Нежива

Аліна згорнула лосини, шаль і туніку в скруток, загорнула в пакет кинджали і поклала все це в нішу під підлогою під ліжком. Туди ж сховала пластиковий захист з литок (в одній з них, у правій, ховався найтонший і найменший з її метальних ножів), рукавички та відмички з пучка. Натягнувши піжаму дівчина впала на ліжко, притулившись головою до зачиненого вікна. Відкинувши голову назад, вона зітхнула, з-під закритих повік потекли сльози. Тонкі солонуваті цівки води, від яких несамовито палило тонкий фарфор шкіри і в яких відбивалися зірки. Вона не розуміла, точніше ні, вона добре розуміла через кого плаче, але гадки не мала чому. Олексій спав із Олею, що тут такого? Він лідер Смертників, нехай робить, що хоче, якщо це не заважає їхній спільній меті помститися Соболю. Але все-таки їй було до сліз гірко й неприємно. На язику вона все ще відчувала присмак випитого в Орхідеї коньяку і це змушувало образ Морозова в голові стати ще чіткішим, яскравішим. Помітнішим. Олексій кликав її на ім'я лише тоді, коли вони були самі. Тільки в тихій самоті його кабінету з його вуст замість звичного «Скорпіон» злітало «Аліна», а в очах ледь помітним проблиском блискавки пролітала гордість. Не знала чому, але Аліна хотіла смакувати ці моменти, прокручувати раз-по-раз, торкатися цих невловимих слів, коли він кличе її на ім'я. Їй це здавалося слабкістю.

Ловити на своїй спині сухий оцінюючий погляд Рубіна було звично та приємно. У куточку своєї свідомості, у тому куточку, де вона була все ще звичайною дівчиною, а не бездушною вбивцею, їй хотілося бути на місці Олі. В якісь моменти вона починала її ненавидіти. В якісь секунди, коли її холодний розум пробивався крізь пелену задушених дівочих мрій, вона починала ненавидіти себе. І майже завжди вона ненавиділа свою слабкість. Руки.

Її шкіра була неправильно блідою, молочно-білою. Її шкіра була тонкою і м'якою, наче найдорожчий оксамит. Крихкою, як порцеляна. Торкнешся не так, порветься, не зібрати. Це їй заважало. Нехай всі говорили про її незвичну для Сансета красу, нехай поєднання сріблясто-білого волосся і зеленого аквамарину очей вважалося найрідкіснішим і найпрекраснішим, вона б віддала все, щоб стати звичайною, віддала б усе, аби позбавитися зовнішності фрозистансього народу*. Стати Неживою виявилося легко. Вжитися в цю роль жорстокої вбивці, хитрої злодійки. Згодом кров стала для Аліни сестрою, невід'ємною частиною. Сором і провина з'являлися тільки тоді, коли вона вбивала, але на мить, на найменший відрізок часу, а потім пітьма, що живе в її душі, знову брала гору.

Але зараз вона була просто Аліною Соболь. Дівчиною-підлітком, яка тільки-но вступила в повноліття, яка сама не розуміє, що відчуває до знайомого хлопця і яку хвилює тільки те, де видобути грошей на лікування хворої матері. Їй довелося покинути школу в шістнадцять, коли вона була в дев'ятому класі, за рік до закінчення. Мамі ставало гірше і гірше, витрачати гроші на навчання вже не можна було.

Зітхнувши, дівчина втерла долонею сльози з щік, знову полегшено відчувши, як холодна чорнота душі міцно осідає на своє місце. Потрібно перестати думати про Олексія. Якщо вона прив'яжеться до нього, не зможе піти після своєї помсти. Завтра вранці Аліна піде на роботу, танцюватиме в парку, як циркова конячка, розбавляючи рутину роззяв і цікавих до музики дітлахів, отримавши п'ятнадцять відсотків від грошей трупи, просидить залишок дня в «Орхідеї», а вночі знову повернеться додому. Схопить кинджали, накине шаль на голову і знову по дахах Сансета бігтиме чорна майже котяча тінь, а вранці заголовок газети вже зарясніє промовистими заголовками про нове вбивство, скоєне Неживою.

