Оповідання про вчителя

Вони зіштовхнулися в університетському коридорі. Він і його найкраща учениця. Зустрівшись на коротку мить поглядами, вдали, ніби не знайомі. Мабуть, так і треба.

Розділ I

Ранок - чортів "Сайлент Хілл". Молочний туман, крізь який прорізалися силуети хатів, дерев і парканів. Темні, ніби накидані нашвидкоруч грифелем студентом художки. Несправжні. Химерні. Сонні.

Волога осідала на вікна кухні плямистим нальотом. Краплі раз-по-раз стікали цівками на брудне підвіконня. Ася заворожено спостерігала за ними в той час коли її млинці з малиновим варенням лежали неторкані, а чай стиг. Млинці були пластиліновими - мама так і не навчилася їх готувати. Снідаючи, Ася вкотре клялася, що наступного разу встане раніше й приготує сніданок сама.

Годинник з червоним обідком відцокував хвилини. Ще трохи і на порозі з’явиться Максим - Асин однокласник, друг і хлопець. Щоранку він заходив за нею і вони разом йшли до школи.

Крізь жирні водянисті краплі Ася побачила того, на кого чекала. Сьогодні він спізнювався аж на десять хвилин. Постать Максима перетнула двір і підійшла до вхідних дверей. По тому, як хлопець поправляв волосся та обсмикував рукави куртки, вона вже знала, що він знервований. “Виходь” - висвітилось на екрані телефону повідомлення.

Поки матір не бачила, дівчина швиденько викинула решту сніданку до смітника й прикрила його іншим сміттям, помила білу тарілку й поставила її на місце у шафку. “Дякую” - крикнула вона у бік материної спальні, схопила рюкзак і побігла до вхідних дверей. На порозі на неї вже чекав хлопець. Він переминався з ноги на ногу, ніби робив вправи для ступнів. Руки він сховав у кишені.

Відчинивши двері, Ася наблизилася до хлопця, щоб поцілувати, але той не відповів. У цю мить він зливався з погодою: був таким же похмурим і сірим.

- Привіт. - затнулася дівчина. - Щось сталося?

- Забий, потім. - юнак подивився за спину дівчини й промовив - Добрий ранок!

У коридорі показалася Асіна матір - висока блондинка у блузці і з нафарбованими червоною помадою губами. Вона теж збиралася на роботу до 10-ї.

- О, Максимка, привіт. - вона поглянула на доньку - Після школи одразу додому. Мені потрібна твоя допомога.

- Добре - кивнула дівчина, взуваючи незручні чоботи, які постійно натирали. Вона так квапилася, що навіть забула вчепити пластир.

Обіцяю, приведу її вчасно - відповів хлопець і посміхнувся своєю заготовленою посмішкою.

Матір теж посміхнулася у відповідь.

Довіряю найцінніше. Як там тато з мамою?

Дякую, все добре. Тато по відрядженнях зараз, а мама поки вдома.

Передавай привіт. Ну все, все, а то запізнитеся.

Ще з хвилину потупцювавшись на порозі, Максим допоміг одягнути Асі куртку та рюкзак.

Я ж взяв усі підручники. Тобі не треба носити такі важкості!

Ми сидимо окремо, і ти постійно щось забуваєш.

Переступивши поріг, настрій хлопця різко погіршився, повернулося, властиве йому останнім часом, роздратування. Таким могла бачити його тільки Ася, ніби це було її своєрідним привілеєм, пропуском за куліси під час рок-концерту. Ніхто, крім неї і кращого друга хлопця, не знав, що щасливе сімейство Головінських знаходиться на межі розриву. Образи, що роками нанизувались на родинне намисто, зібралися докупи і перетворилися в пекельні дні для всіх жителів будинку. Батько з матір’ю сварилися, не звертаючи уваги на сина, який став довше гуляти надворі і раніше йти до школи.

Знову посварилися?

О так. Вже мене почали ділити, прикинь. Він сказав, що в разі розлучення, я лишуся з ним.

Але ж вони не розлучаться?

Та біс його знає. Я вже дорослий, отож нічого їх не стримує.

Всі пари сваряться. Все налагодиться.

Ага, у вас же налагодилося.

Не треба. - з гіркотою мовила дівчина.

Максим різко зупинився і встав навпроти Асі.

Вибач, просто вже дах їде.

Він притиснув дівчину до себе. Його запах проникав у легені разом із вологістю ранку. На його спині Ася зімкнула холодні руки у ключ.

Нічого. Я розумію.

Далі Максим вів про ЗНО, вступ до університету або коледж, тримаючи у своїй руці тендітні асині пальці. Дівчина слухала і кивала, але думала зовсім про інше - про те, як поступово відступає непрохідний туман, як розрізають його сонячні промені і на зміну ранку приходить день.

Вони зайшли до класу за десять хвилин до початку уроку. Ася завжди сиділа з Оленою за третьою партою, тому що Максим її відволікав. До кінця вона не розуміла, хто вони одна одній: просто однокласниці, знайомі чи подруги. Ася схилялася до останнього варіанту, але особливо ділитися таємницями чи плітками вона не хотіла. Тим паче, що про неї і Максима й так усім було відомо, пліткувати про них усім уже давно остогидло. Вони мали лише одну історію, про яку воліли б ніколи не згадувати.

