Казки

Пухнастий хвалько

Сіренький зайчик цілий ранок завзято щось виводив на білих листках. Новенька чорна ручка залишала тонкі лінії, які складались у візерунки. Нарешті зайчик відклав ручку, задоволено розглядаючи малюнок на листку. Тоді взяв ножниці і став акуратно вирізати. За кілька хвилин він тримав у лапках паперову ромашку. І була ця ромашка така гарна й акуратну, ну, як справжня квіточка.

Дуже сподобалась зайчику його ромашка, тож вирішив він її всім показати. Біля старої ялинки зустрів він білочку, і став хвалитися:

— Поглянь яка в мене чудова ромашка.

— А й справді, — погодилась білочка, — дуже гарна.

— Так, тобі такої ніколи не намалювати, — промовив задоволено Пухнастик, і побіг далі.

Біля великого пенька з мухоморами, зустрів зайчик їжачка.

— Поглянь яка в мене чудова ромашка, — підсунув зайчик під самий ніс їжачкові свою ромашку.

— Бачу, дуже гарна, — погодився їжачок.

— Звісно гарна, — задер зайчик хвалькувато носа, — тобі ніколи не вирізати такої ромашки.

Біг зайчик далі лісом, і перед кожним, кого зустрічав хвалився своєю ромашкою.

Так прискакав він до озера і побачив окуня і жабку, які саме про щось розмовляли.

— Погляньте яка в мене гарна ромашка, — промовив зайчик, та ніхто на нього й уваги не звернув. Тоді зайчик виліз на камінь, щоб його краще бачили, і голосніше повторив: — Погляньте яка в мене чудова ромашка.

— Та бачимо, — відповіла жабка.

— Та гарна-гарна, — додав окунь, повернувшись до жабки продовжив розмову, — то кажеш малина вже поспіла?

— Так, — кивнула жабка, я вже навіть поласувала соковитою малиною.

— Заздрю тобі, я ще не пробував малину цього року.

Така поведінка окуня і жабки сильно обурила зайчика. Як вони посміли ігнорувати його чудову ромашку, на створення якої він витратив стільки часу. Та не встиг зайчик в голос обуритись. З дерева зірвався жолудь, і впап прямо перед зайчиком. Злякався пухнастий, та й відстрибнув у бік, випустивши з лапок свій дорогоцінний витвір.

В ту ж мить підхопив вітер паперову ромашку і давай нею гратися. Став крутити нею і вертіти, носити по всьому лісу. Як зайчик не намагався, та не міг впіймати ромашку. Знову побачив їжачка і став просити:

— Допоможи відібрати у вітра мою ромашку.

— Так ти ж такий вправний, виріжи собі іншу, — відповів їжачок і пішов по своїх справах.

Довго бігав зайчик за вітром, в марних спробах відібрати свою паперову ромашку. Ніхто з жителів лісу не захотів йому допомогти. А вітер знову повернув до озера, і награвшись вкинув ромашку у воду.

Сів зайчик на березі й заплакав. Не міг він з озера дістати ромашку, бо не вмів плавати.

Побачили це окунь з жабкою і вирішили допомогти. Окунь дістав ромашку з дна озера, а жабка витягла її на берег до зайчика.

— Дякую вам за допомогу, — шморгаючи носом промовив зайчик, і поглянув сумно на те що лишилось від його ромашки, — але моя чудова квітка зіпсована.

— То намалюй іншу, — запропонувала жабка.

— І виріжи її, — додав окунь.

— Вдруге в мене не вийде зробити таку гарну ромашку, — сумно заперечив зайчик.

— Якщо пообіцяєш більше не вихвалятись, то ми тобі допоможемо, — запропонувала жабка а окунь кивнув.

Зайчик з того часу перестав вихвалятись, а з новими друзями створив ще багато гарних ромашок і інших квітів. В компанії гратись було набагато веселіше.