Заснула Аліна, згадуючи проблиск гордості в сухих очах Рубіна, і як той вимовляє її ім'я.

***

Олексій стиснув зуби, щоб їдка злість і гіркота давньої образи не зʼявилася на його обличчі. Дивлячись у його мляві сірі очі, Олексію здалося, що він побачив там відображення доброго погляду Катерини, знову до горла підступив гнів, але хлопець змусив себе проковтнути його, піднявшись зі свого місця і підійшовши до чоловіка.

— Нехай вас благословить Ричекс, — спокійно промовив він, підійшовши і трохи кивнув на знак привітання. Потрібно було зіграти простого хлопця, який рано почав вести бізнес і який, як і належить, покірний перед старшими підприємцями. Але дивлячись, як тішиться самолюбство Яна, Олексій змусив себе стиснути кулаки — за спиною, щоб не видати своєї злості.

— Хай відгукнеться вам це привітання, — так по-батьківськи посміхнувшись, відповів Соболь, і нутрощі Олексія скрутило ненавистю.

— Що привело таку людину, як ви, в мій скромний бар? — треба було зіграти смиренність і щиру, наївну цікавість, а це виходило в нього найкраще.

Олексій уловив рух за своєю спиною. Олег став біля нього, окидаючи поглядом білявого чоловіка і зрідка поглядаючи на Рубіна. Останній ледь помітно смикнув головою, ніби говорячи відійти, але Олег не послухався, залишаючись на своєму місці. Морозов захотів ударити його по нозі, але змусив себе стриматися. Хоче — нехай стоїть.

— В мене до вас ділова пропозиція.

Ян трохи посміхнувся, куточки його губ смикнулися вгору і він простягнув Олексію папку з якимись паперами. Акуратно взявши її в руки, хлопець відкрив папку і подивився на перший документ. «Договір про продаж Орхідеї».

— Що це? — холодно здивувався Олексій і глянув у сірі очі бізнесмена.

— «Соболя» хочуть викупити вашу «Орхідею». За розумну ціну, звісно, — діловито відповів Ян, дивлячись на Олексія зверху донизу, наче вже був переможцем. — Зрозумійте, ви молоді, і явно не готові вести щось серйозніше за цей бар. Але це гарне місце та гарна земля. Я зможу використовувати її за призначенням, — продовжив чоловік, але Рубін різким рухом захлопнув папку, майже кинувши її в руки.

Те, в чому він був упевнений так само, як у Неживій, це в тому, що він ніколи і нікому не віддасть Орхідею. Кожен куточок, поворот, стіну цього бару він добував своєю кров'ю та працею. Все це було результатом трьох років безперервної роботи. Все це він зробив сам. Це було його дитя, одне з найголовніших його досягнень. Те, що допомогло вибратися з бідності. А тепер цей мерзотник хотів забрати в нього це. Те, що допомагало йому триматися на плаву. Те, що було його маленьким кроком. Те, що він зробив.

— Ні, — рішуче відрізав Морозов, із задоволенням спостерігаючи за зміною обличчя Яна. Він зустрівся своїми золотистими очима з його безбарвними і впевнено прошипів. — Ні. Ви не отримаєте жодної акції, жодного квадрата цієї землі та жодної порошинки з мого бару.

— Ви впевнені, юначе? Варто подумати, які гроші на кону, — Соболь простягнув йому чек, але Олексій не став його навіть брати, побачивши цифри на ньому ще здалеку. — Сто пʼятдесят тисяч імале. І повірте, цей закуток коштує в половину менше, ніж я пропоную.

— «Орхідея» не продається, — відрубав Олексій, обсмикнувши лацкани сірого пальта. — І вам варто забиратися звідси, поки я не покликав своїх вишибал.

— Мені подобається ваша впевненість, — усміхнувся Ян, розвернувшись і вийшовши за двері. Всі погляди були звернені на Олега та Олексія ще з якусь хвилину, а потім усі знову повернулися до пива, обговорюючи подію.

Морозов повернувся за барну стійку, сівши на чорний стілець і склавши руки на нефриті. Оглядаючи червоні стіни та чорні візерунки на них, Рубін все сильніше переконувався, що ніколи й ніхто не отримає його бар, скільки б грошей не було запропоновано. Олег сидів незвично тихий, покручуючи в руках порожню чарку, але чомусь не замовляючи ще коньяк. Раптом рудий хлопець повернувся до Олексія.

— Ти розповіси Скорпіону? — тихо спитав Олег.

— Так, — кивнув він, не повертаючись. На той момент його взагалі не цікавило те, чому запитав Олег саме про Аліну. Вставши зі свого місця чорнявий поправив пальто і попрямував додому. Йому є про що подумати до наступної ночі.

***

Аліну розбудив не будильник, а судомне дихання матері з сусідньої кімнати. Вона вдихала і видихала повітря з хворобливо-неправильним свистом, хрипко кашляючи в перервах. Очі викотилися з орбіт, на них навернулися сльози. Дівчина відразу підбігла до ліжка Марії, торкнувшись шкіри матері. Вона виявилася блідою і холодною, крижаний піт скочувався великими краплями. На тумбочці стояв дексаметазон і поряд лежав шприц. Дівчина одразу схопила його, набравши в шприц блідо-жовту рідину і задерши рукав лляної нічної сукні, встромила шприц в руку. Коли судоми жінки припинилися, Аліна стала перед нею навколішки, погладив по голові.

Дихання повільно вирівнювалося, вдихи та видихи перестали бути рваними та неправильними, а пульс перестав скакати вгору-вниз, змушуючи дихання збиватися. Хвороба прогресувала, це було зрозуміло навіть неозброєним поглядом, і Соболь тяжко видихнула, піднімаючись, і тихо прошепотіла:

— Я подзвоню в госпіталь, — і дівчина вийшла з кімнати, підійшовши до чорного дротового телефону, що стояв на тумбочці. — Доброго ранку. Моїй матері погано, новий приступ чорного грипу.

— Вводили щось? — пролунав шорсткий голос медсестри по той бік трубки.

— Лише дексаметазон. Адреса: Оливковий Гай, дім 87, квартира 60, — з готовністю відповіла Аліна.

— Очікуйте приїзду лікаря протягом найближчих пʼяти хвилин, — а потім все затихло і дівчина поклала слухавку назад на телефон, зітхнувши і вирушивши до кімнати матері.

Коли приїхав лікар, Марія так само лежала в ліжку, дихаючи з рідкісними хрипами і стискаючи млявою рукою долоню доньки. Після огляду чоловік відвів Аліну в іншу кімнату і, сказавши сісти на стілець біля кухонного столу, почав говорити, постукуючи кісточками пальців об дерев'яну стільницю.

— Ми змушені забрати пані Голубіну в госпіталь. На вісім днів, — Соболь важко видихнула, закинувши голову назад і, проковтнувши сльози, що підкотилися до очей, стиснула білі долоні, до кривавих півмісяців, залишених нігтями. — Звісно, якщо стан не погіршиться.

— Так, я розумію, — не дивлячись на лікаря, кивнула Аліна, почавши постукувати нігтями по столу, наче намагаючись заспокоїтися.

— І ви розумієте, що це буде коштувати грошей…

— Я добре це розумію. Рахунки оплачу в найближчі три дні, — сухо прошелестіла дівчина, дивлячись у вікно. Відкривався краєвид на невеликий дворик, на якому ганяли ногами м'яч діти. Їй хотілося бути такою самою. Простою дитиною, головна проблема якої — те, що її покликали додому в розпал гри.

— Чудово, — відповів лікар і вийшов із кухні, попрямувавши за двома помічниками, які вже виносили Марію на ношах.

