Квакі Перший

Лідія Аніщенко

Квакі Перший

***

Вже кілька днів я була одержима новою мрією: власною ящіркою, яка буде носити ім’я містер Нільсон. Ім’я було обрано, звичайно, не без впливу мого улюбленого в той час мультика «Пеппі Довга Панчоха».

Того теплого осіннього дня ми з мамою їздили гостювати до знайомих. Прогулюючись у їх саду, я підкидала ногами опале листя, хрумтіла сухариками і поринала у власних мріях. Листя приємно шурхотіло, під ним я побачила чимало смачних волоських горіхів, тому й вирішила на деякий час забути про мрії і скористатись цими смаколиками природи. Я присіла, щоб підняти один горіх і випадково заділа долонею листочок, що лежав поруч з ним.

Листок негайно зреагував і плигнув вперед, а я від здивування мало не впала. Та ось стрибучий листок злетів і я побачила під ним… Щось неймовірно маленьке, темно-сіро-зеленкувате і з великими чорними очима. Тоді я ще не знала, що жаби можуть бути такими крихітними і прийняла цього малюка за щось дуже незвичайне. І, звісно, я не могла знехтувати можливістю стати володаркою такого захопливого земноводного карлика. Трохи погравши в наздоганяйки, я все ж таки його піймала і з почестями посадила малого в порожню пачку з-під сухариків. В ній я і привезла його додому.

Мріючи про ящірку, я вже встигла знайти підходящий тераріум, який тепер став дуже доречним. Пісочниця у дворі та квіткова галявина біля дому дали мені все необхідне, щоб зробити моєму новому улюбленцю зручне помешкання. Потрапивши в тераріум, жабеня спочатку злякалося свого нового життя: він стрибав, кидався на скляні стінки і намагався вибратись. Потім видав тоненький, слабкий чи то писк, чи то квак – і заспокоївся. Того ж дня Квакі Перший отримав свій титул і був коронований моїм маленьким перснем з рожевим камінчиком.

***

Якби не мамина книга про утримання земноводних, питання про годування Квакі було б для мене загадкою. Звідти я дізналася, що годувати його потрібно комахами та шматочками м’яса, надітими на паличку. Її потрібно водити в тваринки перед очима, імітуючи рухи комах, доки земноводне не піймає здобич своїм довгим липким язиком. Квакі почав їсти доволі швидко. Напевно, відчув, що його життю більше нічого не загрожує і почав ставитись до мене з великою довірою.

Тепер я годинами полювала у дворі за різноманітними комахами та їх подібними для мого улюбленця. Затиснувши під пахвою скляну банку, я бігала за кониками, викопувала черв’яків, лазила на дерева за «солдатиками» і збирала усі ці трофеї у свою банку. Взимку, коли комахи ховались, на шкільних перервах я ганялась за мухами і обережно завертала їх в папірець, під гучний регіт однокласників. Однак, так як жаб в мене був не простий, а королівської крові, то й їжа в нього була не зовсім типова для його родичів. Дуже скоро Квакі вподобав сиру курятину, а потім і варену ковбасу, сосиски та шматочки банана. Проте, ковбасу чи сосиски він їв тільки гарної якості. Якщо продукт жабу не подобався, він негайно його випльовував.

***

Мене надзвичайно дратувало, коли мої нерозумні однолітки називали Квакі «лягушкою», голосно волали «Фууу!» і допитувалися, чи ще не з’явилися в мене бородавки. Не знаю щодо водяних жаб («лягушок»), але Квакі був благородною земляною жабою і нічого спільного з ними не мав. Хіба що, так само любив плавати.

Я влаштовувала йому басейн прямо у нашій ванні. Набравши небагато води, я затикала ванну пробкою, попередньо надівши на неї звичайний целофановий пакетик. Вода набиралась, пакетик спливав на поверхню і з нього виходив чудовий водяний матрац для Його Високості. Я прикрашала ванну гумовими крабами, рибками, корабликами і Квакі розпочинав своє плавання. Було дуже весело спостерігати, як він плив з одного кінця ванни в інший, притримуючись чіткої прямої лінії, немов справжній профі, зрідка пірнаючи під воду. Потім він розлягався на своєму матраці, задоволено мружачи чорні оченята, із золотавою мембраною по краям. Пам’ятаю, я сплела йому з гілочки верби справжній пліт. Однак, Квакі скоро потовстів і затопив його своєю тушею.

