Історичні есе Україна у ХХ столітті

У своєму есе я відстоюватиму думку, що у цих державних утворень на українських теренах були як багато спільних рис, так і певні відмінності.

Символіка. Тут багато спільного, оскільки в питанні символів усі державні утворення мали спадкоємність, що виражалась у синьо-жовтому прапорі, гербі із тризубом св. Володимира і «Ще не вмерли України» у якості гімну чи принаймні найвідомішої і найулюбленішої бойової пісні. Так у документах Карпатської України створеної у березні 1939р. чітко декларовано синьо-жовтий прапор, гімн, але трохи змінено герб. Герб має тут крайову специфіку, тобто одна його частина містить в собі жовтий тризуб Володимира на синьому полі, а інша частина є крайовим гербом ведмедя на червоному полі. У справі спадкоємності символів є важлива заувага, що опираючись на традиції державності двадцятого століття незалежна Україна прийняла всі ці символи, як такі що репрезентували і репрезентують тяглість державницької традиції.

Міжнародні обставини здобуття незалежності у всіх цих державних утворень були різними оскільки ЗУНР і УНР формувалися після революції у Австро-Угорській і російських імперіях, а Карпатська Україна після того як на міжнародному рівні відбулася т.зв. «Мюнхенська змова», за якою поділили Чехо-Словаччину і в українців з’явилася реальна можливість не тільки здобути автономію, яку їм і надали, а здобути власну державу в умовах розпаду багатонаціональної Чехо-Словаччини.

Проте, навіть процеси революцій у російській і Австро-Угорській імперіях мали відмінності. Так, у Австро-Угорській імперії революція пройшла внаслідок поразки у першій світовій війні. Події, які супроводжували постання ЗУНР розвивалися дуже швидко. Треба зазначити, що окрім українського на території Східної Галичини розвивався ще й польський національний рух, котрий мав більшу силу і підтримку з боку Антанти. Тому зразу ж у краї почалася боротьба між польськими і українськими силами, а т. зв. Листопадовий зрив став для поляків неочікуваною подією. Станом на 1 листопада 1918р. українськими силами були захоплені головні будівлі у Львові, а лінія бойових дій між поляками, що прибули у місто і українцями що його захищали проходила прямо по вулицях міста. Західноукраїнська народна республіка не мала в цих умовах підтримки навіть від урядів центральних держав, оскільки в час її формування троїстий союз уже програв війну і вершителями доль європейських націй були Англія і Франція. Саме від Франції поляки тримали допомогу і сприяння для розбудови своєї держави, яка мала стати останньою ланкою, як казали тоді санітарною ланкою між СРСР, якого боялися і Європою. За сприяння французів на допомогу полякам, яких застала несподіванка у вигляді готових до бою українців, що не збиралися віддавати їм Східну Галичину прийшов корпус Юзефа Галера, набраний із польських солдатів, що воювали на західному фронті. Саме за матеріальною технічною та головне дипломатичною підтримкою французів полякам вдалося здолати український опір, навіть чортківську офензиву, коли дії українців були максимально грамотно продумані і здається, перемога мала би бути на їх боці. ЗУНР могла в таких умовах сподіватися лише на підтримку з УНР, яка на той час борючися з більшовиками та між різними угрупуваннями всередині не могла особливо нічим допомогти крім направлення офіцерських кадрів. Оскільки все відбулося дуже швидко, поляки були сильніші і в організаційному, і в матеріальному і в плані підтримки, то ЗУНР зразу створили ефективну систему управління, збройні сили щоб відстояти свою незалежність.

У російській революції події розвивалися хоч на рік раніше, але повільніше. Революція відбулася у лютому, а в березні тільки було створено центральну раду. Та й треба сказати, що процес оформлення керівних структур, свого війська, та взагалі розуміння незалежності а не автономії зайняв більше часу ніж на Західно Українських землях. Час із березня по грудень був проведений у перемовинах із тимчасовим урядом, публікації універсалів, які засвідчували тільки автономію у складі демократичної росії. Тільки більшовицький переворот та й то не зразу породив розуміння того, що демократичної росії, частиною якої хотіли бути керівники УЦР разом із ввіреним їм народом просто не існує.

Крім того, діячі центральної ради були офіційно визнані урядами центральних держав, які вели з ними перемовини у Бресті-Литовському. Після сепаратного миру із центральними державами і РФССР повинна була визнати уряд центральної ради і укласти із ним мир у свою чергу. Але після поразки центральних держав у першій світовій УНР також лишилася без підтримки на міжнародному рівні. І навіть те що члени делегації від УНР не були запрошені на Паризьку мирну конференцію, але все одно приїхали – нічого не дало в плані міжнародної підтримки.

Що ж до Карпатської України, то спроби призначити свій уряд і ввійти у склад УНР були ще з розпаду Австро-Угорської імперії, але були безуспішні. А коли розпадалася Чехо-Словаччина після Мюнхенської змови, то все вирішувала груба сила Німеччини і її союзників. В таких умвах ні про яку міжнародну підтримку не йшлося, бо вчорашні переможці держави Антанти дотримувались політики умиротворення агресора, а це значить, що вдовольняли вимоги Німеччини, Угорщини, Італії. А якщо навіть не задовольняли ці вимоги відкрито, то не йшли далі засудження політики держав фашистської осі. Тому Карпатська Україна не зважаючи на всю боротьбу стала ласим шматком, який легко проковтнули угорці і ніхто крім самих українців їм не завадив це зробити. У мене складається враження, що трагедія такого швидкого зникнення Карпатської України була помічена тільки сусідніми з нею державами, а основних гравців світової політики це взагалі не хвилювало. Отже, міжнародні обставини здобуття незалежності відрізнялися в усіх трьох держав при тому що мали багато спільного. Спільне полягало у тому що УНР, ЗУНР були утворенні внаслідок природнього розпаду імперій Габзбургів і Романових,а Карпатська Україна внаслідок поділу між Німеччиною і її союзниками демократичної Чехо-Словацької держави. Ще однією спільною рисою була відсутність підтримки з боку міжнародного товариства. Адже НУР мала підтримку центральних держав, яка після поразки у війні припинилася.

внутрішньополітичні обставини здобуття незалежності також були різними. ЗУНР була заснована зразу, там впродовж місяця пройшли вибори, сформувався уряд із партій, які були приблизно однакової національно-ліберальної орієнтації. В партійному сенсі ЗУНР була стабільніша за УНР, де за три роки змінилися три уряди, що мали різні політичні орієнтації і бачення української держави. Ця зміна урядів потягнула за собою відсутність стабільного чіткого курсу, невизначеність державної політики як у соціальному так і в національному плані, що в свою чергу призвело до втрати всіма урядами підтримки свого ж населення і перманентний перехід населення на бік червоних чи анархію та отаманщину. В УНР до всього додавався ще той факт, що соціалістична лінія центральної ради і дерик торії майже нічим не відрізнялася від більшовиків, бо компрометувало нову державу в очах Антанти, які вважали центральну раду такими ж соціалістами як і більшовики. Також в УНР спостерігалася сильна залежність політики влади від політики РФСССР, оскільки і незалежність була прийнята 4 універсалом вже під час наступу більшовиків; уряд Скоропацького змушений був визнати федерацію із росією, бо іншого виходу із тодішньої ситуації не було. У Карпатській Україні не зважаючи на її дуже коротке існування перший із призначених голів уряду згодом стало відомо, що він працював на Угорщину, яка хотіла включити Карпатську Україну у свій склад як власне угорську територію. Крім того у ЗУНР було найшвидше створено всі потрібні для існування держави структури, ефективніше налагоджено, як на мою думку, військо яке складалося із колишніх фронтовиків зокрема українських січових стрільців, що були одним з найкращих підрозділів Австро-Угорських військ, а крім того тут не було питання українізації військових частин такого затягнутого заполітизованого як у росії. здається, що уряд ЗУНР не просто потребував армії, він розумів з усією серйозністю її важливість для здобуття незалежності. А соціалісти, що були при владі в УНР думали що армія це пережиток минулого, а до всього намагалися розділити самостійників і армію, тобто ще й мали місце політичні інтриги, котрі ні до чого доброго не призвели. Отже, короткий аналіз свідчить, що в ЗУНР був найбільш консолідований уряд, і це зрозуміло, адже на початок ХХ століття депутати від Галичини мали змогу потрапити у Австро-Угорський імперський парламент, а крім того національно-ліберальна орієнтація в силу певних причин була панівною серед українських партій. В УНР в уряді більшість було соціалістів, які проте були дуже близькі до лінії більшовиків і не змогли ефективно проводити державну політику,, щоб здобути підтримку всіх верств населення.

Також рисою, котра об’єднує всі названі держави є те, що під час свого існування головні процеси були пов’язані з тим, щоб здобути незалежність, закріпити здобуту державність у боротьбі із сусідами які претендували на українські землі як на свої власні внаслідок історичних традицій чи проживання на цих землях населення сусідніх держав. І всі держави закінчили своє нетривале існування поразкою, опинившись у складі більш сильних сусідів. Так, ЗУНР припинила своє існування згідно із договором між Симоном Петлюрою і Юзефом Пілсуцьким, за яким західно українські землі передавалися Польщі. А пізніше внаслідок Ризького договору, між Польською державою і СРСР, яким за Польщею залишались західно українські землі, а СРСР – Наддніпрянська частина України, що ставала УСРР. Карпатська ж Україна була захоплена Угорщиною військовим шляхом, але санкцію на це дала Мюнхенська змова і таємні документи підписані в результаті цього поділу. Але подальша доля українських земель, що не змогли утворити державу була різною. Східна Галичина стала частиною Польщі, де їй за Конституцію було надано автономію, яка не виконувалась. Карпатська Україна стала частиною Угорщини, де й не збиралися навіть на папері закріплювати окремішності українців і їх право на культурну і національну автономію. Колишня УНР, що ввійшла у складі СРСР опинилась із всіх цих держав, можливо, у найкращому становищі. Адже вона мала свої кордони, столицю, конституцію – тобто хоча б номінальні ознаки державності. Під впливом національного руху більшовики погодилися на федерацію замість унітарної держави, дарма що вони і тут пішли на свідому хитрість, але умови в яких жила УСРР у двадцятих були кращими ніж у решті українських територій. Це на мою думку виражалося не тільки у існуванні номінальних ознак державності, ай у тому, що закріплювалась Україна як поняття, як нація; проводилася політика українізації, що розширила українську освіту і культуру, модернізувала соціальну структуру українського суспільства, в якій окрім селян з’явилися і власна інтелігенція, управлінці, військові. Хоч звичайно, радянський союз був тоталітарною державою із своїми особливостями, які у найгіршому світлі проявляться вже в тридцяті. Але навіть і назване мню було історичним прогресом, ведучи до відновлення незалежності, адже імперії якою був і СРСР рано чи пізно розпадаються.