Як тільки двері за ними зачинилися, Аліна сперлася руками на стіл і, скинувши голову, закричала, вдаривши по стільниці. Вона втомлювалася і втомлювалася сильно, а ще добре розуміла, що накопичених грошей не вистачить, щоб сплатити вісім днів у шпиталі. Що ж… План сьогоднішнього проникнення до садиби Яна Соболя доведеться трохи змінити.

***

— Доброї ночі! — скрикнув Володимир, щойно Аліна стрибнула на підвіконня і відкинула назад капюшон. За ним обернулися й інші. Коли дівчина побачила погляд золотих очей, спрямований на неї, вона дозволила серцю на секунду зрадіти полегшенню, що промайнуло в них.

Місяць світив яскравіше, ніж зазвичай. Він вступив в повну фазу і тепер було світло, майже як вдень. Срібні тіні, мовчазні відлуння ночі — все це було немов частиною Неживої. Місто давно почало боятися її. Тепер уночі зайти в безлюдний провулок стало місцевим прокляттям та найнебезпечнішим «на слабо» з усіх. Простаки досі не здогадалися про зв'язок у цій низці вбивств та пограбувань. Що ж, можливо, це й на краще.

Аліна підійшла до людей, що стояли навколо столу, ставши біля Рубіна і поставивши руки на стіл. Краєм ока вона помітила, що її пальці та пальці Олексія майже стикнулися, між ними залишався крихітний простір, той міліметр, який і був тонкою ниткою між Неживою та Аліною Соболь. Хлопець лише трохи кивнув, ніби показавши, що помітив і вказав на виведений графітом план.

— Ти та я проникнемо в середину через вікна на горищі, а Володимир з Димою через двері заднього подвірʼя на кухні. Олег та Оля будуть стояти на шухері. Наше завдання — знищити документи на його фірму «Соболя», — вона зупинила його і кінчиком кинджала показала на картину у кабінеті Яна. За нею знаходилося сховище.

— Не хочу ламати твій план, але пʼять тисяч імале з його сховища нам теж доведеться вкрасти, — вона не дивилася на нього, але навіть так чудово знала, що в його очах промайнув подив і майже лагідне розуміння спонтанної непокори наказам.

— Добре. Тоді замість години витратимо годину і п’ятнадцять хвилин. Мені, насправді, все одно, — знизав плечима Морозов.

— Повір, вкладемося в годину і пʼять хвилин, — хмикнула Аліна, вирівнявшись і прибравши ніж у чохол на поясі. Олексій підвів на неї очі та їхні погляди зустрілися.

— Це ти мене «на слабо» береш, Скорпіон?

— Я констатую факти, Рубін.

Смертники дивилися на їхню суперечку і по усміхнених очах Олі було зрозуміло, що тій вже дуже цікаво подальший розвиток подій. Хлопці теж замовкли, завмерши, спостерігаючи за переглядинами лідера та його помічниці.

— Якщо не впораєшся, половину грошей віддаєш мені, — Рубін став прямо, склавши руки на грудях.

— Коли я впораюся, ти подаруєш мені ту ручку зі скляною трояндою на корпусі, яка лежить у тебе в столі, — повторивши його рух, з упевненістю переможця відрубала Аліна.

— По руках, — він витягнув уперед долоню і дівчина знизала її, хитро посміхнувшись. Добре знала, що переможе у цій маленькій суперечці.

— Дай вам волю і ви будете влаштовувати суперечки над кожним нашим пограбуванням, — тихо пробурмотів Діма, згортаючи план у згорток і перев'язуючи його шовковим шнурком, — а потім по-вбиваєте один одного.

Його фразу ніхто не почув, окрім Олі, яка стояла поряд. Вона злегка штовхнула Феєрверка ліктем і тихо засміялася.

*Фрозистан — від есперанто мороз. Країна на північ від Санбардо, етнічна батьківщина Аліни.