася пляшки з горілкою, українське сало і ковбаса. Настав час, коли можна ні про що не думати і нікуди не бігти.

***

- А ну прокидайтеся! – Марта відчинила вікно і з вулиці почало заходити свіже повітря літнього, ще прохолодного ранку.

Вона обперлася дупою об підвіконня і щось гуглила.

- Мг! Це ні! О, а це так! – вона розмовляла з телефоном, - Все! За годину нам треба бути за цією адресою, ми орендували човен! – тепер вона зверталася до подруг.

- Нам треба повернутися до шостої вечора, щоб встигнути у клуб сальси, - Вероніка корегувала денний план, - ви ж пам’ятаєте?

- Так! Як же без твоєї сальси! – посміхнулася Марта.

Європейський сніданок на першому поверсі, великий комфортний тролейбус містом та трішки ніжками по старим вулицям. Дівчата рухалися, згідно гугл-карті і… ось перед ними - стоянка човнів.

- Я не дуже розумію, що далі? – Варвара роздивлялася невеликий човен з двигуном та поглядала на Марту, яка жваво розмовляла англійською з орендатором, - А хто за кермом?

- Можливо за кермо когось саджають? – невпевнено запитала Вероніка і почала шукати очима кандидатів-шкіперів поблизу.

Марта, вже одягнена в помаранчевий рятівний жилет, у супроводі молодого хлопця, несла ще дві жилетки подругам:

- Вдягайте! - Марта протягнула їх Варварі та Вероніці, - а я поки карту повивчаю.

- В якому сенсі, карту повивчаю? Ми що самі будемо керувати і пливти по каналам Амстердама? – Варвара припинила застібати рятувальний жилет та подивилася на Марту.

Марта вмостилася у човні поруч із кермом та була непохитна, вона водила пальцем по паперовій кольоровій карті з англійськими дрібними словами, де було безліч маршрутів і щось обирала.

- Так, дівчатко, давайте вже вмощуйтесь біля весел! – скерувала Марта.

- Марто, я тебе благаю, попроси у них хоч самого занедбаного хлопця! – перелякалася Вероніка.

- Ну нащо тобі «занедбаний»? Ми пізніше тобі знайдемо найкращого! – посміхалася Марта.

Орендатор човнів видав Марті додаткові інструкції щодо роботи двигуна, відмотав канат від причалу та махнув рукою.

Марта натиснула зелену кнопку й потягнула на себе важіль, двигун задирчав і човен відплив від берега.

Дівчата трохи заспокоїлися, коли повільний рух човна став монотонним та рівним. Вони пропливали під місточками, роздивлялися будинки, дерева, людей, які були по обидва боки каналу.

Це був справжній Амстердам!

Назустріч дівчатам пливли такі ж маленькі човни, люди з тих палуб махали руками. Було дуже весело і радісно!

Але зненацька двигун дівчачого човна попирхав, загирчав і зупинився!

- Що там, Марто! – запитала Вероніка та пересіла поближче до корми.

- Не знаю, - Марта дивилася у каламутну воду і нічого не розуміла.

Поки пані розводили руцями, їх човен опинився посередині каналу на хвилях, які залишилися після іншого човна, пропливаючого повз них.

- Беріть у руки весла та гребуйте праворуч до кам’яної стіни каналу, - скерувала Марта подругам.

Дівчата, усміхаючись, невпевненими рухами почали гребти веслами, та човен тільки крутився по колу, не рухаючись ні в який бік.

- Дівчата, подивіться! – Марта махнула головою до містка, до якого човник їх ще не доплив чи не докружляв.

З-під мосту показався величезний білий лайнер, який займав більшу частину всього водного простору каналу. Він насувався прямо на некерований дівчачий човник.

- Йопт! Він нас зараз перекине! – заметушилася Марта, - нам треба відплисти у бік, дівчатка!

Капітан лайнеру зрозумів, що хтось попав у халепу і ввімкнув сирену.

Сирена подіяла на панночок, наче останнє попередження перед наступом ворога, вони утрьох вчепилися за два весла і під Веронікине «Гоп! Ще гоп! вирулили човен до тієї кам’яної стіні!

Лайнер з величчю проплив по каналу повз маленького, загнаного під борт, човника. Сирена вже замовкла, але пасажири з верхньої палуби махали дівчатам руками і голосно привітали.

Перелякані та втомлені пані глибоко дихали, але усміхалися.

- Чого завмерли? – запитала Вероніка та полізла руками під воду, - потримайте мене, щоб я не булькнула у воду.

Вероніка намочила руки по лікті, щоб звільнити лопаті гвинта, кілька разів витягала з води шматки поліетиленового пакету та укладала у середину човна:

- Ні, ну як це! А ще середина Європи! У каналі звичайні пакети для сміття!

Зверху почулися аплодисменти, дівчата задрали голови і побачили двох красенів, які плескали їм у долоні і привітали.

- Ти бачиш, Ніко! Ось і вони! А то: «дайте мені хоч самого занедбаного»! Тут он які! – Марта шуткувала, але теж милувалася парубками: високими, стрункими, з неймовірними посмішками.

Вероніка поправила скуйовджене волосся та помахала красеням рукою. Вони помахали їй у відповідь і… обійнявшись, пішли по дорозі, тримаючи один одного за сідниці…

- Мг! – тільки і вимовила Марта.

- Несподівано! – похитала головою Варвара.

- Це що було? – запитала Вероніка і сама відповіла, - Йопт!

- Тільки не переймайся, Ніко! Буде тобі кращий! Ми ввечері йдемо до клубу на сальсу! Чи не так? – заспокоїла подругу Марта, натиснула зелену кнопку та за допомогою важеля розвернула човен до бази орендаторів.

Зрештою, через кілька годин відпочинку в хостелі, пані були напоготові.

Вибір клубу сальси і весь цей вечір був заплановий Веронікою, Марта та Варвара були, накшалт, охорони чи групою підтримки. Вони стояли за спиною Вероніки та спостерігали, як вона, напівприсяді, обсмикувала коротку спідницю та тикала пальцем на кнопки домофону, перевіряючи кожну цифру у своєму телефоні.

- Це точно тут? – запитала Марта, оглядаючи подвір’я.

- Дівчата, щось мені тут не подобається! Може краще – до музею? - нервувала Варвара.

- Не заважаєте мені, - Вероніка натикала комбінацію цифр і вже увімкнувся рінгтон виклику.

За хвилину двері відчинилися і на порозі з’явився чоловік, середнього віку, середнього зросту, звичайної статури, все його дуже «середнє – звичайне» було порушено зеленим кольором волоссям з укладкою під Елвіса.

- Вероніка, ти нічого не наплутала? – запитала Варвара, - може щось інше пошукаємо?

Вероніка не звертаючи уваги на запитання, зайшла у приміщення слідом за «Елвісом». Марта з Варварою - за нею.

«Елвіс» рукою показав гостям вільний столик, а сам підійшов до молодого чоловіка, який чекав його, щоб продовжити танець. Власне, гей-парочка досконало володіла технікою сальси, але дивитися було б приємніше, якщо б один із них був жінкою. До речі, рухи в сальси спрямовані на флірт та залицяння партнерів. «Елвіс» зі своїм партнером так і робили на танцполі в такт музиці, обіймаючи один одного.

- О ні! – шепотіла Варвара подругам, - знову оце?

- Ну чого ти, Варваро! Просто дивись! Ти ж в Амстердамі! – заспокоювала подругу Марта, яка була самою толерантною і сучасною серед подруг, - бачиш, за сусідніми столиками сидять і чоловіки і жінки.

На столиках стояли коктейлі та накладанці.

Поки дівчата освоювалися, до їх столу підійшла чорношкіра жінка: струнка, висока, років сорока, вдягнена у чоловічий костюм і протягнула руку нашій Вероніці, мов, запрошую на танець.

- Чому ні? – більше собі сказала Вероніка, ніж подругам, - я так довго мріяла потанцювати у Європі!

Вероніка вийшла на середину залу і почала рухатися під музику, похитуючи стегнами, витягуючи довгі ноги, роблячи неймовірні хвилі руками й усім тілом.

- Я не знала, що Ніка так гарно вміє танцювати! – здивувалася Варя.

- Тепер знаєш! – Марта дивилася на танцпол і потягувала коктейль.

Один танець закінчувався, другий починався і Вероніка, не відпочиваючи, танцювала з однією і тою ж партнеркою. До танців приєднувалися різні пари, де були чоловік-жінка чи чоловік-чоловік.

Нарешті, Вероніка подякувала своїй партнерці і підійшла до столу, щоб випити свій коктейль. Вона нічого не вспіла, як до неї підійшла інша жінка: європейської зовнішності, майже без волосся на голові і запропонувала Вероніці з неї потанцювати.

- Ти тут маєш успіх, Ніка! – реготала Марта.

