Щоденник

Таня прокинулася рано-вранці, без особливого бажання вставати з ліжка. Дівчина була на канікулах, але на відміну від решти однолітків не раділа із цього. Було чути, як у сусідній кімнаті метушиться мама, збираючись на роботу, хоча ще не так давно вона плакала ночами, переживала, не хотіла жити через горе, яке спіткало родину.

Річ у тім, що два роки тому зникла старша сестра Тані, Аня. Дівчині тільки виповнилось п'ятнадцять, і вона вперше пішла на купальське свято, на яке сходилася вся місцева молодь на берег озера, за селом. Та Аня не повернулася. Кілька місяців пошуків не дали жодного результату. Ніхто так і не дізнався, що сталося з дівчиною. А до того ж батько покинув їх, знайшовши розраду в обіймах маминої найкращої подруги.

Із часом біль не минув, мама досі, буває, плаче вночі. Та зрештою вона змогла відволіктися на роботу в теплиці, де весь рік вирощувала квіти. Таня раділа за маму, хоч та й пропадала на роботі цілими днями, навіть у вихідні. І зараз, почувши, як мама метушиться, дівчина мимоволі всміхнулася.

— Я побігла на роботу, буду як завжди, — зазирнула мама до кімнати доньки, яка намагалася не показувати, що вже прокинулася, та маму не проведеш, — я знаю, що ти не спиш, сніданок на плиті, а потім щось розігрієш із холодильника. І, Тань, може сходи погуляй, годі вже сидіти в чотирьох стінах. Тільки обов’язково подзвони, як кудись підеш! Ну, усе, мені вже час.

Таня перевернулася на спину й накрилася ковдрою з головою. Ще один сонячний літній день. Мама казала сходити кудись, розважитися з друзями, але Таня не хотіла. Уже два роки майже не спілкувалася з подругами, замкнулася в собі, зі своїм горем. Не хотіла змиритися з тим, що Аня могла просто піти з дому й нічого не сказати, а саме така офіційна версія була в поліції. Однак Таня не вірила в це й далі шукала сестру своїми силами, публікуючи оголошення з фото сестри у всіх соціальних мережах.

— Няяяявв! — почулося біля ліжка, а потім щось важке приземлилося Тані просто на живіт, дівчина аж зігнулася навпіл, застогнавши. — Ня-ня-няу, — не вгавав кіт, щоб привернути увагу, кілька разів підстрибнув на Тані й швидко зіскочив на підлогу.

— Боже, Дан, тобі час сідати на дієту! — простогнала Таня до товстого пухнастого чорного кота, що дивився на неї задоволеними зеленими очима. Полюбляв він отак зненацька стрибати на господиню. Добре, що хоч уже не стрибає із шафи на голову, було й таке.

— Няяяяяя… — протягнув кіт, підійшов до дверей і знову подав голос, наче говорячи: «Вставай і йди мене годувати!»

— Добре-добре, уже встаю, — відповіла Таня, швидко вдягаючись, поки Дан не влаштував концерту. Саме кіт два роки тому не дав дівчині впасти в депресію, підіймаючи настрій своїми дурними витівками чи відволікаючи увагу на себе. Та і як тут не відволіктися, коли пухнастий клубок крутиться під ногами й верещить на все горло, поки йому не дадуть їсти чи не почухають за вушком.

Дана Таня знайшла на вулиці через кілька тижнів після зникнення сестри й принесла додому. Він був маленький та слабкий, дівчина виходила його, і кіт став справжньою втіхою для родини. Навіть Лариса, мама Тані, не раз усміхалася, дивлячись на витівки цього бешкетника. Та найголовніше — кіт умів слухати, він сідав на стілець й уважно слухав усе, що йому розказували. Лариса часто використовувала кота як психотерапевта, розповідаючи йому про весь свій біль. Та й Таня теж часто так робила, щиро переконана, що кіт розуміє кожне її слово.

Трохи пізніше Таня сиділа в себе на ліжку, переглядаючи альбом із фотографіями, на яких вона з Анею завжди всміхалися, були такі щасливі, були найкращими подругами. Збоку на подушці лежав кулон у формі золотого дерева з кроною з дрібних камінців білого, зеленого, рожевого, оранжевого і фіолетового кольорів. Останній подарунок від сестри, яким дуже дорожила Таня. Аня зробила цей кулон своїми руками спеціально на день народження Тані. Та раптом Дан, що до цього спокійно сидів, біля господині, зірвався на ноги й, схопивши кулон, чкурнув із кімнати.

— Ану стій, віддай негайно! — закричала дівчина, метнувшись за котом, та чотирилапий був спритніший і наче грався — підпускав до себе дівчину на витягнуту руку, а тоді знову зривався з місця. Таня навіть не помітила, як вони опинилися на горищі, а Дан вистрибнув на одну з балок під дахом і всівся там із кулоном. — Ох і перепаде тобі від мене, ось тільки дістану тебе, — пригрозила дівчина, підтягуючи старе крісло.

Крісла було мало, тож дівчина поставила його на дерев’яний ящик і, балансуючи на хиткій конструкції, дивуючись подумки, як це кіт зміг туди застрибнути. А Дан вирішив не чекати прочуханки, і, поки Таня дерлася нагору, він граційно зістрибнув униз, примостився біля крісла й замуркотів. Проте кулон залишився на балці, тож Тані все-таки довелося піднятися. Стоячи на своїй імпровізованій драбині, вона заледве діставала рукою до балки і, намацавши кулон, уже хотіла злізти, але її рука натрапила на якийсь прямокутний предмет, який вона теж узяла. Це був невеликий блокнот, у шкіряній палітурці, із розсипом мерехтливих зірок, щоденник Ані. Таня це точно знала, хоч бачила його в сестри лише раз. Ноги в дівчини затрусилися, і вона мало не впала, та все ж утримала рівновагу й спустилася вниз. Скинувши крісло, вона сіла на ящик і тремтливими руками розгорнула щоденник. Таня не хотіла читати найпотаємніші записи сестри, та вона мала дізнатися, що сталося з Анею, чому чи куди вона пішла того вечора і чому не повернулася. І тільки в її щоденнику могли бути відповіді на ці запитання.

Перші сторінки щоденника були датовані ще за два роки до зникнення, здається, Аня вела щоденник вибірково, а не щодня. Таня не надто вчитувалася в ці сторінки, та загальна їхня суть була однаковою: Аня записувала всі свої щасливі миті, як вона розважалася із сестрою, як любила батьків, який цікавий фільм подивилася тощо. Та вже пізніші записи, що передували зникненню дівчини, були якісь дивні, незрозумілі. І найголовніше — більшість сторінок із цими записами було вирвано. Може, це сама Аня повиривала сторінки зі щоденника, а може, хтось інший пошматував його, щоб ніхто не дізнався правди.

25 квітня

Сьогодні випадково підслухала розмову наших сусідок. Вони говорили про маму, не помічаючи мене. Та я не зрозуміла, що вони мали на увазі, кажучи, що мама вбила свою дитину. Це ж маячня, мама нікого б не скривдила, тим паче своєї дитини. Та й про яку дитину йшлося? Окрім мене й Тані, мама не мала дітей чи ні?

Це був перший запис, що зберігся серед вирваних сторінок. Що він означав, Таня не могла зрозуміти, та якщо це була правда, то тепер зрозуміло, чому сусіди завжди так дивно поглядають на маму. Дівчина перегорнула рвану сторінку й прочитала далі.

