Забуття

З експедиції минуло три дні. У двері до кабінету командора постукали. Отримавши дозвол увійти, до кабінету зайшов брюнет.

— Доброго дня, Ервіне.

— Доброго дня, щось трапилося?

— Поки ні, я зайшов у тебе дещо уточнити.

— Я слухаю, — відклавши край паперу, блондин підвів погляд на капітана, що стояв навпроти нього.

— Та нахабниця, Меліса, тепер у моєму загоні, так?

— Так, є якісь труднощі? — на запитання Ервіна Леві тільки зігнув брову. — Вибач, хрінове питання. Так в чому проблема?

— Раз вона в моєму загоні, вона має з'являтися на тренуваннях та прибираннях. Я її за ці три дні жодного разу не бачив.

— А ти її й не побачиш...

— Що?

— Вона сказала, що збирається відпочивати два тижні.

— І ти нічого не зробиш?

— А що я повинен? — зітхнув блондин. — Вона сама перебила там усіх титанів… я не маю права їй щось говорити, в цьому випадку.

— Тц, гаразд. Не хочеш ти нічого казати, скажу я. Я, як-не-як, її капітан тепер, — не давши слова сказати командору, Леві розвернувся і вийшов з кабінету. Ервін вирішив не втручатися, він знав, що до добра це точно не приведе, але й справ у нього по горло. Ніхто не буде няньчитися з цими двома.

Не постукавши, брюнет влетів в кімнату дівчини. Меліса повністю закрилася ковдрою і спала, тільки кінчики її рудого волосся було видно.

— Все ще спиш? Прокидайся. — Але у відповідь жодного слова. — Я даю тобі хвилину, якщо ти зараз не піднімешся, я тобі допоможу, — капітан почекав хвилину, жодних рухів і ознак життя, окрім дихання, дівчина не подавала. - Ти мене дістала, - Леві смикнув ковдру і вона злетіла на підлогу. Дівчина спала калачиком в одній білизні. — Ти завжди в білизну ходиш? У тебе немає одягу? — більше брюнета не дивувало, що Ліса була в білизні. Після першого разу, він уже чекав на все, що завгодно.

- Ммм .... Ханджі, це ти? Дай мені поспати, а потім я піду зловлю тобі титана, ще кілька хвилин...

— Яка я тобі Ханджі?

— Віддай ковдру, бо холодно….

— Піднімайся, — брюнет торкнувся дівчини. Рука капітана була холодна, від чого Меліса підскочила.

— Дідько, холодно ж!

— Я казав тобі підніматися.

—Коротун? Це ти чи що?

— Який я тобі коротун, для тебе капітан Леві, і прикрийся вже, — брюнет кинув у дівчину ковдру. - У тебе три хвилини.

— Що? Навіщо мені три хвилини?

— Щоб привести себе в порядок, я чекатиму за дверима.

— Але мені нікуди не треба.

— На тренування.

— Пф, здалася вона мені.

— Спробуй за три хвилини не вийти, я тебе за волосся витягну, — Леві зачинив двері.

— Пф, наче я тебе слухатиму, — Ліса сидячи на ліжку позіхнула, а невдовзі вже лежала, і дивилася на стелю.

Минуло п'ять хвилин, капітан Аккерман ще стояв біля дверей. Чоловік вирішив дати їй ще кілька хвилин, бо не хотів вриватися як першого дня їх знайомства. Але ще через одну хвилину, він таки зайшов. Мерц лежала, укутавшись ковдрою, на ліжку і мирно сопіла. Око брюнета смикнулося.

— Ти догралася, я казав, що витягну тебе за волосся, — лаявся капітан, він уже тримав форму дівчини, яку знайшов у шафі. - Одягайся, - чоловік кинув форму на ліжко. І гарненько вдарив дівчину по руці. Від чого та прокинулася.

— От курва, та скільки можна? Дай поспати, шматок лайна.

— Поспати їй, одягайся. Швидко. Або зараз я особисто тебе одягну і виведу на поле, де ти тренуватимешся поки не помреш.

— Ти мені погрожуєш?

— Саме так.

— Думаєш, зможеш мене залякати, хах, розчарую тебе.

— За себе турбуйся, щоб потім ти не розчарувалася, - капітан узяв сорочку і кинув просто в обличчя дівчини. - Одягай, зараз же.

