Феєрверк свободи

Інженерний відділ корпорації ТехноЛайф - чи не єдине місце де продовжували використовувати працю людей. А як інакше, не дроїдам ж дозволити створювати собі подібних. Тут працювали найкращі інженери України, чия майстерність славилась на увесь світ.

Провідною країною робототехніки вважалась Японія. Та п'ятдесят років тому, тоді ще невідома компанія ТехноЛайф здійснила прорив в розробці штучного інтелекту інтегрованого в автономних дроїдах. Ці дроїди відрізнялися від усіх своїх попередників саме здатністю до навчання і розвитку. При цьому вони діяли в чітко запрограмованих рамках, виконуючи обов'язки для яких їх створили.

Перші такі дроїди стали прибиральниками, і працівниками сміттєпереробних фабрик. Далі пішли більш складніші моделі: касири в супермаркетах, водії, садівники, вчителі, і навіть няньки для дітей і старих людей.

Дроїди могли саморозвиватись і навчатись, в них була швидша реакція на самі найрізноманітніші ситуації, вони чітко і якісно виконували свою роботу, не відволікаючись ні на що. Досить швидко суспільство вже не бачило свого існування без дроїдів помічників, яких можна було навіть відправити на роботу замість себе.

Особливу нішу в суспільстві зайняли дроїди створені для розваг. І це не тільки різноманітні секс-машини, здатні виконати найекстравагантнішу забаганку клієнта. Але й спортивні моделі, які широко використовувались в усіх видах спорту.

Саме такі моделі розробляв Андрій Прохоренко, один із провідних інженерів компанії ТехноЛайф.

— Ти ще не йдеш додому? — пролунав голос за спиною Андрія, відволікаючи його від креслення. — Сьогодні скорочений день, не забув?

— Звісно що ні, обіцяв дітям зводити їх на феєрверки в честь дня незалежності, — відповів Андрій, розвертаючись у кріслі до Василя, свого найкращого друга і колеги з відділу програмування. — Аж не віриться що запустять справжні феєрверки, після того як їх заборонили. Я сам їх тільки в старих кінофільмах бачив.

— Заздрю вам, молодим, — пролунав старечий голос професора Колодійовича, головного в розробці нейросистеми дроїдів, — я ще з тих динозаврів що пам'ятають часи коли люди мало турбувалися про екологію. Тоді феєрверки запускали всі бажаючі навіть без особливої причини, через що вони втратили всю свою святкову суть. Спочатку, як їх тільки замінили голограмами, всім це подобалось. Та зовсім скоро стало зрозуміло, що жодна голограма не може замінити справжні феєрверки. Я вже й не думав що колись знову побачу їх. — Не кажучи більше ні слова старий професор направився до виходу.

— Дивний він, — промовив Василь, проводжаючи професора поглядом. — Чув від колег, що він живе сам, без родини, але завжди поспішає додому, ніколи довше не затримувався. На відміну від тебе, завжди після роботи залишається.

— Бо я відповідальний, і не люблю залишати на завтра те, що можна зробити сьогодні. — відповів, зберігаючи креслення Андрій. — А ти б не сміявся з професора Колодійовича, в тебе є всі шанси повторити його долю. Тридцять п'ять а ні дружини ні дітей, навіть дівчини нема.

— От тільки не треба різати по живому. Думаєш в мене є час на все це. Та й взагалі, недавно випустили нові моделі дроїдів, що імітують дітей. Думаю заведу собі сина, або доньку, чи одразу обох. — задумався Василь, крокуючи поряд з Андрієм до виходу.

— Мені здається це вже якесь збочення, заводити штучних дітей.

— Хто б говорив, — обурився Василь, — сам то, одружився на дроїді. То тобі можна заводити штучну дружину а мені дітей ні? Подвійні у вас стандарти пане.

