Електронні книги / Інше (1376)
Пельмені
Ми часом пишемо вірші,
Де признаємося в коханні.
І хочеться сказать мені,
Люблю пельмені у сметані.
Так довго я ішов до вас,
І в черзі простояв годину.
Знайшов і борошно і фарш,
І поєднав в красу єдину
Так довго зустріч я чекав,
Без вас життя не уявляю.
І ось нарешті день настав,
Я вас на миску накладаю.
Ви обпікаєте вуста,
Та я нічого не боюся.
Нарешті разом ви та я,
Нарешті вами я нажруся.
...
Рассєя буде розсіяна
Рассєя буде розсіяна...
Не я це кажу, а Доля.
Коли злоба й страх насіяні,
Не вирости Правді чи Волі.
Із величі заздрість не родиться,
А з ницості корінь бере.
Так вже в Історії водиться:
Фальшиве й злочинне – помре.
Немає тут злості (до відома),
Так стелиться лінія Роду:
Рассєя буде розсіяна,
Воскресне народів свобода.
2014
...
Говори очима
У миті, коли затулятимуть рот
— ти говори своїми очима.
Все пережите неси за плечима.
Не розчиняйся у вирі турбот.
Бу́де зневіра дзвеніти в висках,
опустяться руки, підкосяться ноги...
— ніколи не смій полишати свій шлях!
Будь вірним собі та власним дорогам.
Навіть, коли будуть класти у вуха —
не думай приймати за чисту монету.
Що говоритимуть — чемно послухай,
але не пірнай у брехливі тенета.
Поглядом можна сказати багато,
не гірше від мови пояснюють очі.
Колись і вони стануть зорями ночі,
мудрість яких бу́де довго палати.
***
Піймаю сонце
краєчками уст,
Вплету у волосся
і посміхнусь.
Ще вчора у ньому
грав вітер рясний,
цілуючи палко
зап'ястя весни.
У пестощах тих
відчуваю Твій дотик -
ще кращий не винайшли
Антибіотик.
***
Уже дістав ХРІНОВОВІРУС
(не той, що COVID-19).
Пригнічує фальшива щирість,
Нажаль, її в нас не бояться.
Хіба по кайфу існувати,
Занурившись у власний кокон?
І під ногами бруд топтати,
Все мріючи про щось високе..
Прокиньтесь, любі, добрі, щирі!
Прозрійте, озирніться навкруги.
Як зі своїми жити в мирі -
вже не лякають вороги.
Відчуйте силу, зазирніть у власні спейси,
Розплющте очі, вийдіть із калюж.
Чіпляйте ватно-марлеві на фейси,
Але, благаю, скиньте маски з ваших душ!!!
***
Я відчуваю, дощ живе в мені:
Біжить по венам, стукає у скронях..
Звучать його мотиви неземні,
Стають росою на моїх долонях.
Він змиє все. Всередині та зовні,
Покриє краплями і душу, і обличчя.
Танцюючи Босто́н на підвіконні -
Вгамовує тривалі протиріччя.
Він був потрібен всім. Давно і сильно.
Цей світ уже занадто забруднився ...
У темну прірву впевнено й повільно,
Наперекір святому, вниз котився.
Священний дощ
Він розжене всі хмари в наших душах
Очистить совість і загоїть рани.
А щойно знов побачим зорі у калюжах -
В ту ж мить закриє намертво всі крани.
***
Погойдаюсь на місяці,
В хмари пірну.
Може, вийде відчути
Небес глибину...
Пошепочусь з зірками,
підмигну світлячкам.
Зачерпну в них натхнення
чудернацьким рядкам...
Із росою світанку
впаду на траву -
ранок губить у світлі
нічне рандеву.
***
Спокійне море пило ніжність берегів,
Прозорі хвилі тріпотіли на вітрах.
У синіх водах одинокий човен плив:
В душі надія, зверху - чистий стяг.
Не пам'ятав "навіщо" і "чому",
Як опинився у безкраїй цій калюжі?
Але зрадів би щиро одному:
Руками доторкнутися до суші.
Злились в одно всі заходи й світанки,
Вже нудили прекрасні небозводи.
Різнились мало вечори і ранки...
Лиш небо зверху, унизу - глибокі води.
В гарячці лихоманили шторми,
Часті дощі та дуже рідко штилі.
Спікало сонце з носа до корми
І накривали темрявою хвилі.
Все тіло била буря нетерпляча,
Морське чудовисько мотло́шило хвостом!
Він плив, не тямлячи: яка удача
Не дала досі перекинутись вверх дном?!
Готовий здатись першій же негоді
І каменем на дно уся надія..
Але шматком землі на небозводі,
Замерехтіла заповітна мрія.