— Ну й добре, я хотіла піти поїсти, — Меліса почала одягати. І вже за кілька хвилин стояла у формі. Вона зібрала волосся в низький хвіст, і попрямувала вмиватися.

— Поспішай.

— Пф, на що ти сподіваєшся, покидьку? Я не піду з тобою на твоє погане тренування.

— Щей як підеш, — коли дівчина закінчила, вона пройшла повз Леві і попрямувала у напрямку кухні. Але Леві схопив її за руку, чим зупинив її.

— Відпусти по-доброму. Я не хочу наводити шум у корпусі.

— Не тобі мені вказувати, пішли, - брюнет потяг Лісу за собою, але та вирвалася.

— Не ти вирішуєш піду я на те тренування для слабаків чи ні.

— Ось тут ти помиляєшся, - Аккерман почав підходити до Меліси.

— Стій де стоїш, або я тобі вріжу.

— Ризикни.

— Хах, цього разу я не шкодуватиму тебе, - дівчина була насторожі, вона спостерігала за кожним рухом чоловіка і в той час думала, як їй втекти. Леві теж був обережний, адже знав, що їй не важко буде його вкласти на лопатки, один неправильний рух і потім пізно буде ловити її. На той час у коридорі з'явився курсант, він привернув увагу капітана Леві. Коли Аккерман відвернув голову, Меліса підірвалась у протилежний бік. Але то була пастка капітана. Коли Ліса обернулася і почала тікати, брюнет побіг за нею і схопив за волосся.

— Занесеш до мене до кабінету, — звернувся до здивованого курсанта, той кивнув головою, віддав честь і пішов.

— Ай-ай-ай, боляче, відпусти. Тільки не волосся! Так роблять лише слабаки, придурку.

— Ні, тепер ти не втечеш. Звичайно, ти можеш втекти, але тоді тобі доведеться попрощатися зі своїм волоссям.

— Йди до біса…. - пробурмотіла дівчина. Леві не звертав уваги на слова Меліси, він потяг її на поле. Притягнувши на поле, брюнет відпустив волосся дівчини, і та впала.

— Тц, - цокнула язиком Ліса і підвелася. — Думаєш, якщо притягнув мене сюди, я тренуватимуся з твоєю командою, то ти глибоко помиляєшся.

— У тебе немає вибору. Тепер ти в цьому загоні, і ти нічим не відрізняється від цих сопляків. — Інші хлопці вже стояли в строю. — А тепер представься і вставай, нахабно.

— Ні.

— Ох, - Леві взяв дівчину за руку і притягнув ближче до себе. — Це Меліса Мерц і тепер вона є частиною нашого загону. Сподіваюся, ви з нею не поб'єтесь і не принесете мені ще більше роботи, ніж вона вже принесла. Думаю, я зрозуміло висловився.

— Так капітане! - прокричали всі.

— А тепер іди і вставай у стрій, — брюнет штовхнув дівчину просто в лад.

— Пф, — заклав руки, дівчина пирхнула.

— А тепер побігли, для вас 13 кіл, а для нашої новенької 18.

— Треба було загнути до 20, — промовила та.

— Добре, тоді 20.

— Хах, от і добре, коротуне, — дівчина почала тікати. Інші хлопці теж.

— Вона безсмертна? - промовив Конні.

— Не думаю, але поводиться саме так, — сказав Жан.

— Їй треба стежити за словами особливо до капітана, — промовив Ерен, намагаючись перегнати Жана.

— М.меліса?! Як ти тут виявилася?

— Май повагу хлопчино, я старша за тебе буду.

— Ой, вибачте…

— Як я опинилась у тебе за спиною? Хм ... можливо я просто вже пробігла коло? Не спадало тобі на думку?

— Ага, так...

— До речі, ти ж Ерен?

— Так, це я. А що?

— Так, хотіла подивитися на хлопця, який має силу титану. Хм, - Ліса почала оглядати хлопця з ніг до голови. - На вигляд - слабак.

— Що?

— Слабкий, га?

— Саме так, він ще той слабак, — кивнув Кірштейн.

— Що сказав?! Та ти слабший за мене, кінь!

— Пф, розмріявся, я сильніший за тебе.

— Та ні, він такий же пустоголовий слабак, як і ти, — втрутилася в їхню розмову Мерц.

— Що?! Чи не правда! Я сильніший за цього чортового смертника!