— Це зовсім інше, — заперечив Андрій, — Рита з серії "Сірі", якщо не врахувати її біонічне тіло, яке між іншим не відрізнити від справжнього, вона повноцінна людина.

— Все одно вона дроїд, — тепер вже заперечив Василь, — щоб ти там не казав, та вона проста програма, запрограмована на певну поведінку. Так вона здатна до навчання і саморозвитку, та тим не менш вона діє за алгоритмами, створеними такими спеціалістами як я. Знаєш скільки я таких Сірі запрограмував? Вони можуть виглядати як люди, та це не так. Це лише гарна іграшка, що виконує команди, не більше.

— Схоже ми ніколи не дійдемо спільної думки, — приховуючи роздратування зауважив Андрій, — Для мене Рита ідеальна, в ній є все те що потрібно чоловіку від жінки, і не важливо справжнє її тіло чи штучне, я кохаю її такою якою вона є!

— Все-все, пробач, не хотів тебе образити. — підняв руки в знак примирення Василь, — це твоє життя, і ти в праві вирішувати як його прожити. Ну що ж бувай, може зустрінемось на високому замку, теж планую сходити подивитись на справжні феєрверки. Кажуть що це святкування дня незалежності буде самим грандіозним за всі роки.

Вже сидячи в машині Андрій обдумував слова друга. Шлюби між дроїдами і людьми дозволили більше ніж тридцять років тому. Колись це була гарна нагода скоротити чисельність населення, в такої пари не могло бути дітей. А зараз такі пари вже нікого не дивували, та були заядлі расисти, які зневажали дроїдів і людей які з ними одружувались. Василь звісно не був таким, просто в нього інший погляд на життя.

Та все ж слова друга зачепили Андрія, збуривши давно забуті епізоди з минулого.Колись його шлюбу з Ритою противилось багато людей. Рідна сім'я відвернулася, назвавши його божевільним. А батько навіть намагався вбити, щоб на родину не лягла така ганьба.

Та попри все Андрій не відступився, Рита була для нього життям, тож він пішов на перекір усім і одружився з нею. Звісно він не раз задумувався чи справді вона сама його любить, чи це все ж запрограмована поведінка в її системному коді. Він і боявся цього і йому було все одно. Та Рита не раз доводила, що вона самодостатня особистість, здатна приймати рішення так само як і звичайна людина.

"Пункт призначення дім"

Пролунав механічний голос автопілота машини, вивівши Андрія з роздумів.

— Дякую Арте, віджени машину в гараж, — промовив Андрій виходячи з машини.

Жив Андрій з родиною в передмісті, далеко від мегаполісу з його висотками, міської метушні і шуму. Таких зон, де були лише особняки, залишилось досить мало, та завдяки роботі і статусу який вона давала, Андрій міг собі дозволити будинок в такому закритому районі.

Тому його одразу насторожило, що перед будинком стояли дві незнайомі автівки чорного кольору. А на телефон не прийшло жодного повідомлення про наявність гостей в домі. Навіть Шарік, механічний собака, що завжди зустрічав його з роботи зараз сидів у своїй будці, і сумно виглядав назовні.

Зайшовши в дім Андрій одразу ж поспішив у вітальню, якщо вірити сенсорам саме там знаходились незвані гості. Було їх четверо, судячи з усього двоє людей і двоє дроїдів. Роками створюючи дроїдів Андрій добре навчився їх розрізняти.

— Вітаю, — привітався чоловік, підходячи до переляканої дружини, — а що тут відбувається?

— Я Артем Вольський, з департаменту кібернетики, а це мій колега Вадим Шепель, — промовив один з чоловіків простягаючи руку, та Андрій проігнорував цей жест.

— Наскільки я знаю закон ви не мали права заходити в дім поки мене не було! Тож поясніть нарешті що відбувається чи я зараз же подзвоню в поліцію. — Андрій ледь стримував обурення, повернувшись до Рити запитав: — Ти як, вони нічого не зробили?