1 травня

Розпитала бабу Клаву, та в те, що вона мені розповіла, важко повірити, це так страшно, не уявляю, як мама змогла це пережити. Але тепер, знаючи правду, я більше нікому не дозволю її ображати!

Таня читала, і в неї мимоволі виступили сльози, вона втерлася рукавом блузки. Це був почерк Ані, який вона вже майже забула, такий рідний, охайний. От тільки записи були дивними, неймовірними… Про що писала Аня й чому саме ці сторінки пошматовані, вирвані, так що важко щось розібрати? Цікаво, що Ані розповіла баба Клава. Сестра нічого конкретного не написала.

18 травня

Ще кілька разів бачила в лісі дівчину, схожу на маму, хотіла підійти й поговорити, та, здається, вона боїться мене. Як тільки роблю спроби наблизитися, вона відступає і зникає в лісових заростях.

30 травня

Нарешті змогла поговорити зі своєю таємничою незнайомкою. Дівчину звати Надя, і, хоч ми поговорили лише кілька хвилин, перш ніж вона знову втекла, злякавшись Андрія Васильовича, що вертався з роботи, у мене виникло відчуття, ніби ми знайомі вже багато років. З нею так само легко, як із Танею, це трохи дивно, напевно!?

Таня ніколи не чула від сестри про якусь Надю, та зрештою, вона не знала й про те, що Аня часто гуляла лісом. Це було дивно, невже сестра мала від неї секрети? Щоденник хтось нещадно пошматував, і що далі Таня гортала, то більше сторінок бракувало, деякі були порвані наполовину, інші просто надірвані й трималися на чесному слові.

6 червня

Нарешті Надя почала довіряти мені і розповіла правду про те, хто вона така. Я спочатку не повірила, та коли побачила все на власні очі, сумніви розвіялися…

 

Тут залишився тільки шматок сторінки, і Таня так і не дізналася, що Аня мала на увазі. Що такого ця Надя їй показала?

9 червня

Хочу допомогти Наді повернутися до родини, але не уявляю, як це зробити. Єдина надія, що стара Агата щось підкаже.

 

Агата була місцевою відьмою, яку всі оминали стороною, важко було повірити, що Аня справді могла звернутися до неї за допомогою.

13 червня

Сьогодні бачила те, про що воліла б забути. Дорогою додому я застукала тата в обіймах Анфіси, маминої найкращої подруги. Вони цілувалися. Тато мене не бачив, а от ця гадина побачила і так подивилася, що аж мороз по спині пішов. Я хотіла сказати татові все, що про нього думаю, та погляд Анфіси мене налякав, і я просто втекла.

 

Це стало справжнім шоком, Таня ж думала, що тато пішов до Анфіси після того, як зникла Аня, та тепер виходило, що він крутив роман ще набагато раніше. І Аня дізналася про це. Тепер зрозуміло, чому вона так вела себе з татом, уникала розмов із ним. Але як він міг так учинити і чому сестра не розповіла їй? Мабуть, не хотіла засмучувати. Сльози знову навернулися на очі, і перш ніж Таня встигла їх витерти, кілька крапель упали на сторінку щоденника, залишивши мокрі сліди на папері.

20 червня

Нарешті поговорила з Агатою, дивна вона жінка і страшна. Та вона допомогла, розповіла, як урятувати Надю! Але це буде складно, дуже складно, не впевнена, що впораюся. Але в мене нема іншого вибору, я маю це зробити.

30 червня

Сьогодні закінчила кулон для Тані. Це було складно, та я задоволена роботою, вийшло дуже гарно. Сподіваюся, він захистить сестру.

Мимоволі Таня схопилася за кулон, який уже висів у неї на шиї, в очах защипало, та дівчина стримала сльози. «Досить плакати!» — наказала собі, перегортаючи обривки сторінок, доки не дійшла до останнього вцілілого запису.

7 липня

Сьогодні на озері вся молодь збирається на купальські гуляння, це мій шанс, якого я не можу проґавити, інакше доведеться чекати наступного року. Я врятую свою сестру!

 

Таня прочитала останню сторінку, листок був майже відірваний, та все ж тримався. Першою думкою дівчини було бігти зі щоденником Ані до мами, показати їй усе. Та вона не побігла. Усі записи в щоденнику були не дуже зрозумілі й до пуття нічого не пояснювали, а мама тільки почала заспокоюватися.

— Але що Аня мала на увазі, пишучи, що врятує сестру? Від чого вона хотіла мене врятувати, — міркувала Таня вголос, походжаючи горищем туди-сюди, — і що їй такого розповіли бабуся і стара Агата, вона ж відьма, чого Аня взагалі до неї пішла?

Запитань було більше ніж відповідей, та за два роки в Тані вперше з’явилися реальні зачіпки, що могли пояснити, куди поділася її сестра. Не в змозі всидіти на місці дівчина вирішила негайно піти до баби Клави, що жила на іншому кінці села, і випитати, що саме та розповіла сестрі. Тані вже набридли таємниці, вона хотіла знати правду.

Таня йшла до бабусі, занурившись у свої роздуми й ледь стримуючи хвилювання. У руках вона стискала щоденник сестри, міцно тримаючись за нього як за доказ, що вона не вигадала всього цього, що це не витвір її уяви.

— А хіба в нас уже не заведено вітатися? — пролунав знайомий і такий неприємний голос, якого Таня воліла б ніколи не чути. Особливо після того, що вона дізналася.

Зупинившись, вона поглянувши на жінку, яка стояла навпроти неї, склавши руки на грудях. Колись вона була бажаною гостею в їхньому домі, близькою подругою не тільки мамі, але і їй із сестрою. Завжди була така добра, привітна, готова допомогти. Але зараз жінка стояла з пихатим виразом, зверхньо поглядаючи на Таню, майже чорними очима, від яких мороз пішов по спині. Тепер зрозуміло, що мала на увазі Аня.

— Ну, чого мовчиш? Чи тебе не вчили, як треба розмовляти зі старшими? — промовила Анфіса з насмішкою в голосі, змірявши злим поглядом дівчину. — А що це в тебе таке в руках, ану дай сюди! — як здалося Тані, на мить в очах жінки промайнув страх, і Анфіса потягнулася до щоденника.

— Це вас не стосується! — спритно ухилилася Таня, відступаючи на крок від жінки.

— Я сказала дай сюди! — нависла та над дівчиною, із перекошеним від злості лицем.

— З якого це дива? — раптом сміливо заявила Таня, хоча ще хвилю тому їй було страшно, та тепер вона розгнівалася, більше не боячись тієї, що зруйнувала її родину. — Ви мені ніхто й не маєте жодного права наказувати!

— Ах ти ж маленька погань, ти поглянь на неї, от я зараз тобі покажу… — промовила Анфіса, замахуючись рукою. Та не встигла вдарити Таню, як на неї вистрибнув Дан. Кіт з’явився наче з повітря і тепер із гучним шипінням повис на жінці.

Скрикнувши, Анфіса скинула із себе оскаженілого кота, тримаючись за глибоку подряпину на руці. Побачивши очі, що просто палали ненавистю, Таня не чекала, що буде далі, і побігла вулицею, не озираючись, покликавши із собою свого захисника. Решту шляху до баби Клави, татової мами, Таня подолала без особливих пригод. А підійшовши до дому баби, дівчина навіть не здивувалася, побачивши Дана, який сидів собі на лавці. У баби на подвір’ї.

— Ох, Таню, як я рада тебе бачити, — засяяла бабуся, міцно обіймаючи онучку, — але чому ти не попередила, що прийдеш, я б приготувала щось смачненьке, а то в мене навіть нема чим тебе пригостити.

Бабуся, звісно, прибіднялася, перш ніж Таня встигла щось відповісти, старенька вже поставила на стіл свіжий ягідний пиріг і два горнятка із запашним трав’яним чаєм.

— Пробач, я і сама не знала, що прийду, — промовила Таня, коли бабуся нарешті сіла напроти неї, захопивши ще цілу миску домашнього печива.

— Я вже було подумала, що ви з мамою більше не прийдете до мене після того, що зробив Сергій. Та знай, я завжди була на боці Лариси, і хоч він мій син, та я не схвалюю його вчинку, — баба гучно відсьорбнула з горнятка гарячого чаю і хотіла ще щось сказати, але Таня перервала її.

— Почекай, ба, я прийшла поговорити не про тата, — запнулася Таня, не знаючи, як краще поставити запитання. — Я знаю, що до тебе приходила Аня й питала про плітки, які ширяться селом. Розкажи мені те саме, що і їй.

На хвилину запала мовчанка. Бабусю вразило запитання, вона відсунула горнятко із чаєм рукою, що тремтіла від хвилювання. Тані навіть здалося, що бабуся злякалася, але потім та глибоко вдихнула й твердо сказала:

— Усі ті чутки — просто вигадки! Це брехня, яку наплела та руда зараза, Анфіска, щоб їй добра не було. Вона, щоб ти знала, ще з юних літ бігала за Сергієм, та твій тато любив Ларису, а на неї не звертав жодної уваги. Саме це я і сказала твоїй сестрі.

— Добре, — промовила Таня, поки не почувши нічого нового, щось таке вона й сама підозрювала. — Тоді розкажи мені, що насправді сталося. Анфіса ж не вигадала все на пустому місці.

— Це довга і страшна історія, краще тобі забути про це, — промовила бабуся, та поглянувши на рішучий вираз онучки, здалася. — Сталося це багато років тому, твої батьки тільки одружилися, і Лариса завагітніла. Анфіска тоді так злилася, але здається, помічала це тільки я. Не знаю вже як, хоч я й попереджала сина з невісткою про цю погань, та Анфіска змогла втертися до них у довіру, стала подругою твоїй мамі. Але водночас постійно робила все, щоб посварити Сергія з Ларисою. І робила це якось так, що сама завжди виходила сухою з води. Через її нашіптування твоя мама стала дуже ревнивою, часто сварилася із Сергієм. І тієї фатальної ночі вони також посварилися.

Це була ніч на Івана Купала, уся місцева молодь зібралася на березі озера. І батьки твої також пішли туди, хоч Лариса мала народити з дня на день. Ох, як я просила їх тоді не йти, але вони не послухали мене, сказали, що нічого страшного не станеться, погуляють трошки і вернуться. Не знаю точно, що там сталося, та люди розказували, що Сергій пішов танцювати з якоюсь дівчиною. Лариса побачила це, улаштувала скандал і втекла. Знайшли її наступного дня в лісі, ледь живою і без дитинки. Лариса була дуже налякана, кілька днів нічого не говорила. А коли заговорила, то розказала таке, від чого я посивіла.

Твоя мама не могла пояснити, як потрапила до лісу, дорога додому була в протилежному напрямі. Опинившись у лісі, почула вона якісь звуки, гарчання, тріск сухого гілля, шарудіння листя. А тоді побачила червоні очі, що дивилися на неї з темряви. Від страху й хвилювання напередодні в неї почалися пологи. Та як тільки дитинка народилася, щось вирвало її з рук бідолашної. Люди, які шукали твою маму, бачили в лісі вовчі сліди. Ще хтось раніше бачив вовків, що бігли полем, тож усі вирішили, що на Ларису напали вовки, які й забрали дитинку.

Бабуся зупинилася на мить, щоб витерти сльози, які навернулися їй на очі. А Таня теж сиділа з мокрими очима, навіть не помітивши цього.

— А тоді селом почали ширитися чутки, неначе Лариса божевільна й сама занапастила свою дитинку. Я точно знаю, що ці брехні розпускала Анфіска, та ні твоєму татові, ні мамі не змогла цього довести, при них вона була доброю і ласкавою, так щиро підтримувала Ларису. А насправді думала, що Сергій покине твою маму й піде до неї. Ох, бачила б ти її пику, коли нічого не вийшло. Горе тільки об’єднало батьків, а через два роки в них народилася Аннуся, а ще через два ти, — закінчила бабуся, обтираючи вологі очі серветкою.

— То виходить, — промовила нарешті Таня, витерши сльози, — Аня зникла того ж дня, що й перша мамина дитина?

— Виходить, що так, боже, я навіть не думала про це раніше, бідна Лариса, як тільки вона пережила все це, — забідкалася бабуся.

Таня була шокована, дізнавшись історію своєї родини. Те, як Анфіса маніпулювала всіма, та цього ніхто не помічав. Який жах пережила мама, на очах якої, за словами бабусі, дикі звірі роздерли її немовля. І цей збіг, що Аня зникла того ж дня, що й перша дитина. Таня отримала відповіді: дарма що страхітливі, вони багато чого пояснювали, та водночас виникали нові запитання.

Таня йшла додому, переварюючи все почуте. Тепер деякі записи зі щоденника сестри ставали більш зрозумілими. Здається, Аня була впевнена, що її нова знайома Надя — це їхня старша сестра. Але якщо це правда, то що ж тоді сталося в лісі з мамою? Мабуть, розгадку для другої частини пазлу допоможе знайти Агата, до якої також ходила Аня.

— Привіт, — трохи розгублено привіталася дівчина, зайшовши в дім і вперше за багато часу побачивши батьків разом.

— Привіт, люба, — одразу підійшла до неї мама, — послухай, я впевнена, що це якесь непорозуміння, у яке, чесно кажучи, важко повірити. Але тато прийшов до нас і розповів мені, начебто ти напала на тітку Анфісу й забрала якусь її річ.

— Оце вже цікаво, — посміхнулася Таня, закипаючи від злості, — то он що ця відьма розказала.

— Таню, добирай, будь ласка, слова, — спокійно промовив тато, уважно дивлячись на доньку якимось, наче затуманеним, поглядом. Таня давно помітила, що в нього такий погляд, раніше очі тата завжди сяяли.

— Таню, просто скажи, що ти в неї нічого не брала, — попросила мама, поклавши руку на плече доньці.

— Звісно, я нічого не брала, і взагалі-то це Анфіса мене мало не вдарила, якби не Дан, — огризнулася Таня, скинувши мамину руку. Дивлячись на батьків, Таня починала розуміти, що мала на увазі бабуся, коли говорила, що ніхто чомусь не бачив, яка Анфіса насправді, і їй завжди вірили.

— Чого б це тітка Анфіса намагалася тебе вдарити, для чого їй брехати, — недовірливо сказала мама.

— От і я так думаю, — промовив тато, підводячись із дивана, — розумію, ти злишся на мене за те, що я пішов від вас, та Анфіса тут ні до чого. І я просив би, щоб таких ситуацій більше не повторювалося!

— Це ти своїй Анфісочці скажи, я її не чіпала, вона сама причепилася до мене. І я не зобов’язана навіть розмовляти з нею, нехай не пхає носа в мої справи, і всі будуть щасливі, — випалила Таня, закипаючи від люті, вона просто не розуміла, як тато може бути таким сліпим.

— Таню, — жахнулася мама, прикривши рота рукою, не сподіваючись такої поведінки від завжди врівноваженої і спокійної доньки, — негайно попроси вибачення в тата і віддай те, що взяла в Анфіси.

— Боже, ви мене взагалі чуєте? Я нічого не брала в цієї жінки, тож мені нема чого повертати, усе, крапка! — розвернувшись, Таня швидко пішла до своєї кімнати, більше не звертаючи уваги на батьків, які кликали її.

«І чого це раптом ця відьма зацікавилася щоденником сестри, тут і так майже всі сторінки вирвані, і нічого як слід не зрозуміти», — думала Таня, сидячи на ліжку з Даном під боком, розглядаючи пошарпаний щоденник, та все ніяк не могла зосередитися. Заважала чергова сварка батьків, яку було чути навіть крізь зачинені двері. І найгіршим тут було те, що цього разу причиною сварки була вона.

Трохи пізніше, коли тато вже пішов, навідався Андрій Васильович, мамин залицяльник, із яким та почала зустрічатися кілька місяців тому. І хоч мама була щаслива з ним, почала більше всміхатися, та Тані цей чоловік ніколи не подобався, був він якийсь дивний, завжди такий аж надто люб’язний і самовпевнений. От і сьогодні приніс подарунок для Тані, золотий кулон у вигляді зірки.

— Можеш його одразу надягти, він пасуватиме тобі набагато краще, ніж це непорозуміння, що ти постійно носиш, — натякнув він на подарунок сестри, та це була його помилка.

— Дякую, але я потім приміряю, — увічливо відповіла Таня, щоб не засмучувати маму ще однією сваркою. Але й кулон не збиралася надягати, а викинула його в смітник, коли ніхто не бачив.

До Агати Таня вибралася лише за кілька днів, коли мама знову заглибилася в себе й затримувалася на роботі. Стару Агату вважали відьмою. Та як щось ставалося, хтось захворів чи скалічився, то передусім бігли не до лікарні, а до Агати. Жила вона на краю села під лісом у невеличкій дерев’яній хатинці. Таня пригадала, як у дитинстві щиро вірила, що там живе Баба Яга і дуже боялася.

Уже стоячи під дверима, дівчина не могла ніяк наважитися постукати. Але звідкись узявся Дан і злегка вдарив лапою в дерев’яні двері, від чого ті прочинилися, і кіт швидко прошмигнув досередини.

— Чекай, ти куди, не можна… — прошепотіла Таня, боячись говорити голосно, та кіт її не слухав, і вже за мить із дому почулося гучне муркотіння.

— То ти будеш там до вечора стояти чи таки зайдеш, я жінка стара, можу й не дожити, поки ти на порозі будеш м'ятися, — почула Таня жіночий голос із глибини дому й, глибоко вдихнувши, зайшла.

Спочатку Таня нічого не побачила, окрім темряви, надворі яскраво сяяло сонце, а тут, усередині, було досить темно. Крізь брудні шибки, які ніхто не мив, напевне, уже років сто, сонячне світло ледь пробивалося. Та призвичаївшись, дівчина роззирнулася й побачила, що стоїть у великій кімнаті, яка правила й за кухню, і за вітальню зі спальнею. Усі стіни були обвішані травами, і навіть зі стелі звисали якісь засушені пучки, праворуч під стіною стояли стелажі, заставлені великою кількістю баночок, найрізноманітніших форм і розмірів, із невідомим вмістом. Зліва була піч, на якій саме кипів казан. А посередині стояв невисокий стіл, накритий білою скатертиною, за яким сиділа стара згорблена жінка, погладжуючи в себе на колінах Дана, що муркотів на всю кімнату від задоволення.

Агата сиділа і уважно спостерігала за Танею, що топталась біля дверей, наче вивчаючи її, щось вирішуючи.

— Ну що ж, — промовила жінка й зробила ледь помітний рух рукою, від чого двері за спиною дівчини самі собою зачинилися на замок, а кімната освітилася яскравим світлом, мабуть, тисячі свічок, що стояли в різних місцях по всьому домі, і самі собою загорілися, — сідай напроти, раз прийшла, — посміхнулася беззубим ротом Агата, задоволена враженням, яке справила на свою гостю.

Тані було страшно, ноги погано слухалися, а волосся на голові, мабуть, так і стояло дибки. Та вона не хотіла відступати, вона прийшла по відповіді й будь-що-будь отримає їх. Окрім того, заспокоювала поведінка Дана, який нечасто довіряв чужим людям настільки, щоб спокійно сидіти в них на колінах.

— А як ви це зробили? — спитала Таня, сідаючи на лавку, напроти відьми. Дан одразу ж побіг до неї, просто по білій скатертині, та Агата не звернула на це жодної уваги.

— Магією, звісно ж, — знизила плечима жінка, — але хіба тебе саме це цікавить, чи, може, ти прийшла до мене, в пошуку відповідей на інші запитання?

— Так, вибачте, — чомусь почала перепрошувати Таня, збираючи думки докупи. — Ви, напевно, знаєте, що два роки тому зникла моя старша сестра Аня. Я недавно знайшла її щоденник, у якому вона писала, що ходила до вас по допомогу. Можете розказати, що саме вона хотіла від вас?

Таня випалила все на одному подихові, боячись збитися з думки, і, видихнувши, чекала на відповідь. Однак Агата не поспішала відповідати, вона просто сиділа з відстороненим виглядом, спрямувавши погляд кудись убік. Пауза затягнулася, і Таня подумала, що, мабуть, образила чимось Агату й та не хоче з нею говорити. А ще раз повторювати запитання було страшно, особливо після тих фокусів зі свічками й дверима.

— Няяяяяя-ня-ня-нявррр! — вимогливо подав голос Дан, а Таня неначе почула: «Ей, прокидайся, стара шкапо, знайшла час спати!» І старенька заворушилася, озирнулась шаленим поглядом кімнату, від якого в Тані знову стало дибки волосся.

— Ти хто? — спитала Агата, сфокусувавши погляд на переляканій Тані.

— Ня-ня-мур-ня, — знову подав голос Дан.

— А, точно, пробач, дитинко, я просто заснула. Учора допізна варила одне зілля, а літа вже не ті, — пояснила Агата. — Ти хочеш знати, що я порадила твоїй сестрі? Ох, давненько це було, уже можу й не згадати всього. Пам’ятаю, Аня питала, як можна обернути мавку знову на людину. Чого так дивишся, думаєш, відьми існують, а мавки ні? Ох, у світі ще й не таке водиться!

— Просто в це важко повірити, — зізналася Таня, міцно притискаючи до себе Дана, — ідучи сюди, я думала, максимум дізнаюся, що ви гадали Ані на картах. А тепер виявляється, що відьми реальні, мавки теж і ще бог знає що реальне.