Коли до берега ще трохи залишалось
Він йшов крізь ніч, ледь дихала душа
І човен плив, з останніх сил, здавалось,
Ненависні маневри завершав.
Нарешті бортом суші доторкнувся,
Пришвартувався об іржавий крюк..
Завжди борись! І як би не спіткнувся -
Не опускай НІКОЛИ погляду та рук.
***
Природа плаче, в неї здали нерви.
Діагноз: затяжна депресія.
На все забила із завзяттям стерви
- Байдужість. В найповнішій версії.
Вона служила людям, їх любила,
Хліби родила, пестила вітрами.
І сонцем обіймаючи щосили,
Майстерно надихала кольорами.
Всім лагідною матір'ю була,
Та безтурботним тішила дитинством.
Усе, що мала дітям віддала,
А ті їй завжди "дякували" свинством.
Весна їм буйним цвітом вигравала,
А осінь - щедро яблука в кишені...
У відповідь суха трава палала
І гори пластику, залишені в "легенях"
Тепер почАло розвиднятися і стаду..
Нестерпно, коли злиться найрідніша.
Та помста жінки, що відчула зраду
Могла би бути у рази страшніша.
***
Нас уже не лякають новини,
Що раніше кидали в мандраж.
У "намордниках" до магазинів
І за звичку тримати метраж..
COVID вріс у свідомість людини,
Антисептики на розлив..
Обсервації та Карантини
Стали звичними серед слів.
У аптеках нема дефіциту,
Вдосталь спирту і рукавиць.
Все, що можна - давно відкрито,
Від майданчиків до крамниць.
Шити маски - простіше простого,
Стали звичними всі заборони.
Адаптуємось швидко до всього
І не гірше, ніж вірус корони.
***
Тихо-тихо. Мовчи. Послухай.
Ніжно-ніжно. Мелодія лине.
І не зором її, ані слухом -
Тільки серцем. Із середини.
Тихо-тихо, вона тендітна.
В чарах ночі грайливий сон.
Ледве чутно, ледве помітно
Дін-дон, дін-дон...
З першим сонцем та павутина
Розчиняється в рої думок.
Між верхівок дерев загине
І розвіється, наче димок..
У хвилину важку заплачеш
Та відразу згадається сон,
Між верхівок дерев, ти бачиш?
- Там вальсує чарівний фургон
Дін-дон, дін-дон...
***
Стережіться мене, обережно!
В голові поселилась потвора.
Я занадто римозалежна,
Ну якась просто віршехвора)
⠀
Підсвідомість складає рядки,
У очах пробігають строфи...⠀
Не впускаю блокнот із руки -
Ну це просто якась катастрофа!
⠀
Я не знаю у чому секрет
І розв'язки ніде не бачу,
Мій сліпий внутрівенний поет
Став раптово занадто зрячим.
⠀
Покажіть мене всім лікарям,
Помістіть у окрему палату...⠀
Я покірно сидітиму там
І буду тихенько... писати
***
Наш світ раптово і серйозно захворів,
Побайдужіло, посіріло скрізь.
Жорстокість надто вийшла з берегів,
Сердечність трансформована в цинізм... ⠀
⠀
На свя́та не отримуєм листівки
І книги-пилезбірки на горище!
Практичні гаджети заповнюють домівки,
В порожніх душах тільки вітер свище.
⠀
Вже електронні навіть сигарети,
Онлайн-наради, віртуальний секс.
Про все відомо краще інтернету:
Де взяти в борг, як випікати кекс...
⠀
Не вміємо читати між рядків,
Усе "незрУчне" - запросто забути.
Дантистів боїмось і павуків,
Але не страшно ближнього штовхнути.
⠀
Життям керує еволюція затята:
Крутіший той, хто водить мерседес.
Від нервів не ромашка і не м'ята -
Бокал вина тепер знімає стрес.
Давно кортить навколо запитати
Hello, people! А у чому кайф?!⠀⠀
Можливо, досить тупо існувати⠀
І пусто марнотратити your life..?
***
Затори розсмокчуться,
рано чи пізно.
Будь-які ремені —
в долі секунд ростебнути.
Буває, серцям
вже не сила ходити нарíзно.
Найголовніше —
вчасно ту силу збагнути...
***
Нерозбірливо, тихо, спутано
Знов мене оповинув путами.
Обпоїв дурманами-зіллями
Надприродою. Надзусиллями.
Поза хмарами, поміж зорями,
Океанами-ріками-мо́рями...
Я так довго блукала міжсвіттями,
Чорні дні рахувала століттями.
Пожалій, погуби, залікуй,
задуши, замани, поцілуй..
У долоні та передпліччя,
заспокой в мені всі протиріччя.
Обіцяю. Нікому не скажу
Розпускай мене, начебто пряжу,
на тоненькі сріблясті нитки́ —
підкорюся тобі залюбки.
Заспівай потім ще колискову,
Порахуй до п'яти і готово!
Шість і сім - закрий очі руками.
Вісімка. Безкінечність між нами.
З дев'яти кіл йдемо́ по десятому.
Досить душу кроїти на атоми.
Як дістав — на гачок повішай.
Сатана був (здається) добріший...
***
На перехресті тижнів та століть,
У час, коли вмирають без вайфаю,
Все більше тих, хто розчаровує і злить
Й так мало тих, що надихають...
***
Частіше хочеться писати від руки,
Виводити стрічки і римувати.
І хто б подумав, що через роки
Почне письма так дико бракувати?
В минулому конспекти вже давно,
Листи писати - років сто не в моді.
Запрошення "на каву" і "в кіно"
Лунають звуком смс-мелодій.
Я виберу новенький записник,
Почну, як літо - з першої сторінки.
І вишиватиму із літер свій рушник:
У серці фарби, а в душі - відтінки..
Його відкрию, як прийду додому,
БудУ писати вІрші, всі підряд
Бо свято вірю в істину відому -
"Рукописи ніколи не горять...!"
***
Як солодко звучить "свобода",
"Самотність" - викликає співчуття.
Так дивно: що одному насолода,
Для іншого - трагедія життя.
Про що одні роками сліпо мріють,
То інші бачать у кошмарних снах.
Де перші кволо сіяли надію,
Там в тілі других колотився жах.
Ми різні всі, хоча добіса схожі!
І час летить у вимір незворотній..
Але по суті, сам для себе кожен
Вирішує - він вільний чи самотній.
***
Не розгадати філософію життя,
На всіх задачах позначки-сніжинки.
Години, дні, роки ідуть у небуття,
Стираючи людей та їхні вчинки.
Все ж деякі вдалося зрозуміти,
Ці істини відкрила нам природа:
Хто довго карантином був закритий -
Тим ще солодша видалась свобода!
За щастя кожна квіточка й метелик
Та навіть ріки, що виходять з берегів.
І чи з'явилося б у небі сто веселок,
Якби не впала перед ними сотня злив?
Гаряче сонце світить яскравіше,
Як надто довго сиплють гнів вітри
І зустріч двох закоханих палкіша,
Якщо в розлуці коротались вечори.
Кружляємо в невпинній круговерті,
Все біжимо, стираючи взуття...
І лиш поглянувши у вічі смерті
Найкраще знаєм ціну на життя.
***
Це найкраща у світі жінка,
Ніби чарами заворожила...
І її інстаграм -сторінка
Аргументом надійно служила:
Біла шкіра і тОнкий стан ,
Ніжні руки, блискуче волосся.
Привідкриті грайливо уста -
Як без неї раніше жилося?!
І ні їсти тепер, ані спати,
Від думок немає спочинку.
Лиш в руках телефон тримати,
Щоб гортати її сторінку..
А можливо відбудеться чудо
Та прихильнішим стане небо.
Може ти з нею разом будеш
І вона закохається в тебе?!
Ні, не тішся надіями марно
Та скоріш загаси свою спеку,
Бо вона сексуальна і гарна
Лиш тому, що від тебе далеко...
Довгі ноги, вигнута спинка,
Наймиліше з усіх ім'я...
Це найкраща у світі жінка
Лиш тому, що вона не твоя.
***
Без вас пуста, мов птах без крил,
То не життя — нудьга пропаща.
Як парусник, що без вітрил -
І сам плисти́ме та із ними краще.
Чудово знаю кожного із вас
І за́вжди розумію ваші вчинки.
Мій воєдино не складеться пазл,
Як не на місці ви - його картинки.
Кружляти разом можемо не часто,
Життя летить у ритмі ТВІСТ...
Та Друзі, знаю, не дадуть упасти
І ми ще всоте затанцюємо на біс!
***
У один післяспе́ковий вечір,
сита зручністю залізяк,
я відверто дозрію до втечі
та прийму від Вселенної знак.
Де чар-зілля кипить на вогнях,
заклинання і ля́льки вуду...
Там бувала в минулих життях
і, можливо, в майбутньому бу́ду.
А тепер би сховатися просто,
щоб послабити м'язи думок.
Вільно випростатися в зрості
і вхопити свободи ковток...
Десь в дорозі залишу багаж
непотрібних чужих імен.
Оберу найгарніший пейзаж
та почну віднаходити Дзен.
***
Простір...
Розпущені коси,
По травам розсипані роси
І літо тонуло між хмар.
Простір...
Свобода в душі стоголоссям...
І як же раніше жилося
Без тво́їх п'янючих чар?
***
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше