Зміст

2

Її оточило четверо... навряд, чи професійних розбійників, скоріше просто волоцюг, які грабували випадкових перехожих, щоб розжитися дріб'язком на пляшку.

 - Ану, хлопче, - скомандував той, що був у цій ватазі за головного, - вивертай-но кишені! І коника твого ми конфіскуємо...

Емері застали зненацька, коли вона, втомлена дорогою, присіла відпочити під деревом край пшеничного поля. Тепер дівчина стояла, зіпершись на це дерево спиною, і тримала в руці батьків мисливський ніж - свою єдину зброю. Взагалі-то, втікаючи з дому, вона планувала прихопити і баронського меча, але той виявився таким важким і незручним, що Емері вирішила - без нього буде краще. От тепер пожалкувала, бо з мечем почувалася б упевненіше.

Грабіжники спіймали коня та обнишпорили все навколо у пошуках якихось цінних речей, та наближатися до Емері трохи побоювалися. Врешті один найхитріший знайшов вихід із становища - він схопив камінь і пожбурив у дівчину. Тій вдалося ухилитися, однак при цьому вона досить сильно вдарилася головою об товсту гілку.  А потім з ясного неба, без хмар, без грому вдарила блискавка. Емері аж ноги підкосилися, і вона сіла на траву, спантеличено кліпаючи очима. Волоцюги закричали і кинулися хто куди, тягнучи попід руки свого отамана, в якого, здається, та блискавиця і влучила.

Сумирний Вороний теж від несподіванки наче сказився і , брикаючи задніми ногами, дременув світ за очі.

 - Вороньку, вернися! - вигукнула дівчина, звелася на рівні ноги, і хоч перед очима ще трохи туманилося, зібралася бігти за конем, як раптом спинилася, наче на невидиму стіну наштовхнулась.

Прямо перед нею у повітрі намалювалась фігура чоловіка у чорному одязі. Він був високий, темноволосий, з яскраво-синіми очима, наче й гарний із себе, але, на думку Емері, геть старий - йому було років сорок.

Емері потерла очі долонею. Певно ж, сильно вона приклалася головою об те кляте дерево, що тепер таке ввижається. А може, це взагалі  якась нечиста сила?

Незнайомець стояв непорушно і якийсь час задумливо дивився на неї, а потім приємним, зовсім не демонічним голосом запитав:

 - Ну, й куди ми прямуємо?

 - До війська, - похмуро буркнула Емері.

- Отакої! - здивувася незнайомець. - Не дуже підходяще місце для молодої дівчини.  Краще лови свого скакуна та їдь додому, поки ще в яку халепу не втрапила.

 - А звідки... - розгубилася Емері. Вона вважала, що чоловічий одяг, придбаний учора на ринку, служив гарним маскуванням, адже і грабіжники прийняли її за хлопця. Хоча ідея  з тим, щоб вирушити на війну, зараз уже не здавалася такою блискучою...

Її співрозмовник не дав закінчити фразу.

 - Я, між іншим. маг, - гордовито промовив він. - Мене так просто не обдуриш. А ще ти тільки що зробила такий жест, наче хочеш волосся накрутити на палець, мабуть, є в тебе така звичка? Звичка залишилася, а от коси ти обстригла. Та й над голосом треба було попрацювати, бо дуже вже він у тебе тоненький...

Емері не любила, коли її повчали, тому вона повернулася і мовчки попрямувала у той бік, куди втік її кінь.

 - Ану зачекай, я ще не договорив, - невдоволено  підвищив голос маг. І в ту ж мить   руки й ноги перестали слухатися дівчину, вона завмерла, ніби статуя. навіть голову повернути було проблематично.

 - Кажи, де живеш, і я тебе сам додому доставлю!

Емері не витримала усіх тих перипетій, що випали на її долю, і  розридалася. Ще більш образливим видавалося те, що вона не могла навіть руки підняти, аби витерти  зарюмсане обличчя.

 - Не поїду я додому! - вигукнула вона. - Краще тут мене свою блискавкою і вколошкайте!

Невидимі пута зникли так само  несподівано, як і з'явилися. Емері, продовжуючи схлипувати, витерла сльози рукавом і скоса поглянула на суворого мага - а раптом пожаліє та відпустить?

- Можу запропонувати ще такий варіант, - мовив той. - Підеш до мене на службу. Якраз  моя економка днями звільнилася. Будеш їсти готувати, порядок підтримувати. Платитиму добре.

 - Але я баронеса... - вихопилося у дівчини, та  співрозмовник знову її перебив. Була в нього така неввічлива звичка. А може, він і думки вмів читати?

 - Це не страшно. - серйозно сказав маг. - Твоя попередниця була графинею, принаймні всім моїм клієнтам це розповідала. От з одним із них і втекла. Така невдячність, - він сумно похитав головою.

- А ви її в ропуху перетворіть, - запропонувала Емері.

 - Ідея непогана, - згодився маг, - але хай собі живе. Я не злопам'ятний... А тебе як хоч звати?

 - Емері, - відповіла дівчина.

 - Дивне ім'я, ніколи такого не чув.

 - Взагалі-то мене батьки назвали Есмеральдою, але я це ім'я терпіти не можу. - зізналася вона.

- Що ж, Емері і справді звучить краще. А мене звуть Себастьян. Для любителів усе скорочувати можна просто Ян. Ну що, ходімо?

Він зробив якийсь чудернацький жест рукою, і перед дівчиною у повітрі відкрилися масивні дерев'яні двері. За ними виднівся куточок впорядкованого двору із садом та якимись господарськими спорудами..

Емері від несподіванки позадкувала.

 - Ну, іди, не бійся, - Себастьян легенько підштовхнув її в спину, і вона, замружившись, зробила крок уперед. Наче легеньким вітерцем повіяло - і тільки. Коли дівчина знову розплющила очі - вона вже стояла перед великим будинком  під дахом із червоної черепиці. І сам дім, і подвір'я, і сад мали ідеально доглянутий вигляд, проте  ніде не було видно жодної людини, окрім них двох.

 - Ну що ж, будь як удома, - сказав їй господар. - Зараз покажу тобі твою кімнату...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.