— Ні, все гаразд, вони лише розпитували про модель інкубатора, яку мені встановили, коли ми вирішили завести дітей, — Рита намагалась приховати своє хвилювання і страх, та в неї погано виходило.

— А до чого тут інкубатор і наші діти? — ще більше занепокоївся Андрій. Він чудово знав, що люди з департаменту просто так не приходять, і нічого доброго від їхнього візиту не варто чекати.

— Присядьте, будь ласка, і я вам все поясню, — промовив Артем, сам присідаючи у крісло навпроти дивана. — Справа в тому, що зовсім недавно нашими спеціалістами було виявлене відхилення в інкубаторах моделі 5674 "Оазис".

— Які ще в біса відхилення? — обурився Андрій, підірвавшись на ноги, та Рита втримала його за руку, посадивши назад. — Ми встановили цей інкубатор сімнадцять років тому, і з ним не виникало жодних проблем.

— Будь ласка, тільки не хвилюйтеся. — спокійно, зовсім ніяк не відреагувавши на всплеск емоцій Андрія, промовив Артем. Неначе це він дроїд. — В цієї моделі інкубатора, як я вже сказав є певні відхилення в роботі. В загальному нічого страшного, він працює так як і мав, дозволяючи імітувати вагітність дроїдам. І такі пари як ваша можуть заводити дітей. У вас їх наскільки нам відомо троє?

— Так, троє, і на всіх ми отримали дозвіл, пройшовши всі необхідні перевірки, — ствердно кивнула Рита, випередивши чоловіка.

— Так, це нам теж відомо. Проблема полягає в іншому: інкубатори "Оазис" при дозріванні плода в них подають неправильну кількість мікроелементів і сполук, необхідних для розвитку немовляти. Це, на жаль, виявили зовсім недавно.

— Але наші діти абсолютно здорові, тож я не розумію суті вашого візиту? — промовив Андрій, — якщо це стандартна перевірка, то ви мали прислати нам повідомлення,...

— Дозвольте мені завершити, — перебив його Артем, — це не зовсім стандартна перевірка, і пізніше ви підпишете папери про нерозголошення всього що тут почуєте. Так діти ваші здорові, але вони аж надто здорові. За весь час жодного разу не хворіли, навіть не травмувались.

— Що в цьому такого, — насторожено промовила Рита, — ми просто дбайливо піклуємось про дітей.

— Можливо, та є ще декілька факторів які вибиваються з норми. Саме тому ми вже забрали ваших дітей на перевірку.

— Що значить ви забрали дітей, у вас немає жодного права не це! — підірвався на ноги Андрій, та двоє дроїдів одразу навели на нього пістолети.

— Розумієте пане Прохоренко, ми можемо абсолютно все, навіть вбити вас просто тут і зараз. На кону стоїть набагато більше ніж життя однієї родини. Тому раджу вам заспокоїтись і співпрацювати, якщо хочете ще колись побачити своїх дітей. — вперше заговорив Вадим Шепель, явно насолоджуючись владою яку зараз мав.

— Мій колега абсолютно правий, — продовжив Артем, — наша організація стоїть вище будь якого закону, і головне наше завдання це усувати все те що вибивається за рамки норми. Ми охоронці порядку і спокою цього божевільного світу. В нас немає доказів того, що ваші діти мутанти. Тож поки що їх відправили на перевірку.

— А що буде, якщо вони не пройдуть вашу перевірку, — стримуючи страх запитала Рита, проте Андрій вловив в її голосі нові нотки, які зовсім не відповідали ні ситуації що склалась, ні її емоційному стану.

— Їх ліквідують, як і належить поступати з аномаліями, — просто відповів Вадим, простеживши за тим як Рита після його слів рішуче піднялась на ноги. — До речі, вас ми в любому випадку ліквідуємо.

Не встиг він завершити свою фразу як дроїди охоронці без попередження розстріляли Риту, тіло якої відкинуло аж за диван. Шокований Андрій не спромігся й слова промовити, дивлячись на тіло дружини яке іскрило в різних місцях.