— Таке життя, дитинко, — кивнула Агата й знову завмерла, утупившись в акуратну вишивку на скатертині.

— Няяяя-нявррр, — затягнув Дан, знову приводячи до тями стару відьму.

— Я що, знову заснула? — підірвалася Агата, озираючись довкола, на що Таня невпевнено кивнула, вражено поглядаючи на свого кота. — А ти краще притримай свого язика, а то вимию писок із милом, і де тільки таких слів нахапався.

— Ня-мур-ня! — відповів Дан, фиркнувши, відвернувся від відьми й почав умиватися.

— Щось я справді відволіклася, — кивнула Агата, клацнула пальцями, і з кухні на стіл прилетіло дві чашки із запашним трав’яним чаєм та блюдце з молоком, до якого одразу ж припав кіт, голосно прицмокуючи.

— Дякую, — промовила Таня, але не поспішала пити чай, поглядаючи на задоволеного кота з підозрою.

— Та не бійся ти, не отрую я тебе, — голосно засміялася стара відьма, а от Таня не була впевнена в правдивості її слів. — То на чому ми зупинилися? Ага, точно, тож хотіла Аня врятувати мавку, яка була вашою старшою сестрою. Аня була в цьому певна, і я розповіла їй, як це зробити. 

Таня аж підсунулася ближче, щоб краще чути. Агата поглянула на п’ятнадцятирічну дівчину, що сиділа перед нею, ще не так давно на її місці була інша, така ж молода й вперта, мабуть, це в них сімейне. Агата бачила, як горіли нетерпінням очі дівчини, але вона вагалася, чи варто їй розповідати все, та було в цій дівчині ще щось, таке невловиме, якась внутрішня сила, що вселяла віру. Зрештою, стара жінка повела далі:

— Раз на рік у лісі на Івана Купала цвіте папороть. Це особлива, містична ніч для всього магічного світу. Цієї ночі межа між явним і потойбічним стає настільки тонкою, що навіть звичайні люди можуть доторкнутися до магічного світу. Якщо в ніч на Купала піти до лісу й відшукати цвіт папороті, то можна загадати будь-яке бажання. Та потрібно добре подумати, про що просиш, якщо візьмеш щось тільки для себе, то воно зникне, як тільки ти поділишся цим із кимось. Проте якщо просити для когось, бажання здійсниться й ніколи не зникне те, про що попросиш. 

Але дістати цвіт папороті непросто, зробити це можна тільки до перших півнів, із якими цвіт пропаде, і доведеться чекати ще рік. Але окрім того, уся нечисть намагатиметься завадити тобі знайти квітку, тебе будуть лякати, гукати голосами рідних. Вони пустяться на любі хитрощі, щоб завадити тобі. Знай, як зайдеш до лісу, іди тільки вперед і не смій озиратися, бо як тільки озирнешся не знайдеш цвіту папороті й злі духи заведуть тебе вглиб лісу чи на болото, де й згинеш.

Твоя сестра не впоралася, не змогла знайти цвіт, їй не дали, завадили. Але в тебе все може вийти, — закінчила свою оповідь Агата, уважно дивлячись на Таню.

— Чекайте, то Аня пішла тієї ночі до лісу, — вигукнула Таня, — і що з нею сталося? Скажіть, будь ласка, я хочу знати!

Таня благально дивилася на Агату, а та, здається, знову заснула, схиливши голову набік. «І як вона може спати отак із розплющеними очима», — почала дратуватися Таня й, перш ніж Дан знову подав голос, щоб розбудити стару відьму, сама розбудила її.

— Агов, Агато, ви мене чуєте? — майже прокричала дівчина, замахавши рукою перед жінкою.

— Га, що, ти хто така? — стрепенулася Агата, а тоді зосередила погляд на Дані, що дивився на неї, звузивши очі. — А точно, пробач-пробач, то що ти там питала? Сестра, кажеш… вона більше не людина. Коли Аня пішла до лісу й не впоралася із завданням, вона ледь не загинути, але мавка, якій хотіла допомогти Аня, врятувала її, обернувши на таку, як вона сама. Тому Аня тепер ні жива ні мертва. Але ти можеш врятувати їх обох.

— Чекайте, — підхопилася на ноги дівчина, загорівшись новою ідеєю, — то виходить, моя сестра живе в лісі, і я зможу її побачити, поговорити?

— І так, і ні, — сумно похитала головою Агата, — якщо ти підеш до них зараз, вони не впізнають тебе. Твої сестри тепер лісові духи, мавки, вони, звісно, відчують у тобі рідну кров, та через це лише захочуть обернути тебе мавкою, зробити такою, як вони.

— Отже, єдиний спосіб врятувати сестер — це знайти цвіт папороті і загадати, щоб вони стали людьми, — задумливо промовила Таня, знову сідаючи на лавку, — але якщо в Ані цього не вийшло, то, очевидно, мало просто піти до лісу й не обертатися на звуки та голоси.

— Правильно, дитинко, — кивнула Агата, — потрібно захиститися від нечисті, що заважатиме тобі. Чорт і його посіпаки дуже могутні й зроблять усе, щоб не дозволити тобі знайти цвіт папороті. Тож перш ніж вирушити, маєш добре підготуватися.

— А як можна захиститися від усіх цих духів?

— Це вже ти сама маєш придумати, але знай, що способів дуже багато, — відповіла Агата, якось дивно поглядаючи на Таню, неначе вивчала її, задумливим поглядом. — Але не знімай свого кулона, твоя сестра зробила його з любов’ю, і він тепер захищає тебе, це твоє родове дерево, пам’ятай про це.

Таня кивнула, міркуючи про себе і машинально перебираючи пальцями кулон, і вже хотіла йти, підводячись з-за столу, та раптом їй спало на думку ще одне запитання, яке вона одразу й озвучила:

— А можете сказати, чому це все відбувається з моєю родиною? — запитала вона й, знову сідаючи, пояснила. — Просто не може бути випадковістю, що обидві мої сестри зникли того самого дня, і ви сказали, що, ставши мавками, сестри мене не впізнають, але Аня писала в щоденнику, що Надя знала, хто вона така. Це дивно, неначе хтось усе навмисно підлаштував, щоб заманити мою сестру до пастки.

— На це запитання відповісти складніше, та я спробую, — промовила стара жінка, дістаючи звідкись зі складок одягу колоду карт, які одразу почала перетасовувати, щось нашіптуючи. Таня сподівалася, що це будуть карти таро, як у фільмах, однак коли Агата почала розкладати їх на столі, вони виявилися звичайними гральними картами.

— Нелегка доля випала твоєму родові, — почала читати карти жінка, — твоїх предків переслідували, ненавиділи, проганяли з нажитих місць. І все через ваше походження, ти зі старовинного роду відьом. Але це не причина бід твоєї родини, а те, чому ти досі жива. Уже багато років лиха відьма намагається звести твою родину в могилу, хоче вкрасти ваше щастя. Навіть чорта покликала собі на поміч. Але вбити відьму, навіть ту, що сама не знає про своє походження, ой як не просто. Саме через цю відьму сталася біда з твоїми сестрами, усі негаразди твоєї родини — то її рук справа.

— Але це неможливо, я просто не можу бути відьмою, — замотала головою Таня.

— Та невже, — лукаво всміхнулася Агата, — тоді звідки в тебе фамільяр, дух, що служить і захищає відьму?

— Фаміль… хто? — не зрозуміла Таня, хоч у глибині душі здогадувалася, на кого натякає стара відьма.

— Та ж Дан твій, а хто ж іще, він фамільяр, що перекинувся котом. Ти добре піклувалася про нього, і він виріс сильним та здоровим, чудовий захисник, — почала пояснювати Агата ошелешеній Тані, що тепер зачудовано дивилася на свого кота, який не відводив очей і заспокійливо муркотів. — Тобі ще пощастило, он у мене Фрея стала змією. Узагалі подоба фамільяра залежить від самої відьми й завжди є такою що найбільше їй підходить.

Наче на підтвердження слів Агати з її руки на стіл сповзла велика мідна змія в чорну крапинку.

— Сшш-шшшш-шшшшсшшш… ссш-шшшшс-ссш! — прошипіла змія, і Тані здалося, наче вона почула: «Привіт, юна відьмо, мене звати Фрея, я фамільяр цієї невдячної».

— О, моє золотце з тобою вітається, — погладила змію Агата, — бачу, ти ще не дуже розумієш мову фамільярів, нічого, незабаром навчишся й не відрізнятимеш від людської.

Таня не знала, що й відповісти. Ідучи сюди, вона не сподівалася, що дізнається стільки нового про свою родину. Відьми, фамільяри, магія, нечиста сила — усе це не вкладалося в голові. Та якщо подумати, у словах відьми була правда.

 «Дан і справді незвичайний кіт, тепер, коли я знаю, що він фамільяр, усе стає на свої місця. І біди її родини — це все справа рук якоїсь відьми, от тільки хто вона? Хоча найголовніше тепер — це порятунок сестер, Купальська ніч уже завтра, а потрібно ще підготуватися».

— Хррр… ххррх, — почулося хропіння, що пробудило дівчину із задуми. Агата знову заснула і цього разу ще й хропіла на весь дім. Дан хотів розбудити відьму, та Таня зупинила його.

— Тсс, нехай спить, ми вже й так дізналися більше ніж можна було сподіватися, — пояснила дівчина котові й, повернувшись до змії, що уважно дивилася на неї, промовила: — Подякуй Агаті, коли вона прокинеться, від нас.

***

— Думаєш, у неї все вийде? — промовила Агата, дивлячись у вікно, як її гостя йде з подвір’я.

— Сссш-сшшшш-сссс, — відповіла змія Фрея, обвившись довкола шиї господині.

— Так, твоя правда, це дівчисько сильніше за інших, горе додало їй сили, і в неї все вийде, — кивнула Агата й усміхнулася сама до себе.

— Шссс-сс-шшшш, — прошипіла змія, дивлячись на Агату.

— Будемо сподіватись, люба, — відповіла Агата, дивлячись на дорогу, де ще мить тому було видно Таню. — Вона розумна дівчина, сама додумається, я впевнена в цьому.

— Сссшшш...Але наша колишня учениця тепер дуже сильна, сильніша за тебе. — Занепокоєно промовила Фрея, не помітивши навіть як перейшла на людську мову.

— В любому випадку зараз усе залежить тільки від неї, ми лише можемо виграти для неї трохи часу.

— Сшш-шшсс-ссс. — Кивнула Фрея, погоджуючись з господинею.

***

Тепер, коли Таня знала, хто Дан насправді, їй було трохи незручно в його присутності, та зрештою вона вирішила, що кардинально це нічого не змінює. Дан такий самий, як завжди, і ніколи цього не приховував, тож і їй не варто перейматися через дурниці.

Перед тим як іти до лісу, Таня склала план дій, щоб підготуватися до того, що на неї там буде чекати. Дівчина пригадала все, що знала про відьом і магію, усі способи захисту від нечистої сили, які бачила у фільмах, що так їй подобалися. Тепер зрозуміло, чому вона сама відьма. Хоч у це й досі не віриться. Таня приготувала свічки, сіль, крейду і святу воду. Правда, не знала, як точно використовуватиме це. Але найбільшою проблемою була мама. Лариса в річницю зникнення Ані (а тепер, як виявилося, і Наді) вирішила побути вдома з донькою.

Та на допомогу несподівано прийшов Дан, запевнивши, що зможе приспати Ларису й вони легко втечуть із дому. Таня й справді дедалі краще розуміла свого кота.

Пізно ввечері, коли всі приготування було завершено, Таня сиділа як на голках біля вхідних дверей, чекаючи на сигнал від Дана. Кіт якраз був у кімнаті її мами, і звідти долинало гучне муркотіння, що розливалося заспокійливою хвилею по всьому домі.

— Ня-няв-мурр, — відрапортував Дан, гордовито задерши носа.

— А мама точно не прокинеться до ранку? — тривожилася Таня, на що кіт лише заперечно мотнув головою. — Дякую, ти суперфамільяр, а тепер ходімо рятувати сестер.

Та як тільки Таня вийшла за ворота, надворі їй перегородив шлях Андрій Васильович, мамин залицяльник.

— І куди це ти йдеш такої пори? — запитав чоловік, доброзичливо всміхаючись, от тільки очі в нього були темні, злі. Таня ще ніколи не бачила його таким.

— Я на хвильку до сусідів, мама попросила позичити трохи солі, у нас закінчилася, — трохи невпевнено вигадувала на ходу Таня, скоса поглядаючи на Дана, що став між ними й, розпушивши хвоста, приглушено шипів на чоловіка.

— Кажеш, сіль позичити, — схилив набік голову Андрій Васильович, розглядаючи якимось дивним поглядом Таню, а тоді раптом перевів тему розмови, — ти так і не вдягла мого подарунка замість цього вбогого кулона, я ж казав, що він тобі не пасує, зніми його негайно.

Таня відсахнулася від простягнутої руки, та це й не було потрібно, чоловік наче наштовхнувся на невидиму стіну, а Дан видав протяжний рик, якого Таня ще ніколи не чула від нього.

— Отже, ти вже знаєш, хто ти така? — проказав Андрій Васильович грубим тваринним голосом, від якого мороз пішов поза шкірою, і на очах переляканої дівчини почав мінятися, обростаючи шерстю, у нього з'явилися роги, і він перетворився на чорта. — Так буде навіть цікавіше, набридло вже вдавати, — прогарчав вже майже повністю сформований чорт, наближаючись до закляклої від страху Тані.

— Няяяяяяя-яяярррр! — проричав Дан, кидаючись на потвору, і неначе сам вдвічі збільшився у розмірах. Чорт не сподівався такого, тож кіт учепився всіма кігтями в його пику, і вони покотилися на землі, гучно ревучи. 

Це вивело Таню із ступору, однак вона не знала, як допомогти Дану і що взагалі робити, лише стояла, притискаючи до себе рюкзак. Дан, звісно, був сильним, та не порівняти із чортом, тож уже за мить усе перемінилося, і чорт із подряпаною пикою, шкірячись, притискав копитом до землі кота, що вимахував далі гострими кігтями, проте вже не міг зашкодити суперникові.

— А ти сильний фамільяр, ще б кілька років — і ти мав би шанс, але не сьогодні, — промовив чорт і вже хотів придушити кота.

— Ей, потворо, — вигукнула Таня, привертаючи увагу чорта, і вихлюпнула на нього святу воду з пляшки, яку припасла в рюкзаку.

