Казки для дітей: "Корабель, що летить до сонця", "Мамині руки", "Казка про короля"

МАМИНІ РУКИ

Колись у далеку давнину жили собі чоловік та жінка. І було у них чотири дочки.

Найстарша дочка вже й обід уміла зварити, і лікарські рослини знала. Друга поралась з матір’ю по господарству: і корову в поле вижене, і коня на пасовисько виведе. Третя вечорами вишивала і в’язала, а влітку все в городі поралась. Лише найменша Леля, якій було сім років, не вміла робити нічого. Мама її нагодує, сукню пошиє, шкарпетки зв’яже, а більше їй нічого і не треба. Жила з ними і старенька бабуся. Сил у неї вже було мало, але була вона дуже мудра і завжди давала поради.

Почула одного разу Леля те, як мати зі старшими дочками розмовляє:

- Ми, мамо, самі все зробимо. Ходіть краще з Лелею побавтеся.

- О, дякую вам, мої донечки. Кожна з вас перейняла мої руки.

Та й подумала дівчинка: «Я теж хочу мати мамині руки, як мої сестри». Побігла вона до бабусі і каже:

- Бабусю! Бабусю! Я теж хочу мати мамині руки, як мої сестри.

Бабуся про все здогадалась:

- Хочеш мати «мамині» руки?

- Так, бабусечко, дуже хочу.

- Я тобі всі секрети відкрию. Вранці прокидатись якнайраніше треба. Ти ж лежиш і капризуєш кожен ранок. Піднявшись з ліжка, бігти до струмочка, там вмитись чистою холодною водою. Повернувшись додому, трішки каші з`їсти. Ти ж солодких ягід вимагаєш завжди.

- Навіщо мені вмиватися і кашу їсти, якщо я хочу мати мамині руки? - здивувалась Леля.

- А ти коли-небудь бачила, коли твоя мама прокидається і що робить після сну?

- Ні, не бачила. Я все зрозуміла, бабусю.

Декілька днів прокидалась Леля зі сходом сонця, а потім знов лінуватись почала.

- Не подобаються мені бабусині поради. Піду я, - каже, - краще в ліс, у звірів запитаю.

Та й пішла дівчинка до лісу. Зустріла вона там молоду лисицю і питає:

- А що ти робиш?

- У мене захворіла мама, - відповідає їй лисиця, - я зараз назбираю трав і зварю їй чай.

- А розкажи мені, які трави при якій хворобі допомагають?

- Я ще не знаю всіх. Піди краще у Лісову школу, там тобі все розкажуть.

- А де Лісова школа?

- Іди прямо цією стежечкою. Коли вийдеш на галявинку, то зустрінеш ведмежат, вони завжди там бавляться, то й підкажуть тобі дорогу.

- Дякую, - сказала дівчинка і пішла.

Добігла вона до галявинки, побачила там ведмежат, тільки вони не бавились, а збирали листочки.

- А що це ви робите? - запитала дівчинка.

- Збираємо листя. Взимку, коли ми спимо, у нашої мами замерзають ніжки. От ми і хочемо назбирати листочків, вкрити мамині ніжки, щоб їй було тепло.

- А мені мама шкарпетки в’яже, щоб було тепло, - відказала Леля, - де у вас тут Лісова школа?

- Он там, біля старого кедра. Сьогодні сам пан Лев, директор школи Лісової, проводить уроки.

- Спасибі вам! - гукнула дівчинка і побігла до старого кедра.

А там вже зібралось багато звірів. Біля них на землі і сіла Леля.

От поважний Лев почав урок:

- Сьогодні я розкажу вам про рослини. Пам’ятайте, що звіробій лікує кашель, а малина – застуду. Щавель, петрушка і кріп є незамінними для борщу…

Не цікаво стало Лелі. Ходить вона галявиною і збирає квіточки. Помітив це пан учитель, а коли закінчив заняття, підійшов до дівчинки і запитав:

- Скажи мені, дівчинко, тобі цікаво було слухати мене?

- А навіщо мені слухати все? Я запам’ятала, що малина при застуді допомагає, а звіробій – від кашлю та й досить. Не можу ж я знати і пам’ятати все. Ви краще скажіть, що мені можна зовсім не вчити, не можу ж я постійно ходити на заняття.

- Так, ти правду кажеш. Якщо ходити на всі заняття, то й на ігри не вистачатиме часу. Навіщо тобі знати, які рослини використовувати у їжу, якщо це знає твоя найстарша сестра і вона вже сама обід готує? Чи, наприклад, як шити, вишивати чи в'язати, коли це вміє твоя інша сестра?

- Ні! Ні! Пане вчителю, вони вже мають мамині руки. І я хочу мати.

- Тоді уроки музики у солов’я чи поетики у лисички. Навіщо тобі вміти гарно співати чи складати вірші?

- Але я хочу гарно співати, моя мама дуже гарно співає і знає багато пісень. І вірші я хочу навчитись складати. Я зрозуміла: треба ходити на всі заняття і слухати все.

Тепер вставала Леля зі сходом сонця, вмивалась біля струмочка, їла кашку і бігла до лісу. Через три роки десятилітня дівчинка і обід зготувати вміла, добираючи різні трави, і грядки полола, і вишивала, і вже сама матусі шкарпетки в’язала. А за кожним ділом співала пісню, іноді ту, що й сама склала. Сестри її заміж повиходили. Не раз тато казав про Лелю: «Мамині руки».

Пройшло ще літ зо п’ять, а може й сім. Сама Леля стала на порі заміж іти. Та так і сталось: вийшла заміж і три дочки народила.

А зараз її онуки бігають до школи Лісової і не пропускають жодного заняття. На уроках уважно слухають, бо ж знають, що все в житті знадобиться. Кожна допомагає мамі, шанує її стомлені, ласкаві ніжні руки. Вечорами співають пісні, можливо ще й ті, що складала їхня бабуся.

Осінь 2008

КОРАБЕЛЬ, ЩО ЛЕТИТЬ ДО СОНЦЯ

Маленький хлопчик Рома не любив дощ. Якби ще можна було стрибати по брудних калюжах. Але ж ні! Потрібно чемно іти до школи, оминаючи воду і болото. А дощ ішов уже тиждень кожного дня.

Ромчик зробив у школі паперового кораблика і розфарбував його вогняним кольором. Дорогою додому хлопчик відпустив кораблик у пллавання річечкою, що виникла на його вулиці від затяжних дощів. Кораблик зрадів і почав розмовляти:

- Романе, сьогодні у тебе день народження. Яке бажання маєш ти?

- Мені набрид дощ і сірі безрадісні дні, - відповів хлопчик. - Я хочу сонечка, тепла, літа. Я хочу поїхати на море, купатися у тепленькій водичці, гойдатися на хвилях, грітися під сонечком, ловити медузи, збирати мушлі і камінчики, будувати замки з піску, плавати на кораблі.

- Чудове бажання. Я теж люблю море, - сказав корабель і враз почав збільшуватися у розмірах. – Така мрія повинна обов'язково здійснитися. Я теж бажаю простувати безмежними водами морів до безкрайого лазурного океану. Я хочу гойдатись на хвилях і обійматися з тропічними вітрами під гарячим сонцем і безхмарним блакитним небом.

- Раніше я їздив до моря часто, але тепер мама і бабуся кажуть, що там плаває погане залізо. Але ж у морі повинні плавати акули, дельфіни та різні риби.

- Я знаю, хлопчику мій, тому полечу до сонця і розповім йому все. Воно допоможе здійснити твою і мою мрію. Адже у тебе сьогодні день народження і у мене теж.

- У тебе теж сьогодні день народження?

- Так. Ти ж сьогодні мене змайстрував. Дай мені ім'я.

- Корабель, що летить сонця…

А корабель вже був дуже великий та підіймався все вище і вище до неба. До сонця.

(6 квітня 2023)

КАЗКА ПРО КОРОЛЯ

Давно-давно, коли люди ще не мали вогню і не їли м’яса, в селі Берізки, що на Ясенівщині, жила старенька бабуся. Мала колись одного сина, але й той після одруження покинув отчий дім і поїхав у далекі краї.

Ото пішла бабуся в ліс гарного літнього дня назбирати лікарських рослин і знайшла маленьку дівчинку, що лежала під кущем тихесенько, а біля неї бавилися вовченята, які хотіли долучити до своєї забави і дитину, але вона була ще дуже маленька.

Бабуся погладила кожне вовченятко, аби вони дозволили їй забрати дівчинку, зірвала ще кілька травинок з того місця, де вона лежала дитина, й понесла її додому. Іменем гарним нарекла – Леля.

Жили вони разом. Разом до лісу ходили збирати цілющі трави, людей лікували, ходили справляти свята на вигоні села. Але одного разу приснився сон Лелі, як мама з татом, яких вона не пам’ятає, дивляться з вікна високого замку і співають пісню. А в тій пісні печаль за домівкою і надія на порятунок.

Вирішила Леля шукати батьків. Але де ж їх шукати? Розповіла про свій сон бабусі, на що та сказала: «Піди до лісу, до печери, та поклади свої улюблені квіти біля входу. Сиди там до вечора, бався з вовченятами, слухай пташок, а коли зайде сонце, лягай спати біля печери – тоді про все дізнаєшся». Так і зробила Леля

Як тільки вона заснула, наснилося їй, що відвалився камінь від печери, а звідти вийшла жінка та й каже: «Прокидайся, дівчинко. Я – твоя рідна бабуся по материній лінії. Жили ми з твоєю матір’ю в сусідньому селі, а коли вона дізналася, що в місті з’явився король (до того часу не було в нас королів, і ніхто нами не правив), то вирішила захищати людей від влади і неволі. В сусідньому будинку жив хлопець, який дуже любив її і не хотів відпускати. Вони одружилися, а мені вже був час помирати.

Влада короля поширювалась. Не хотіла твоя мати, щоб до її дитини торкнулася печаль неволі. От і залишила вона тебе серед пахучих трав і могутніх дерев, а самі, з батьком, пішли світ рятувати. Та що можуть двоє проти цілого загону королівського війська. Наказав король їх стратити, але, коли почув їхній спів, то вирішив: нехай співають для нього. От вже двадцять років вони живуть на горищі високого замку і співають для короля. Король ладен виконати всі їхні бажання, однак їхнє бажання єдине – свобода для всіх будь-якою ціною. Іди, дитино, до міста, у високий замок. Але зірви по дві травинки кожної рослини, які ростуть біля печери. Вони тобі стануть у пригоді. Пора мені, дочко, а ти вже без мене іди».

Леля прокинулась, посміхнулася до сонечка, зібрала траву і пішла у місто. Тільки вона вийшла з лісу, як зустріла хлопця на коні. Він розпитав її про все, а тоді сказав:

- Візьми мого коня.

- А як же я зможу тобі його повернути?

- Коли визволиш батьків, прийди в моє село з конем. Він сам тебе приведе до мене.

- Яке ім’я у тебе?

- Радосвіт.

- Дякую.

- Нехай щастить.

У місті її зустріло військо короля, яке повідомило, що нікого до міста не пускають, бо король дуже хворий і ніяких наказів не видає. Останнім його наказом було: заборонити чужим вхід у місто. На що Леля відповіла:

- Я приїхала вилікувати короля.

- Як?

- Цілющими травами, – і показала вона торбинку із зібраними рослинами. Її впустили до міста.

Прийшла вона до короля, а він їй каже:

- Чого тобі треба, дитино. Я хворий і скоро помру.

- Я можу вас вилікувати.

- Мене ніхто не може вилікувати, бо багато я поганих справ наробив.

- Відпустіть моїх батьків, і я вилікую вас.

- Не можу я більше правити, дитино. Напевно, краще вже померти?

- Зараз ви вип’єте чаю, який я приготую, і будете спати. А вночі ми втечемо і вас заберемо з собою. Що б ваше військо ні про що не здогадалося, ми спалимо замок. Нехай думають, що всі загинули.

- Добре. Навіть якщо ти мене обманула, то я загину під час пожежі. Хіба не все одно, як вмирати?

Леля зробила все так, як обіцяла. Напоїла короля чаєм із цілющих трав. Коли ж настала ніч, вона знайшла батьків, розбудила короля, і всі втекли, підпаливши замок.

Військо подумало, що король і люди, які співали, загинули під час пожежі, от тільки саму Лелю вирішили розшукати. Але дівчинка повела батьків і короля непрохідною дорогою через ліс, а шукали їх у полях, поки не наткнулися на зграю вовків. Порозбігалися служителі в різні сторони. Леля привела всіх у будинок до бабусі, яка її виростила.

Король, який тепер уже не вважався королем і не хотів більше ним бути, захотів одружитися з бабусею Лелі. Однак бабуся сказала, що спочатку йому потрібно вилікуватись від усіх королівських бажань і звичок. Він виконав бажання бабусі, і згодом весілля відбулося.

Згадала Леля про того хлопця із прекрасним іменем Радосвіт, який дав їй коня. Вирішила повернути, бо кінь – добрий друг. Правда, тепер уже Радосвіт не відпустив її, як колись батько не відпустив матір дівчини. Вони одружились, і в них теж народилась дівчинка.

2010