Історичні есе Україна у ХХ столітті

Досить відомою є фраза, що якщо історію не знають, то вона повторюється. Аналіз цих трьох воїн, що тривали на початку двадцятого століття і сучасна російсько-українська війна триває із 2014р. і дотепер. Допомагає краще усвідомити інструменти і прийоми, за допомогою яких росія знищує український народ. Сучасна російсько-українська війна є як на мою думку, інтегральною, тобто спрямованою на винищення народу цілком і є зважаючи на сучасні технології і можливості кульмінацією усіх попередніх воїн. Якщо аналізувати ці війни, то в усіх них можна виявити ознаки гібридності, хоч науковцями термін «Гібридна війна» застосовується переважно до сучасної російсько-уукраїнської війни із 2014р. проте, слушним буде зауваження, що в росії методи не змінюються. Саме тому, можна помітити багато спільних ознак у розгортанні і ході цих воєн, дарма що їх відокремлює досить велика відстань у часі.

Найперше заради чого ведуться війни це мета. Як казав Клаузеліц – війна це продовження політики військовими засобами. У радянської росії, починаючи із жовтня 1917р. була мета створити радянський союз, але за контурами на карті він повинен був неодмінно повторювати обриси російської імперії. Більшовики прагнули навіть до більшого – експортувати революцію у європейські країни, котрі, на думку Маркса, були більш готові до запровадження соціалізму і затим комунізму. А не було для цього кращого плацдарму ніж Україна, яка межувала з тоді вже Європою, насамперед із Угорщиною(де відбулась революція і була створена радянська республіка, яка протрималась недовго), Польщею, яка в ході розпаду імперій і по підсумкам першої світової здобула свою незалежність. Крім того, Україна більшовиками навіть і близько не сприймалась як незалежна держава або хоч якесь утворення, котре мало отримати свободу дій і право на самовизначення. Те, що більшовики готові були дозволити українцям визначати свою долю самим не більше ніж політичне крутійство. Ну й не слід забувати, що Україна була промислово розвинутим регіоном, регіоном, який мав багаті надра на вугілля, залізну руду та ін. і використовувався російською імперією як сировинний придаток та водночас ринок збуту. а також цукроварну промисловість повного циклу – це могло бути доброю матеріальною базою для створення більшовиками їх держави. Але незалежно від того більшовики чи представники білого руху – всі вони були з імперським російським мисленням, яке не сприймало українців як окремий народ, що має право сам вирішувати свою долю. Це стійка інтелектуально-політична традиція, яка об’єднувала на той момент всіх росіян незалежно від політичних уподобань.

Метою другої радянсько-української війни було захопити Україну, включити її до складу нової держави, побудованої на переосмисленій Леніним доктрині Маркса, із диктатурою пролетаріату; адже більшовики не здалися після вигнання їх німецькими частинами разом із військами УНР.

Мета сучасної російсько-української війни, що розпочалася у 2014р. повернення України у сферу впливу росії. Адже тепер із зміною політичних, економічних, соціальних структур, на мою думку, про включення зразу української території у склад росії не йшлося, це мало бути поступове перетравлення. Це поступове перетравлення могло йти таким шляхом: спочатку Україна член організації євразійського союзу, потім запровадження спільної грошової одиниці, спільне визнання злочинів і порушень на території обох країн, запровадження спільної торгової зони в той час як внутрішні мині бар’єри будуть усуватися. Все це вестиме до нав’язування головною у цьому просторі країною своїх цілей і інтересів іншим учасникам союзу, що далі все більше зближувало б країни між собою і інкорпорація України в РФ була б таким чином розтягнутою у часі і безболісною, тим паче, що на момент початку сучасної війни Чорноморський флот вже дуже довго стояв в українському Криму. Таким чином, мета воїн не зважаючи на деяку еволюцію одна – зробити Україну швидко чи повільно частиною росії, який би устрій не панував у самій росії, адже Україна є ресурсом насамперед у економічному плані і плацдармом для подальшої експансії на захід і південь(бо, здається мрія про Босфор і Дарданели ще жива).

