Острів розбійників

Знову з каюти капітана донісся несамовитий, божевільний регіт.

— Клята лихоманка, — прошепотів Артур, який разом із товаришем стояв на варті, біля каюти.

— Гадаєш лише в цьому справа? — спитав Стів.

— Принаймні, так вважає лікар, — відповів Артур, та почухав потилицю.

Спочатку подорож здавалася легкою, і ніщо не передбачало біди. Багато хто в Ліверпулі лякав нападами піратів, та жахливими погодними умовами. Та здавалося що все минало непоміченим. Лише одного разу, біля Мадейри, вони побачили берберських піратів.

Досвідчений штурман вчасно помітив ворога, і цим врятував від ймовірної небезпеки. Вітер добре гнав вітрила, і шхуна відірвалася від переслідувачів.

Далі, майже весь шлях негода оминала «Мандрівника». Кілька разів вони зустрічали судна, дуже сильно пошкоджені через шторми. Їх же корабель жодного разу не потрапив в сильну негоду. Проте, невідомо з якої причини, відчувалась небезпека. Ніби загрози навмисно оминали шхуну, лише для того, щоб зустріти її в найнесподіваніший момент.

Неприємності почалися коли шхуна кинула якір неподалік від невеличкого селища дикунів. Коли човен підійшов до берега, місцеві з недовірою зустріли прибульців. Проте невеличкі гостинці, змінили їх ставлення. Вождь племені, височенний дідуган, одягнений в лев‘ячу шкіру, дозволив морякам отаборитися на узбережжі, та набрати води в озері.

Декілька днів все було добре. Хоча дикуни й обходили їхній табір, та не заважали ходити до лісу. Та треба ж було капітанові залицятися до однієї місцевої красуні. Її чоловік, по довгу ходив на полювання. І в той час, сер Тревор Кемпбол навідувався до неї. Як він казав помічникові, допомогти бідній жіночці з господарством.

— Ти дивись, дізнається її чоловік, не тільки тобі, а усім нам усім дістанеться. То вони зараз доброзичливі, а за своїх жінок приготують з нас якусь страву! Хоча б той величезний коржик з овочами, травою та м’ясом. Ну який Розетті, піцою назвав.

— Йди ти у дупу, зі своєю піцою! — зле вишкірився на нього капітан. І знову пошкандибав до лісу. Хоча всі розуміли, що як тільки цей пройдисвіт зайде за великі чагарники, то поверне до селища.

Дивно, але здавалося, що місцеві не помічають того, що відбувається між капітаном та дівчиною з їх племені.

Нарешті настав час підіймати якір, та вирушати далі.

Ввечері дикуни запросили капітана з помічниками на якесь свято. Навіть звичайним матросам принесли фруктів та овочів. А також місцеву настоянку, міцнішу навіть за ямайський ром.

Капітана ж з помічниками запросили у величезний курінь, в середині якого горіло багаття, від якого доносились дивні запахи. Молоді красуні, танцювали поряд з багаттям ритуальні танці, і співали пісні.

Гостей пригощали різноманітними фруктами, та стравами з вбитого сьогодні кабана.

Молоді дівчата подавали міцну настоянку в посудинах, зроблених з висушених фруктів. Також принесли великий корж, посипаний травами, овочами, а також м’ясом раків-відлюдників.

Їх водилося достатньо на березі, тому місцеві робили з них різноманітні страви. Ці раки на відміну від більшості своїх родичів, видавали різні звуки. Іноді тріск, а іноді навіть свист. Так вони відлякували хижаків.

— Тобі не здається, що ці раки трохи відрізняються, від тих, що ми збирали на березі? — спитав помічник капітана.

— Роберте, якір тобі в горлянку, нормальні раки.

— Здається, щось в них не те.

— В сраці в тебе, щось не те!

Помічник побачив, що біля шамана сидить чоловік, до дружини якого навідувався капітан. Він уважно дивився на капітана, і дивно посміхався.

Роберт намагався звернути на це увагу товариша. Та той і слухати не хотів, а узяв ще один соковитий шматок.

— Дарма відмовляєшся, такі ж самі раки! Ну можливо не свистять, та все одно смачні. — відповів капітан.

— А мені здається, що це не раки, взагалі, — уважно подивився на шматок штурман Біл.

— А що тоді?

— Не знаю, але радив би, подякувати нашим друзям, то потихеньку відчалити звідси. А смачну піцу з раками, чи без них, нам і Розетті приготує. Нашому італійському коку, я більше довіряю. Саме в цей момент Кемпбола охопило дивне відчуття.

Його ледь не знудило на величезного дикуна, який намагався підлити йому ще настоянки.