Оповідання про вчителя

Сьогодні в Олеся все летіло під три чорти. Зранку він обпік язика, що мерзенно гірчив аж до самого вечора, новий диван, який він ретельно підбирав, виявився подертим з лівого боку, тож довелося гратися з обміном. Ще й попався тугий менеджер, якому тричі довелося пояснювати причину повернення.

В якусь мить чоловік просто плюхнувся в крісло-мішок і загруз у ньому, відчуваючи м’якість наповнювача. Так сидів з годину, перелистуючи виділені жовтим маркером цитати “Дів Ночі” Винничука. Хотів зателефонувати своїй дівчині Ірці й сходити з нею кудись, але згадав, що вона буде зайнята до десятої.

Робота не йшла, голова здавалася важкою та переповненою, як перестиглий від насіння ґарбуз. Хотілося тільки читати, перечитувати, вчитуватися, аж ось цей неприємний звук, від якого судомить. Звук вібро на телефоні - звук, який не віщує нічого доброго. Обличчя Олеся скривилося. Швидко пробігши очима повідомлення в чаті, він зрозумів, що потрібно їхати до офіса. Він завжди намагався передбачити можливі огріхи в роботі, але не сьогодні. "Змирися. Треба" - мовив сам до себе. Полишивши зручне крісло, чоловік змінив шорти з футболкою на темно-сині джинси і толстовку черного кольору, замість тапочок одягнув кроси. Накинув куртку і, поклавши ноут у рюкзак, вийшов.

На вулиці, як по замовленню, накрапав дощ. Короткими перебіжками, Олесь дістався машини, сів на переднє сидіння і увімкнув музику. Він був не з тих, хто переходить на іншу сторону перед чорним котом, але він вірив, що на рік випадає два-три дні, коли світ повністю повертається до тебе не тим місцем.

Майже на кожному перехресті світлофори показували зелений, але це не мало значення. Машин було катма, ніби всьому місту раптом подзвонили керівники і мовили: “Негайно в офіс!”. Пішоходів же навпаки було мало, де-не-де одинока дівчина або хлопець перестрибували калюжі, аби не зачерпнути води.

Дорогою знову задзвонив телефон. Хлопець подивився на екран - невідомий номер - і не став піднімати. Другий раз вже висвітилося "Бабуся". "Тільки не це!" - промайнула думка. Він прийняв дзвінок і став чекати. На тому кінці почулося спочатку якесь шарудіння і тільки потім голос бабусі.

Що сталося?! - Олесь нічого не розумів, бо в голові ще спливало повідомлення від боса, київські затори, подряпаний диван.

Коли завучка пояснювала йому сенс дзвінка та деталі, він лише думав “Що за маячня?”. Він вислухав її лише з ввічливості і з того, що його бабуся була поруч. Життя Олеся цілком влаштовувало: декілька проектів, які можна виконувати хоч вдома, хоч сидячи у кав’ярні, гнучкий графік, Ірця, яка завжди під боком. Все це було тісно переплетене з Києвом, воно кружляло і оберталося навколо цього міста. Щоправда Олесь давно не бачився з бабусею, навіть почав забувати риси обличчя. Її голос у телефонній слухавці викликав неприємний щем, як від загнаної в палець тріски. “Потрібно навідатися” - постановив він собі.

Дощ вже не гупав по капоту, не стікав по шибках, але хмари ще тримали оборону. Нарешті Олесь дістався офісу. Залишивши машину на парковці, чоловік піднявся ліфтом на десятий поверх.

Привіт! - зустрів його на вдивовиж приємно, бос.

Привіт. Ти мені писав за якісь баги?

Приїхав на офіс і одразу про роботу, ну ти й зануда. Як тебе дівчина тільки виносить? - шкірився Влад.

Давай до справи, час - гроші.

Не ображайся, ти ж знаєш мої приколи.

Вони пішли в конференц-зал. Олесь сів в одне зі шкіряних крісел спиною до виду на вечірнє місто, що відкривалося з широких панорамних вікон. Бос вмостився навпроти нього.

Чай, каву?

Ні, дякую.

Дарма, там така дівчинка гарненька на адміністрації.

Що з проектом? - чоловіку вже уривався терпець.

Влад був не набагато старшим за Олеся, йому було всього тридцять два. Де-юре він не був прямим керівником, а лише виконував обов’язки свого батька, коли той їздив у відрядження за кордон. Його стиль одягу нагадував хіпстера у відставці: лаковане взуття, коричневі джинси, піджак з рукавом ¾, і звичайнісінька бавовняна футболка з написом "Who is your boss?" - певно, улюблена. Обличчя було окремим витвором мистецтва, витворене вмілим барбершопером. Густа каштанова борода, акуратно голені бакенбарди і милі завивисті вусики над рідкими вустами. Доведене до досконалості тіло походило на статую Давида. В неофіційному чаті працівників його зовнішність була приводом для щоденного обсмоктування. Замість сендвічів з шинкою, менеджери з'їдали на сніданок кілька пліток про свого боса, який тільки радів з такої популярності.