Обставини. Розмову про обставини цих воїн, здається, можна вести вічно, адже кожна війна мала унікальний привід, тло на якому розгорталася, але мені хочеться відмітити найголовніше на мій погляд.

Треба сказати, що починались всі три війни із того, що в Україні не було сильної влади. Щодо радянсько-українських воїн, то відсутність сильної влади скоріше визначалась внутрішньо українськими і міжнародними обставинами. Так, до і під час першої радянсько-української війни головною владою в Україні була Центральна рада на чолі із М. Грушевським утворена ще у березні 1917р. але станом на жовтень вона хоч і підтримувана більшістю українського населення вже не мала добрих зовнішніх і внутрішніх позицій. Бо складалась із соціалістів і вела успішну але рокову боротьбу із самостійниками; на міжнародному рівні була ще не визнаною крім того погоджувалась із цим фактом і не спішила брати владу у свої руки. Це видно по другому універсалу і «таємним інструкціям» тимчасової ради випущеним ще влітку 1917р, ультиматумах більшовиків центральній раді у кінці 1917р. ще поки йшла війна, тому європейські держави були зайняті на фронтах і ні про яке визнання не йшлося. І йтися не могло, бо Антанта прагнула відновити ту росію, з якою пліч-о-пліч воювали на фронтах, а більшовиків і всі утворення на теренах російської імперії визнавати не спішили. Ситуація погіршиться після підписання сепаратного договору із центральними державами у лютому 1918р.а по закінченню війни, коли центральні держави опиняться переможеними із купою своїх внутрішніх проблем, то підтримувати і визнавати незалежність буде нікому. А держави Антанти «згадають» сепаратний мир і тому не будуть вести перемовин ні з ким крім представників білого руху.

Злий жарт зіграє ще соціалістична орієнтація, бо із нею уряд центральної ради і потім директорії не буде мати жодної підтримки в очах держав Антанти, тому що в них був інший устрій і визнавати крайньо лівих, радикалів на міжнародному рівні не захочуть зокрема й через їх ідеологічну схожість із російськими більшовиками. крім того соціалісти, з яких складався цей уряд були готові самі стати частиною федерації але з демократичною росією. Оскільки демократичної росії не було,а як частина федерації Україна була потрібна більшовикам, то вони вирішили використати тактику руйнування України зсередини, для чого підняли повстання у низці міст, зокрема й у Києві у жовтні-січні, пішли на створення альтернативного уряду у Харкові. На початок другої радянсько-української війни ці причини посиляться ще більше, адже на момент листопада 1918р. стануться три події – революція у Німеччині, завершення першої світової війни, зміна влади у українській державі й прихід до влади директорії. Те, що впливало при першій війні при другій стане катастрофічним. Адже сильної влади знов нема, Антанта здійснює тиск, а агітація червоних все ще має свою силу і призводить до певних наслідків таких як відмова українізованих частин брати участь у війні. Успішності агітації червоних сприятиме й те, що соціалісти у владі, тільки українські не заборонятимуть їх діяльність і не переслідуватимуть їх. В цьому контексті згадується фраза Леніна про те, що С.Петлюра їм корисний тим, що випустить із тюрем всіх більшовиків а потім сам зійде з історичної сцени.

Що ж до сучасної російсько-української війни, то вона як і всі попередні готувалась загодя, адже російський вплив помітний у всій історії навіть вже формально незалежної України. Цей вплив полягав не тільки у конкретних подіях на дипломатичному рівні як наприклад, конфлікт навколо острова Тузло, ай у тому, що росії вдавалося схиляти до певних дій українських президентів чи й приводити до влади вигідних їй президентів. Як В.Янукович. війна почалася так само після того, як вибухнула Революція Гідності, а для росії ця подія означала те, що Україна поволі виходить із російської зони впливу і демонструє власний вектор у зовнішній політиці; а чинний тоді президент втік з країни, відбулася анексія Криму, а потім і з квітня 2014р. захоплення східних областей України із поперемінним успіхом. Аз 24 лютого повномасштабне вторгнення на територію України. До початку війни росія проводила працю і на міжнародному рівні із зміцнення власних позицій і дискредитації України через свої засоби масової інформації, що мали велику мережу охоплення і випускали багато контенту європейськими мовами. А також росія покладалась і активно використовувала свій авторитет переможця у другій світовій війні і статус одної із провідних держав, вершительки доль країн і народів, ядерної держави й гаранта безпеки згідно із Будапештським договором. До повномасштабного вторгнення також готували світ, покладаючись на ефект непередбачуваності, можливо, навіть на розпалювання парламентської кризи в Україні, газовий і нафтовий шантаж європейських країн.

Методи воїн були гібридними. Вони поєднували у собі я військову складову, так і ідеологічну пропагандистську складову. Військова складова полягала у розколі зсередини у Києві повстання на заводі «Арсенал», що було придушене, а більше , у містах північного-сходу України піднімалися повстання, а за ними приходили й захоплювали ці міста більшовики – це ознака як у першій радянсько-українській так і в сучасній російсько-українській війні.

Наступ у всіх війнах вівся із території росії, тобто із північного північно-східного напрямку, зрозуміло, що там кордон і там дислокувались російські війська як червоні так і сучасні.

Наступ дуже часто проходив вздовж залізниць. Це зрозуміло як тоді так і тепер, адже залізницею можна доставити особовий склад і техніку та все потрібне для ведення бойових дій. Як тоді так і тепер у сучасній війні були т.зв. рейкові війни. У 21 столітті значення залізниці не зменшилося, оскільки нею так само доставляють людей і вантажі, а крім того росіяни «козиряли» з часу повномасштабного наступу своїм бронепоїздом, який не зважаючи на те, що це вже релікт, мав на їх думку слугувати залякуванням українців.

Відрізнялась не зважаючи на напрямок наступу територія, на якій велися бойові дії, бо для радянсько-українських воїн це була територія центральної, північної України, доходила навіть до Поділля; а в сучасній російсько-українській війні просування лінії фронту відбувалося із сходу на захід і тільки в час повномасштабного наступу з 24 лютого 2022р. досягла центральної України і міста Києва.

Ще однією ознакою військової «майстерності» росії є використання великих кількостей війська для війни з Україною. Так було під час радянсько-українських війн і так є тепер. Під час мобілізації у росії, що почалась менше тижня тому планується набрати близько мільйона двісті тисяч солдатів. Тоді під час другої радянсько-української війни десь така ж кількість воювала. І цікаво, що наводяться дані про те, що тільки сто тридцять тисяч із того війська були українцями. В сучасних умовах тільки невеличка частина із солдатів, що воюють проти України є безпосередньо представниками російського народу. А так ще починаючи із 2014р., а під час повномасштабного вторгнення це особливо відчутно, що воюють представники малих народів, що разом із власне росією входять у РФ: буряти, мордвини, чуваші, чеченці, башкири та інші. Тільки-от мені здається, що якщо для радянської росії на початку її існування завоювання України це єдина мета, то для сучасної РФ ще є інша мета, котра також ними успішно досягається – викинути горючий матеріал, тобто населення, котре живе за межею бідності і має низький рівень освіти, щоб воно не стало висувати вимоги про поліпшення свого рівня життя і не пішло на будь-які революційні дії.

Ще одним із методів, що не робить честі росіянам є терор проти населення під час радянсько-українських воїн і знищення мирного населення військовими засобами під час сучасної російсько-української війни. Оскільки тепер завдяки технічним можливостям інтегральна війна на знищення усього народу змогла стати не тільки теоретичним конструктом, то росіяни активно взялися перевіряти як це можна зробити на практиці. Насамперед це знищення цивільної інфраструктури(школи, лікарні, газогони, водогони, ЛЕП, провокації на атомній станції, обстріли коло атомних станцій).

