Король Остап

Настане час, коли намарним

Почне здаватися життя.

Для себе станеш ти нестерпним —

Тут не поможе каяття.

Лежиш на ліжку й розумієш:

Найгірший ти серед людей.

Усі успішні, всі щасливі,

А я живу немов плебей.

Любов — ненависть, дружба — зрада,

Усі тобі плюють в лице.

Довіришся "близькій" людині —

Ти пожалієш ще про це.

Любов не приведе до раю —

Дієвий тільки егоїзм.

Проблем в житті твоїм багато?

Тобі поможе ескапізм!

Життя - це море,

Ми в нім - човен,

А ціль - це острів,

Скарбів повен.

Під нами - темна глубочінь,

Над нами - темні хмари.

Під воду тягне наша лінь,

Без сонця ми - нездари.

Нас сонце мотивує жить,

Ми бачимо ясніше,

Аж ось, на горизонті видно ціль,

Ми пливемо жвавіше.

Та вмить мотор чомусь заглох,

Назад несуть нас хвилі,

І тут ми розуміємо:

У морі ми - безсилі.

Першим було слово,

За словом — цілий світ.

Було тут тільки сяйво

І зорів ясний квіт.

Тоді ніхто не знав ще,

Що буде на землі.

Тоді ніхто й не думав

Про світ у темряві.

Людиська жалюгідні

Тоді ще не жили.

Як сонечко світило,

Й всі радісні були.

Можливо, було б добре

І на митця піти,

Щоб в це життя похмуре

Фарбів добавити.

Тоді я міг би людям

В житті допомагати,

На їх сумних обличчях

Усмішки малювати.

Проте митці страждають

І плачуть на картини,

Тому й виходять плями,

Так схожі на хмарини.

Блаженство, зіслане на нас

Зі світу Божого, святого.

Прожить життя судилось нам,

І не сховатися від нього.

Усе, що дано нам з небес,

Повинні взяти ми на спину

І нести дерев'яний хрест

У цю важку та темну днину.

І не здолати нас нічим,

Дітей, що виросли у скруті.

І волю хочемо нести,

Хоч ми самі в кайдани скуті.

Нехай на віки буде мир

У нашій рідній Україні.

І ненька наша вам не тир!

Нехай помруть московські свині!