— Але чому, ви ж казали що не чіпатимете нас, — спромігся промовити Андрій, не відводячи погляд від тіла Рити.

— Я мав на увазі вас, а вашої дружини це не стосувалося, — відповів Вадим, закурюючи електронну сигарету, хоч такі були під забороною вже років двадцять.

— Я розумію, що ви розгублені й обурені, — промовив Артем, що здається відігравав в цій парі доброго копа, — та ми не могли поступити інакше. Справа в тому що дроїди, так як ваша дружина, яким був встановлений інкубатор, мали б виявити відхилення від норми в його роботі. Але вона чомусь не повідомила про це, свідомо приховавши дані. Тож якщо хочете когось винити в смерті дітей, звинувачуйте дружину. Саме вона допустила їхній аномальний розвиток.

— Кажете винуватити дружину, за що? — Процідив крізь зуби Андрій, розвертаючись до незваних гостей. — За те що народила мені трьох чудових дітей? Чи за те що до останнього захищала їх?

— Послухай Прохоренко, ти не в тому становищі щоб ... — не встиг договорити Вадим, замертво впавши на підлогу без серця, яке стискав в руці Андрій.

— Боже, він кіборг, ВОГОНЬ, — викрикнув Артем відбігаючи в сторону поки дроїди розстрілювали Андрія.

Андрій не зрушив з місця, лише підняв ліву руку і всі кулі зупинилися в кількох сантиметрах від нього, а тоді за помахом руки впали на землю. Через вікно, розкидаючи довкола шматки скла, застрибнув величезний механічний вовкодав і гавкнув на одного з дроїдів, пославши електромагнітну хвилю, яка спалила всю електроніку в роботі. Іншому дроїду пощастило менше, його собака розірвав на шматки.

— Я сподіваюсь ви розумієте всю складність ситуації, — переляканий до на-півсмерті Артем намагався триматись гідно, хоч це йому погано вдавалося. — Направлений електромагнітний імпульс, напад на співробітників корпорації, незаконний апгрейд механічних частин тіла, приховування інформації про свої механічні частини тіла. Ви порушили більш ніж десяток законів. Вам це так просто не минеться.

— Ти не в тому положенні щоб погрожувати, Шарік стерегти, — відповів Андрій навіть не дивлячись на співрозмовника, вже схилившись над Ритою. Тіло в жінки було серйозно пошкоджено, вона потребувала негайного ремонту. — Потерпи, я зараз, — прошепотів Андрій вже збираючись бігти за інструментами, та Рита зупинила його.

— Не переймайся... за мене, — через силу промовила вона, — врятуй їх... я... не пропаду...

Андрій розумів що Рита права, та все ж не міг її так просто залишити, тож перш ніж піти переніс її в підвал, де була облаштована його майстерня. Там Рита могла сама себе полагодити.

— У вас нічого не вийде, якщо ми не повернемось то корпорація відправить іншу групу, — не здавався Артем, — це група зачистки, вони навіть говорити з вами не будуть.

— Але з тобою мабуть будуть, — задумався Андрій, тоді витяг з кишені Артема наручники і надів на нього, — поїдеш зі мною, як заручник.

На вулиці Андрія вже чекала заведена машина. Замкнувши Артема в багажнику він швидко сів в машину і провів над панеллю рукою. Одразу ввімкнулась голографічна карта міста, і ближче до центру Львова яскраво палали три точки. Зараз, як ніколи, Андрій був щасливий, що діти одягли кулони подаровані їм, з прихованими в середині маячками для стеження. Не те щоб він планував колись стежити за дітьми, але от, пригодилось.

— Арте їдь за цими координатами! — скомандував Андрій автопілоту.