Олесе, у тобі відчувається потенціал - почав Влад -, але його замало, розумієш?

Не розумію. Скажи конкретно, що не так?

Більше за новини про свою персону, бос любив тримати інтригу перед підлеглими. Зазвичай у нього це виходило, тому що ніхто не наважувався заперечити. Всі чекали поки він витримає паузу і пережує речення до кінця. З огляду на те, що IT-агентство було сімейним бізнесом і важливі рішення приймалися на голову вище, Влад майже нічого не вирішував. Однак його доводилося терпіти і вислуховувати всі зауваження.

Це повна лажа. Я просив тебе зробити інакше.

Тобто інакше? - Олесь зіщулився. - У мене стояв таск, по якому я і зробив.

Та-а-ак - протягнув він. Але ти занадто ем, як це... Вузьколобо подивився. Потрібно було покреативити, а в тебе, певно, не було натхнення? Ти взагалі якийсь напружений. Можу порадити чудового спеціаліста з work-life balance.

Мені не треба спеціаліст з work-life balance. Скажи, що не так?!

Поки Олесь вмикав ноутбук і шукав проект, Влад дістав електронну цигарку і почав диміти.

Дивовижний винахід, не знаходиш? Палиш, але зовсім не шкодиш здоров'ю, а задоволення навіть більше. Спробуй, ти якийсь надто напружений.

Взагалі-то від нього в організмі теж накопичуються смоли.

Ну годі, поговоримо про роботу. Там Костя з нашого відділу, вирішив поекспериментувати і на ранок мені приніс такий офігенний дизайн. Ти б це бачив! Покликати Костю?

Олесь просто кліпав і дивився на свого боса, як би він дивився на п’ятирічну дитину, з голови до ніг обляпану морозивом. Він не розумів, до чого тут Костя та його дизайн, і як дизайн взагалі пов’язаний з його таском.

Я фронтендщик, а не дизайнер - намагався роз’яснити Олесь.

Ну ти ж візуал сторінки робиш, рухаєш там іконки, банери. Я в цьому не шарю, ти ж знаєш.

Це називається версткою і, якщо є якісь зауваження, то кажи.

Ну. Ну. Не сердься, Костя вже все зробив. Тобі точно треба така електронка, надто ти імпульсивний.

То що мені робити?

Поки що вільний. Гроші перерахуємо ввечері на карту.

А інші таски?

Давай…візьмемо тайм-аут. Відпочинь, може в Тайланд злітай, а? Я минулого року був, то прям відчув заряд енергії.

“Пихатий ти, гівнюк - подумав чоловік. - Твій батько, коли дізнається, сам же благатимеш мене повернутися”.

Олесе, - бос встав і простягнув руку - ти класний чувак, але нудний. На пиво з нами не ходиш, на мою новорічну вечірку не прийшов. У цьому вся твоя проблема - ти боїшся показатися світу.

Олесь крізь зуби потис Владу руку. Він вилетів з офісу, сів у машину і відкрив бардачок, де лежала пачка цигарок. Вже хотів закурити, але подумав "до біса". Він не курив уже п'ять років, але пачку за звичкою носив із собою. За роботу йому, звісно, було прикро, але він вів ще кілька проектів на фрілансі, тому за гроші не переживав. Усьому виною цей клятий день, який ще не закінчився, з його диваном, гарячим чаєм, босом, і дощем, який перетворювався у мокрий сніг.

На годиннику була майже восьма. Олесь посидів хвилини дві на напівпорожній парковці, завів двигун і поїхав нічними вулицями до кав'ярні, де працювала Ірця. Дорогою він підспівував улюбленому Бобу Ділану та обмірковував, як проведе цей вечір, сподіваючись, що халеп уже не трапиться.

Він зайшов у кав’ярню, як звичайний відвідувач, зняв куртку й обрав дальній столик. Варто сказати, що смак у власника закладу був дивакуватим. З кожної подорожі сивочолий чоловік аристократичної зовнішності привозив різні картини, статуетки, амулети, камені і все це стягував сюди. В результаті приміщення більше нагадувало барахолку або антикварну лавку, аніж кав’ярню, а для клієнтів спеціально повісили таблички “Нічого не продаємо”. Куток, у якому прилаштувався Олесь не був винятком. Над його головою висіло кілька картин: абстрактна зебра, велика такса з жінкою на руках і малюк зеленого кольору. Столик, замість скатертини, був вкритий газетами, які тхнули цвіллю, а посередині нього розташовувався міні-фонтанчик у вигляді млина.

Відвідувачів у закладі вистачало, тому Ірця не відразу помітила Олеся. Зате весь цей час він спостерігав за нею. Його вабила її бунтарська зовнішність: темно-зелене волосся, велика кольорова сова на правій руці, восьминіг на лівій, маленьке колечко у носі. Дівчина ідеально вписувалася в це місце, ніби була ще одним його експонатом.

Коли Ірця помітила Олеся, то підійшла і злегка чмокнула в щоку.

Сьогодні аншлаг - посміхнувся він.

О, так. Я вже замахалася. Щось будеш?

Та-а-ак - промовив він, притягнувши її до себе -, але поки що обмежуся кавою з вершками.

Нахаба! - вдавано обурилася дівчина.

Подивимося сьогодні фільм у мене?

Було б непогано. Може Яра покличемо?

Яра? Якщо хочеш, то чому ні.

От і добре. Зараз принесу твоє замовлення.

Один вигляд Ірці і цієї кав’ярні заспокоїв його. Він подумав про те, що потрібно пошукати нові завдання для роботи, згадав сьогоднішній дзвінок завучки і засміявся сам до себе “Шкільний вчитель, яке безглуздя”. Олесь подзвонив Яру і домовився заїхати за ним близько одинадцятої, той не заперечував, бо особливо не мав планів.

Випивши кілька філіжанок кави, що в очах уже світилися зірочки, прочитавши три розділи книги в електронному форматі, чоловік нарешті дочекався десятої. Ірця, хоч і була втомленою, але перед виходом встигла поправити зачіску та підмалюватися.

Дорогою вони заїхали в магазин за чимось смачненьким, а, коли вже під’їхали до будинку друга, Олесь знову похмурнів і несподівано розказав про звільнення.

Нііііі - протягнула Ірця. Через що?!

Якийсь Костя зверстав чи зробив дизайн, я так до кінця і не зрозумів. Мені все одно не подобалося.

Ти давно казав, що той Владко сам не знає, чого хоче. Тому й не дивно.

Просто день ще такий ідіотський.

Буває, не засмучуйся.

Ірця нахилилася до Олеся і, поклавши долоню йому на щоку, поцілувала. У цей момент по капоті щось стукнуло, це була рука Ярослава, який уже встиг вийти. Друг обійшов машину і примостився на задньому сидінні.

Не встиг я сісти, а вони тут бозначим займаються - весело мовив Яр.

А тобі й заздрісно - перекривив Олесь.

Олеся сьогодні звільнили - втрутилася Ірця.

О, ні! Це ж доведеться твоє ниття вислуховувати. Висаджуйте мене!

Я тебе не тримаю. І взагалі я тебе терплю тільки через неї.

Олесь обожнював їхні передражнювання, ще з університету вони любили перетягувати словесну ковдру. Зрештою так вміють лише найкращі друзі.

Ти без мене жити не можеш, зізнайся нарешті.

Хо-хо. Я тебе сьогодні підібрав, бо Ірця наполягла.

Справді? Пані захотіла мене бачити?

Ти давай не забувайся. Бо справді висадимо. - Ірця засміялася і поклала свою руку на Олесиву.

Вже пожартувати не можна - передражнив Ярослав.

Вдома в колі друга і коханої Олесь знову розслабився, відчувши себе безтурботним та вільним. А й справді, в нього є все для щастя. Навіщо йому напружуватися через офісну роботу, рутину та недалекоглядного боса. Він вибирав фільм і дивився за тими двома, що розносили його кухню. Ярослав різав салат, хоча походило це на знущання над овочами, а Ірця робила бутерброди. Коли вони все приготували, то вмостилися перед великим екраном і ввімкнули американську комедію про підлітків на випускному. Фільм був посереднім, але з коментарями Яра набував нових яскравих фарб.

Вночі Олесю нестерпно захотілося пити, напевно, після пива та солоних бутербродів. Механічно він помацав рукою біля себе, де мала б бути Ірця, і піднявся з ліжка. В одних штанах та в напівсонному стані, помандрував на кухню. Боковим зором він помітив дві постаті, що стояли навпроти вікна. Чоловік протер очі і сфокусував зір.

Я вже думав грабіжники. Ви чого тут?

Ти, старий, нас не менше налякав.

Захотіла пити - відповіла Ірця, поглядаючи на кухню. - А тут ще Яр не спить, то балакаємо.

Нууу - багатозначно нукнув. - То наговоритеся і лягайте.

Олесь випив води на кухні й, оменувши їх, повернувся до ліжка. Однак на цей раз він не заплющив очей, а ще деякий час просто дивися в стелю. Незабаром повернулася Іра.