***

Щоб Квакі добре себе почував йому, звичайно, потрібні були прогулянки. Як тільки тепле весняне сонечко достатньо прогрівало землю, я брала його на руки і ми разом йшли гуляти.

Мені пощастило з моїм двором: в самій середині його була велика заглибина, поцяткована погребами і повністю заросла високою травою, квітами, невисокими деревами і навіть безліччю культурних рослин на кшталт томатів.

Це був справжній Рай для Квакі. Стрибаючи серед зелених пагорбків, він полював на комах, рив ямки, з цікавістю оглядав кожен камінь та дерев’яшку або просто грівся на сонечку, а я стояла над ним, мов невсипущий вартовий. Однак, не дивлячись на мою пильність, я все ж час від часу губила Квакі. Задивившись на пташку, перехожого або ще щось, я негайно ж губила мого жаба у заростях або й навіть на голій землі. І справа була не в тому, що він тікав, просто забарвлення Квакі дозволяло йому залишатись непомітним серед трави та землі. Я стояла, затримавши дихання, і роздивлялась кожну травинку, кожен камінець. Обережно переступаючи, я знову й знову оглядала землю, і коли вже була у відчаї, мій погляд обов’язково зупинявся на Квакі, який так само спокійно розглядав комашку, як і кілька хвилин тому.

Прогулянки були для нього особливою радістю. Так як і джерелом постійного здивування сусідів та перехожих. Вони проминали мене, з нерозумінням озираючись на дівчинку, що стояла посеред двору і дивилася вниз не менш ніж годину, іноді роблячи всього один-два непевних кроки. Однак ті, хто знав загадку моєї поведінки – зазвичай то були мої приятелі або діти з сусідніх будинків – з радістю зустрічали мене та Квакі. Вони брали його на руки, гладили і задавали мені нескінченні питання. Тож, мені доводилось бути досвідченою у жабології.

***

Взимку, коли за вікном скреготіли морози, і важкий сніг падав на вікно, улюбленим місцем Квакі стала його в’язана нірка. Хоча вона, скоріше, мала вигляд високої шапки, створеної візерунками мого в’язального крючка. Квакі надзвичайно її полюбив. Зимою він, звичайно, не впадав у повну сплячку, як інші жаби-простолюдини, але ставав менш активним, нахабнів, і мені доводилось самостійно його купати, годувати і вкладати в теплу нірку.

Однак вночі, збадьорений загальною тишею, Квакі негайно намагався її порушити: рив тунелі у піску, перевертав свою міні-ванночку і старанно підривав все, що можна було знайти в тераріумі, від чого утворювався дуже відчутний шум. В такому випадку вгамувати його могла лише особлива мелодія з гри на моєму старому мобільнику. Вона була моєю секретною зброєю. Варто було включити її, посвітити екраном в середину тераріуму, як очі Квакі стурбовано миготіли і він стихав.

***

Пізніше виявилось, що мій жаб був жахливим одноосібником. Влітку я проводила довгоочікувані канікули в селі у бабусі, і одного разу взяла Квакі з собою. Гадаю, Його Високість був не дуже задоволений, що замість скляного замку-тераріуму його посадили у звичайну банку. Звісно, це була найбільша банка, яку я знайшла у мами і я дуже постаралась влаштувати у ній все з комфортом. Проте, мені здавалося, що Квакі позирав на мене крізь її товсті стінки з невдоволеним докором. Щоб розвіяти його похмурий настрій, ми гуляли у фруктовому саду, де Квакі міг спокійно розім’яти лапи та пополювати. Після прогулянок він добряче втомлювався, так що я встигала приділити часу і собі. Влаштувавши спати свого царського улюбленця, я бігла купатися на річку.

Якось, відпочиваючи на березі, я помітила, що зелені шматочки мулу та водоростів, які прикрашали річкову лінію, не такі неживі, як мені здавалося на перший погляд: ціла армія різноманітних жаб сиділи у засідці так тихо, що нагадували справжніх шпигунів. Не вистачало лише темних окулярів та фальшивих борід. Раптово мені прийшла в голову думка, що Квакі, напевно, дуже самотньо: моя уява миттю змалювала понуре життя бідолахи, позбавленого своїх родичів та надії перемовитися з ними хоч кваком. Я вирішила спіймати для Квакі друга. Добрих пів дня я гасала берегом, аж доки щастя не всміхнулось мені: маленька зелено-жовта жаба надійно сиділа в банці і очікувала знайомства з Його Величністю.

З тремтінням і захватом я віднесла свою здобич у дім і одразу ж вирішила їх познайомити. На мій подив, Квакі повів себе зовсім байдуже. Більше того, він навіть пройшов не повз маленької гості, а прямо по ній, безсоромно наступивши на її маленьку лапку. Та все ж я не втратила надії, що вони потоваришують, і вирішила повторити зустріч на більш приємній території: в будинку Його Величності. Так що з села я поверталася вже з двома жабами.

Діставшись додому, я поселила їх разом і вирішила залишити так до ранку. Я була певна, що цього часу їм буде вдосталь, щоб подружитися. Прокинувшись вранці я в першу чергу зазирнула в тераріум, очікуючи побачити двох жаб, що мирно приймають сонячні ванни, та замість цього побачила жахливу гостинність. Квакі сидів на піску з цілком задоволеним виглядом: його банькаті чорні очі були наповнені прихованою підступністю. Спочатку я не могла зрозуміти, куди ж поділася маленька жабка, доки не усвідомила, що Квакі сидить на дуже незвичайному піщаному горбку. Я придивилася і помітила у горбка очі! Рятуючись від безсоромного тиранства, річкова жаба зарилась у пісок так глибоко, що було помітно лише очі та крихітні ніздрі, а мій милий улюбленець сидів своєю величною тушею на її маленькій голові. Звичайно, ми з мамою врятували бідолашку від її лихої долі і випустили на волю біля річки в приватному секторі нашого міста. З того часу я зрозуміла, що чого-чого, а суму за родичами в Квакі точно не було. Він був надзвичайним маленьким егоїстом, що дуже любив увагу тільки по відношенню до себе. Проте, Квакі не був позбавлений і цікавості до нового для нього світу.

***

Жадібна цікавість була причиною різних смішних моментів його величного життя. Завдяки надзвичайній гнучкості, Квакі міг пролізати в різні затишні куточки і якось, його зацікавила вузенька щілина між підлогою та його тераріумом. В порівнянні з ним вона була дуже тоненькою, принаймні вдвічі тоншою, ніж Квакі. Та це його не спинило. Розпластавшись на животі, Квакі вперто проліз у щілину. Як насміялися ми з мамою, коли підняли тераріум і побачили під ним плаский окатий коржик, що прилип до підлоги із задоволеним виглядом! Навіть коли Квакі розтовстів та виріс, йому все одно вдавалося пролізти туди, хоч вже й наполовину. Цікаве жабеня пролізало всюди, де тільки вдавалось, чи то був іграшковий вагончик, коробка або пакетик з-під солодощів. Іноді йому доводилося підривати перешкоди носом, він чого на ньому з’явилися і вже ніколи не зникали дві маленькі потертості з обох боків.

***

Можливо, я повідомлю вам вражаючий факт, але жаби дійсно зручні та цікаві домашні улюбленці. Не потрібно прокидатися рано вранці, щоб вивести його на прогулянку, як собаку. Зовсім не варто турбуватися стосовно шерсті та подряпин, які обов’язково супроводжують власників котів. Жаби не гризуть клітку, не кричать вранці, вимагаючи сніданку, і не мітять ваші черевики. Досить заманливо, чи не так?

Деякі скептики вважають, що від земноводних не варто чекати особливої любові чи відданості. Так якби вони бачили, як Квакі, втомившись на прогулянці, квапився лягти притулившись боком до моєї руки, і як задоволено мружився, коли я його гладила, як поспішав на поклик улюбленої хазяйки… Тому я скажу так: люди, які не уявляють собі жаб як домашніх улюбленців, очевидно мало спілкувались з цими милими та цікавими тваринками.

(21.03. 2013 - 11.01.2015).