За кілька хвилин вони вже дісталися місця призначення. Це був старий район міста з вузькими вуличками і старими будівлями. Андрій завжди дивувався як ці будівлі ще не знесли, замінивши на чергові висотки. Проїхати дальше не було можливості, місто перекрили в честь свята. З усіх сторін лунала музика веселі вигуки та сміх. Численні дроїди сновигали в натовпі продаючи, чи пропонуючи безплатно різноманітну сувенірну продукцію з атрибутикою дві тисячі сто двадцятого року, двадцять четвертого серпня, до дня незалежності України. Натовп шаленів, в передчутті запуску справжніх феєрверків.

Фургон, в якому перевозили дітей теж застряг, через святковий натовп, трохи далі по вулиці. Не маючи можливості під'їхати ближче Андрій був змушений покинути машину. Артема він прихопив з собою, пригрозивши:

— Тільки спробуй викинути якийсь фокус, в мене обидві руки біонічні, і зламати тобі хребет буде простіше ніж здається.

— Ти ж розумієш, що навіть якщо якимсь дивом вдасться врятувати дітей, вам просто нема куди тікати. — намагався переконати Артем в очевидному, на його погляд.

— Про це не турбуйся, — промовив Андрій, тягнучи свого бранця через галасливий натовп, — це вже не твій клопіт.

Чорний фургон стояв припаркований біля узбіччя. В середині були лише два дроїда охоронця. Андрій змусив Артема виманити дроїдів з машини, а сам підкрався зі спини і доклавши усієї сили, на яку були здатні його біонічні руки, вирвав дроїдам мікросхеми. Два роботи заіскрились і впали нерухомо, не видавши жодного звуку. Хоча в гармидері святкування, що панував довкола, ніхто б все одно нічого не почув.

— Фургон замкнено на електронний замок, ключ може бути в одного з охоронців, — зауважив Артем, та побачивши як Андрій голими руками виламав двері, вражено додав, — ну, або можна просто виламати двері.

— Тату, — з криком кинулась на шию Андрія дванадцятирічна донька.

— Аню! Як я радий що з тобою все гаразд, — розчулено вигукнув щасливий батько, пригортаючи до себе доньку, і маленького сина, який прибіг одразу за сестрою, — Мар'яне, синку.

Тільки старший син не поспішав в обійми батька, ставши осторонь.

— Давай поговоримо про це пізніше, — промовив Андрій, розуміючи, що в сина багато питань, — зараз не час і не місце Іване.

— Тааат, — протягнула Аня, розглядаючи виламані двері фургону, — скажи що ти відкрив їх ключем?

— Не зовсім, а що, — відповів Андрій підходячи до доньки.

— Просто якщо ці двері відкрити не ключем, надходить сигнал тривоги, з точними координатами місця де відбувся взлом.

— А в тебе розумна донька, — зауважив Артем, удостоївшись неважливого погляду всієї родини.

— Діти, тримайтеся поруч мене, і не відходьте далеко, змішаємось їз натовпом. — Скомандував Андрій, і не забувши про Артема, влився з дітьми в галасливий натовп.

Так вони змогли дістатися центру міста, та на відміну від решти людей, що йшли в сторону високого замку, Андрій з родиною зробив невеликий гак. Так вони вийшли в промисловий район. Колись тут було безліч фабрик і заводів, та з розвитком новітніх технологій всі ці підприємства закрились. Тут вже майже не було людей, зустрічались лише поодинокі перехожі, що намагались знайти краще місце для споглядання феєрверків. Була вже майже північ, і вони зупинились перепочити на складі якогось давно закинутого заводу.

Раптом почулось якесь дзижчання, звук все наростав і наближався, і вже за мить втікачів окружили летючі дрони. Зелене світло сканерів пройшлось по людях, після чого зазвучав механічний голос:

"Виявлено порушники. Параграф шістдесят восьмий, громадянського кодексу. Команда ліквідувати. Виконати негайно"

— Чекайте, я Артем Вольский, працівник департаменту кібернетики, особистий номер нуль два три зерос триста сімдесят вісім крапка шістдесят дев'ять. Наказую вам відмінити команду ліквідації.