А українським методом ведення війни, хоч і вимушено є партизанська війна. Вона застосовується дуже широко як зараз із початку повномасштабного вторгнення мирним населенням на окупованих територіях Херсонської, Запорізької, Харківської, частини Миколаївської та інших областей; так і тоді з тією різницею, що в часи радянсько-українських воїн партизанську тактику ведення бойових дій застосовували не тільки мирні мешканці(наприклад отаманщина за Нестора Махна чи отаманів Зеленого Григорьєва, котрі були командирами українських підрозділів на службі у центральної ради, а потім у червоних); так і безпосередньо українськими військовими у першому і другому зимових походах по тилах радянських військ в Україні.)

Пропагандистські методи невіддільні від військових. Серед таких була і залишається пропаганда серед населення як росії, щоб переконати їх вести війну, так і серед українців, щоб вони підтримували російське вторгнення. Тільки між радянсько-українськими і сучасною війною з’явилися деякі відмінності у веденні пропагандистської діяльності.

Так, у першу і другу радянсько-українські війни основним пропагандистським засобом була доктрина марксизму, переосмислена Леніним. Ця доктрина говорила про те, що із приходом більшовиків настане ера суспільного добробуту всі будуть щасливі і не потрібні стануть нації і незалежність. Ця доктрина мала вплив і на український уряд, основу якого складали соціалісти. Крім того, в Україні була промисловість у великих містах, у яку задіяні зросійщені робітники. Такі робітники підняли повстання й на заводі «Арсенал» і скрізь по всіх містах, навіть у нашому Запоріжжі, яке в ті часи називалося Олександрівськом. Тобто імперська ідеологія старанно маскувалась під ідеї всесвітньої революції і загального добробуту. А під час сучасної російсько-української війни імперську ідею вже не маскували як тоді, говорячи прямо про потребу «повернути» Україну у свою сферу впливу. Також абсолютно відкрито без доктрини, яка розглядала всі події в історії крізь письму боротьби класів показано те, що росія має зазіхання як на українські терени( все ті ж самі Донбас, південну Україну, одне слово – новоросію), так і на право визначати для українців їх зовнішню політику, цінності, напрями розвитку.

Ще однією особливістю стало те, що центральна рада навіть після повстання не забороняла діяльності більшовиків, вони й далі друкували свої газети, роздавали листівки та агітували проти української влади. Під час сучасної російсько-української війни вже російська пропаганда стала забороненою, так почали впроваджуватися закони про телемовлення і радіомовлення, котрі витискали російський контент, контент російською мовою, що несе культуру і ідеї вироблені в росії. Крім того змінилися концепції історичної пам’яті, адже почалася декомунізація, очищення простору від пам’ятників і пам’яток, що пов’язані із російським пануванням і їх ідеями. А на етапі повномасштабного вторгнення навіть переглядають шкільну програму, щоб у ній на противагу російським письменникам із їх ідеями стало більше європейців із їх спадком. І питання про те, як ми відповідали й відповідаємо тепер на діяльність російської пропаганди лежить не скільки в площині інструментів, скільки у площині цінностей. Діячі дерик торії і центральної ради розділяли із більшовиками схожі цінності, такі як ідеї соціалізму, федерації, загального добробуту і радикальних суспільних перетворень. Різниця була тільки в тому, що українські соціалісти не прагнули так швидко злитися з росією, а все ж зберегти культурну автономію. Про це наголошував у своїх спогадах і член центральної ради, а потім і голова уряду дерик торії В.Винниченко.

також говорячи про методи, я не можу не згадати про те, що росія за всіх воїн чи тиску на українців обирала завжди якусь групу населення, яку вони нібито захищають. У радянсько-українських війнах це були робітники і селяни, але більшою мірою пролетаріат, яких треба було захищати від буржуазії і поміщиків-капіталістів, яким треба було дати згідно із доктриною Маркса диктатуру пролетаріату і еру загального народного управління і добре життя. Під час сучасної російсько-української війни такою групою населення, яку взялися захищати стали російськомовні українці, а ширше – росіяни, що живуть в Україні і не розділяють ні українських цінностей, ні українського світогляду і навіть мову не змогли вивчити за майже тридцять років проживання в державі(ну в них щелепа не така).

але особисто для мене «вишенькою на торті» був прийом, яким користувалися більшовики у часи радянсько-українських воїн і сучасне військово-політичне керівництво рф – метод, що полягав у тому, щоб показати, що українці воюють самі із собою. Так, під час першої радянсько-української війни було зібрано з’їзд у Харкові у грудні 1917р., який проголосив народний секретаріат і створення українського соціалістичного уряду. Хоч на цьому з’їзді не було представлено делегатів від всіх регіонів тодішньої України, але за допомогою цього рішення більшовики намагалися змусити центральну раду зректися своєї влади, а центральні держави визнати маріонетковий більшовицький уряд, контрольований з Москви, а не УЦР. Під час другої радянсько-української війни роль такого народного секретаріату виконала партія українська комуністична, створена влітку 1918р. у Москві, яка не мала жодної незалежності у вирішенні хоч би найменших питань, а також уряд у м. Суджа, тепер територія курської області РФ. Крім того намагання представити війська, які наступали на Україну як суто українські, так командуючий цими силами Антонов-Овсієнко повинен був зватися просто Овсієнком. Таким чином більшовики робили все, щоб представити радянсько-українські війни як війни між українським буржуазним і справедливим українським соціалістичним більшовицьким урядом. Ці крутійство і обман спрямовані були я думаю, в першу чергу на українців, багато з яких зайняли нейтральну позицію або ж були незадоволені політикою власне української центральної ради чи дерик торії, а тому переходили на бік червоних. Сучасна ж росія зробила те саме, проголосивши на захоплених українських територіях квазіреспубліки ЛНР , ДНР, а Крим включивши у склад росії безпосередньо. А зараз також відбувається такий процес із так би мовити уукраїнізацією загарбників і їх посіпак, котрі приходять управляти захопленими територіями. Я помітила, що ватажки самопроголошених республік дуже часто мали і мають українські за звучанням прізвища, котрі згідно із російськими стереотипами всіма росіянами сприймаються як українці, а це значить, що то справді українці очолюють ці «республіки» й «добровольчі загони шахтарів», а значить українці воюють самі із собою і росіянам як старшому брату їх треба захищати, приносячи порядок і мир. Різниця тільки в тому, що на сучасному етапі військово-політичне керівництво росії робить набагато більшу ставку на цей метод, бо можливості ширші і розраховують на те, що цей метод вплине і на своє населення, котре буде безапеляційно підтримувати війну(і це їм вдалося на всі майже сто відсотків). Крім того це має вплинути на міжнародну спільноту. І ледве не вплинуло, адже на початку повномасштабного вторгнення європейські країни, хоч це зараз стараються замовчати, не давали Україні і кількох годин вистояти проти російської навали. Але з часом бачачи бажання відстояти свою незалежність міжнародна спільнота вирішила-таки надати допомогу. Питання про союзників це одна з найбільш разючих відмінностей. Бо під час двох радянсько-українських воїн союзників Україна через причини описані вище не мала. Навіть і Польща з якою Петлюра підписав договір, віддавши західну Україну, зреклась свого союзника і підписала з СРСР Ризький мир, яким визнала УСРР, порвавши союз із С. Петлюрою.

Результати. Результати двох радянсько-українських воїн нам відомі. Перша війна закінчилася поразкою центральної ради у військовому плані, бо радянські війська окупували територію України. Але сміх крізь сльози – перемога на дипломатичному фронті, тобто підписання Брест-Литовського миру забезпечило «Хлібний мир» із центральними державами і дозволило спільними німецько-українськими військовими зусиллями вибити червоних із території України. Але питання було не закрите, бо радянське керівництво не здалося. І це призвело до другої радянсько-української війни, яка завершилась окупацією України і навіть не зважаючи на союз із Польщею, на два зимові походи(партизанську боротьбу українських військових у тилах червоних), уряду директорії не вдалося зберегтися, на місці України постала УСРР, яку визнала зокрема й Польща Ризьким договором; західна Україна перебувала у складі Польщі, а решта українських теренів були поділені між Угорщиною, Румунією, Чехо-Словаччиною. Глобальніше – Україна сімдесят років існувала у складі СРСР, що мало здебільшого негативні травмуючі наслідки. Про результати сучасної російсько-української війни говорити поки рано, можна тільки зазначити, що із 24 лютого 2022р. війна перейшла у повномасштабне вторгнення,в ході якого бойові дії перекинулися із східних Луганської та Донецької областей на майже всю територію України, а там де бойові дії не ведуться – ті терени зазнають авіа ударів і гине мирне населення, руйнується цивільна інфраструктура далеко від лінії фронту. Про

результати цієї війни ми ще не можемо говорити. Однак, хотіла б сформулювати те, що особисто мені вважається правильним і до якого б наслідку прагнуло б за історичною логікою і все українське суспільство. Ці теорії не нові, їх обґрунтовував ще Липа і ряд українських націоналістів. Отже, після війни і ми це бачимо вже росія розпадеться. Тотальна мобілізація при мінусовому прирості населення, газово-нафтовому шантажі, санкціях, що закрили для росіян співпрацю із Європою мають негативно вплинути на країну в цілому, хоч я розумію, що це повільний процес. Думаю, що в таких умовах станеться обвал усього російського господарства, недостача робочих рук, низький рівень життя. До цього докладуться відцентрові процеси, причини їх можуть бути різними, але росія розпадеться на кілька частин. Які це будуть частини ніхто не знає. Можливо, це буде кілька менших частин-федерацій, що об’єднають схожі по культурі і мові народи, адже при розмірах їх територій і досвіді державного будівництва й відсутності ресурсів навряд чи вони зможуть існувати нормально як окремі держави. Один із експертів говорив, що задачею сильної України буде підтримувати постійні конфлікти між тими державами і слідкувати, щоб в уламків російської імперії не виникло реваншизму, бажання об’єднати знов всіх у імперію і нападати на інші держави.

Таким чином, проаналізувавши першу і другу радянсько-українські війни і сучасну російсько-українську війну я дійшла висновку, що:

1. Мета залишається із невеличкими варіаціями такою ж – захоплення території України, відокремлення від неї сировинних і регіонів із важкою промисловістю; включення її у РФ або втягнення у зону впливу росії;

2. Всі три війни починалися у схожих умовах – загальному хаосі і відсутності в Україні твердої влади, підтриманої усіма прошарками населення;

3. Військові і пропагандистські методи залишаються прописаними за тією ж генеральною лінією: місце з якого відбувається напад, тактики бойових дій, терор проти мирного населення; пропаганда з імперськими ідеями спрямована на населення своєї країни й на українців, щоб змусити і одних і інших підтримати ідею інтервенції; спрямування великої кількості збройних сил на військові дії вибір і «захист» однієї суспільної групи, що стає каталізатором масштабних бойових дій;

4. Результати двох радянсько-українських воїн були негативними і травматичними, бо через поразку Україна на 70 років опинилась у складі СРСР під російським пануванням і отримала негативний досвід державного будівництва, історичні травми, які відгукуються й досі і які стають поживою для розпалювання росіянами сучасної російсько-української війни.

Те чим закінчиться ця війна ще нам не відомо, хоч ми віримо в ЗСУ і в нашу перемогу. Але я знаю точно, що закінчення війни має бути таким, що закриє усі питання поставить крапку над і, унеможливить напад росії на Україну.