Зміст

5

Емері знала, що такі голуби є поштовими - тобто, вони повертаються у те місце, звідки їх випустили. Хороша новина - можна просто відпустити птаха і простежити. куди він полетить. Вона розгорнула свого записника і знайшла потрібне заклинання. Кілька разів повторила його про себе, аби не забути. А потім розчинила вікно і випустила птаха, у цю ж мить проказуючи замовляння. І от дівчини вже не було в кімнаті, а на підлозі сиділа біла голубка. Вона змахнула крилами і теж вилетіла в вікно - услід за своїм сородичем, який швидко віддалявся, уже ледь видніючися білою цяточкою на фоні яскраво-синього неба.

Відчуття польоту було неймовірним, от тільки на півдорозі Емері згадала, що сьогодні вранці вирішила вимити голову і зняла свої чарівні сережки, аби випадково їх не загубити. А знову одягти забула! "Нічого страшного, - заспокоїла себе вона, - я швиденько злітаю туди-назад, моя енергія ще не встигне вичерпатися..."

І справді, летіти довелося недовго. За кілька хвилин білий голуб попереду неї почав знижуватися, описуючи плавні кола, слідом за ним це зробила і голубка-Емері. Внизу вона побачила старовинний замок, досить занедбаний, але все ще красивий. Дівчина-пташка крутила головою в усі боки, сподіваючись побачити дракона, але ніде не було й сліду таємничого велетня. У замку, здавалося, взагалі не було жодної душі.

Голуб приземлився на підвіконня вузького вікна  під самим дахом. Стіну в цьому місці обплатав густий плющ, тож Емері не могла роздивитися, чи є хтось у кімнаті. А голуб тим часом пурхнув досередини башти. Емері вирішила й собі сісти на підвіконня та зазирнути у вікно - адже незважаючи на увесь пройдений шлях, вона так і не дізналася, хто цей таємничий викрадач дівчат.

Але як тільки вона обережно наблизилася до вікна, звідти висунулася чиясь рука і міцно схопила Емері. Як вона не силкувалася вирватися, не била крилами - всі зусилля були марними. З погляду пташки, якою вона була зараз, дівчині здалося, що її  упіймав страшний велетень, та насправді це. звісно, була звичайна людина. Незнайомий їй чоловік, у якому вона за особливою манерою вбиратися ( недарма останнім часом простудіювала безліч чародійських книг) розпізнала такого ж мага, як і її наставник - хіба що цей чарівник видавася трохи молодшим, та мав не темне, а світле волосся. Він був одягнений за останньою модою, а на шиї  мав масивний ланцюжок із золота - певно, то був його талісман.  Емері не знала, що ж їй робити - перетворитися назад у людину, чи продовжувати залишатися пташкою... можливо, цей маг не розпізнає у ній перевертня, та  якось вдасться втекти?

Однак  поки що шанси на це були мізерними.

Маг - незнайомець зняв з полиці  невелику клітку ( як побачила Емері, таких кліток у кімнаті було кілька, і у всіх сиділи птахи) та вкинув туди перелякану голубку, щільно замкнувши дверцята.

 - Ну от, буде в мене ще одна листоноша, - засміявся він. - І по заслузі всім, хто суне цікавого носа не в свої справи.

З останніх слів Емері зрозуміла, що її таємницю таки викрито. Вона прошепотіла заклинання, яке мало б перетворити її назад у людину... та нічого не сталося.

 - А не треба талісманами розкидатися, - знову подав голос маг, котрий неначе читав її думки.  Дівчина-пташка похнюпила голову. Вона гадки не мала, як тепер діяти. Ще й Себастьян був далеко, якби ж він міг знайти і виручити її!

У  цю мить в двері постукали.

 - Заходьте, заходьте! - привітно озвався молодий маг, сідаючи за стіл та надаючи своєму обличчю ділового виразу. - Не соромтеся, пане Валентине!

До башти увійшов досить підтоптаний, лисуватий, але розкішно одягнений чолов'яга. Він явно почувався не в своїй тарілці, увесь час роззирався на різні боки, немовби боявся якогось підступу.

 - Сідайте, прошу вас, - маг гостинно вклонився, вказуючи рукою на крісло, і те миттю саме підсунулося до гостя. Той мало не впав з переляку, але втримався на ногах і обережно опустився на самий краєчок фотелю.

 - Ви хотіли б знайти собі молоду й гарну наречену, я правильно здогадався? - запитав господар, продовжуючи сяяти білосніжною посмішкою.

 - Т-так, - ледь заїкаючись, промовив відвідувач.

 - У мене є чарівна книга,  до якої самі записуються і потім поновлюються дані про усіх-усіх мешканців нашого краю. Ось тут, у цьому розділі - неодружені дівчата. Погляньте хіба на цю, така собі Есмеральда, зі старовинного і поважного, хоча й збіднілого роду. Подобається вам?

Гість поглянув на сторінку, на яку маг вказував пальцем.

 - Та ніби нічогенька, пане Луцію, - невпевнено сказав він. - А чому ота ваша пташка, у крайній від вікна клітці, так дивно себе поводить? Вона не сказилася часом?

 - Та ні, ця пташина просто ще дика, але я її приручу.  Хоча знаєте, я передумав. Ця дівчина... вона для вас не найкраща партія. То така примхлива і самовпевнена особа, що вбила собі в голову, наче у неї є якийсь особливий дар. А насправді ніяка вона не чарівниця; все, що має - то тільки гострий язик і торбу хитрощів. А ідеальна дружина не має бути ані хитрою, ані балакучою, правда ж. люб'язний Валентине?

 - Цілковито з вами згоден, пане Луцію, - промимрив потенційний наречений.

 - Отже, будемо шукати для вас тиху і спокійну панночку. Ось така підійде? Погляньте, яка вродливиця!

Валентин знову поглянув на ілюстрацію в книзі і згідно кивнув головою:

 - О так, ця буде в самий раз!

- Тоді пречудово, зараз я напишу любовного листа від вашого імені, наче ви  таємничий незнайомець, який давно і безнадійно в неї закоханий... дівчата зазвичай клюють на такі історії, як голодні риби на черв'ячка. Вона відповість, зав'яжеться листування, а тоді організуємо її викрадення - все в кращому дусі романтичних історій - і - вуаля! - можете вести панночку до шлюбу!

 - А раптом вона, як побачить мене, передумає? - засумнівався підстаркуватий жених.

 - Та ви що! - округлив очі Луцій. - Коли вона дізнається про ваші статки, то ще й сама проситиме вас поскоріше з нею одружитися! У мене жодного разу "осічки" не було. Тільки якось самому нареченому не сподобалася дівчина, то довелося повертати її назад. Ну, пам'ять перед цим стерли, щоб не розповідала зайвого... Але я не думаю, що ця красуня вас розчарує, правда?

 - Скільки з мене? - запитав гість, дістаючи грубенького гаманця.

 - Залежить від атрибутів викрадення. Якщо хочете, щоб дівчину привіз лицар на коні - буде дешевше, дракон обійдеться трохи дорожче, зате ж до біса ефектно! Новоспеченій дружині потім буде що згадувати і дітям-онукам розповідати...

 - Згоден, - задоволено посміхнувся Валентин. - Давайте дракона! У мене все має бути якнайкраще! Ще й добре було, щоб дракон приніс їй у пащі золоту обручку з діамантом!

 - Бажання клієнта - закон! - Луцій швидко узяв гроші та випровадив жениха за двері, пообіцявши тримати його у курсі справ та повідомити, коли дівчина буде в його розпорядженні.

Ледве  за втішеним клієнтом зачинилися двері, маг  швидко написав щось на аркуші паперу, підійшов до клітки, у якій сиділа принишкла Емері, та, діставши звідти голубку, одягнув їй на лапку золоте кільце, а до нього прикріпив згорнутий трубочкою лист.

 - От ти і понесеш мою записку до адресата, - промовив він.  - Дорогу можеш не питати, на кільце накладене закляття, воно саме тебе поведе, куди потрібно. Втекти нікуди ти не зможеш. І швиденько повернешся сюди, ясно, голубонько?

Емері спробувала висловити все, що про нього думає, та з її дзьоба почулося тільки сердите туркотіння.

 - Таки правду казав Валентин, ця пташина трохи скажена, - пробурмотів маг. - Але куди ж вона від мене подінеться?

Мовивши це,  він розмахнувся і викинув Емері у вікно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.