Ілюзія життя

Передмова

Арія, відкривши очі, зрозуміла що опинилась зовсім не там, де хотіла. Її давньою мрією була подорож в астрал – місце, сповнене потойбічної енергії. Але опинилась дівчина у набагато тоншій матерії, де зустрілась з Каєм, який став її другом. Тоді ж вона дізналася, що скоріше всього не зможе повернутись додому. Її тіло зайняв хтось інший. Є один спосіб, як повернути все на свої місця, але за похибку треба розплатитись власним життям.

Ілюзія життя

Арія оглянулась, не побачивши нічого з того, про що говорили її знайомі, які вже відвідували астральний світ, вона трохи здивувалась. Не могли ж вони збрехати… А може й могли, хто зна?

Світ виглядав зовсім нереально, не було звичних будівель, трави, дерев, тільки пустота, схожа на туман. Поглянувши собі під ноги, Арія зрозуміла, що просто висить у повітрі. Такого в астралі точно не мало бути. Той світ максимально схожий на людський, він не складається з одного лишень білого туману.

Пильніше поглянувши вдалину, Арія побачила декілька напівпрозорих постатей, які плавно рухались, можна сказати пливли у повітрі. Ті постаті нічим не відрізнялися від людей, але у них не було чогось живого, якоїсь енергетики живого створіння. Хтось йшов з високо піднятою головою, хтось згорбився, а хтось взагалі повз, а саме дивне: вони жодним чином не комунікували між собою.

Раптом до Арії підпливла ближче одна постать. З вигляду це був хлопець, років двадцяти, він єдиний з усіх, хто виражав хоч якісь емоції. І, на диво, він не був прозорим, як всі інші, на ньому був кольоровий одяг, його шкіра мала природний живий відтінок. В нього була незвична зачіска: довге чорне волосся, майже по пояс, зав’язане у хвіст. Очі його були повністю чорні й навіювали дивне відчуття пустоти.

- Привіт,- сказав він.

- Привіт…

- Як тебе звати? Що ти робиш у цьому світі? Ти жива, я правий?

- Я Арія, хотіла потрапити в астрал, натомість опинилась тут. А ти хто? І чому ти не виглядаєш як всі інші мешканці цього світу?

- Астрал, цікаво, давно не бачив блудників. Взагалі, при народженні мене назвали Кайденом, але я завжди називав себе Каєм. А виглядаю я по-іншому, бо по своїй суті я інший. Особливий, так би мовити.

- Приємно познайомитись, напевно. Хто такі блудники?

- Це ті, хто заблукав, не знайшовши дорогу в астрал. Вони почасту потрапляють у наш світ – субастрал. Він є набагато тоншою матерією, ніж астрал, але тут більше цікавинок, а шансів, що твою фізичну оболонку вкраде якесь інше створіння набагато менше. Але знаєш що мене дивує?

- Що? Мене, наприклад, дивує твій вигляд і енергетика живої людини.

- Сюди можуть потрапити тільки певні люди, тіла яких вже не функціонують, а розум ясніший за розум живого. Душа твоя чиста, інакше ти б не потрапила сюди.

- Як то тіло не функціонує? Я була повністю здорова, коли вирушила у свою трохи невдалу подорож.

- Що ж, дивно, дуже дивно. Над цим треба добре подумати. Якщо ти повністю здорова, то як сюди потрапила?

- Сама не знаю, та і душа в мене не така вже й чиста.

- Точно, я зрозумів! Коли ти вирушила в астрал, то пробула там всього декілька секунд і навіть цього не помітила. А через те, що його дано ніхто не відвідував, по твою душу злетілося одразу багато сутностей, і одна з них отримала твою фізичну оболонку, через що тебе перекинуло сюди. Це єдине розумне пояснення.

- Стоп, ти хочеш сказати, що в моєму тілі зараз живе якась сутність?

- Саме так. Дуже голодна сутність.

- З якого дива я взагалі маю тобі вірити? Ти відрізняєшся від інших мешканців субастралу, поводишся по-іншому, в тобі все не таке.

- Я відрізняюся, тому що не з цього світу. Я не мешканець, але періодично тут буваю. На жаль, доки ти сама нічого не зрозумієш, я не можу тобі розповісти секрет мого існування.

- Ну то в мене нема причин тобі вірити.

- Що я маю зробити для того, щоб ти повірила?

- Навіть не знаю.

- Є ідея. Я досліджую тебе як людину, тобто ти допомагаєш мені і розказуєш все про себе, а я допомагаю тобі повернутись у своє тіло.

- Згода.

- Тоді почнемо!

Перед тим як почати розробляти план повернення Арії додому, Кай показав їй частину субастрального світу. Загалом, Арія думала, що майже весь він складається з білого туману і пливучих примарних постатей. Але виявилось інакше: пройшовши десь кілометр, вдалині Арія побачила щось схоже на замок, оточений хмарами, а навколо нього були десятки різних будиночків. Підійшовши ближче, дівчина розгледіла деталі будиночків: вони були різного кольору, що зовсім різнилося з першим враженням про одноманітне довкілля. А замок, він був справді височенний, з чотирма вежами, прикрашеними срібними вензелями, а також з величезними вхідними дверима, можна сказати воротами. Вони простягалися на метрів десять вгору. Сам замок по площі теж був немаленький, стояв він точно посередині цього містечка.

- Кай, що це таке? Я думала, в цьому світі немає нічого, окрім туману.

- Це місто – столиця субастралу, а замок – моя резиденція.

- Ти правиш цим світом?

- Не так правлю, як регулюю порядок і дотримання законів.

- Круто, скільки тут взагалі душ живе?

- Близько трьох мільйонів.

- Справді? Навіть не віриться. Напевно важко то все.

- Та не особливо, душі вже багато чого встигла зробити за життя, тому тут відпочивають. Ми не помираємо, живемо вічно, не старіємо.

- Тепер я зрозуміла чого ти відрізняєшся.

- Чого?

- Ти правиш, а душі, які тут мешкають, не мали б бажання цього робити, якщо я правильно зрозуміла твої слова. Тобто, ти не з цього світу!

- Правильно, але звідки ж я.

- Цього я не знаю, але дізнаюся.

Кай не відповів нічого, але вхопивши Арію за руку, повів вглиб міста. Вони пройшли вже доволі багато вулиць, їм трапилося по меншій мірі близько тисячі душ на шляху, деякі боязко озиралися, але ніхто нікому нічого не говорив. Кай з Арією дійшли до іншого кінця міста, де стояв доволі маленький, але, на перший погляд, затишний будиночок, оздоблений статуетками різних епох.

Перше, що впало в око Арії, коли вона зайшла всередину – стіна, повністю оздоблена дзеркалами різних форм та розмірів, подекуди вони були червоні, а рідше – зелені. Дивна картина, хто б став вішати дзеркала на всю стіну.

- Кай, чого тут висять дзеркала на всю стіну?

- Вони зроблені для того, щоб переміщуватись між різних світів, а також щоб спостерігати за вулицями міст субастралу.

- У вашому світі є ще міста?

- Багатенько, ще дев’ять.

- Зрозуміло, але що ми тут забули?

- Якщо ти пам’ятаєш, то спочатку ти розповідаєш мені свою історію, а потім я шукаю спосіб відправити тебе додому.

Кай зробив, те що планував. Розпитавши все, що йому треба було він склав певний план дій.

- Розповідай вже, що за план?

- За допомогою свого серця ти обираєш дзеркало, яке подобається найбільше, а потім ступаєш в нього. Не переживай, це зазвичай вдається легко. Якщо вибір був зроблений правильно, то ти потрапиш у всій світ і побачиш істоту, яка править твоїм тілом. Ти маєш запам’ятати всі характерні ознаки, поведінку і так далі.

- А що станеться, якщо зроблю неправильний вибір?

- Потрапиш в інший світ, з якого сумніваюсь, що виберешся.

- Тобто хочеш сказати, що я помру?

- Саме так. Але якщо ти зробиш все правильно, то я точно допоможу повернутись додому. Просто я маю знати, з якою сутністю працюю.

- В мене і так немає вибору, я згодна. Коли починаємо?

- Зараз. Обирай, тільки прислухайся до серця.

Арія взагалі не розуміла як це треба зробити, але вона відчула потяг до одного червоного дзеркала квадратної форми. Коли вона вже майже увійшла в нього, почула крик.

- Арія, ні! Це не те дзеркало!

Але було вже пізно…

Арія потрапила не у свій світ, а у якесь дуже страшне місце. Там було темно, холодно, за декілька секунд перебування там вона вже встигла змерзнути. Що це таке? Там у повітрі витали чорти, якісь напівголі люди з крилами. Виглядало жахливо.

- Арія, ти тут?

- Що, Кай?

- Яке щастя, я тебе знайшов,- відповів захеканий хлопець.

- Як ти тут опинився?

- За тобою пішов, але тебе закинуло в такі дебрі цього виміру.

- Але ти ж мене знайшов.

- Знайшов, але проблема в тому, що той, хто потрапляє сюди вже ніколи не вибереться. Це пекло, Аріє.

- Пекло? Воно існує?

- Так само як і рай. Потрапивши в пекло ти одразу стаєш власністю Сатани.

- Але ж ти теж правитель, міг би якось домовитись з Сатаною.

