Marina Deep

МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ ЖИТТЯ

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч –

Співає пісню... Відбувається це так:

Крізь посмішку - єдине, що ми бачимо , -

Лунає гуркіт з гама частотою в такт.

Слухач ледь-ледь справляється з задачею

Серцевий ритм спинити, бо інфаркт

З Мироном поряд ходить зазвичай...

Триває враження секунд п'ятнадцять, планово...

Для головного очі швидше відкривай!

З'являється на сцені голограмою

Сюжет: хтось бачить пекло, а хтось - рай...

І глядачі, здивовані та вдячні,

Ледь проговорюють: "Іще... Співай!"

І звуки голосу чарівні вже лунають

З усіх можливих-неможливих місць,

За спиною Мирона крила виростають,

Лякаючи собою марних днів убивць...

Народжений не вчора уві снах,

Не мріями сповитий в темну ніч,

Прозорий, легкий, як казковий птах,

Мирон - людських сплетіння протиріч -

Мені з'явився в спогадах колись...

Того прийдешнього, де житиму не я...

В єдиний світ у просторі злились

З майбутнього, з минулого життя...

*******

Миро́н (грец. Μύρων) — чоловіче ім'я грецького походження. За одним із тлумачень походить від слова миро — запашна олія, яку використовують у християнських церковних обрядах. Буквально: Мирон — той, хто пахне миром

ВІРТУАЛЬНО-РЕАЛЬНА ВІЙНА

Пишу сьогодні вірш, не схожий ні на що,

Читай його скоріш, мені не все одно.

Читай його мерщій, рядків не пропускай,

І почуття зігрій, і в мрії відлітай!

Тремтить кабіна ліфта: ввійди, не розгубись,

Як послуга від SWIFTа, миттєво! Не барись!

Як віртуальні гроші, враз перенесе,

Машина часу в гості - очікує Сенсей.

Розгублений присядеш на килим до митця,

І якщо бажаєш, почнуться чудеса.

Холонуть ноги, руки, критично низький тиск,

Наражений на муки - провалюєшся вниз.

Летиш не день, не рік... І вічність проминає...

Кривава йде війна, і ворог наступає.

Він лузгає зубами, вдягає обладунки,

З грюкотом забрало замикає думки.

Затиснеш кулаки, відверто в бій підеш.

За правду залюбки ідеєю живеш!

Є ризик для життя. Але це майже сон,

Туману каяття... З Сенсеєм в унісон.

Ти ледве чуєш звук, хоч лютиться земля,

І крик - помимо вух. Єдина є мета:

Крізь попіл, кров пройти, здобувши тут трофей,

До ліфта донести – очікує Сенсей.

Бажання перемоги змітає на шляху

Будь-яку тривогу, подумку лиху...

Трофей в руці тримаєш! В'їжджаєш на даху!

Перемогу тягнеш на колесниці мороку!