Втеча

«Шахревар, впусти у свій притулок, Шахревар, впусти у свій притулок. Дозволь знайти хмарне сховище...» – утікачці не вдалося закінчити молитву небесному вартовому. Звалившись на бік, вона прим'яла гілки невисокої бузини та вдарилася головою об суху землю.

Її розпашіле тіло лизали липкі погляди гончих. Вона нарахувала чотирнадцять виродків, припускаючи, що їх може бути більше. Витягнувши довгі чорні язики, спритні тварі гнали дівчину з самого лісу вглиб промислового району. Вони то підбиралися, то відставали. Не інакше як відчували задоволення від цькування. Але ні мертві пси, ні короткі стріли, що проносилися зі свистом повз неї, не хвилювали утікачку – амулет Вари поки що захищав її.

«Ну давай, ще трохи. Нумо!» – під'юджувала себе дівчина, струшуючи стерті до крові долоні. Сипалися іскри, тріщало повітря, і вона злітала вгору за секунди до наближення гончих. Сили вичерпувалися. Замість плавного лету дівчина могла лише здійснювати незграбні затяжні стрибки, піднімаючись трохи вище заколисаних досвітніми сутінками цегляних будівель. Повітря любить вільних духом, а страх підпорядковує собі, гасить волю і обламує крила.

– Де ваш господар? – зло прошипіла дівчина, видихаючи хмарку пари через щільну тканину маски.

Переслідувач так просто не відступить. Вона мигцем чіпляла його силует, витканий із антрацитових спор, що розпорошувався вітром і стелився по землі, як болотний туман. Демонопоклонник грався з нею. Чекаючи, поки вона заслабне, спокійно наздоганяв її.

Описавши невелику дугу, дівчина опустилася на одну з верхніх гілок розлогого дуба та сперлася на шорсткий стовбур. Рідке жовте листя не могло надовго її приховати, вона швидко розстебнула верхні ґудзики курточки та дістала вісім воронячих пір'їн. Добре, що вона прихопила їх про всяк випадок. Біле полум'я здатне сильно поранити тіло з душею, що загрузла в темряві.

– Хвіт фламме ліссер оп, – вона тихо промовила заклинання, і її пір'я, миттєво обвуглилося по краях та спалахнуло світлими вогниками.

Дівчина прикрила їх поділом куртки, щоб не видати себе занадто рано та завмерла. Першою її жертвою виявилася досить велика мертва гонча. Собацюра, пробігаючи повз дуб, відчула дівчину і, клацаючи гнилими зубами, почала підскакувати під деревом. Перо, кинуте вниз утікачкою, потрапило прямо в пащу тварі, від чого та хрипко заскиглила і задимилася. Через мить, виділяючи сморід тухлого м'яса і сірководню, жилава тушка перетворилася на густу тлань.

Маленька перемога додала їй трохи впевненості, та й за похилими дахами виднівся кінець кварталу, що впирався в канал річки Альтри. А значить, притулок близько.

– А-а-а, – пролунав знизу нудотний голос переслідувача, – ось де ти ховаєшся.

З тихим шелестом під дубом кублився вихор зі спор. Він повільно піднімався по стовбуру, змушуючи дерево дрібно тремтіти. Гончі не допомагали господареві, вони хаотично бігали в різні боки, ніби втратили орієнтир та збилися зі сліду. Дівчина напружилася для стрибка, якщо переслідувач не набуде тілесної форми, то її атака буде марна.

На якусь мить вона пошкодувала, що не долучилася до клану карателів. Тоді вона знала б, як протистояти таким істотам. Зараз же їй лишалося покладатися на свою спритність та кмітливість.

«Шахревар, впусти у свій притулок», – подумки попросила вона, коли вихор майже підібрався до неї. Дівчина приготувалася до стрибка, струснула і звела кисті рук для концентрації енергії повітря, як раптом переслідувач, матеріалізувавшись по пояс, рвонув до неї та схопив за комір сорочки.

– Не так швидко, – задоволено промуркотав він.

Дівчина не пручалася. Дивлячись в його неприродно сині очі, вона акуратно, але швидко дістала прикріплений до поясу стилет, і щосили встромила його в печінку демонового посіпаки. Він, не видавши ні звуку, послабив хватку, звалився вниз і всотався в землю, залишивши на поверхні закривавлений клинок.

Цього разу, підхоплена вітром, дівчина відлетіла далі. Як тільки її ступні торкнулися землі, вона пустила перо в мертвого пса, що відбився вперед від зграї. У неї знову з'явилася невелика фора. Утікачка розправила руки і впевнено піднялася на пару метрів від землі. Легко та вільно, насолоджуючись лоскотним хвилюванням, яке м'якою лапою торкалося її сонячного сплетіння, дівчина описала коло над скупченими гончими і добила ще кілька тварин.