- Домовишся з ним. Він ніколи нікого не слухає. Марна спроба, лишень розізлю його, а тоді тобі точно не поздоровиться. А ось і він…

Арія обернулась, перед нею стояв високий, міцний як бик чоловік. Він, як і більшість здешніх мешканців, був напівголим. За його спиною було два великих чорних крила, а голови Сатани росли роги.

- Кого ж це до нас занесло? Невже блудна душа, яка всього декілька годин тому розділила тіло із сутністю, а зараз потрапила у мої володіння.

- Звідки ви знаєте?

- Арія, я знаю все. А ще я знаю, що хвилину тому ти скоїла фатальну помилку зайшовши сюди.

- То ви мене не відпустите?

- Ні. Тепер ти моя власність.

- Будь ласка, не треба мене тут тримати. Я жива, я майже нічого поганого у житті своєму не робила.

- Ти не жива вже, а мертва. Ті, хто ступив на мою землю, на віки залишаються тут. Але мені зовсім не подобається перспектива того, щоб якась світла душа ходила по пеклу. Мені потрібно зовсім інше.

- І що ж?

- Я хочу, щоб ти замінила мого старого підданого і стала провідницею душ.

- Погоджуйся, Аріє,- сказав Кай.

- Хто такий провідник душ?

- Ти що літератури не читала? Це особа, яка проводить душі померлих до пекла, але ця особа має бути мертвою тілом, але не мертвою душею.

- І ви хочете, щоб це була я?

- В мене вже давно немає кандидатів на цю роль, а в котлі ти мені не знадобишся, тому так. Погоджуйся. Якщо ні, то ти посидиш трохи у тюрмі, а потім потрапиш у котел. А так в тебе буде змога навіть зі своїм новим другом зустрічатись.

- Справді? Ви дозволите Каю відвідувати пекло?

- Я дозволю йому відвідувати тільки твою оселю і дорогу в пекло.

- То в мене ще й свій дім буде?

- Так. Давай швидше думай, моє терпіння не гумове.

- Добре, добре, я приймаю вашу щедру пропозицію.

Сатана простягнув Арії договір, який вона мала підписати своєю кров’ю, що й зробила.

Пройшов рік плідної роботи в ролі провідника, Кая Арія так більше і не побачила. Він прийшов, не зважаючи на обіцянку.

Будинок в Арії був великим і гарним. Правда більшість оздоблення, всі стіни, підлога були чорними, але що ще можна було очікувати від пекла. Сатана помішаний на тому, щоб все було максимально жахливо на смак простих людей. Але Арії за рік будинок встиг сподобатись, вона навіть звикла до розмов із Сатаною, який не залишав надії на нормальне співіснування. Але все ж, це краще, ніж горіти у котлі.

Робочий день Арії закінчився, раптом вона почула стук у двері.

- Хто там?- запитала вона.

Ніхто не відповів, але натомість двері відчинились і всередину увійшов Кай.

- Кай? Це точно ти?

- Так, Аріє, я так довго хотів сюди потрапити, але мене не пускали.

- Хто, Сатана?

- Так, він ніколи не дотримується умов угоди.

- А то вже думала, що ти про мене забув.

- Та ні. Хочу сказати, хороми в тебе хоча й темнуваті для мене і мого кольорового світу, але доволі непогані. Давно вже звикла до життя в ролі провідника?

- Та ні, нещодавно тільки почала розуміти сенс роботи взагалі. Інколи навіть вдається поговорити з мерцями. А ти як поживаєш?

- Все добре, роботи стало менше, тепер більше часу приділяю правлінню.

- Якої роботи?

- Нарешті я можу відкрити тобі свій секрет.

- Уважно слухаю…

- Я працював провідником душ до того, як ти посіла моє місце. Це мене він звільнив, коли підписав з тобою договір.

- Я справді шокована, навіть подумати не могла, що ти працював на тій же роботі, як і я. Але як так сталося?

- Я теж був людиною, але коли потрапив в автомобільну аварію, то опинився в субастралі. Саме тому я виглядав так, як і ти. Тоді на мене почали звертати увагу місцеві жителі, вони обрали мене правителем, тоді я й почав свою діяльність. Але для того, щоб розвиватись, треба були гроші, тоді я й пішов працювати провідником. Платили мені непогано, тому я був задоволений. А тоді в один день зустрів тебе.

- Співчуваю, мало кому хочеться потрапити в аварію.

- Але я не жалкую, що потрапив саме сюди, бо саме тут я зустрів давню подругу дитинства.

- Кого? Це та, Кай? Той самий Кай, який завжди гуляв зі мною, коли мені було вісім, той самий Кай, з яким я сиділа за однією партою у школі і проводила кожну вільну хвилину життя?

- Саме так, моя люба Аріє.