Свята вода подіяла як кислота, і чорт забився в конвульсіях на землі, а Таня поливала його, доки не скінчилася вода, а за хвилю й сам чорт затих.

— Думаєш, він здох?

— Ня-няя-няня-ррр, — відповів Дан, обтріпуючись від пилюки, здається, він не надто постраждав у сутичці.

— То що ж тоді робити, потрібно якось затримати його, щоб він не став нам на заваді, — промовила Таня, придивляючись до чорта, що знепритомнів.

— Ня-нямяя-няр-мя, — почав пояснювати Дан, і дівчина за його порадою поставила п’ять свічок довкола чорта.

— Але я не взяла сірників, — вигукнула розгублено, на що Дан фиркнув, підійшов по черзі до кожної свічки, і ті самі собою спалахнули. — А його тут посеред вулиці ніхто не побачить?

— Няяя-мя, — відповів задумано Дан, а тоді поскріб лапою землю й протяжно засичав, від чого здійнявся сильний вітер, підіймаючи в повітря пісок і дрібне сміття, що одразу закружляло довкола чорта. Таня навіть захвилювалася, що це невеличке торнадо загасить свічки, але цього не сталося, натомість обриси чорта й свічки почали поступово розмиватися, і за мить на землі вже нічого не було.

Розбиратися, що й до чого, Таня не стала, і так багато часу згаяла, тож закинувши рюкзак на плечі, поспішила до лісу. У полі за селом Таня прихопила три вінки, які сплела напередодні з різних польових трав. Один був прикрашений волошками, інший — червоними маками, а третій, який дівчина одразу одягла на голову, був із білосніжних польових ромашок.

Узагалі такі вінки використовували молоді дівчата Купальської ночі, щоб гадати на свою долю і судженого. Але Таня чомусь була впевнена, що мають вінки й ще якесь призначення. Тож узяла два інших у руку і попрямувала просто до лісу, оминаючи невелику групку молоді, що йшла до озера, де святкували Купальську ніч, співали пісень, танцювали й стрибали через багаття. На одиноку постать дівчини ніхто не звернув уваги.

На самому кордоні з лісом Таня зупинилася, а Дан зацікавлено зиркнув на неї.

— Аню, Надю, — покликала Таня. Агата сказала, що сьогодні межа між світами дуже тонка, тому дівчина була впевнена, що сестри почують її і відгукнуться. — Прийдіть до мене.

Спочатку нічого не відбувалося, а тоді зашелестіли дерева, хоч довкола зовсім не було вітру, почувся сміх, і серед дерев промайнули дві бліді постаті, а потім перед Танею, неначе з повітря, постали дві молоді дівчини. Одна, трішки вища, із довгим темним волоссям, була дуже схожа на її маму, а інша, без сумніву, була Анею, тільки волосся в неї тепер було довге, нижче пояса. І якби не їхні яскраво-зелені очі, то Таня могла б подумати, що вони звичайні собі дівчата. А ті стояли й мовчки з цікавістю, розглядали ту, що покликала їх, і тоді та, що була вищою, Надя, заговорила:

— А ти цікава, не хочеш до нас, буде весело?

Якоїсь миті Таня мало не сказала так, світ неначе поплив довкола неї, з’явилося відчуття, що цій дівчині можна довіряти, що потрібно піти з нею, зробити все, що вона скаже. Але Таня машинально взяла в руку свій кулон, і все розвіялося, вона знову тверезо мислила, і, поки мавки не причарували її, дівчина, усміхнувшись, мовила:

— Звісно, але спочатку прийміть від мене ці дарунки, — і простягла два вінки сестрам.

— Яка краса, — першою сказала Аня й взяла вінок із волошками, одразу надягаючи його на голову, Надя зробила те саме. На мить дівчата завмерли, а тоді їхні очі змінилися, із яскраво-зелених стали небесно-голубими, як і в самої Тані. Розгублено покліпавши повіками, Аня поглянула на сестру, тоді її очі розширилися, налилися слізьми, і вона кинулася обіймати Таню.

Надя несміливо переминалася з ноги на ногу, стоячи осторонь, але Таня простягла руку до неї, і дівчата обійнялися втрьох. Вони стояли так кілька хвилин, міцно притискаючи одна одну й обливаючись гарячими сльозами. І, мабуть, стояли б так цілу ніч, якби Дан не привернув їхньої уваги своїм нявканням.

— Ти не повинна тут бути, — промовила занепокоєно Аня, відступаючи на крок від сестри, — це дуже небезпечно!

— Але тебе це не зупинило, — заперечила Таня.

— І поглянь, що із цього вийшло, — заговорила Надя. — Аня хотіла врятувати мене, натомість занапастила себе, ми не дозволимо, щоб таке сталося і з тобою!

— А я і не питаю вашого дозволу, я вже не маленька дівчинка і все одно зроблю це, — твердо стояла на своєму Таня, — а у вас є вибір — або допомогти мені, або не заважати.

Сестри перезирнулися, і тоді Аня промовила.

— Ти ще впертіша, ніж я тебе пам’ятаю, думала із часом люди розумнішають. Добре, ми допоможемо, але самі нічого не зможемо зробити. Цей шлях маєш пройти ти, і пам’ятай, поки в тебе не буде в руках квітки папороті, ти не маєш ні з ким говорити.

— Хоч ти нас не бачитимеш, та ми будемо поруч і захищатимемо від лісової нечисті, — додала Надя й, поглянувши на Аню, кивнула їй, а потім звернулася знову до Тані: — А тепер іди, якщо не передумала, часу обмаль.

Таня й сама це розуміла, тож обійняла по черзі сестер і, стримуючи страх, що пробирав до кісток, ступила в лісову темряву. Вона зробила лише кілька кроків, а ліс довкола неї зімкнувся, й одразу зникли всі звуки, усе затихло, навіть листя не шелестіло. Вона була сама, ні сестер, ні Дана не було, хоч підсвідомо дівчина розуміла, що вони десь поруч, підтримують і захищають її. Це додавало сил, тож Таня, не гаючи часу, швидко попрямувала вперед.

Таня не знала, куди треба йти, тож просто прямувала вперед, а дерева й кущі неначе розступалися перед нею. Спочатку це трохи непокоїло дівчину, однак потім вона зрозуміла, що це сестри допомагають їй. Так ішла вона, поки не побачила вдалині червоного вогника. Таня поспішила на світло, та воно неначе віддалялося від неї, а потім почало зникати й знову з'явилося в іншому місці. Проте Таня не здавалася, уперто прямуючи до своєї мети. 

Нарешті дівчина наблизилася настільки, що вгледіла пишний кущ папороті, а на ньому невеличку червону квітку, яка пульсувала та наче палала вогнем. Та що ближче підходила Таня, то більше звуків лунало довкола. Спочатку це було шелестіння листя й потріскування сухого гілля, від чого здавалося, неначе за нею хтось іде назирці. Та дівчина не зважала, простувала собі вперед. Тоді почали вчуватися різні звуки, немов довкола неї снували дикі звірі, що гарчали, клацали зубами й завивали.