Зайнята собаками, вона не побачила, що переслідувач вже оговтався від поранення. Його антрацитовий силует відокремився від дубового стовбура та став об'ємним. Не відриваючи погляду від своєї жертви, він підніс до рота метальний хрест і облизав бічні леза. Залізо розжарилось та зашипіло; не чекаючи, поки воно охолоне, негідник запустив хрест у дівчину.

Утікачка не встигла зреагувати на свистячий шелест. Загострений кінець ужалив її в плече, посилаючи судомний імпульс до шиї і грудей. «Хом тільбаке вінн», – коротка команда вітру, і його хвіст опинився в її руці. Холодний пустун, мимоволі завдаючи біль утікачці, похитав та закинув її на дах водонапірної вежі. Лежачи на боці, дівчина запустила цілу руку під сорочку, і вилаялася.

– Нікуди не йди, я скоро буду! – переслідувач, радісно обіцяючи свою появу, піднімався по залізних сходах. – У мене є дещо твоє. Гарна штучка, не розкажеш, для чого тобі цей квадратний камінчик на шнурку?

Вилаявшись ще раз, дівчина піднялася на карачки і поповзла до поручнів.

– Зустрічаєш? – він, не сповільнюючи темп, подивився на неї та підморгнув.

Вона відповіла тим же і запустила перо. Переслідувач розсипався на спори швидше, ніж біле полум'я досягло мети.

– Ісфаре! – викрикнула дівчина, як тільки її противник почав набувати обриси.

Стискаючи в руці прозору шорстку сферу, дівчина нахилилася над краєм даху. Снаряд виявився занадто важкий, він вискочив з її руки і, зачепивши коліно демонопоклонника, вибухнув дрібною блискучою трухою. Занадто низько. Утікачка чула, як загарчав її противник. Молячись, щоб він знову відправився зализувати рани в підземний астрал, вона втекла за виступ, що підтримував шпиль.

Переслідувач нікуди не подівся. Він скинув важкий плащ і, накульгуючи, почав підніматися швидше. Гомілку пекло, демонопоклонник відчував, як його кров заливає чобіт, та це тільки захочувало його.

– Іди сюди, не бійся. Ти мене зацікавив, а таке рідко трапляється, – м'яко ступаючи по моховитій черепиці, він наближався до неї. – Давай поговоримо. Кому ти служиш?

Дівчина втиснулася в холодний камінь і затамувала подих. В її вухах шумів пульс, перед очима танцювали темні мушки, вона кілька разів похитала головою, відганяючи тривогу, і озирнулася. Внизу перед нею, вбираючи перші промені сонця, протікала річка. Оперезана дерев'яним мостом, вода огинала скелястий берег та бігла до сусіднього півострова, куди так хотіла потрапити утікачка.

– Я не зроблю тобі нічого поганого, хлопче, – він зупинився та прислухався, намагаючись зрозуміти, що робить його жертва. – Не дури себе, ти не зможеш вічно втікати.

Біля підніжжя вежі хрипко гавкали гончі, їм не було видно дівчину, але вони збивалися в купу на її запах. Переслідувач посміхнувся та продовжив підбиратися до неї. Коли відстань між ними критично скоротилася, дівчина підскочила, розкинула руки і щосили відштовхнулася від краю даху. Розрахунок виявився невірним, вона не дострибнула до моста. З гучним плеском її тіло увійшло в воду.

Альтра легко прийняла утікачку. Лагідно зімкнувшись, вода спочатку обпекла, а потім встромила в неї тисячі крижаних голок. Дівчина занурилася неглибоко, і хотіла було виплисти на поверхню, але хтось міцно схопив її за щиколотку та потягнув на дно. Вона відчайдушно заборсалася, намагаючись вирвати ногу, але марно.

Страх пройняв її глибше, ніж холод. У темній воді навколо неї біліли обриси голих роздутих трупів з тьмяним очницями. Дриґаючись, мов від болю, вони пливли до непроханої гості, що посміла порушити спокій в їх затхлому царстві. Дівчина завмерла, намагаючись утримати повітря в легенях і не закричати...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Elen.Snow
03.02.2022 08:45
До частини "Втеча"
Мені дуже сподобалося оповідання Анни Стадник "Провідниця". Ця книга навчила мене спостережливість, в ній описується фантастична історія Провідниці Айрін яка бороться із сектою Демонопоклоністів та іншими виродками, задля порятунку душі маленької Іси. Її рішучість, вміння захистити себе, вражає. Книга читалась максимально легко поринаючи з головою в оповідання. Дякую за чудову роботу👍🏻
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше