Електронні книги / #thoughts (3)

Мені потрібні інші люди?

Хіба мені не достатньо себе?

Потрібен той, хто поруч буде?

Навіщо мені щось таке грубе

як люди. Багато людей.

І всі різні, і всі сповнені ідей,

планів. Що ті вже почали складати про нас.

Та годі, може ніколи й не буде ніяких us.

Невже ви думаєте, що мені потрібні інші, аби жити?

Можливо лише аби творити.

Але жити я зможу і без вас.

Ніколи не буде ніяких нас, —

скажу це вам вже напевне.

Що ж може бути більш душевне,

аніж розмови в тиші на самоті з собою?

Вже точно не в людному кафе з тобою.

Тож, чи потрібні мені інші люди?

Та їх і так вже повно всюди.

Краще сидітиму в темряві на самоті.

А може і ні.

Холодний розум — те, чого всі потребують.

Мислити без перешкод, без мрій, надій.

Часто, емоції перешкоджають.

Тож добре все обдумай, тільки потім — дій.

Вміти брехати іноді справді потрібно.

Головне знати: що казати, коли й кому.

Збрехати буває справді необхідно,

Тільки потрібно завжди вірити собі, а не цьому.

Головне не забути ким ти є насправді, —

В брехні буває легко потонути.

Схиляєшся до неї при будь якій нагоді.

Ти вже давно під впливом найсильнішої отрути.

Де ж я, де, скажіть? Загубилася поміж кущами.

Серед озер, коралів, квітів

кричу доти нечуваними віршами,

виблискую сотнею сафітів.

Зачаїлась в кожному русі й доторку.

В кожній ноті, що долинає ваших вух.

В мазі, що загоює опіки.

В хвилях, що не сприймає слух.

В кожному шрамі.

В кожній вибухнувшій зірці.

В кожному загинувшому коралі.

В кожній неживій вже п'ятірці.

В кожному рядку і кожній римі.

В кожній фразі, де хтось сказав щось дурне.

В кожній зіпсованій перлині, —

ви не знайдете більше мене.