Причини поразки усіх трьох державних утворень є різними, але їх основну суть можна звести до таких положень: відсутність міжнародної підтримки новим державам. На мою думку, цей факт був найголовнішим, оскільки держава не може існувати сама по собі, її мають визнати, весь цикл життя держав проходить тільки у взаємодії з іншими державами і світовою спільнотою. Крім того в умовах ХХ століття підтримка міжнародного співтовариства була завжди на боці тих сусідів, що хотіли заволодіти українськими територіями як своїми власними. Так, головна держава Антанти і по суті найголовніша на Паризькій мирній конференції Франція підтримувала Польщу, а пізніше під час існування Карпатської України своєю бездіяльністю і політикою на умиротворення ворога європейські держави учорашні переможниці першої світової підтримали й Угорщину, не заважаючи її війську захоплювати Карпатську Україну сто тисячами війська проти 5-ти тисяч бійців Карпатської січі. Наступною причиною поразки всіх держав і це більшою мірою буде стосуватися УНР є те, що уряд не зміг об’єднати всі верстви населення під прапором держави, забезпечивши прихильність усього населення до ідеї держави. Відносно ж ЗУНР і Карпатської України треба розуміти, що тут крім досить вдалих у випадку ЗУНР дій уряду був ще сильний фактор національних меншин угорців і поляків, які були краще організовані і мали підтримку своїх національних держав у боротьбі за українські території, які і поляки і угорці вважали своїми. Наступною причиною поразок є не модерна соціальна структура українського суспільства, де домінували селяни, а представників інших професій як робітників так і інтелігенції та управлінців було дуже мало не співвідносно з тим, яку територію треба було освоїти. За таких умов інші народи росіяни, поляки, угорці займали адміністративні посади, мали більше військового досвіду, управлінського хисту, щоб при всіх вище наведених причинах ще легше розбудовувати свої держави. А українцям із такою структурою населення розбудовувати державу було важче. Держава це насамперед конкретні люди кожен на своєму місці. І від якості роботи на місцях, від цінностей людей залежить і успіх чи провал державного будівництва.

Значення в історії всіх цих держав було великим, адже не зважаючи на своє відносно не дуже довге існування усі вони засвідчили, що українці це окремий народ, який прагне до побудови своєї держави. Символікою і елементами наративу цих державних утворень, здебільшого УНР ми користуємося й до сьогодні розбудовуючи сучасну українську ідентичність. Все що пов’язане із існуванням цих держав це наша історія і найкращі сторінки з їх життя - бойовий дух, а вся їх історія загалом для сучасних українців добрий приклад того, що і як треба робити чи не робити у державному будівництві. Зрештою, державницькі традиції всіх цих держав втілилися у сучасній українській державі, яка має вже тридцять років незалежності, підкріплені довгою державницькою традицією.

Таким чином, ми бачимо, що УНР, ЗУНР, Карпатська Україна морфологічно є сходинками до української державності, різними варіантами державності у конкретних історичних умовах. Всі ці держави об’єднує спільність символів, національна ідея і її втілення яким воно могло бути в конкретних історичних умовах. У історії всіх цих спроб державності є як спільні так і відмінні моменти. Серед спільних можна назвати: утворення на місці багатонаціональних імперій внаслідок їх природнього розпаду чи поділу демократичних полі етнічних держав; відсутність міжнародної підтримки; досить швидка і добра організація війська; боротьба із сильнішими у матеріальному дипломатичному технічному плані державами; все існування – це боротьба за утвердження державності і закріплення існування держави; причини поразок такі як: не модерна соціальна структура із перевагою селянства у ній, невміння уряду об’єднати всі суспільні сили для боротьби за державність; значення в історії України як спроб утворити власну державу, як славетні сторінки нашої історії, як наука про те, як треба а як ні провадити державне будівництво. Відмінними були ефективність існування держав, їх подальша доля, тривалість існування