Та коли Ніка з новою партнеркою вийшли танцювати, колишня її чорношкіра партнерка підбігла до них і почала відтягувати Вероніку від «лисої», але та так вчепилася, що усі разом полетіли на підлогу з Нікою. Під латино-американську музику почалася метушня! Небайдужі жінки, які сиділи за сусідніми столиками, вирішили припинити все це та підійшли рознімати, але, навпаки, тільки були втягнені у бійку.

Незабаром з’явився охоронець і почав розтягувати всіх у різні боки, але бійка не зупинялася – хтось когось смикав за волосся, хтось верещав, хтось кусався… «Елвіс» зі своїм партнером, стояли поодаль і реготали.

- А щоб вас підняло та гепнуло! – крикнула Марта українською, коли підбігла разом із Варварою до Вероніки, щоб витягати її з-під лесбіянок.

Почувши українську мову, охоронець випростувався, на мить здивувався, схопив за руку Вероніку і з силою висмикнув її с цієї купи.

- Бігом за мною, - віддав команду охоронець справжньою українською.

Він тягнув Вероніку до виходу, слідом бігли Марта та Варвара. Двері відчинилися і всі опинилися у вечірньому прохолодному подвір’ї, де слабке освітлення було тільки від одного вуличного ліхтаря.

- Чого ви сюди, взагалі, приперлися? – перше, що запитав охоронець у дівчат.

Подруги були в шоці від всього, що трапилося, глибоко дихали і роздивлялися свого рятівника – чоловік років сорока, високий, міцний, з військовою виправкою з сучасною короткою зачіскою та із сивими скронями.

- Ми тут… всього на пару днів… завтра вже додому… хотіли потанцювати… сальсу, - Вероніка оглядала чоловіка та водночас, напомацки поправляла коротеньку спідницю, яка перекрутилася задом-наперед.

- Потанцювали? – охоронець закрив спиною вхідні двері, на випадок якщо розлючені жінки захочуть наздогнати українську секс-зірку, яка тільки но розбила серця двом лесбі, - Краще б до музею завітали!

Попри того, що перед охоронцем стояло три пані, розглядав він тільки одну – Вероніку.

- Назар, - почав знайомство рятівник, дивлячись на Вероніку, - Ви де зупинилися?

- Вероніка, - відповіла пані, - ми живемо у хостелі «Stayokаy».

В цю хвилину почали стукати у двері з внутрішньої сторони.

- Нам треба валити, дівчата, - вигукнула Варвара, схопила подруг за руки та потягла їх подалі від цього закладу.

Додому пані поверталися мовчки, згадуючи все, що трапилося з ними за один лише день!

***

Подруги вже попросиналися і збирали валізи.

- А хто це до нас зранку? – Марта перша почула стукіт у двері та пішла відчиняти.

- Добрий ранок! Тут є Вероніка? – запитала дівчина з ресепшена, яку подруги зразу впізнали по одягу.

- Так! Це я, а що таке? – Вероніка відповіла таким тоном, наче приготувалася до сварки.

- Все гаразд! – відповіла дівчина, - мене попросили Вам передати оці тістечка і записку.

Вероніка зранку вже і забула про нового знайомого, хоча ввечері він сколотив її спокій та півночі «сидів в її голові».

«Привіт, Вероніка! Коли закінчаться тістечка, дзвони за номером хххххххххх. Доставка для тебе цілодобово!

PS. Думаю про тебе, танцюристка! Назар. » - прочитала вголос Вероніка.

- Вау! І турботливий і з почуттям гумору! – зраділа за Вероніку Варвара.

- Та навіщо мені якийсь охоронець? – відповіла Вероніка, але все ж записала його номер до свого телефону і відправила смс:

«Привіт! А доставка по Києву слабо?».

- А це вже флірт! – Марта через плече Вероніки заглядала у її телефон.

Вероніка заховала у кишеню телефон і запропонувала подругам:

- У нас ще півдня в Амстердамі! Може підемо до музею!

- Та не вже! – посміхалася Варвара, - Нарешті!

Насолодившись екскурсією та новими технологіями подачі інформації в музеї (великі монітори в кожному залі, на яких транслювалася інформація того чи іншого періоду Амстердаму, на усіх мовах світу, для цього треба було тільки натиснути на прапорець своєї країни на датчиках, які видають на вході), дівчата вийшли на вулицю.

- Ось все і закінчилося! – підвела підсумки подорожі Вероніка і подивилася на годинник у телефоні.

В цю мить на її телефоні блимнуло оповіщення про смс, Вероніка потиснула плечима і відкрила його.

- А мені здається, що все тільки починається, - усміхнулася Марта, побачивши на екрані телефону смс від Назара!