Тані було страшно, але вона пам’ятала настанови Агати й ішла тільки вперед, не озираючись. Коли до квітки залишалося якихось калька метрів, позаду пролунав розпачливий голос мами, вона кликала на допомогу. Та Таня не оберталася, хоч і дуже хотіла переконатися, що там насправді немає мами, що вона спить удома. Таня вже потягнулася по квітку, як щось схопило її за штани й потягло назад. Від несподіванки дівчина мало не повернула голови назад, щоб глянути, що то було. Але лісові духи не здавалися та хапали Таню за одяг, тягнучи назад. Таня впиралася, як могла, але швидко слабла, і, коли вона майже здалася, десь здалеку тихо занявкав Дан. Таня швидко дістала сіль, яку припасла в рюкзаку, і почала сипати жменями через ліве плече. Почулися вереск, скавуління, навіть плач, схожий на дитячий, та найголовніше — більше ніхто не стримував її, і дівчина зірвала квітку, що палала вогнем серед нічної темряви.

— Вітаю, ти змогла зірвати цвіт папороті, та що ти тепер попросиш, може, хочеш вічної молодості чи багатства, якого ще не бачили люди? — промовила молода жінка, що з'явилися перед Танею, зодягнена в жовтогарячий, неначе зшитий із полум’я одяг. — Я хранителька цвіту й виконаю будь-яке твоє бажання, тільки попроси, слава, сила — усе може бути твоїм.

— Але мені цього не треба, — відповіла схвильована Таня, — я лише хочу, щоб мої сестри знову стали людьми і ми разом повернулися додому.

— То таке твоє бажання? Хоча ти могла б стати наймогутнішою відьмою і сама повернути сестер, — усе ще намагалася спокусити Таню хранителька.

— Ні, не потрібно мені цього, — твердо заявила Таня. — Просто поверніть мені сестер!

— Ну що ж, — усміхнулася хранителька, — мудре рішення, хай так і буде.

Спалахнуло яскраве світло, яке засліпило дівчину. А коли до неї повернувся зір, вона побачила, що стоїть на узліссі із сестрами.

— Ти змогла! — скрикнула вражено Надя, оглядаючи свої руки, неначе бачила їх вперше.

— Сестричко, ти просто неймовірна, — радісно кинулася з обіймами Аня.

— Ня-ня-няяв, — подав голос Дан, ідучи з лісу.

— Він правий, йдемо додому, — вивільнилася з обіймів сестри Таня. — Вас дехто вже давно зачекався.

У кущах позаду почулися шурхіт і якесь чи то попискування, чи скавчання, сестри пішли на звук і за мить повернулися, у Наді сиділо на руках маленьке совеня, а в Ані був рудий цуцик.

— І як він опинився тут у лісі? — дивувалася Аня, притискаючи цуценя до грудей.

— Я вам потім поясню, — усміхнулася Таня, дивлячись на маленьких фамільярів сестер.

Коли дівчата вийшли з лісу на дорогу й попрямували до села, уже майже розвиднілося. Сестри були щасливі і говорили про все на світі, та раптом перед ними з'явилася руда жінка, перепинивши їм шлях.

— А ти думала, я дозволю зруйнувати все, до чого так довго йшла? — промовила Анфіса, утупившись із ненавистю в Таню. Дан із шипінням спробував на неї стрибнути, але відьма помахом руки відкинула його кудись у кущі. — Цього фокуса ти більше не втнеш.

— То це ви та відьма, що всі ці роки псувала життя моїй родині?! — вигукнула вражено Таня, заступаючи собою сестер, що нічого не розуміли.

— Це я псувала вам життя? — щиро обурилася відьма. — Та це твоя мати зіпсувала мені все життя! До її появи Сергій зустрічався зі мною та, як тільки побачив Ларису, одразу забув про мене. Хоч що я тільки не робила, усе було марно. І тепер, коли він нарешті мій, я не дозволю тобі все зруйнувати.

— А яке вам діло до нас, тато вже з вами, дайте нам спокій!

— Не все так просто, дитинко, я приворожила його, і, як тільки твої сестри повернуться додому, чари спадуть, і він знову покине мене. А я цього не допущу, — Анфіса почала водити руками в повітрі, і перед нею неначе засяяв якийсь знак, — не бійтеся, ви нічого не відчуєте, напевно.

— Няя-няя-мррр! — проричав із кущів Дан, і Таня, зрозумівши його, швидко витягла крейду, якою намалювала коло навколо себе і сестер на вологому асфальті. Пролунав звук, схожий на вибух, однак невидима сила захистила дівчат від магії відьми.

— А ти вправна маленька відьма, за інших обставин я б узяла тебе в учениці, — сказала роздратовано Анфіса, — але до мене тобі ще далеко, цей примітивний захист довго не протримається, і я так чи так згублю вас.

— Що відбувається? — запитала тремтливим голосом Надя, захищаючи мале совеня.

— Чого тітка Анфіса хоче нас убити? — і собі додала не менш налякана Аня, нічого не розуміючи, і притискаючи перелякане цуценя до грудей. 

Таня не відповідала, вона гарячково міркувала, як їм урятуватися, дивлячись, як від атак відьми коло, яке вона намалювала, тоншає і тоншає. Від хвилювання Таня взяла в руку кулон і відчула тепло, що пульсувало з нього. Це тепло розлилося всім її тілом, заспокоюючи, зігріваючи. У голові самі собою виникли потрібні слова, і Таня точно знала, що треба робити, тому, повернувшись до сестер, промовила:

— Візьміться за руки і повторюйте за мною:

Силу предків закликаю,

Про захист вас благаю,

Прийдіть на поміч нам,

Від відьми захистіть нас!

Дівчата кілька разів повторили ці слова, і довкола них почали з’являтися напівпрозорі жіночі постаті. Їх було так багато, що й не злічити, а останньою прийшла бабуся дівчат, яка померла ще до їх народження, і Таня впізнала її тільки з фотографій. Анфіса перестала чаклувати, перелякано дивлячись на привидів. Запанувала тиша, а тоді здійнявся сильний вітер, підхопив привидів і закружляв їх довкола Анфіси. Вони кружляли швидше і швидше, звужуючи своє коло, а тоді зненацька земля під ними розкололася, і всіх привидів разом із відьмою затягло до тріщини, яка одразу затягнулася, ніби й не було нічого.

 — І що це все було? — схвильованим голосом сказала Аня, усе ще міцно тримаючи сестер за руки.

— Чесно кажучи, сама не знаю, але думаю, тепер у нас усе буде добре, — відповіла Таня, дивлячись на місце, де мить тому під землею зникли всі привиди з відьмою. — Ходімо додому.

— Схоже сестричко, що не тільки нам є що тобі розповісти. — промовила Аня, уважно дивлячись на сестру, яка тільки загадково посміхнулась, піднявши, на руки, із землі пухнастого чорного кота, і пішла в бік селища.

— До речі, вибачай, але я прочитала твій щоденник, — промовила через плече Таня, широко посміхаючись.

— Що? Як ти могла! — вигукнула обурено Аня, наздоганяючи сестру.

— А що таке щоденник? — Запитала Надя, не відстаючи від сестер, що голосно розсміялися, обіймаючи її.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мілена
15.02.2024 12:12
До частини "Щоденник"
Хороший підлітковий твір, який і сама із задоволенням прочитала) Думаю, що і фільм був би не гірший за "зачарованих")
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    07.12.2021 20:40
    До частини "Щоденник"
    Ой, клаааас! Чудова відьомська історія. Я зараз буду наспівувати пісню із заставки «Зачарованих» (старого серіалу, звісно)))))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше