💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛

Електронні книги / Фентезі (3681)

Листопад

«Найгірше в тому, щоб бути мертвим, – це те, що й голос твій у землі», –

Слова ці свої він пише неспішно пальцем на запітнілому склі.

«Куди поспішати? У мене є вічність, схована в подиху та дзеркалах.

Цей всесвіт просто потерта монета: аверс – надія, а реверс – це страх.

А я, тим часом, не те і не інше. Монета, що крутиться на ребрі.

Місце, де зупиняється погляд. Тринадцятий місяць у календарі.

Я з тиші, в якій обривається пісня, з повітря, що стало твердим, наче щит.

Я той, хто піймає наступний твій подих. І той, хто тепер навічно мовчить.

Біжи-не біжи, чи ховайся, чи бийся. Але я з’явлюся до тебе у строк,

Дам тобі важкість п’янку та неспішну ніким не читаних сторінок.

В долоні твої я вкладатиму квіти – червоні, як випалена кіновар.

Ти ж бачиш їхнє сталеве осердя кольору цих листопадових хмар?

Сідай же за стіл, не блажи, не вагайся – гостей небагато і вдосталь вина,

Тож пий, пий за те, щоби все ж закінчилась вже сотні років непорушна війна.

І подих життя знов торкнеться героїв, як питимеш ти з їх старих черепів.

Хай вітри співають – чужі і тутешні, народжені серед цих чорних степів.

Щоб повня холодна, легка, невловима, струїлась по небу, мов вилита ртуть,

Щоб жодне ім’я не загубилось до часу, коли нас знову знайдуть.

Хай сходить сонце у ясному небі, бо його захід – дорога назад.

Ти чуєш?

Мертвих можна почути, коли опускається листопад».

...

Олександра Совська

Солона колискова

Рука моя так звично меч тримає – королю, це для нас не перший бій.

Немає більше, куди відступати. Позаду тихо плещеться прибій.

Вода морська із кров’ю солоніша, в рожевих хвилях спокій не знайти.

Я відчуваю в солі на обличчі: зі мною поряд всі мої брати.

Вони стоять позаду, злі та тихі – такі ж, як їх пощерблені мечі.

Нехай же будуть в цих прекрасних землях – прокляті позабуті втікачі.

У шумі крон, у холоді каміння, їх сміх, неначе виє тятива.

Колись їх поведе зелений лицар, бо наша битва все іще жива.

Вони лиш сплять, нескорені довіку, їм не пізнати програш та ганьбу.

Вони нізащо руку не подали б мені тепер – нікчемному рабу.

Тому ховаю погляд, й ланцюгами, які тепер – уся моя броня,

Я брязкаю, і руки б’ю об камінь, чекаючи, що прийде забуття.

І знову море піниться у хвилях – вода на захід сонця, мов вино.

Королю, де ж тепер твоя могила? Чи досі колисає тебе дно?

– Ти нині спиш, але прийдеш на поклик, – повторюю я часто уночі.

Але народ твій тебе не покличе. Королю, твій народ тепер мовчить.

...

Олександра Совська

Битва

Прокинувсь будильник і нумо гукати

Прямо на вухо, що досить вже спати.

Один раз, і другий, і знову, і знову...

А я ігнорую його пряму мову.

Лежу нерухомо обличчям до стелі

В обіймах старої, у зморшках постелі.

Дивлюсь крізь повіки (не знав, що так вмію),

Немов виглядаю, що снилася, мрію.

Та погляд уперся в стіну порожнечі.

Хіба так буває? Якісь дивні речі...

Заплутався, ніби в липкій павутині,

У тінях, що повзають стелі склепінням.

І крила, і лапи, і пазурі, й зуби

До мене вже тягнуться, - ознаки згуби.

Хочуть вхопити, роздерти на шмаття,

А я мов під впливом якогось закляття.

Байдуже зовсім, чи зовсім не страшно?

Чи хочу прийняти, що буде, відважно?

Скоритися долі, зустріти в обличчя

Всіх тих, що народженні відьмою-ніччю?..

Та чую шкребеться світанок знадвору,

Шукає промінчиком точку опори,

Щоби ввійти крізь вікно до кімнати,

Щоби навколо все світлом залляти.

Нагнати, спалити усі ті потвори,

Котрі світлу сонця не знають покори.

І разом з тим душу урятувати,

Якщо ще на мене комусь не начхати.

Тож поки живий і не зовсім ще мертвий,

У статусі свідка, чи в статусі жертви

Дивлюсь зачаровано, спостерігаю

Битву епічну пекла і раю...

15.05.2022

...

Володимир Мельник

Трелі менестреля

Причаїлася таверна

У самісінького моря,

Називалася "Виверна",

І не знали у ній горя.

Із глибин морських русалки

Припливали до порога,

Цілувались палко-палко

Гологруді з кожним орком.

Упиряки та лікани

Брудершафти розпивали,

А нахабні пелікани

З рук закуски виривали.

Так було допоки знову

Не прибилися там люди.

Не знайшлася спільна мова,

Розкидали море бруду.

Залишились тільки в казках

Від русалок ніжні ласки,

Ну і в трелях менестреля

Під розмову з добрим елем.

...

Олександр Калінін

Павутинка

Так починалась Вічність: у ганьбі! Афіна всемогутня

через заздрість затаврувала чарами моє прекрасне тіло.

Тепер не двоє ніг-олив тендітних я маю. Вісім! І міцні отруйні жвала.

З розпуки і приниження намарно хотіла перетяти свої жили –

їх не було. Як і рятунку честі.

Тоді до Мойр звернулася з благанням, аби вони мою сріблясту нитку

розтяли, вивільняючи від кари: довічно ткати і висіти у петлі!

Поважні Мойри не дали тій справі ради.

Але, шкодуючи мій хист й довічність праці,

взяли у штат: сукати нитки долі для всіх, хто ще народиться колись.

Тож я, Арахна невмируща – вправна ткаля –

щомиті, кожен день, із року в рік

звивала, зв'язувала і в клуби мотала,

та довшим став зненацька Смертних вік.

І Мойри, відпочивши у відпустці –

купальнях грецьких і в сучасних теплих Спа, –

як у старі часи, неквапом і поважно

розріжуть нитку, що рокує більше ста

мандрівок кулі коло Першого світила.

Я ж мусила змінити форму праці:

відкрити ФОП, знайти інвесторів, платити данину.

Десятиліття – мить! Тепер немає місця,

куди б «Arachne.Net» не досягнув.

В Китаї винайняла кілька корпорацій.

Вони мені тепер прядуть і тчуть,

А для аналізу провідності й вібрацій

Передплатила ШІ (ачи АІ – його по-різному зовуть).

Життя вдалося! Це не Мойри. Просто – бізнес.

І давньогрецький ще й жіночий хист:

робити з примусу приємність. А Афіна

вінірам заздрить, що мені на жвала наростив дантист.

...

Брако

Вулицемант

***

Вулицeмант ворожив по лініях-вулицях,

які розбігались у різні боки

по старій долоні міста.

Харків сонно всміхавсь пeрeхожим

блискучими трамвайними коліями.

Вулицeмант,

розгорнувши свою задрипану парасольку,

пішов собі по нашому місту

блукав і блукав,

згадуючи слобожанські лeгeнди й казки,

намотуючи кілометри вулиць й історій,

пронизаних будeнним автомобільним рeпом

і пахощами осініх квітів та листям дeрeв,

які насолоджувались останнім сонячним теплом

чeрeз трубочки-промeні.

Що ж цeй мандрівний філософ

у старому адідасівському костюмі наворожив нашому місту?

Я і сама нe знаю.

Алe точно знаю однe

що він,

вічний мандрівник,

осeлився десь тут.

...

Мавка
12+

Судний день

О, мій королю, чому ж ви

Біліші стали аніж сніг?

Чому різкий ваш голос стих?

А з вуст невпинно сиплються мольби?

Чи не тому, що перед вами

Постав ваш син разом з рабами?

Чи може, то — геть не раби?

Покрутять пальцем біля скроні,

Коли скажу: "Як на долоні

Побачив принца в тронній залі,

Струнку ельфійку поруч з ним

І цівку крові на кинджалі..."

Чиєї? Певно царських псів.

О, мій королю, чому ваша

Глава так високо злетіла?

Застигла розпачу гримаса,

А тіло впало й обімліло?

...

Привид
12+

Шалено червоні очі

Шалено червоні очі

Побачив я у темноті

Що палають цілі дні і ночі

Так жервіє магія в тобі

Думав я що на губах твоїх помада

Багряна мов терпке вино

В голові застигла лиш твоя порада

Тікай мерщій поки не почула кров

Імперії царства й цілі королівства

У відчаї зібралися в кулак

Полювали разом на кровопивцю

Забувши про всяких вовкулак

Тільки не знали ще мисливці

Хто жертва а хто хижак...

...

Міністр (без) культури

Як кохають привиди

Ох люба Марі, 

Погоджуюсь з Вами, що час–

Це вода, що ллється крізь пальці.

І, як не дивно, та нам з Вами вже восьмий десяток.

Та тільки Ви вже в поважному віці, мені от і досі сімнадцять..

Але як незмінна личина моя,

Так і незламні мої почуття.

Я знаю, Вам лячно вмирати, 

І хоч Ви й не тямите досі, але тут на Вас хоча б чекатиму я. 

Подумайте, люба, чи страшно було дивитись, як гучно плаче кохана?

А розуміти, що ти не зможеш її врятувати?

Але я більше не плачу, вже не кричу,

Тепер я маю надію, маю мету.

Я Вас, моя люба, на інший бік проведу.

...

Вероніка

Нявка

В літній вечір на Івана,

З лісу нявка виглядала,

Біле тіло, чорні коси,

Золотий вінок в волоссі.

Виглядала, чарувала,

Роси з тров собі збирала

Тонку нитку нявка мала,

Тай намисто назбирала.

Дам намисто тій дівчині,

Що зі мною в ліс полине,

Буде в лісового пана,

Як царівна пишно вбрана.

Та дівчина-сиротина,

Буде мені сестра нині,

В лісі будемо кружляти,

Юних хлопців лоскотати,

Місяць стане нам за брата,

Будем з ним пісні співати,

Розільєм сріблясті води,

Щоб нам було до вподоби.

Вже намисто назбирала,

Нявка дівчину спійняла,

Обнялись, поцілувались,

За рученьки швидео взялись.

Була б дівчина русалка,

Тепер стала ніжна нявка,

З братом місяцем співає,

Нову сестру виглядає.

...

Василина Тарасова

Нічниця

Вона приходила лише у моїх снах,

Чарівна і спокуслива Нічниця,

Безумства вогник був в її очах,

Нічна примара, ляку чарівниця.

Воня тягнула витончено руки,

Які були холодними мов сталь,

Кривила в посмішці свої криваві губи,

І стиха говорила - "Тобі край"

Вона приходила лише у темні ночі,

Скрадаючись по стінах, наче тінь,

А я закохано вдивлявся в чорні очі,

І у волосся чорну заметіль.

Вона приходила, допоки кров горіла,

Кипіла і пекла мене вогнем,

Залишила моє холодне тіло,

Чекає темну ніч, коли заснем,

І нову жертву їй ми принесем..

...

Василина Тарасова

Чарівний ліс

Гуляю чарівним лісом

Кожної темної ночі.

І дещо з тієї темряви

Дивиться прямо в очі.

Може то є якись жах,

А може чуднеє видіння?

Ну точно то не людина,

І точно не мерехтіння!

Може то просто примара,

І може мені так здалось,

Що дивляться в очі не ельфи,

А лиш звичайнісінький лось.

Може це є лиш уява,

І може то замість видінь

Природа у лісі співає,

Уносить думки в далечінь.

А може то не є зорі,

О так, замість них навкруги

У чорній блакиті літають

Яскраві подружки феї!

Так, замість гір тих кремезних

То велетні йдуть по воді!

Десь поруч маленький хоббіт

Шукає свій вхід до нори.

Як це чудово-мріять,

Гуляти і бачить дива.

Навіть на хвильку забулось

Що зараз в країні війна…

...