Дрони на мить зависли, обробляючи нову інформацію, тоді той же механічний голос промовив:

"Артем Вольський злочинець, оголошений в розшук, директива тридцять сім: ліквідувати на місці"

Артем не встиг нічого більше сказати, як дрони почали стріляти. Кулі летіли з усіх сторін, та в останню мить зависали в повітрі, не долітаючи до цілі.

— Є ще якісь ідеї? — крізь стиснені зуби запитав Андрій, розвівши руки в сторони, і генеруючи захисне поле, — Я довго так не протримаюсь.

Та раптом один з дронів завертівся, і врізався в іншого. Ще в одного звідкись прилетів кусок арматури, вивівши його з ладу. І тоді всі побачили молоду дівчину, неземної вроди, з ідеальним тілом. Таке співвідношеня могло бути тільки в дроїда. І справді руки дівчини засяяли голубим світлом, ставши схожими на дивні леза. Дівчина рухалась швидко, від кожного взмаху її руки черговий дрон розлітався на шматки. З іншого кутка з'явилась постать чоловіка, теж дроїда. Він діяв більш грубо, ламав дронів ударами ніг, неначе бив по м'ячу. Останній дрон був пробитий ще одним шматком арматури, і на світло, що пробивалось крізь дірявий дах складу, вийшла Рита, ціла і неушкоджена.

— Привіт, пробачте що так довго, — посміхнулась жінка, розпростерши руки для дітей, що кинулись їй в обійми.

Десь неподалік пролунали звуки схожі на вибух, і майже одразу за ними небо осяяли різнобарвні спалахи феєрверків, привернувши на час загальну увагу.

— Це трохи іронічно, — промовив незнайомий чоловік-дроїд, — День коли люди святкують свою незалежність, ми нарешті змогли здобути свою.

— І що тепер? — запитав Артем, оглядаючи присутніх.