У розкладі останнім уроком була українська мова. Клас готувався до прийому нової вчительки.

То хто в нас замість Аллочки? - сонним голосом запитав Рома.

Ніби Вікторія Геннадіївна.

О, вона від мене в туалеті плакала - засміявся Максим.

Ти кого хочеш доведеш - підловив Рома.

А так можна, посередині року звільнятися? Нам ж до ЗНО готуватися! - мовила стурбовано Олена.

Чхала вона на твоє ЗНО! Он у неї бізнесмен у Києві, а ти тут зі своїми тестами.

Я чув - почав Андрій - що нам має викладати якийсь Олесь. Це ніби онук Асіної сусідки.

Асю! Ти чого нам нічого не сказала?!

Для дівчини все, що відбувалася навколо, було просто білим шумом. Вона сконцентровано сиділа над підручником з математики і коли до неї звернулися, Ася мимоволі смикнулася.

Що?!

Він симпатичний? - почала Дана.

Хто?

Олесь - онук твоєї сусідки. Ти взагалі не слухаєш.

Ви знайомі? - примружився Максим.

Ні, не знайомі. Бачила його один чи два рази.

Ну, швидше за все нам пришлють Гену. - резюмував Рома.

До великої перерви вже всі паралелі обговорювали швидку перекваліфікацію шкільної вчительки в столичну жінку бізнесмена. Алла Кирилівна Бараболяк звільняється та переїжджає до Києва, аби там, у свої тридцять вісім знайти щастя в шлюбі. І винити її за це не можна, адже зберігати привабливість і взірцеву репутацію у невеликому селі неймовірно важко. Завжди вибухова зачіска, свіжий манікюр, підбори, яскравий макіяж і фігура моделі - вона точно готувала себе до більшого. Аллочка, як її називали учні, була не промах і одного дня таки зловила удачу за хвіст.

Теплим березневим днем навідалася до Ракитного велика шишка, агроном за освітою, Петро Васильович Масленко. Він особисто хотів перевірити земельні угіддя, які його фірма мала орендувати. Заїхав у село, а дороги до сільради не знав. Благо, по узбіччю йшла симпатична блондиночка, яка ввічливо погодилася проїхати двадцять метрів, мовляв, в одну сторону. Справи вирішив, документи підписав, поїхав додому, але жіночка так і не покинула його голови. Отож, навідувався він і вдруге, і втретє, поки не запропонував Аллі руку й Київ. Як не вмовляли зрадницьку вчительку лишитися до кінця року, все намарно.

Ще на канікулах директор, дізнавшись про звільнення, почав вживати відповідних заходів. Майже зі святкового столу, він приїхав до школи і в терміновому порядку викликав завуча. Нервуючи, він простягав руки то до стелі, то до жінки, то до портрета президента, що висів над робочим столом.

Хіба так можна?! Кидати дітей перед самим іспитом, кидати всю паралель. У нас же один вчитель на старші класи! І де я знайду заміну? Де?!

Завтра ж організуємо вчительські збори та щось вирішимо. Еге ж?

Збирайте вже! Я обурений таким нахабством, хоча б за два тижні попередила!

Справа молода.

Підстаркувата.

Що-що?

Та ідіть уже!

Зі швидкістю світла того ж дня було скликано весь педколектив. Зібрання проводилося в актовій залі на чолі з паном директором. З кам’яним обличчям, ніби хтось помер, але нікому не сказали, завуч мовила:

Сьогодні стало відомо, що Алла Кирилівна звільнилася і не зможе довести старшокласників до випускних.

Колективом покотилися “ойки” і “охи”.

Отож, мушу сповістити, що нам потрібен новий вчитель або ж вам, Вікторіє Генадіївно, доведеться вести і в старших класах - продовжила завуч.

Ні, я не можу. На мені і так паралелі 5,6,7 класів, ще й у молодших заміняю.

Тоді, колеги, пропонуйте інші варіанти. Можливо в когось є знайомі?

Інна Олександрівна - вчителька англійської мови, яка була наймолодшою з-поміж усіх і працювала всього п’ять років, почала говорити, але затнулася.

Ну, не соромтеся. Говоріть, Інно.

Це може бути варіантом, але я не впевнена, що це гарний варіант. Ну, не так, щоб зовсім добрий, але можливо він погодиться.

Не зрозумів, хто погодиться?

Олесь, знаєте його?

Директор несхвально помахав головою, мовляв “не знаю”. Завучка поглянула з цікавістю.

Це онук Нелі Захарівної. Він навчався на філології в Шевченка, працював за контрактом в одній з київських шкіл.

Наля Захарівна? - поцікавилася хімічка.

Мусите її знати, живе через три хати від мене.

Онука Олесем звати, йому здається 26 чи 28? - задумалась завучка.

Так, так - зраділа англійка.

А чому це раптом київський хлопака переїжджав би зі столиці в Ракитне? - перервав жінок директор.

Я ж казала, це поганий варіант, але можливо він погодиться і тоді - знову затарахкотіла Інночка.

Ще варіанти будуть, колеги? Пропозиції? Треба ж якось вирішувати ситуацію.

Можливо спробуємо подзвонити Олесю? - втрутилася завучка.

Робіть, що хочете, але до кінця тижня, щоб питання було вирішено! - розлютувався директор. - Вікторіє Генадіївно, починайте готувати конспекти.

Чорт зна що! - вилаялася та.

Того ж вечора делегація із завучки та англійки попрямувала до будинку 35. Жінка в пальті та яскраво зеленій хустині з червоними маками якраз поралася біля курей, коли незвані гості зайшли у двір.

Добридень!

Інночко, добрий день. Добрий день. Давно тебе не бачила, дитино.

Нелю Захарівно, маємо до вас справу.

А як же, шо ж це - заметушилася бабуся і, повісивши мішечок із зерном, на невисоке дерево, звернулася до гостей. - Ну, ходім у хату.

Не дивлячись на поважний вік, сивочола жінка тримала дім у цілковитій чистоті. Порцеляновий посуд рівненькими рядочками був складений на поличках, на скатертині не було жодної плями, а посередині столу стояла ваза із суховієм. Інночка любила атмосферу цього будинку. В дитинстві вона часто прибігала сюди гратися з Олесем, розглядала їхні сімейні портрети та картини, що висіли на стінах. Особливо їй подобався великий метелик, який здавалося от-от і випурхне із дерев’яної рами.

Ви голодні? Може супу?

Дякуємо, але ми не надовго - промовила завучка.

Тоді чай поп’ємо. Зараз чайник закипить.

Поставивши старий чайник, розмальований червоними ружами, на газову комфорку, господиня зникла в іншій кімнаті. За хвилину вона повернулася з пачкою шоколадних цукерок і печивом, певно приберегла для таких випадків.

Не будемо тягнути кота за хвоста, відразу скажемо про ціль нашого візиту. Наша вчителька української мови та літератури Алла Кирилівна звільнилася і поїхала до Києва.

А чо’ це вона так посеред року? - перебила бабуся.

Любов там у неї, заміж виходить. Але в дітей ЗНО на носі, тому ми зараз активно шукаємо їй заміну.

Бо’, а дітям дійсно ж той іспит треба писати.

За цим ми й прийшли. У вас же онук учитель за фахом?

Так, учитель.

Ми хочемо запропонувати йому роботу в нас.

Неля Захарівна розгублено подивилася на Інночку, яка весь цей час не мовила жодного слова, а лише пила чай маленькими ковточками з чашки.

Ой, не знаю. В нього ніби є непогана робота в Києві.

Я розумію, що він, швидше за все, відмовиться, але поки що Олесь - це найкращий наш варіант.

Дайте, будь ласка, номер. Можливо пропозиція його зацікавить? - озвалася англійка.

Бабуся схвально кивнула і пішла за телефоном. Про всяк випадок вона ще захопила з собою записник, у якому зберігала адреси, номери, імена і прізвища всіх, кого знала за життя. Після деяких пошуків, вона таки знайшла номер у паперовій базі данних.

Ось, перепишіть - тицьнула вона на жирно-виведений чорною пастою номер.

Секретарка зателефонувала Олесю, але у відповідь почула лише довгі протяжні гудки.

Може він не бере з незнайомих номерів? - запропонувала англійка. - Спробуйте ви.

Бабуся погодилася і дійсно, після деякого очікування, почула стурбований голос онука.

Що сталося?!

Привіт, любчику. Не хвилюйся, мені просто треба з тобою поговорити.

Все добре?

Так, все добре.

Хух, ба, не лякай. Я у дорозі, не зовсім зручно. Давай пізніше наберу?

Але то дуже важливо - вона поглянула на завуча.

Тоді зупинюся, почекай. - Олесь завернув на паркувальний майданчик біля магазину. - Кажи.

Передам слухавку завучу нашої школи, вона краще розкаже.

“Ба, та що там у тебе відбувається?!” - чулося з динаміку.

Доброго вечора. Олесю, я завуч Ракитнянської школи Надія Михайлівна. Я не відійму багато часу. В нас склалася дуже погана ситуація: наша вчителька української мови і літератури звільнилася, а заміни немає. Можливо ви б хотіли попрацювати в нас до кінця навчального року, поки ми не знайдемо заміну?

Доброго вечора. Дякую, але змушений відмовитися. У мене зараз є постійна робота, тому ніяк.

Розумію, що це несподівано, не відмовляйтеся одразу, подумайте. Можливо за тиждень у вас щось зміниться. Я залишу свій номер вашій бабусі.

Добре, але це дуже малоймовірно.

І все ж, подумайте. Гарного вечора.

Вам також, до побачення.

Інночка мочала печиво в гарячий чай, воно розбухало, і його крихти м’якоттю лягали на дно кружки.

Ех, відмовиться. Де столиця, а де ми? - зітхнула вона.