Nepkin Tarento

Людям героїв не треба,

Лиш як настане потреба.

Людям не треба робота,

Швидше б настала субота.

Людство не хоче турботи,

Хоч би поменше нудоти.

Людство не хоче страждати,

Дайте нам часу пограти!

Та коли час той настане,

Героїв ніхто не застане,

Немає страждань і роботи,

Та легші не стали суботи.

Не хочеться знову йти грати,

Немає кого турбувати..

Цінуйте тих, хто старанно,

Пітьму перетворює в сяйво.

Цвітуть навколо квіти,

Із криком грають діти,

А я все поспішаю —

Ніщо не помічаю!

І знову треба в школу,

Робити щось по дому,

А потім відпочинок,

На декілька годинок.

Проте цього не бачу,

Душею теж не плачу,

Я просто поспішаю,

На все це час не маю!

На серці щастя й горе,

Не бачив я ще море,

А час вже відмирає,

Невже усе зникає?

Постій, я ще не можу,

Повільніше щось ходжу,

Нічого ще не знаю,

Та ось уже згасаю..

Дарма я часу тратив,

І у капкан потрапив,

Не бачив щастя того,

Що завжди є довкола!

Лиш зараз розумію,

Та вже ніщо не вдію..

На цих словах людину,

Поклала смерть на спину..