Кохання попри все

-Алінко, ти точно вирішила?

-Так тітонько.

Відказала я.

Ми сиділи з тіткою Оксаною в її просторій кухні.

Сонце лагідним промінням торкалося вікна.

На вулиці гралися діти.

Їхній сміх проникав навіть крізь щільно зачинені вікна.

От кому ні печалей, ні турбот.

-А може все-таки передумаєш?- Пробувала вмовити мене тітка.

-Ні, тітусю-.

-ти ж сама часто казала, що я вперта-.

-я й показую цю рису свого характеру-.

-ти диви, яка розумна стала!- Піднявши руки в гору виголосила жінка.

-а, що я твоїй матері на тому світі скажу-! Почала вона жалібним голосом.

Я закотила очі.

Я звісно любила свою тітку, але коли вона починала отакі розмови я злилася

-Але ти ж мене саму залишаєш.- Продовжувала тітонька.

-Тітко, ти будеш не сама.- Починала дратуватися я.

У тітки є старша за мене донька Світлана.

Стосунки у нас з нею були такі собі, адже вона мене відверто недолюблювала.

Вона могла мене вдарити, перекласти на мене свою роботу, чи провину за якусь шкоду.

-Але,як ти можеш на війну піти?-

Ти ж дівчина!-

-На дворі не 19 століття-.

-Я маю повне право на захист своєї держави.-

-А, що сусіди скажуть.-

Помітно здавалася тітка Оксана, адже це був її останній аргумент, щоб мене відмовити.

-Вони навпаки мене похвалять.- Сказала я.

-Ну добре. Йди-.

З полегшенням відказала тітка.

Я звелася на ноги й сказала:

-Я йду до Каті. Вона мене вже чекає в кав'ярні.-

-О, то може вона тебе відмовить від цього-.

-Ні!- Гукнула я виходячи з квартири.

Надворі панувала зима.

Сніг виблискував на сонці, ніби золото.

Я була одягнена в спортивний костюм, пуховик та високі чоботи.

-Привіт, Аліно!- Гукає мені подруга.

Я посміхаюсь і рушаю до неї.

-Як твоя тітка відреагувала на новину?- спитала Катя після того, як я сіла за столик.

-Так як відреагувала? Як завжди. - сказала я, розгортаючи меню. - Але я стояла на своєму і виграла цю битву.

-Ну ти молодець. Сказала Катя, з захопленням дивлячись на мене.

-Я впевнена, що тебе візьмуть і ти зможеш допомогти країні. А може й кохання своє зустрінеш. - підморгнула подруга.

-Та яке кохання? - заперечила я.

Якби ж я тоді знала, що подруга каже правду...