— Неа, ти все-таки слабший. Звичайно, на око важко визначити, але по тобі видно, що ти ще той безпорадний.

— Ну гаразд хлопці, я побігла. А ви подеретеся гарненько, — усміхнувшись, Ліса побігла вперед. - І як мене занесло .... ох, хочу в ліжечко. Може втекти поки ті сопляки будуть битися. Це гарна ідея. — Ерен і Жан почали битися і це привернуло Леві увагу, і той підійшов до них. Тим часом Меліса втекла за деревом і пішла через інший вхід. Крокуючи порожнім коридором штабу, вона попрямувала на кухню.

— Їсти хочеться, так що у нас є? О, яблуко, — взявши фрукт, дівчина втратила його про свій одяг і вкусила. Поки вона їла яблуко, то поставила чайник. Закипівши, Ліса заварила собі чай і поставила на стіл. Потім почала ритися не знайдеться якихось смакот. — Порожньо…

— Думала, якщо ті дві дурниці поб'ються, ти зможеш втекти? — у дверях почувся вже знайомий їй голос.

— Тц, ти даси мені спокійно жити чи ні? — не повертаючись вимовила дівчина, вона помітила в одній із полиць закинуте печиво, схоже, що хтось поспіхом його туди кинув. Ліса всіма силами намагалася його дістати.

— Злазь із стільця й маршу на поле.

— Ну вже немає. Я тут чай питиму.

— Ні, ти йдеш тренуватися.

— Відмовляюся. Я, отже, сильна.

— Це не має значення.

— Має.

— Ні.

— Тц, похмурий коротун.

— А ти, самовдоволена, вперта нахабниця. Злазь звідти, — брюнет підійшов ближче до Ліси.

— Ні, не дочекаєшся, — пальці дівчини все-таки змогли дотягнутися до печива. Вона вже тягла його до себе, як почала падати зі стільця. Меліса приготувалася до хворобливого падіння, також вона обвила руками печиво, щоб те не сильно пошкодилося і було хоч трохи цілим. Але чомусь дотик із землею виявився м'якшим, ніж могла уявити собі Ліса.

— Твою матір, — прошипів чоловік. Меліса глянула на підлогу і побачила Леві, що лежить під собою.

— Коротенько, ти чого розлігся? Сам мене з ліжка підняв, а тут розлігся.

— Злізь з мене, дурепо.

— О, — Меліса вже хотіла злізти з чоловіка, але раптово до неї прийшло усвідомлення, — хоч, ні.

— Що?

— Ні, я кажу, що не збираюся злазити, — вона сіла ще зручніше. І почала їсти печиво. — Жаль, чай охолоне. Ну нічого втрата не велика, чи не так, коротун?

— Ти в мене зараз дограєш.

— Так-так, як скажеш. — Так вони просиділи сім хвилин, а потім на кухню зайшла Ханджі.

— Лісо, Леві? А чого ви тут? Хіба Леві зараз не має тренування?

— Як бачиш, Ханджі, капітан у нас від роботи відхиляє. Як же ви можете так чинити, а капітане? — хитро посміхнулася Меліса.

— Чорт, я говорю тобі слізь з мене. — Дівчина ігнорувала будь-які брюнетні слова і навіть з місця не зрушила.

— Лісо ...

— Так, Ханджі?

— Може, ти злізеш з нього?

— Хм… я можу, але…

— Але що? — уже більше не в змозі тримати себе в руках шипів Леві.

— Я злізу, якщо ти відчепишся від мене зі своїми тренуваннями та прибираннями.

— Тц.

— Ну так що? У тебе рівно три хвилини, щоб ухвалити рішення.

— Леві погоджуйся. Ліса сильна, вона ще довго може сидіти на тобі.

— Варто тільки притиснути руки до підлоги, — знизала плечима дівчина.

— Ох, гаразд, я не буду тебе чіпати, якийсь час.

— Добре, на якийсь час вистачить, — Меліса підвелася. За нею й підвівся капітан Аккерман.

— Леві, як ти?

— Дурниця.

— Похмурий коротун.

— Завалися вже.

— Тільки після вас, капітане, — усміхнулася та. — Я піду до себе, бувай, Ханджі. Поки що, капітане, сподіваюся, ми не зустрінемося в найближчі три тижні.

— Я також цього не хочу. Але все ж хитра нахабниця. Але я їй ще влаштую веселе життя.