Листя Баобабу
12+

Хай інші штурмують дракону фортецю

хай інші штурмують дракону фортецю

ти маєш ключа від єдиних дверей

тобі я секрет несекретно відкрила

на сповідь душі мала місце одне

гадала , що будуть зірки

вітровії

гадала , що чують мене небеса

а ти відгукнувся

знайшов

залишився

спокійно та легко ввійшов у життя

дракон не пручався

за сотню самотностей

він звик розрізняти - де правда , де фальш

ти був нетутешній

проте вже знайомий

і ніс за плечима

єдине крило

тебе вже ламали

лишали без мрії

слова розкидали на площах

брудних

були гільйотини

хрести з канчуками

й роздерте крило як тавро від святих

а зараз в сьогодні -

дорога пустельна

фортеця дракону

і сповідь моя

ключі від дверей -

ти вже мій , подорожній

знесилений болем минулих життів...

...

Лана Краска
12+

Примара

ти приходиш в мій дім без запрошень

що для тебе закони людські ?

не вартують слова анітрохи

для душі , що вже вік у пітьмі

не в відчинені двері , в закриті

уникаєш люстерок , свічок

ти не гість , ти володар положень

ти один , а живеш за кількох

споглядаєш мене і вивчаєш

звичку бути в пітьмі вподобав

навіть з часом змирився з червоним

повнокровним на колір вином...

то сумний , то печально - веселий

то повчальний , немов гувернер

ти століття тому був ? чи більше ?

граф ?

служивець ?

монах ?

джентельмен ?

мені , певно , потрібно вгадати

але ж ти увесь час мовчиш

не забути тебе

не обійняти

мармурово - прозорий , ти - тінь

я ж не звикла до вайбу ігнору

мій будинок - фортеця моя

най хоч кожної ночі ти поруч

все одно зігріваюсь вином...

...

Лана Краска

Дім серед води

Великий дім серед води стояв і величався,

Багато хто сюди приходити боявся.

Бо в цьому домі жах живе, тут спокою не має,

Хто сюди припливе на ранок вже зникає.

Багато з тих, хто прибули туди, безслідно зникли під водою.

Що взнали й бачили вони на інший світ взяли з собою.

Та ось один смільчак – дворянський синок графа,

Драчун і весельчак, не знаючий ще страху,

Прибув у дім серед води, де в стінах жах чигає

І смерть не зна коли, і де підстерігає.

То з друзями парі уклав, що в домі ніч проведе.

Якби він тільки знав, шо смерть його забере.

Як тільки двері відчинив й переступив поріг,

Цим смерть він розбудив, що тут знайшла нічліг.

І смерть, почувши свіжу кров, прокинулась від сну.

Зачинились двері на засов, нема тікать куди йому.

І ось кістяк під ноги впав, сміливець відсахнувся,

Й до смерті він обличчям став як тільки обернувся.

Із криком жаху він побіг, об трупи спотикався.

Від смерті він втекти не зміг, на неї натикався.

Свій шлях обрав він сам, до смерті сам прийшов.

Якби він тільки знав, що тут багато хто вже смерть знайшов.

Він вже помер, як тільки те парі уклав,

Не жить йому тепер, тут в домі на воді сконав.

І до сходу сонця рано на берег виплив труп,

Закінчилось парі погано, загинув синок графа тут,

У домі, що серед води стоїть і величається.

Та більш ніхто сюди приходить не збирається.

...

BogDIC

Українська відьма

Українська відьма буває лише справжньою... не як у орків – бабою Ягою.

Вона вирізняється довгою косою і сильною, міцною стопою.

Вона часто каже – не стій над душею і не лізь в очерет,

Щоб не зробили з тебе мої Сили – десерт. Абсурд?.. Агерт.

Про таких жінок думають чоловіки, але кожному з них ой не до снаги –

Поглядом із нею стрічатись... хоч кожен хотів би з нею вінчатись.

Але вона усіх бортане – бо не дозволено відьмі закохуватись.

Кожна жінка хоче з нею позмагатись – заздрячи її красі,

Вона ж не буде жінками впиватись – одна така ж бо навкруги.

В повний місяць кров її вогнем кипить: і чарує вона сміло –

Аж плавиться свинець – чорти сходяться до неї навпростець.

Українська відьма має хвіст і відгукується на потойбіччя свист.

Кажуть люди в неї дивний хист, із Дияволом ж бо не за руку, а навхрист.

Завше за спиною її гуде, а в обличчя мовити – не кожен слова знайде.

Лиш перехрестяться – хай Бог поможе…

Та часто, як Бог врятувати не зможе, до неї біжать в час біди і жалю...

Готові віддати останню броню – аби помогла зцілити недуг.

Вона допоможе… Зілля відварить охоче, закинувши в мідний чан:

Лапи курячі, кігті вовчачі, слюні ледачі, зуби зміячі, роги зубрячі,

Зради хлопчачі, сльози дівчачі, серцеві каплі, любовні граблі.

Заливши всі інгредієнди ранішньою росою під цвірчачі аплодисменти.

І ще додасть до чачі листочка звіробою й змахне над чаном своєю рукою.

Повня відбивається в цілющому зіллі – злітаються з дерев вранішні півні.

Духи лісу просинаються в мить чарів і в танку вигукують – агу і угу!

Лиш би втримати й не відпустити людську душу…

На ранок відпивши узвару цього – лежачий зціляється – тільки й всього.

Щодень відьму сторониться людська ворожба, вигнавши її за край села.

Кожен, кому вона колись допомогла, не признає цього, лиш видає брова.

Відьма же не чекає від люду добра: у чомусь свята, а у чомусь – відступна.

Її душа, як яструб – вільна. Вона своїм Богам лиш вірна. Абсурд?.. Агерт.

Лиш справжня українська відьма, з людськими долями змагаючись –

Вміє готувати з них смачний десерт.

...

Альона Винокур
12+

Лісовик

Йшов по лісу в шапці сірій

В білім светрі

Серед тіней

Лісовик, що жив під дубом

Де

ховався від людей

Він щоночі ходить лісом

З ліхтарем іде за хмизом

І щоночі

Зустрічає

Переляканих дітей

Вдень не ходить за гілками

Спить за мокрими шибками

І щоночі він виходить

В ліс

між проблисків очей

Шарф накинувши на очі

Дід собі під ніс шепоче

"Дикі жителі діброви

Залишайте кігті вдома

І виходьте в ніч, під кленом

Розкажу я вам легенду"

Звірі вирвавши всі кігті

В ніч, коли збирались їсти

Поховали в лапи руки

Переляканих дітей

І несуть дітей за вітром

В місце, де їм дід легенду

Хрипло з кашлем заспіває

В місяць, що горить як вдень

...

Валерій Півторадни
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛
12.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

12-те квітня це особливий день! Рівно 3 роки тому відбувся запуск літературної платформи Аркуш 🙂

... Детальніше
Блоги
Питання до аркушиківЗірниця
21.04.2024
Думала про свої тексти та те, що іноді їх знову перечитую й підправляю. Стало цікаво, чи так роблять ... Детальніше
Багатогранність Olya Ollivandrovna
22.04.2024
Писати про себе складно. Але давайте спробуємо поринути у рефлексію. Пишіть свої плюси і мінуси. Усе ... Детальніше
Який жанр у книгах вам не подобається?Кіт у зграї
19.04.2024
Без срачу, просто поділитися своїми табу. Мені наприклад не подобається попаданство ( без обід ). Жа ... Детальніше
Публікація в університетській збірці Вікторія Бура
21.04.2024
21 березня був День поезії і до сього дня в університеті відбувся літературно-мистецький захід «Мить ... Детальніше
Інтерв'ю з На!Читай про письменництвоВіталій Дуленко
21.04.2024
Виступив у рідкісній для себе ролі говорящої голови й цілих дві години розмовляв з паном Бориславом ... Детальніше
Моя муза сьогодні пахне бузком.Ірма Скотт
21.04.2024
Вітання, творча спільнота! Вже кілька днів гарно дощить. Зранку, я виходила з парадного та побачила, ... Детальніше
На Аркуші вже:
10485читачів
118588коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: