Не курган
Літній день десь у селі,
а десь пасуться коні,
а мені чогось невесело,
бо все до перцю вже заїло.
І лиш безглуздість буття,
і лиш тваринне жраття
я бачу в інших людях,
а в оці своєму цвях
не бачу. А чому ж?
А ти куди ж,
життя, летиш?
Невже не зупиниш
свій часу плин?
Залізний млин
у гаражі стоїть,
а на дорозі вже курить —
пилюка добре піднялась.
Життя, на хвилю зупинись!
І наче, як вода, кап-кап —
секунда за секунду,
і за серце драп-драп —
година за годину.
Веселий сміх чужих людей,
іронія в моїй душі,
і я, самотній, йду, спудей,
і в серці лише бурі.
Питво та алкоголь
дурманять тимчасово,
а потім знову біль,
і вже довгостроково.
Та вірю я: таки
пройде сумний туман
і радість дасться взнаки.
Душа моя – це не курган
та не смітник для інших.
...
Андрій Терещеня