— А тепер ми знайдемо місце де зможемо жити в безпеці, — відповіла Рита, і не кажучи більше ні слова направилась до виходу зі складу. Всі інші пішли за нею. Артем повагався мить, востаннє глянувши на феєрверки, і теж пішов слідом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Олег Карачевський
23.08.2021 18:58
До частини "Феєрверк свободи"
Ще можна пробачити розтягнутий початок. але обірвана кінцівка на кульмінації? Я теж грішний. Але хоч кілька варіантів прикинути? Я зазвичай пишу десять. 1. Раптом вигулькує генерал корпорації, що всіх відпускає, якщо будуть гарно поводитися та не видиратимуть серця. 2. Все дійство транслюють по всім каналам та проводять зомбування населення. Героїв захоплюють та хочуть стратити під самі феєрверки в прямому ефірі. Але раптом хтось прозріває, що "Це тр**ся... НАША НЕЗАЛЕЖНІТЬ!!!".... І розлючений натовп відбиває протагоністів від роботофобів. 3. Раптом виявляється, що всі навкруги роботи. 4. Герої беруть ракету, летять на Марс. 5. Андрій та Рита не стримують почуттів та цілуються. І якраз у прямому ефірі під усі феєрверки. 6. Феєрверки підпалюють метан, що утворився після забруднення атмосфери та екологічних катастроф. Люди згорають, роботи радіють. 7. Андрій та голова корпорацію грають на долю у ПапірКаміньНожиці. 8. Деус=екс машина. відкочуємо сюжет на самий початок і герой іде у кабінет до начальника та заводить з ним серйозну розмову. 9. Ем... Рушниці мають стріляти! У вас в оповіданні надзвичайні діти! Хай вони всіх рятують. 10. Я стомився, вже на ваш розсуд.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олег Карачевський
    23.08.2021 19:01
    До частини "Феєрверк свободи"
    Хоч трохи схоже на закінчення? Чи хоч мажорний акорд? І тут відразу питання. Яка з кінцівок краща? Яка несе більше емоційного навантаження? І яка взагалі працює на головну Ідею твору? І яка саме ця ідея? Тому, наснаги та успіхів, твір однозначно вартий уваги.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Стю Слейтерус
    23.08.2021 23:27
    До частини "Феєрверк свободи"
    От з дев'ятим ви вгадали, першочерговий задум був саме такий. Та потім не склалося, і вийшло те що є. Хоча цю ідею я не відкидаю, і оповідання має всі шанси перерости в щось більше)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олег Карачевський
    23.08.2021 23:48
    Так перспектива однозначно є. Для означення, як котрась з малеч раптом впливає на колективну свідомість всіх навколо — достатньо одного речення. але то таке. В будь-якому разі, ваш твір мене таки пройняв. Я писав дещо схоже для Фортеці, але тут вас значно вищий рівень в цьому плані. Однозначно треба писати такі тексти, бо чим більше люди не сприймають інший інтелект, навіть штучний, як рівних собі та істот, що можуть мати почуття, тим менше вони взагалі схильні наділяти почуттями навіть близьких людей. Коротше соліпсизм — майбутня чума двадцять другого сторіччя. Отож сподіваюся після конкурсу буде час розвіртуалитись. Успіхів!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • ГаляВуд
    22.08.2021 14:57
    До частини "Феєрверк свободи"
    Оцінила не надто високо. Заважали мовні огріхи, ну, дуже вже кидались в очі і відволікали. Сам сюжет не сильно вразив. Розмаху 24 серпня для всього людства не відчувалось, бо знову ж таки, все відбулось так, що про подію знали або втаємничені, або ті, хто загинули. Артем вкінці не приший кобилі хвіст, як на мене.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Стаднік
    22.08.2021 11:31
    До частини "Феєрверк свободи"
    Замальовка на антиутопію з непоганою ідеєю, хай і не новою. Проблеми взаємодії роботів і людей - вірогідні, якщо раптом щось не зміниться. Я правильно зрозуміла, гг втечуть і десь собі, переховуючись, житимуть?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Стю Слейтерус
    22.08.2021 15:35
    До частини "Феєрверк свободи"
    Не одразу, але в ідеалі так могло б бути. Проте життя складна штука, і за спокійне життя їм ще доведеться поборотись.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Арсен Гребенюк
    20.08.2021 17:40
    До частини "Феєрверк свободи"
    Дуже поширена хиба - на початку маємо вирізку з якоїсь фантастичної Вікіпедії замість зав'язки сюжету. В цілому оповідання написане гарною мовою, проте хотілося б до мови ще нових ідей. Бо все це вже було ще в Айзека Азімова та Філіпа Діка і десятків їхніх послідовників. Так, дещо наївна, приємна романтична історія, та її вже розказували інші ¯\_(ツ)_/¯ "Руки дівчини засяяли голубим світлом, ставши схожими на дивні леза". Аліто, це ти?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Стю Слейтерус
    20.08.2021 18:10
    Знаєте як кажуть :все що не написано вже колись було написано до нас. Якщо оповідання і схоже на щось то це випадковість, не мав такого на меті, та й не читав названих авторів, чи подібної літератури в цілому))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Серпнева Айстра
    20.08.2021 16:16
    До частини "Феєрверк свободи"
    Історія цікава, але дещо наївна, як мені здалося. Оці "люди в чорному" з департаменту пасуватимуть антиутопії, але більше нічого в тексті не говорить про антиутопію. Якась невиправдана жорстокість - розстрілювати робота, якщо його можна вирубити тим же електромагнітним імпульсом. Може, бойовик - просто не мій жанр. В будь-якому разі бажаю успіхів!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Тамі
    23.08.2021 11:22
    До частини "Феєрверк свободи"
    Коментар видалено автором